Постанова

від 17.01.2024 по справі 210/993/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/440/24 Справа № 210/993/22 Суддя у 1-й інстанції - Сарат Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

головуючого судді - Тимченко О.О.,

суддів - Зубакової В.П., Бондар Я.М.,

за участю: секретаря судового засідання - Юрченко Г.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради,

третя особа - Служба у справах дітей Долинської міської ради Кіровоградської області

третя особа - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської областіцивільну справу № 210/993/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особи: Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради, Служба у справах дітей Долинської міської ради Кіровоградської області та Служба у справах дітей Виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради про позбавлення батьківських прав,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 ,

на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 серпня 2023 року, (суддя Сарат Н.О.), ухвалене в приміщенні Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, повний текст складено 10 серпня 2023 року -

В С Т А Н О В И В:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

В березні 2022 року позивачка звернулася до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послалась на те, що з 20 січня 2017 року по 19 червня 2018 року перебувала у шлюбі з відповідачем, від шлюбу вони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З моменту розірвання шлюбу сторони проживають окремо, дитина проживає з нею, спорів щодо місця проживання дитини не було, весь цей час відповідач життям дитини не цікавився, не телефонував, не приходив, не спілкувався з дитиною, не приймав участі у її вихованні, не проявляв ніяких почуттів , дитині вже майже 5 років, але він не пам`ятає батька, своїм батьком вважає вітчима - ОСОБА_5 .. Вона а разом із сином проживають у АДРЕСА_1 . Дитина з вересня 2020 року ходить до дитячого садочка № 179 в місті Львів. Вона повністю забезпечує дитині всі необхідним, з дитиною доброзичливі стосунки, які сприяють належному вихованню, розвитку дитини. Вона хотіла перереєструвати дитину за новим місцем проживання, але відповідач не дав згоди, хоча реєстрація дитини у м. Львів, має важливе значення для дитини, оскільки скори дитину треба бути влаштовувати до школи.

Просила суд позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав щодо їхнього неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 серпня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особи: Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради, Служба у справах дітей Долинської міської ради Кіровоградської області та Служба у справах дітей Виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради про позбавлення батьківських прав, відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, суд погодився з доводами викладеними у висновку виконкому Довгинцівської районної в місті ради, зважаючи на його обґрунтованість та те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом та позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у їх діях. Врахував, що відповідач ОСОБА_2 до адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягувався, алкогольними чи наркотичними речовинами не зловживає, агресії не проявляє до дитини чи її матері, працює, має стійкі соціальні зв`язки, бажання спілкуватися з дитиною та любить сина.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, позивачка вважає рішення суду першої інстанції необґрунтованим, тому просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги останньої задовольнити.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що відповідач нехтує своїми батьківськими обов`язками, систематично не сплачує аліменти. Показами свідків підтверджено, що участі у вихованні дитини батько не бере , не піклується про неї. Суд при розгляді справи не дотримався норм статті 171 СК України та фактично не врахував думки дитини при вирішенні питань, що стосуються її життя, також, не врахував, що дитина не знає свого біологічного батька. Звернення відповідача ОСОБА_2 до органів поліції про те, що позивачка не дає йому спілкуватися з дитиною аж у лютому 2022 року не є належним доказом. Лише факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав не свідчить про інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку на краще. Суд залишив поза увагою, що відповідач не приймає участі у вихованні, духовному розвитку та матеріальній підтримці дитини. Висновок виконкому Довгинцівської районної у місті Кривому Розі ради, який складено однобоко за відсутності спілкування з позивачем, дитиною, без запрошення позивача на засідання комісії судом було проігноровано.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Від відповідача у справі відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_1 та її представник в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали, просили задовольнити.

ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник третьої Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей Долинської міської ради Кіровоградської області в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей Виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено, що сторони з 20.01.2017 року, що підтверджено свідоцтвом про шлюб, по 19.06.2018 року, що підтверджено, рішення суду про розірвання шлюбу, позивач перебувала у шлюбі з відповідачем, від шлюбу вони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження.

Дитина проживає то у м. Львів з матір`ю та вітчимом, то у батьків позивачки смт. Молодіжне, Кропивницького району, Кіровоградської області без матері, або з матір`ю, що підтверджується довідками та поясненнями свідків.

03.10.2022 року до суду надійшов Висновок виконкому Довгинцівської районної в місті ради від 30.09.2022 року, згідно якого орган опіки вважає, що не доцільно позбавляти батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1, так як відповідач добре характеризується, не вживає алкогольних чи наркотичних засобів, до кримінальної чи адміністратиної відповідальності не притягувався, 10.02.2022 року батько звертався до органу опіки та піклування з заявою про визначення порядку участі батьків у вихованні дитини, так як бачитися з дитиною йому не давали.

Крім того, 05.04.2023 року від Служби у справах дітей Долинської міської ради Кропивницького району Кіровоградської області надійшов висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо сина, так як він самоусунувся від виховання сина, до 2020 року він приїздив до сина в смт. Молодіжне, Кропивницького району Кіровоградської області 2-3 рази на рік, свідків на засідання комісії не привів, які б підтвердили бажання батька та якій його дії щодо спілкування з дитиною. Дитина малює сім`ю - він, мама та вітчим Володимир.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 ,задоволенню не підлягає.

МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА

Відповідно до частин 1, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що суд погодився з доводами викладеними у висновку виконкому Довгинцівської районної в місті ради, зважаючи на його обґрунтованість та те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом та позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у їх діях. Врахував, що відповідач ОСОБА_2 до адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягувався, алкогольними чи наркотичними речовинами не зловживає, агресії не проявляє до дитини чи її матері, працює, має стійкі соціальні зв`язки, бажання спілкуватися з дитиною та любить сина.

Такий висновок суду першої інстанції є правильним та ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно з частин першої, другої, шостої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією Організації Об`єднаних Націй про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція ООН про права дитини) про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до статті 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Позбавлення батьківських прав, тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» (заява від 18 грудня 2008 року № 39948/06) вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 654/1409/19 та від 16 грудня 2020 року у справі № 588/1781/19.

З матеріалів справи випливає, що, звернувшись до суду з позовом, позивачка стверджувала про ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення у справі «Мамчур проти України» заява № 10383/09, від 16 липня 2015 року).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення у справі «Ньяоре проти Франції», заява № 39948/16, від 18 грудня 2008 року).

Європейський суд з прав людини зазначає, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (рішення у справі «Скоццарі та Дж`юнта проти Італії», заяви № 39221/98, 41963/98, від 13 липня 2000 року).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад (пункт 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»).

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Так, судом встановлено, що відповідач заперечує проти позбавлення його батьківських прав у відношенні до неповнолітнього сина.

Відповідно до висновку Служби у справах дітей Долинської міської ради Кропивницького району Кіровоградської області зазначено про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо сина, так як він самоусунувся від виховання сина, до 2020 року він приїздив до сина в смт. Молодіжне, Кропивницького району Кіровоградської області 2-3 рази на рік, свідків на засідання комісії не привів, які б підтвердили бажання батька та якій його дії щодо спілкування з дитиною. Дитина малює сім`ю - він, мама та вітчим ОСОБА_6 .

Щодо доводів апеляційної скарги, що відповідач ОСОБА_2 нехтував своїм батьківським обов`язком, систематично не сплачував аліменти, має заборгованість, колегія суддів зазначає, що факт стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості зі сплати аліментів сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.

Аналогічну позицію містить постанова Верховного Суду від д 23 квітня 2020 року у справі № 420/1075/17.

Щодо доводів апеляційної скарги, що показами свідків підтверджено, що участь у вихованні дитини та розвитку дитини відповідач не бере, не водить на додаткові заняття, не водив та не забирав з дитячого садочка, апеляційний суд вважає необґрунтованими та наголошує, що судом першої інстанції було встановлено, що дитина проживає то у м. Львів з матір`ю та відчимом, то у батьків позивачки смт. Молодіжне, Кропивницького району, Кіровоградської області без матері, або з матір`ю, що підтверджується довідками та поясненнями свідків.

Натомість відповідач ОСОБА_2 зареєстрований та проживає у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, тому вказаний факт є об`єктивною причиною того, що батько не може приймати участь у вихованні дитини у тому обсязі, який бажає позивачка.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що проживання дитини впродовж тривалого часу в новій сім`ї, створеній її батьком чи матір`ю, відсутність побачень дитини з тим із батьків, з яким не проживає, не є підставами для позбавлення останнього батьківських прав, оскільки це є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого потрібно довести.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17.

На доводи апеляційної скарги, що позивачка вважає висновок виконкому Довгинцівської районної у місті Кривому Розі ради неналежним доказом,апеляційний суд зазначає, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком / матір`ю своїми обов`язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 243/13191/19-ц).

Однак, вказаний висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми обов`язками та які б були законною підставою застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав.

Надані позивачкою до суду докази не свідчать про злісне ухилення відповідача від виховання дитини, свідоме нехтування ним батьківськими обов`язками, його винну поведінку щодо дитини.

Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, та з урахуванням того, що та кий захід буде застосований в інтересах дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Враховуючи викладене, суд першої інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені статтею 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.

Батько дитини наполегливо бажає спілкуватися з сином, проти позбавлення батьківських прав категорично заперечує, а позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей.

Колегія суддів наголошує, що непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їхніх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

Вищевикладене узгоджується з постановою Верховного Суду від 6 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки, апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 ,залишити без задоволення.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.О.Тимченко

Судді В.П. Зубакова

Я.М.Бондар

Повний текст судового рішення складено 17 січня 2023 року.

Головуючий О.О. Тимченко