Постанова

від 18.01.2024 по справі 910/9124/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2024 р. Справа№ 910/9124/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Гаврилюка О.М.

без виклику представників сторін

розглянувши матеріали апеляційної Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 року

у справі №910/9124/23 (суддя - Мудрий С.М.)

за позовом Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс"

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "КБ 2"

про стягнення 100 749,15 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "КБ 2" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача100 749,15 грн, а саме: заборгованість за договором в розмірі 81 358,75 грн, збитки від інфляції в сумі 13 282,07 грн та 3% річних в розмірі 6 108,33 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором №214-19 від 02.01.2019 року, предметом якого є компенсування підприємству витрат на оплату за спожиту теплову енергію.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 року та ухвалити нове рішення суду, яким позов задовольнити.

Крім того, представник скаржника просив суд апеляційної інстанції прийняти нові докази, а саме: копії актів здачі-приймання робіт за період з січня 2019 року по квітень 2019 року, копії актів приймання-передавання товарної продукції за період з січня 2019 року по квітень 2019 року, розшифровки табуляграм по ГВП та ЦО за період з січня 2019 року по квітень 2019 року, копії актів звіряння розрахунків за теплову енергію.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за твердженням скаржника, акт виконаних робіт за умовами договору підписується між сторонами виключно у випадку, якщо відповідач за необхідності, тобто за власним бажанням, отримує його наручно у самостійному порядку за відповідною адресою.

Позивач у період виникнення заборгованості у відповідності до п. 2.1.3. договору оформлював акти виконаних робіт, однак відповідач їх не отримував (копії актів виконаних робіт за січень, лютий, березень, квітень 2019 року додано до апеляційної скарги). Тому висновок суду першої інстанції, що позивач не довів, що такі документи надсилались на адресу відповідача, але той ухилився від їх підписання, є необґрунтованими, так як суперечить умовам укладеного договору.

При цьому, представник скаржника вказав, що оскільки умови договору не містять обов`яжу позивача направляти рахунки на оплату рекомендованою кореспонденцією, останні надсилались відповідачу простою поштою.

Крім того, представник скаржника зауважив, що відповідач взагалі не надав жодного доказу на спростування позовних вимог. Отже, докази, надані позивачем, є більш вірогідними для підтвердження розміру заборгованості позивача, ніж докази, надані на її спростування, а тому вказана обставина вважається доведеною в силу вимог ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з цим, оскільки суду першої інстанції вийшов за межі вказаного предмета доказування, пославшись на відсутність актів виконаних робіт та інших первинних документів, позивач вимушений подати до суду апеляційної інстанції додаткові докази на підтвердження позовних вимог.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2023 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 року у справі №910/9124/23. Розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

16.11.2023 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого відповідач просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

Так, відповідач, зокрема, зазначив, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивачем не долучено до матеріалів справи актів за фактично надані послуги у період з січня 2019 року по квітень 2019 року включно, як і відповідних рахунків, а також звітів, які у відповідності до умов договору є належними та допустимими доказами надання послуг. Крім того, позивачем не доведено, що такі документи надсилались на адресу відповідача, але той ухилився від їх підписання.

Також, в матеріалах справи відсутні дані знімання показання розрахункових лічильників у відповідності до п.4.4 договору.

Тобто, позивачем не доведено надання послуг відповідачу за період з січня 2019 року по квітень 2019 року саме в заявленому розмірі (81358,75 грн).

При цьому, відповідач зазначив, що вимоги позивача до відповідача заборгованості за договором №214-19 від 02.01.2019 року в сумі 81358,75 грн є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, відповідач посилаючись на ч.ч. 2-4 ст. 13, ч.ч. 1, 3, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України заперечив проти долучення нових доказів

19.12.2023 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника скаржника до суду надійшла заява про покладення на відповідача понесені позивачем судові витрати при розгляді як в суді першої інстанції, так і в апеляційної інстанції у загальному розмірі 14794,40 грн.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Колегія суддів розглянувши клопотання скаржника про долучення нових доказів дійшла висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

У відповідності до п. 2 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України при поданні позовної заяви позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та у відповідності до п. 3 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності до позовної заяви додається клопотання про призначення експертизи, витребування доказів тощо.

Матеріали справи не містять доказів подання разом із позовною заявою долучених позивачем додаткових доказів. Також матеріали справи не містять заяв позивача про посилання на докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності).

Виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції, однак, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не повідомляв суд про неможливість надання відповідних доказів.

У відповідності до ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до висновків Верховного Суду стосовно застосування норм ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постановах від 21.06.2018 року у справі №906/612/17, від 22.08.2018 року у справі №910/19776/17, від 05.12.2018 року у справі №910/7190/18, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити які докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції.

Відтак, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Так, вищевказане клопотання мотивоване, зокрема, тим, що у зв`язку із тим, що суд вийшов за межі вказаного предмета доказування, пославшись на відсутність актів виконаних робіт та інших первинних документів, позивач вимушений подати до суду апеляційної інстанції додаткові докази на підтвердження позовних вимог.

При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що суду першої інстанції вийшов за межі вказаного предмета доказування, пославшись на відсутність актів виконаних робіт та інших первинних документів, оскільки в умовах спірних правовідносин, які виникли між сторонами, саме останні є належним доказом наявності заборгованості відповідача.

Водночас, саме лише посилання скаржника на ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, як підставу прийняття доказу на стадії апеляційного провадження не є достатнім, оскільки відповідно до вимог ч. 1, 4 ст. 80, п. 8 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України вказані докази позивач мав би надати суду, ще під час подання позовної заяви та/або повинен був повідомити суд та зазначити, що вказаний доказ, ним не може бути подано, причини цього, а також навести докази, які підтверджують, що позивач здійснив всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Таким чином, відповідачем не доведено винятковості випадку неможливості надання суду першої інстанції відповідних доказів, які просить долучити до справи на стадії апеляційного розгляду згідно з клопотанням, і доказів неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від скаржника.

З огляду на вищевикладене, надані скаржником до апеляційної скарги додаткові докази не приймаються судом апеляційної інстанції та справа переглядається без їх врахування.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.01.2019 року між Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" (підприємство) та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "КБ 2"(споживач) було укладено договір №214-19 (далі - договір), відповідно до умов якого споживач зобов`язується компенсувати підприємству витрати на оплату за спожиту теплову енергію споживачами нежитлових приміщень, розташованих у житловому будинку за адресою: м. Київ, вул.. К. Бендукідзе, буд. 2, згідно показників лічильників та діючих тарифів постачальника, на виконання укладеного підприємством договору з КП «Київтеплоенерго» №530628 від 25.08.2018 року.

Даний договір укладається сторонами з метою забезпечення тепловою енергією (надалі - комунальні послуги) житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. вул.. К. Бендукідзе, буд. 2 на період до укладення постійних договорів між постачальником комунальних послуг та споживачем, а також компенсації витрат понесених підприємством (п.1.2 договору).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що підприємство, враховуючи п.1.1 цього договору зобов`язується:

2.1.2 щомісячно надавати споживачу рахунок на необхідну попередню оплату комунальних послуг та передбачених цим договором обов`язкових робіт (надання послуг), а також спожитих ним в розрахунковому періоді центрального опалення за діючими розцінками і тарифами з виставленими постачальниками втратами теплової енергії, згідно розрахункових документів КП «Київтеплоенерго» з врахуванням сальдо розрахунків споживача на початок місяця, виписувати рахунки-фактури.

2.1.3 щомісячно оформлювати споживачу акти виконаних робіт за цим договором, які споживач за необхідністю, самостійно отримує за адресою: м. Київ, вул.. Дніпровська Набережна, 25-Б.

Відповідно до п.2.2.1 договору споживач, враховуючи п.1.1 цього договору зобов`язується: сплачувати в повному обсязі вартість фактично спожитих послуг та попередню оплату за центральне опалення згідно рахунків, наданих (відправлених за зазначеною у цього договорі адресою) споживачу (розділ IV «Порядок розрахунків та ціна договору» цього договору).

Згідно п. 4.1 договору під розрахунковим періодом за цим договором слід розуміти календарний (попередній) місяць, в якому спожито за цим договором опалення.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що облік обсягу спожитої теплової енергії здійснюється за даними встановлених лічильників: СВТУ-11 №003992 - 37,2741 Гкал показання лічильника на момент укладання договору.

Обсяг спожитої протягом розрахункового місяця теплової енергії встановлюється як різниця між зафіксованими поточними показаннями теплового лічильника і попередніми (у попередньому місяці) зафіксованими показаннями теплового лічильника (п.4.3 договору).

Відповідно п. 4.4 договору підприємство знімає показання розрахункових лічильників після 20 числа кожного місяця та надає звіт з урахуванням фактичного та прогнозованого до кінця поточного розрахункового періоду обсягу споживання теплової енергії.

Згідно п. 4.6 договору період між датами знаття показань засобів обліку прирівнюється до розрахункового періоду, тариф якого застосовується для розрахунків за теплову енергію.

За даними звіту та з урахуванням розрахункової величини втрат, попередньої оплати визначається розмір компенсації споживачем за спожиту теплову енергію. Цей розмір сторони фіксують в акті виконаних робіт по два примірника, які підприємство надає споживачу (п.4.7 договору).

Відповідно до п. 4.9 договору споживач до 05 числа кожного місяця, наступного за розрахунковим, компенсує підприємству фактичні витрати спожитої теплової енергії за попередній місяць, за тарифами відповідно до яких підприємство отримало теплову енергію від теплопостачальної організації.

Згідно п.7.1 договору останній набирає чинності з 01.01.2019 року і діє до 15.04.2019 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положеннями ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідності до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17).

В обґрунтування наявності наданих послуг саме у визначеному позивачем вартісному показнику до заяви Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" було додано:

- копію договору №214-19 від 02.01.2019 року;

- копію договору №530628 від 25.07.2018 року;

- довідку-розрахунок заборгованості споживача за договором №214-19 від 02.01.2019 року ОСББ КБ2 за період з січня 2019 року по квітень 2019 року включно в розмірі 81358,75 грн.

Так, як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем не було долучено до матеріалів справи акти за фактично надані послуги у період з січня 2019 року по квітень 2019 року включно, як і відповідних рахунків, а також звітів, які у відповідності до умов договору є належними та допустимими доказами надання послуг.

Крім того, позивачем не доведено, що такі документи надсилались на адресу відповідача, але той ухилився від їх підписання.

Також, як правильно встановлено судом першої інстанції, в матеріалах справи відсутні дані знімання показання розрахункових лічильників у відповідності до п.4.4 договору.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено належними та допустимими в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказами надання послуг теплової енергії відповідачу за період з січня 2019 року по квітень 2019 року саме в заявленому розмірі 81358,75 грн.

Водночас, як правильно встановлено судом першої інстанції, надана на підтвердження існування простроченої заборгованості відповідача за договором № 214-19 від 02.01.2019 року довідка-розрахунок заборгованості споживача за договором №214-19 від 02.01.2019 року ОСББ КБ2 за період з січня 2019 року по квітень 2019 року включно, не може бути належним доказом у справі, оскільки підписана позивачем в односторонньому порядку, а інформація, відображена у довідці не підтверджена відповідними первинними документами.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов`язок (тягар) доказування обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 922/1163/18; від 23.12.2020 року у справі № 910/2284/20).

Таким чином, твердження позивача, викладені у позовній заяві, про наявність підстав для здійснення розрахунків за надані послуги є необґрунтованими.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором №214-19 від 02.01.2019 року в сумі 81358,75 грн.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 13 282,07 грн. та 3% річних у розмірі 6 108,33 грн є похідними, то суд першої інстанції також правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог в цій частині.

За наведених обставин, колегія суддів зазначає, що надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права, з огляду на що дійшов вірного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.

При цьому, враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, колегія суддів залишає заяву скаржника про покладення на відповідача понесені позивачем судові витрати при розгляді як в суді першої інстанції, так і в апеляційної інстанції у загальному розмірі 14794,40 грн - без розгляду.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями позивача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.

Згідно ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В п. 53 рішення ЄСПЛ ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано висновки щодо всіх суттєвих доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Так, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Виробниче управління житлово-комунального господарства-1" на рішення Господарського суду Київської області від 15.08.2023 року у справі №911/2515/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 15.08.2023 року у справі №911/2515/22 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №911/2515/22 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Гаврилюк