Постанова

від 20.12.2023 по справі 359/7985/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 359/7985/18

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/12015/2023

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Слюсар Т.А.,

суддів: Мостової Г.І., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання Гижицької Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2023 року у складі судді Чирки С .С.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Дідок Сергій Іванович, Мале приватне підприємство «Вінчестер Сервіс» про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності та виділення майна, за позовом третьої особи ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Дідок Сергій Іванович про визнання права власності,-

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності, в якому з урахуванням подальших змін предмета позову, просила:

встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в період з 1999 року по 05.04.2018;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, загальною площею 0,16 га, кадастровий номер 3220888001:01:002:0102 з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину індивідуального (садибного) житлового будинку, загальною площею 431,6 кв.м, житловою 152,7 кв.м., право власності на який зареєстровано за ОСОБА_4 ;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів у вигляді самочинно збудованих згідно даних технічного паспорту : житлового будинку, загальною площею 57,6 кв.м., житловою площею 24,3 кв.м., а також споруд: госпблоку, площею 29,9 кв.м.; навісу, площею 18,5 кв.м.; сараю, площею 3,4 кв.м. , що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

виділити в натурі 1/2 частину ОСОБА_1 індивідуального (садибного) житлового будинку, загальною площею 431,6 кв.м, житловою 152,7 кв.м., та встановити порядок користування земельною ділянкою загальною площею 0,16 га, кадастровий номер 3220888001:01:002:0102;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частки статутного капіталу Малого приватного підприємства «Вінчестер Сервіс», що належала ОСОБА_4 .

Позов обґрунтовано тим, що починаючи з 1999 року по 05 квітня 2018 року вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 спочатку за адресою: АДРЕСА_2 , а потім, АДРЕСА_1 .

За час спільного проживання шляхом об`єднання спільних зусиль, праці, маючи спільний побут і господарство та сімейний бюджет ними було придбано у власність наступне майно: 1) земельну ділянку, загальною площею 0,16 га, кадастровий номер 3220888001:01:002:0102, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 та володіння, за адресою: АДРЕСА_1 : яке складається з: а) житлового будинку загальною площею 431,6 кв.м., б) самочинно збудованого житлового будинку, загальною площею 57,6 кв.м., житловою площею 24,3 кв.м., в) самочинно збудованих споруд: госпблок, площею 29,9 кв.м., навісу, площею 18,5 кв.м.; сараю, площею 3,4 кв.м. г) споруд: огорожа, ворота, хвіртка, басейн.

За весь час спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 шлюб між ними зареєстровано не було й ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Від першого шлюбу у ОСОБА_4 є донька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Оскільки ОСОБА_4 був титульним власником всього спільно нажитого ними майна, а шлюб між ними оформлено не було, відповідач має намір присвоїти собі не тільки частку її батька в порядку спадкування, але й частку, що належить їй.

Зі своєї сторони вона звернулась до відповідачки щодо її правового статусу та щодо порядку подальших дій. Однак, після смерті чоловіка, його донька почала вживати щодо неї протиправні заходи щодо незаконного виселення та заволодіння домоволодінням. Її позиція у цьому спорі зводиться до того, що вона не має ніяких прав на жодне майно після 20 років спільного проживання з її батьком. Відповідачка не визнає її прав на майно та заперечує факт спільного проживання з її батьком, вважаючи її не більше аніж хатньою робітницею.

Вважає, що такі дії та позиція відповідача порушує її права та свідчить про невизнання факту спільного проживання однією сім`єю, відповідно заперечуються її права на спільно нажите майно, у зв`язку з чим вважає, що її права та інтереси підлягають захисту в судовому порядку.

Так, 24 травня 2001 року вони вирішили придбати земельну ділянку, яка була куплена за спільні кошти. З початку їхніх з померлим відносин він знаходився в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . Проте, протягом їхніх відносин він ніколи не проживав разом з дружиною. Фактично його сімейні відносини припинилися ще з 1992 року, а шлюб лишався не більше ніж формальністю, розірвання якого у органах реєстрації актів цивільного стану було оформлено 01 лютого 2002 року.

07 травня 2002 року ОСОБА_4 продав належну йому квартиру АДРЕСА_3 , а отримані кошти направив в їхні спільні з ним накопичення, в результаті чого вони завершували будівництво та ремонт житлового будинку загальною площею 431,6 кв.м. по АДРЕСА_1 .

Окрім самої земельної ділянки, на ній знаходився об`єкт незавершеного будівництва житловий будинок, який на момент укладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки не мав ніякого юридичного статусу і не охоплювався текстом договору. У жовтні 2002 року будинок було введено в експлуатацію й вони разом утримували будинок, придбавали речі, здійснювали платежі.

Також на земельній ділянці було самочинно побудовано ще один житловий будинок, пл. 57,6 кв.м., а також госпблок, пл. 29,9 кв.м., навіс пл. 18,5 кв.м. та сарай, пл. 3,4 кв.м.

Остільки ОСОБА_4 був власником Малого приватного підприємства «Вінчестер Сервіс», тому вона має право на половину вартості частки статутного капіталу даного підприємства.

Починаючи з 2010 року ОСОБА_4 хворів по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 й в останні місяці життя вона знаходилася поряд з ним.

02 вересня 2020 року третя особа по справі - ОСОБА_3 звернулася у суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності.

Вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , з яким вона перебувала у шлюбі з 25.07.198 по 01.02.2002. Від шлюбу мають доньку, відповідачку по справі, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У 1995 році вони разом купили квартиру АДРЕСА_4 , в якій вона зареєстрована та постійно проживає, а у 1996 році - квартиру АДРЕСА_3 , яку продали у 2002 році.

Ними придбавалося також інше рухоме майно (меблі, побутова техніка тощо). У спільній власності їхньої сім`ї також були значні грошові кошти, які вони спільно витрачали в інтересах сім`ї.

З часом, сімейні відносини між ними стали змінюватися, почали виникати сварки і вона під впливом емоцій та тимчасової образи, вона подала позов про розірвання шлюбу, який рішенням суду було задоволено.

Однак, не зважаючи на все це, між ними залишилося почуття любові, поваги та взаєморозуміння. Вони продовжили підтримувати сімейні відносини, разом виховували їхню малолітню доньку, мали спільне місце роботи, спільний сімейний бюджет, вели спільне господарство, мали спільні права та обов`язки подружжя.

Починаючи з серпня 1995 року до квітня 2011 року вона працювала на різних посадах МП «Вінчестер Сервіс», власником та керівником якого із 1998 року був ОСОБА_4 . Зазначене вказує на те, що їхні відносини були сімейними та довірливими.

У 2000 році чоловік запропонував придбати в інтересах сім`ї житловий будинок в Бориспільському районі Київської області й за наслідками пошуків, прийняли рішення придбати житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку відведену під його забудову. Однак, як з`ясувалося, даний житловий будинок був побудований самовільно (зведені із цегли зовнішні стіни та внутрішні перестінки, зроблена покрівля, внутрішня штукатурка тощо) і на час придбання не був введений в експлуатацію. За цих обставин, вказаний будинок не міг бути предметом договору, а тому відповідно до договору купівлі-продажу від 24 травня 2001 року ними фактично було придбано лише земельну ділянку.

Вказаний договір був укладений на ім`я ОСОБА_4 за її згоди та її дійсного волевиявлення, як дружини з метою забезпечення інтересів сім`ї.

Оскільки, на придбаній земельній ділянці знаходився самовільно побудований будинок, то Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Відділу містобудування та архітектури Бориспільської районної державної адміністрації Київської області 20 червня 2001 року відносно ОСОБА_4 було складено протокол №43 та ухвалено у зв`язку з цим постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності.

На підставі рішення Щасливської сільської ради народних депутатів №60.4 від 21 червня 2001 року, ОСОБА_4 був виданий Паспорт на забудову садиби в сільському населеному пункті України за адресою: АДРЕСА_1 .

Після цього вона разом із ОСОБА_4 за спільні сімейні кошти, продовжували здійснювати будівельні роботи (облаштування підлоги будинку, будівництво каналізації, колодязя, будівництво водопроводу ). У листопаді 2001 року їхніми спільними зусиллями за спільні грошові кошти, було здійснено газифікацію спірного будинку.

Згодом померлий повідомив про намір отримати свідоцтво про розірвання шлюбу, що і було зроблено ним 01.02.2002, але і після реєстрації розірвання шлюбу їхні стосунки з ОСОБА_4 продовжували бути сімейними.

Про зазначене свідчить, зокрема, і те, що весною 2002 року ОСОБА_4 виявив бажання, задля закінчення внутрішнього оформлення їхнього будинку та іншого в АДРЕСА_1 , продати спільну квартиру АДРЕСА_3 , то вона надала свою згоду на продаж. Вказане вбачається із п.16 Договору купівлі-продажу квартири від 07 травня 2002 року.

Отримані від продажу вказаної квартири грошові кошти в сумі 106 000 грн були використані ОСОБА_4 в інтересах їхньої сім`ї, для повного завершення будівництва будинку в жовтні 2002 року та отримання ним 06 грудня 2002 року свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок.

Отже, приймаючи до уваги те, що під час перебування у шлюбі та подружнього життя з ОСОБА_4 ними було: придбано земельну ділянку розміром 0,16 га по АДРЕСА_1 разом із самовільно побудованим будинком та за спільні кошти були зроблені значні техніко-будівельні роботи та введено в експлуатацію будинок, розташований на придбаній земельній ділянці, вважає, що її частина у спільному майні подружжя, а саме, в земельній ділянці та спірному будинку складає по частці.

Приблизно у 2006-2010 р.р. ОСОБА_4 за свої кошти побудував на території їхньої садиби гостьовий будинок та інші господарські будівлі. Так як, будівництво здійснювалося на спільній земельній ділянці і біля спільного будинку, то вона на зазначене усно надавала свою згоду.

Заявленим позовом ОСОБА_1 порушує її вищезазначені права та законні інтереси щодо земельної ділянки та будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачка ОСОБА_2 , 23 квітня 2018 року подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно, була відкрита спадкова справа - 62319233. Заявленим спадковим майном є, зокрема, земельна ділянка та розташований на ній будинок в АДРЕСА_1 , де частина яких належить їй на праві спільної сумісної власності подружжя, і відповідно, не може входити до складу спадкового майна, після смерті ОСОБА_4 .

В зв`язку з цим, просить суд визнати за нею право власності на частину земельної ділянки (кадастровий номер 3220888001:01:002:0102) розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та на частину будинку, що знаходиться за вказаною адресою.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення. Позов третьої особи, ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на частку в об`єкті нерухомого майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, а саме: на частину земельної ділянки з кадастровим номером 3220888001:01:002:0102 розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в іншій частині відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судовий збір в розмірі по 2 627 грн 50 коп. на користь ОСОБА_3 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, неповне з`ясування обставин справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмову у задоволенні позовних вимог третьої особи ОСОБА_3 .

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що місцевим судом не виконано завдань цивільного судочинства, залишено поза увагою доводи позивачки, додані нею докази та показання свідків. Судом застосовано формальний підхід та не враховано дійсних обставин справи, які свідчать про фактичне припинення шлюбних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , раніше 1993 року, що підтверджується рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 1993 року.

Вказано, що у зв`язку з припиненням між колишнім подружжям ОСОБА_5 шлюбних відносин подальше проживання на одній житловій площі, у спільній квартирі АДРЕСА_5 стало неможливим.

22 липня 1995 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_4 . ОСОБА_4 не проживав разом з ОСОБА_3 у даній квартирі та ніколи не був там зареєстрований, остільки купив собі квартиру на АДРЕСА_6 , де вони проживали до її продажу.

Вказано, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 1993 року по 01 лютого 2002 року не мали спільного бюджету та не вели спільного господарства.

Скаржниця не погоджується з висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_1 не була членом сім`ї ОСОБА_4 та про неможливість встановлення факту спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу, остільки з 1999 року і по день його смерті вони проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, придбали земельну ділянку та добудували садибу.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Лук`янова Н.М. в інтересах ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає рішення суду законним і обґрунтованим.

Від приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Дідок С.І. надійшло клопотання, про розгляд справи у його відсутність (а.с. 29 т.10). Учасники справи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судові засідання не з`являлися, для участі у справі направили своїх представників.

20.12.2023 від адвоката Сівовни Ю.В. поступило клопотання про відкладення справи розглядом з причин його хвороби, проте підстав до задоволення клопотання колегія суддів не вбачила. При цьому враховувала, що адвокат Сівовна Ю.В. приймав участь протягом всього періоду розгляду справи, надавав пояснення, вів активний захист інтересів позивачки, а після з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, виступив у судових дебатах.

Колегія суддів заслухавши пояснення ОСОБА_1 та її представника адвоката Сівовну Ю.В., які просили апеляційну скаргу задовольнити, представників ОСОБА_2 адвокатів Лук`янову Н.М. й ОСОБА_6 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, адвоката Поповського Д.І. в інтересах ОСОБА_3 , який просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та третя особа ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 25.07.1981, який розірвано 01.02.2002 (а.с. 179 т.3, а.с. 115 т.4).

Від шлюбу мають доньку, відповідачку по справі - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.85 т.3).

Установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 помер (а.с. 83, 84 т.3).

Згідно спадкової справи №4/2018 заведеної щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 вбачається, що 23.04.2018 із заявою про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_2 , а 15.05.2018 - ОСОБА_1 , якій приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Дідок С.І. листом від 01.06.2018 повідомив про те, що для отримання свідоцтва про право на спадщину їй необхідно в судовому порядку встановити факт проживання із спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років (а.с. 193, 218, 222 т.3)

Матеріали справи свідчать, що 25.12.1996 ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу придбав двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 та, відповідно, 07.05.2002 указане нерухоме майно продав за 106 000 грн.

У п.16 договору купівлі-продажу від 07.05.2002 зазначено, що цей договір укладається за згодою колишньої дружини продавця - ОСОБА_3 (а.с. 121, 122 т.4).

Установлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 24.05.2001 ОСОБА_4 набув у власність земельну ділянку, пл. 0,16 га, що знаходиться на території с. Щасливе Бориспільського району Київської обл., цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 120, 123, 124 т.4).

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 13.09.2018 земельна ділянка з кадастровим номером 3220888001:01:002:0102 має цільове призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,1600 га, розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Щасливе та належить ОСОБА_4 (а.с.15-17 т.1).

З протоколу № 43 від 20.06.2001 Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю Бориспільської районної державної адміністрації Київської обл. вбачається, що ОСОБА_4 самовільно без будівельного паспорту провів будівництво житлового будинку в АДРЕСА_1 , за що постановою Інспекції від 20.06.2001року спадкодавця на підставі притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 244 КУпАП України (а.с. 125, 126 т.4).

Установлено, що згідно рішення Щасливської сільської ради №60.4 від 21.06.2001 ОСОБА_4 було видано паспорт на забудову садиби в АДРЕСА_1 (а.с. 40 т.4).

Відповідно до Свідоцтва № НОМЕР_1 на право приватної власності на житловий будинок від 06.12.2002, виданого виконкомом Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської обл., зареєстровано Бориспільським районним бюро технічної інвентаризації 09.12.2002року за реєстровим № 834, ОСОБА_4 належить житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.18,19 т.1).

Згідно технічного паспорту, виготовленого ТОВ «Експерт Прайм» 05.09.2018 на індивідуальний (садибний) житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа будинку становить 431,6 кв.м., окрім цього, на земельній ділянці самовільно побудовано житловий будинок, загальною площею 57,6 кв.м., з них: житлова площа 24,3 кв.м., хол 33,3 кв.м., а також госпблок площею 29,9 кв.м., навіс -18,5 кв.м., сарай -3,4 кв.м (а.с. 20, 21, 26 т.1).

Матеріалами звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки від 21.09.2018 складену ТОВ «Прайм гранд» установлено, що ринкова вартість земельної ділянки площею 0,1600 га, кадастровий номер 3220888001:01:002:0102 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Щасливе становить 897 920 грн (а.с. 31-46 т.1).

Згідно звіту про проведення незалежної оцінки від 21.09.2018 року ТОВ « Прайм гранд», ринкова вартість житлового будинку під літ. «А» загальною площею 431,6 кв.м., житловою площею 152,7 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані на земельній ділянці площею 0,1600 га, кадастровий номер 3220888001:01:002:0102 за адресою: АДРЕСА_1 , становить 5 450 163 грн (а.с. 47-52 т.1).

Відповідно до висновку експертів за результатами проведення будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи №861/19-43/5384/19-49 від 31.07.2020 поділити будинок АДРЕСА_1 між співвласниками (1/2 та А ідеальні частки) технічно можливо при умові відступу від рівності часток співвласників та при умові проведення робіт з реконструкції будинку для переобладнання одноквартирного будинку у двоквартирний , облаштування окремо функціонуючих інженерних мереж та приведення приміщень у будинку у відповідність вимогам чинних будівельних норм, зокрема ДБН В 2.2-15:2019 «Житлові будинки». Основні положення» проведення робіт із реконструкції будинку потребує розроблення проекту, що належить до діяльності експертів КНДІСЕ. Технічно можливі варіанти поділу будинку надані на схемах в додатках 2,3 до висновку. Окрім цього, визначено можливі варіанти поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3220888001:01:002:0102 (а.с.63-87 т. 4).

Позивачка стверджувала, що з 1996 року до 05.04.2018 вона разом із ОСОБА_4 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, у зв`язку з чим просила суд встановити відповідний факт. З урахуванням придбання в зазначений період за спільні кошти земельної ділянки та будівництво й облаштування садиби, просила визнати будинок і земельну ділянку, на якій він розташований, спільною сумісною власністю сторін, а щодо побудов, не введених в експлуатацію, просила стягнути зі спадкоємиці майна покійного половину вартості будівельних матеріалів.

Відповідачка ОСОБА_7 заперечуючи факт проживання спадкодавця із позивачкою однією сім`єю, просила відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначала, що до 01.02.2002 померлий спадкодавець перебував у шлюбі з її матір`ю, а тому придбана в той період земельна ділянка є спільним майном батьків. Стверджувала, що батько не мав наміру створювати з позивачкою сім`ю, проживала вона разом з ним не постійно на правах хатньої робітниці, на платній основі виконувала його розпорядження, не доведено й участі будівництві та оснащенні спірного будинку за рахунок спільних з батьком коштів та в інтересах сім`ї.

Відмовляючи в задоволенні вимог заявлених ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності та поділ і виділ майна, районний суд виходив з того, що факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу може бути встановлено судом лише з 01 січня 2004 року, а придбання спірного майна у відповідності до положень ст.17 Закону України «Про власність» - не доведено, що виключає правові підстави до його поділу і виділу.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Відповідно до статті 13 КпШС України права і обов`язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов`язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.

У статті 44 КпШС України вказано, що шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Таким чином, районний суд правильно виходив з того, що норми діючого на час виникнення спірних правовідносин КпШС України не передбачали можливості встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації до 01.01.2004.

Відповідно до справи у період, який охоплюється позовними вимогами ОСОБА_1 про встановлення факту проживання із спадкодавцем однією сім`єю, останній перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , третьою особою по справі, до 01.02.2002.

Установлено, що рішенням Бориспільського районного суду Київської обл. від 06.05.1993року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано, проте в органах реєстрації актів цивільного стану його розірвання було вчинено 01.02.2002 (а.с. 115, 193 т. 4).

Згідно ч. 1 ст. 22 КпШС майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Статтею 44 КпШС передбачено, що шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

У постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 695/1732/16-ц викладено наступне: «Необґрунтованими є і доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували до регулювання спірних правовідносин положення статей 44, 180 КпШС України, оскільки положення СК України та Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» щодо визначення моменту припинення шлюбу підлягають застосуванню лише до правовідносин, що виникли після набрання ними чинності.

Зазначене узгоджується з роз`ясненнями, викладеними у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», за змістом яких необхідність реєстрації у державному органі реєстрації актів цивільного стану розірвання шлюбу, здійсненого на підставі рішення суду, не змінює того, що згідно з чинним СК України, моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання. Водночас, це правило не поширюється на випадки, коли шлюб було розірвано у судовому порядку до 01 січня 2004 року, тобто до дня набрання чинності СК України».

Згідно положень ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, незалежно від режиму проживання ОСОБА_5 як подружжя, шлюб між ними було розірвано в установленому законом порядку лише 01.02.2002.

Обґрунтовуючи вимоги позивачка посилалася на те, що спадкодавець та ОСОБА_3 до 1993 року припинили сімейні відносини та з цього часу не вели спільне господарство. На підтвердження доводів про роздільне проживання спадкодавця після розлучення з ОСОБА_3 за місцем проживання його батьків та у придбаній в 1996 році квартирі АДРЕСА_3 позивачка послалася на здійснені ним платежі, укладені правочини, а також пояснення допитаних судом свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

Між тим, окремий режим проживання подружжя не заборонений законом та не впливає на обсяг прав та обов`язків подружжя, якщо інше не встановлено, зокрема, шлюбним договором.

Факт перебування у зареєстрованому шлюбі після ухвалення у 1993 році рішення суду підтверджується, зокрема, згодою ОСОБА_3 як колишньою дружиною на продаж квартири АДРЕСА_3 у травні 2002 року, яка придбана була спадкодавцем через три роки після рішення суду, у 1996 році.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_3 тривалий час працювала разом з ОСОБА_4 на МПП «Вінчестер сервіс» - з 1995 року по 2011 рік, підтримуючи сімейний бізнес, сприяла його діяльності та розвитку (а.с. 116 т.4).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками районного суду про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3220888001:01:002:0102, пл. 0,16 га, розташована по АДРЕСА_1 була придбана у період перебування спадкодавця у шлюбі з ОСОБА_3 , а тому у розумінні ч.1 ст.22 КпШС є їхньою спільною власністю.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що обставини, установлені у рішенні суду від 06.05.1993 не можуть мати приюдиційного значення для вирішення даного спору, остільки питання визнання особистої власності майна міг порушувати лише його власник - ОСОБА_4 . Проте за життя жодного спору щодо визнання за ним спірного майна об`єктом особистої власності померлий не порушував.

Згідно принципів, встановлених КпШС жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Право на повторний шлюб у них виникає лише після припинення попереднього шлюбу.

Отже, чинним на час виникнення спірних правовідносин КпШС не передбачено можливості набуття у спільну власність майна жінкою та чоловіком, які проживали разом, але не перебували у зареєстрованому шлюбі.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17.06.2020 у справі № 755/18012/16-ц, 18.11.2018 у справі № 522/1252/14-ц, від 25.04.2019 у справі № 759/4596/18.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що до спірних правовідносин районний суд не застосував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.02.2020 року у справі № 467/478/17-ц, остільки обставини справи, що були предметом розгляду судом касаційної інстанції і у цій справі, є різними та ще раз наголошує, що необхідною умовою факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю є, зокрема, встановлення факту не перебування осіб у будь-якому іншому шлюбі.

Отже, матеріалами справи доведено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі до 01.02.2002року, під час якого спадкодавцем придбана земельна ділянка по АДРЕСА_1 .

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю та ведення спільного господарства з 1999 року до 01.01.2004року не ґрунтуються на вимогах закону, не мають правового значення для визначення статусу спірної земельної ділянки та домоволодіння, як спільної сумісної власності, а доводи апеляційної скарги позивачки в цій частині висновків суду не спростовують.

Колегія суддів визнає неспроможними твердження апеляційної скарги про вкладання ОСОБА_1 власних коштів на придбання земельної ділянки по АДРЕСА_1 у сумі 27500 дол. США, які в травні 2001 року позичила у ОСОБА_12 , батька, остільки факт існування договору позики, на який посилається позивачка, матеріалами справи не доведено, а наявність долученої розписки не свідчить про існування позичкових відносин між нею та батьком, які були б спрямовані на придбання земельної ділянки, з огляду на зацікавленість останнього у вирішенні спору на користь доньки.

При цьому, підлягає врахуванню і та обставина, що згідно договору купівлі-продажу від 24.05.2001, земельну ділянку придбано за 2 200 грн.

У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Указаний договір є чинним, в той час як положеннями ст.204 ЦК України визначено презумпцію правомірності правочину : правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про участь позивачки у придбанні спірної земельної ділянки.

Між тим, колегія суддів вважає передчасними висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав до визнання за ОСОБА_3 права власності на частку зазначеної земельної ділянки.

Відповідно до статті 71 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на день видачі позивачці свідоцтва про право на спадщину), у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя, що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності. Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

Згідно з підпунктом 4.22 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, при оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом нотаріус у випадках, коли із документа, що посвідчує право власності, вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя, повинен з`ясувати, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив і який має право на 1/2 частку в спільному майні подружжя. За наявності другого з подружжя нотаріус видає йому свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена. Якщо спадкоємців декілька, то кожному із них видається окреме свідоцтво про право на спадщину із зазначенням його частки. Свідоцтво про право на спадщину оформляється в двох примірниках, один з яких залишається в матеріалах спадкової справи.

Як свідчать матеріали справи, з заявою про визнання права власності на частку майна, придбаного в період шлюбу, ОСОБА_3 не зверталася, приватним нотаріусом, до повноважень якого віднесено видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, відповідне рішення не приймалося (а.с.192-230 т.3).

За таких обставин, колегія суддів вважає передчасними висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав щодо вирішення у судовому порядку вимог ОСОБА_3 про визнання права власності щодо майна. Суд не має права перебирати повноваження, віднесені до компетенції відповідного органу.

Що стосується вимог про визнання права власності на частину житлового будинку, то до набрання чинності Сімейним Кодексом України, тобто до 01 січня 2004 року, правовий інститут проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу не існував, а придбання особами майна за спільні кошти мало доводитись на підставі відповідних безспірних доказів, які б засвідчували наявність спільних коштів та витрат.

Як уже зазначено, спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, та яке придбано (побудовано) до 01.01.2004, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України «Про власність».

Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Отже, розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону України «Про власність», статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, стаття 18, пункт 2 статті 17 Закону України «Про власність»).

Таким чином, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв`язку із цим судам під час вирішення спору щодо визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності осіб, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання цих осіб у справі, а й докази на підтвердження того, що спірне майно було придбане ними внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Тільки в разі встановлення цих фактів положення частини першої статті 17 Закону України «Про власність» вважається правильно застосованим.

Вказаний висновок узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року № 6-135цс13 та від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 129/2115/15-ц (провадження № 61-2080св18) вказано, що: «згідно із статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Крім того, для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року (справа № 6-148цс12).

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Такий правовий висновок міститься у Постанові Верховного Суду від 08.12.2021 року у справі №531/295/19. Аналогічна позиція викладена й у постановах Верховного Суду: від 12.12.2019 у справі №466/3769/16, від 27.02.2019 у справі №522/25049/16-ц, від 11.12.2019 у справі №712/14547/16-ц, від 24.01.2020 у справі №490/10757/16-ц.

Отже, обов`язковою умовою для визнання однією сім`єю чоловіка і жінки, які не перебувають в зареєстрованому шлюбі, крім власне факту спільного проживання, є ведення ними спільного побуту, господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

За правилами ч.ч.1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У свою чергу, ст. 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанова Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17).

Верховний Суд також неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Установлено, що спадкодавцем право власності на спірне домоволодіння набуто у грудні 2002 року.

Отже на підтвердження своїх вимог про визнання права власності на 1/2 частину спірного домоволодіння, позивачка мала надати докази, з яких можливо б було встановити факт внесення нею певних коштів на будівництво спірного домоволодіння чи придбання матеріалів, необхідних для його облаштування та будівництва.

Даючи оцінку зібраним доказам у справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав до задоволення позовних вимог ОСОБА_1 наступних підстав.

Як установлено матеріалами справи, Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю Бориспільської районної державної адміністрації Київської обл. 20.06.2001 визнано доведеним, що ОСОБА_4 самовільно без будівельного паспорту провів будівництво житлового будинку в АДРЕСА_1 за що його було притягнуто до адміністративної відповідальності.

Відповідно до даних долученого до справи технічного паспорту на домоволодіння - буд. АДРЕСА_1 , складено 17.10.2002 Бориспільським районним бюро технічної інвентаризації, підтверджено факт побудови житлового будинку станом на 17.10.2002 (а.с.207 -211 т.3).

Згідно інформації, яка міститься у довідці про технічні показники нерухомого майна № 16653 від 03.05.2018, виданої КП Бориспільської районної ради Бориспільського районного «Бюро технічної інвентаризації» житловий будинок, мансарда, підвал, прибудова, басейн та ганок по АДРЕСА_1 побудовано у 2001 році, ворота, хвіртки та огорожа - у 2000 році.

При проведенні поточної інвентаризації 03.05.2018 виявлено самовільно побудовану в 2005 році літню кухню. Побудований навіс, сарай відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України 24.05.2001 № 127 не є самовільно побудованими (а.с.106 т.3).

Відповідно до статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

За положеннями частин першої, другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Разом з тим, згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто, при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Установлено, що будівництво спірного житлового будинку завершено у жовтні 2002 року та в грудні 2002 року спадкодавцем проведено державну реєстрацію права власності.

На підтвердження участі у будівництві домоволодіння по АДРЕСА_1 позивачкою до справи долучено товарні та фіскальні чеки на купівлю товарів, накладні на навантаження, витратні накладні, квитанції про сплату платежів (а.с. 2-68,74,75 т.2), акти виконаних робіт (а.с. 37-207 т.7), а також фотографії. Окрім цього, міститься посилання на пояснення свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , які підтримували дружні відносини з померлим, спільно проводили дозвілля та вказували про те, що ОСОБА_4 був у стосунках з ОСОБА_1 .

Бачили разом з померлим позивачку й свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_18 .

Свідок ОСОБА_19 пояснював про залучення його померлим як фахівця з будівельних питань під час будівництва спірного домоволодіння й у ході виконання робіт він зустрічався з позивачкою та декілька разів її супроводжував до офісу ЗАТ «Аеробуд». Свідок ОСОБА_20 пояснювала, що працювала з ОСОБА_1 з 2000 по 2015рік та бачила, що померлий інколи забирав її з роботи.

Між тим, з урахуванням вимог законодавства, яке діяло у період до 01.01.2004, сторона спору повинна довести не лише факт підтримання близьких відносин, а й несення витрат особистих коштів на зведення спірного будинку належними доказами.

Відповідно до наявного у справі договору підряду, 14.06.2002 між ОСОБА_4 та ЗАТ «Аеробуд» в особі голови правління Гольди А.В. було укладено договір підряду (а.с. 34-36 т. 7).

Відповідно до п.1 договору, ОСОБА_4 (замовник) доручає, а підрядчик (ЗАТ «Аеробуд») зобов`язується на власний ризик виконати, у відповідності до умов даного договору, роботи по будівництву будівлі, розташованої за адресою: Київська область, с. Щасливе, а замовник зобов`язується прийняти цю роботу та оплатити її (а.с. 34 т. 7).

Згідно п.3.2, 4.1 договору підряду замовник ( ОСОБА_4 ) розраховується з підрядником за виконані роботи на підставі актів виконаних робіт протягом 15 днів з моменту підписання акту здачі-приймання робіт (а.с. 34 т.7).

На підтвердження виконання умов договору, до справи долучено реєстри виконаних робіт на об`єкті «Будівництво котеджу в с. Щасливе» за вересень 2001 року - листопад 2002 року, а також акти прийому виконаних підрядних робіт (а.с. 37-116, т. 7).

Колегія суддів звертає увагу, що указані матеріали позивачкою було надано не одночасно із позовною заявою, а лише після спливу майже чотирьох років провадження справи у суді.

Даючи пояснення, позивачка твердила, що саме вона проводила оплату за наслідками виконаних робіт.

Між тим, колегія суддів піддає сумніву дійсність законних підстав щодо складання за участю ОСОБА_1 реєстру виконаного обсягу робіт згідно договору підряду, остільки замовником укладеної з ЗАТ «Аеробуд» угоди був ОСОБА_4 , а не позивачка.

У долучених до справи актах прийому виконаних робіт у графі «замовник» зазначено ОСОБА_1 , проте судом не може бути прийнято як доказ участі у зв`язку з відсутністю документів, які б би підтверджували оплату вказаних в актах грошових сум на користь виконавця саме ОСОБА_1 та власними коштами.

При цьому, підлягає урахуванню та обставина, що згідно інформації, яка міститься у актах виконаних робіт, загальна вартість будівельно-опоряджувальних робіт за період вересень 2001- листопад 2002року склала 1 435 872 грн 60 коп., в той час як відповідно до наявних у справі розрахункових листів, за указаний період реальний дохід ОСОБА_1 склав 12 405 грн (1572,79 + 1196,39 + 1137 + 1015 + 899 + 1148 + 1 695,27 + 752,93 + 1 665,47 + 1 173,94 + 1 099,54 +1667,78 + 879,1 + 949,14 = 12 405) (а.с. 125 - 132 т.1). До того ж, відповідно до справи, в зазначений період ОСОБА_1 несла витрати на відпочинок у Арабській Республіці Єгипет.

Щодо долучених до справи касових, товарних чеків, які свідчать про придбання електрообладнання, опоряджувальних та лакофарбних матеріалів (розеток, шпаклівки, шпателю шпалер, клею, герметику, кріплень, панелей, плитки, ламінату, підложки, рідких гвіздків, ключів, тюлі, штанги) та у яких у графі «одержувач» стоїть підпис ОСОБА_21 , то за наведених підстав суд не може визнати їх належним доказом відповідної участі позивачки.

Матеріалами справи не доведено фінансову спроможність позивачки здійснювати виплати з урахуванням отриманих нею доходів, а касові та товарні чеки, накладні не ідентифікують покупця, на накладних на відвантаження, де стоїть підпис позивачки, даних про те, куди товар було доставлено, немає, рівно як я інформації, що даний товар був куплений саме тією особою, яка поставила свій підпис на накладній.

Також враховує ту обставину, що касові товарні чеки та накладні не містять доказів придбання указаного майна за спільні кошти позивачки та ОСОБА_4 , в інтересах сім`ї саме для потреб спірного будинку та не відповідають вимогам, які пред`являються до розрахунково-касових операцій (3,6,7,10- 17, 24, 26, 33-38, 42-44,50 т.2) .

Не свідчать про придбання майна саме на потреби облаштування будинку та їх оплату позивачкою й долучені до справи квитанції про придбання матеріалів (а.с.2-50 т.2), до того ж частина яких є нечитабельною.

Що стосується долучених до справи накладних № 02-60035 від 17.05.2002 та № 02-60127 20.05.2002 на суми, відповідно, 20394 грн та 683 грн 40 коп., то їх отримувачем зазначено ДЕПС Електроник ТОВ, а тому їх використання у спірному будинку є недоведеним (а.с. 29, 30 т.7).

Що стосується долучених до справи квитанцій на ім`я ОСОБА_4 про оплату комунальних послуг та інших обов`язкових платежів, та які у графі платник місять підпис позивачки, то у справі відсутні докази на спростовування тверджень відповідачки про те, що ОСОБА_1 , надаючи допомогу її батьку за винагороду, залишившись проживати після смерті спадкодавця у будинку, маючи доступ до документів і поставила на них свій підпис.

У матеріалах справи відсутні докази на спростування тверджень відповідачки про те, що ОСОБА_1 , тимчасово й періодично проживаючи разом з спадкодавцем з метою надання допомоги у веденні господарства, за його вказівкою могла виконувати окремі розпорядження, але за його кошти та в його інтересах.

Щодо спільних з відповідачем фотографій на яких відображені позивачка та померлий під час різних подій з іншими особами, то колегія суддів зазначає, що вони не можуть бути підставою для встановлення факту спільного проживання сторін однією сім`єю з мотивів, викладених у наведених вище правових висновках Верховного Суду.

З урахуванням зазначеного, показання свідків про проживання позивачки із спадкодавцем однією сім`ю, не є достатніми доказами про наявність у них сім`ї в розумінні статті 3 СК України.

Не можна визнати достовірними долучені до справи запрошення на свято та весілля остільки вони не підтверджені іншими належними доказами (поштовими конвертами, доказами отримання кореспонденції, відеозаписами).

Безпідставними колегія суддів визнає доводи апеляційної скарги про встановлення у висновку поліції факту придбання позивачкою та ОСОБА_4 за спільні кошти у 2001 році земельної ділянки, де побудували будинок та у 2002 році ввели в експлуатацію, остільки ці твердження спростовуються змістом висновку поліції, у якому вказано про те зазначене установлено зі слів ОСОБА_1 (а.с. 107 т.1).

Відповідно до справи, у спірному будинку був зареєстрований лише ОСОБА_4 , в той час як своїм постійним місцем проживання позивачка вважала іншу адресу- квартиру АДРЕСА_7 , остільки саме в ньому була зареєстрована, а тому колегія суддів керується наведеними вище правовими висновками Верховного Суду чим також спростовуються доводи позивачки про те, що у спірному будинку проживала з спадкодавцем на правах члена його сім`ї.

На спростування доводів позивачки про створення нею та ОСОБА_4 сім`ї й існування між ними відносин, притаманних подружжю, що пов`язані спільним побутом, свідчить та обставина, що приватне підприємство «Вінчестер сервіс», на половину частки якого претендувала ОСОБА_1 як на спільне майно, було відчужено спадкодавцем задовгого до його смерті, що вказує на неспроможність тверджень позивачки про існування між ними сімейних відносин.

Так, згідно матеріалів долученого до справи статуту МПП «Вінчестер Сервіс» затвердженого рішенням зборів засновників протокол № 1 від 03.02.1992, його засновником був ОСОБА_4 (а.с. 82 т. 5).

За змістом договору дарування від 02.10.2007, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , засвідченого приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Дідок В.В., зареєстровано в реєстрі за № 687, ОСОБА_4 02.10.2007 подарував обдарованій, відповідачці по справі, належну йому власність - частку у розмірі 100 % статутного капіталу МПП «Вінчестер Сервіс» (а.с. 133-136 т. 6).

Отже, матеріалами справи доведеного, що спадкодавець за життя розпорядився своєю власністю - МПП «Вінчестер Сервіс», укладений ним договір дарування є чинним, його дійсність ніким не оспорено, що з урахуванням положень ст. 204 ЦК України щодо презумпції правочину, виключає правові підстави для висновків про створення ОСОБА_1 та спадкодавцем сім`ї й стягнення на її користь частки статутного капіталу указаного товариства.

Наявність у долученій до справи медичній документації щодо стану здоров`я ОСОБА_4 , підпису позивачки про згоду на проведення йому операції та підпису на актах про надані послуги (а.с. 9 т.4), з огляду на викладені обставини, колегія суддів визнає неспроможними.

До справи долучено акт від 27.06.2018, складений комісією мешканців с. Щасливе та депутата Щасливської сільської ради, відповідно до якого ОСОБА_1 проживає з 2002 року по теперішній час за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 103 т.1).

У довідці № 699 від 27.06.2018, виданої Щасливською сільською радою Бориспільського району Київської області зазначено, що відповідно до акту обстеження житлових умов, складеного комісією 27.06.2018, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 з 2002 року по теперішній час (а.с. 104 т.1).

Між тим, у даному акті, на підставі якого сільською радою видано довідку про проживання ОСОБА_1 у спірному будинку з 2002 року, не зазначено про факт проживання позивачки у будинку на правах члена сім`ї його власника та указане житло було її постійним місцем проживання.

У довідці № 0621/60 від 23.12.2020, виданій КП теплових мереж «Бориспільтепломережа» зазначено, що ОСОБА_1 на праві власності має квартиру АДРЕСА_7 , де зареєструвала своє місце проживання, несе витрати на її утримання й вважає помешкання своїм постійним місцем проживання з 01.10.2017 (а.с. 235 т.4).

В той час як заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 твердила, що позивачка дійсно була поселена батьком на тимчасове і періодичне проживання на правах хатньої робітниці та помічниці померлого, яка виконувала його окремі доручення за плату.

Згідно довідки № 352 від 05.04.2018, виданої Щасливською сільською радою Бориспільського району Київської області ОСОБА_2 доглядала за батьком - ОСОБА_4 протягом останніх чотирьох років, вела з ним спільне господарство і провела поховання батька за власний рахунок (а.с. 86 т.3).

Таким чином, саме відповідачка ОСОБА_2 , а не ОСОБА_1 , здійснювала поховання ОСОБА_4 , про що свідчать також і долучені до справи матеріали.

Зокрема, згідно листа ФОП ОСОБА_22 від 01.06.2018 видно, що між ним та ОСОБА_2 було укладено усний договір про надання ритуальних послуг щодо померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 . Оплату на загальну суму 48 560 грн за вищезазначені ритуальні послуги та товари здійснила ОСОБА_2 (а.с.90 т.3).

Указане підтверджується даними, які містяться у товарному чеку №4/05 від 05.04.2018, виданому ФОП ОСОБА_22 , згідно яких за повний комплекс ритуальних послуг по захороненню ОСОБА_4 сплачено 48 560 грн (а.с. 87 т.3).

Згідно товарних чеків, виданих ФОП ОСОБА_23 06.04.2018 та 12.04.2018, ОСОБА_2 замовлялися поминальні обіди та проведено їх оплату (а.с. 88 т.3).

Отже, органом місцевого самоврядування підтверджено, що саме відповідачка здійснювала догляд за ОСОБА_4 протягом останніх чотирьох років його життя й за власні кошти провела поховання.

Відповідно до долучених до справи квитанції про оплату, ОСОБА_2 вносила платежі за надані померлому медичні послуги (а.с. 134-136,139,140,145,146,148,154-156, 164 т.3).

З довідки, виданої ТОВ «БОРІС» № 106 від 19.06.2018, видно, що з 01.11.2010 по 07.01.2018 ОСОБА_4 періодично звертався за медичною допомогою до закладу, а з 04.11.2010 по 10.11.2010 перебував на стаціонарному лікуванні на підставі договору, укладеному між товариством та ОСОБА_7 , яка й оплатила його лікування (а.с.165 т.3).

Отже, в період набуття ОСОБА_4 у власність спірного нерухомого майна позивачка не довела свою участь у його придбанні та будівництві, що виключає правові підстави до визнання указаного майна спільним майном подружжя та його поділу й виділу.

Обґрунтовано районний суд відмовив й у задоволенні вимог про стягнення частину будівельних матеріалів у вигляді самочинно збудованого житлового будинку, загальною площею 57,6 кв.м., житловою площею 24,3 кв.м. та права власності на частину будівельних матеріалів у вигляді самочинно збудованих споруд: госпблок, площею 29,9 кв.м. літера «С», що розташовані в АДРЕСА_1 .

Відповідно до державних будівельних норм, які діяли на час виникнення спірних правовідносин, на одній земельній ділянці можна побудувати тільки один будинок. Також біля будинку можуть знаходитися інші споруди, які підпадають під категорію допоміжних: кухня, господарський блок, гараж, баня та ін. Однак, чинне законодавство не забороняє мати житлові приміщення в цих допоміжних спорудах.

В статті 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зазначено наступне: «Будівельний паспорт визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею 500 квадратних метрів, господарських будівель і споруд, гаражів, елементів благоустрою та озеленення земельної ділянки».

Згідно ч. 1. ст. 381 ЦК України, садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

Отже, відповідно до чинного законодавства України на одній присадибній ділянці можна побудувати тільки один індивідуальний житловий будинок. Усі інші будівлі на цій земельній ділянці будуть розцінюватися як допоміжні споруди.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 4 жовтня 1991 року "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на житловий будинок" встановлено, що різні господарські будівлі (літні кухні, сараї тощо) є підсобними будівлями і складають з будинком одне ціле.

Враховуючи зазначене, суд дійшов правильного висновку, що вищезазначені позивачкою спірні будівлі є допоміжними спорудами до житлового будинку в с. Щасливе і становлять з ним одне ціле, тому вони не можуть бути окремим об`єктом цивільно-правових відносин.

Таким чином, відповідно до змісту позову, предметом спору є майно, придбане спадкодавцем у період до 01 січня 2004 року, а тому при вирішенні питання про його поділ районним судом обґрунтовано застосовано положення ст. 17 Закону України «Про власність».

Відповідно до висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 19.07.2017 у справі № 712/14246/15-ц, визначаючи правовий режим майна, набутого в цивільному шлюбі слід, зокрема, доводити факт його спільного створення при наявності в сторони відповідних коштів на момент придбання майна та джерела їх походження.

Між тим, жодні належні докази, які б підтверджували доводи позивачки щодо існування між нею та спадкодавцем відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та побуту, придбання й будівництво нерухомого майна за їх спільні сумісні кошти, у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Рішення суду першої інстанції в задоволеній частині вимог ОСОБА_3 постановлено з непральним застосуван6ням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням по справі в цій частині нового судового рішення про відмову у позові

З урахуванням викладених обставин, рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог позову. В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2023 року в задоволеній частині вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на частину земельної ділянки скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в позові.

У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 січня 2024 року.

Суддя-доповідач:

Судді: