Постанова

від 18.01.2024 по справі 922/2448/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 року м. Харків Справа № 922/2448/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Пуль О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу відповідача - фізичної особи ОСОБА_1 (вх. № 2425 Х/2-5) на рішення Господарського суду Харківської області від 26.09.2023 (ухвалене в приміщенні Господарського суду Харкіської області суддею Жигалкіним І.П. , повний текст складено 26.09.2023) та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 03.10.2023 (ухвалене в приміщенні господарського суду Харкіської області суддею Жигалкіним І.П., повний текст складено 03.10.2023) у справі № 922/2448/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтрейд Мікс", м. Київ

до фізичної особи ОСОБА_1 , с. Новоосинове Куп`янського району Харківської області

про стягнення 228 036,34 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтрейд Мікс" звернулося до Господарського суду Харківської області із позовною заявою про стягнення з фізичної особи ОСОБА_1 заборгованості за договором купівлі-продажу від 08.11.2019 №3106-Х на загальну суму 228 036,34 грн., в тому числі: 144 568,72 грн. основного боргу та нарахованих на нього 21 796,46 грн. пені, 13 800,91 грн. штрафу, 42 055,65 грн. інфляційних втрат та 5 814,60 грн. 3% річних.

Позов обґрунтовано обставинами виконання позивачем своїх обов`язків за договором купівлі-продажу від 08.11.2019 №3106-Х щодо поставки товару на загальну суму 146671,58 грн. за доданими до позовної заяви видатковими накладними від 17.12.2021 № № 21133569, 21133580, 21133581, від 24.12.2021 № 21134356, від 21.01.2022 № 22101903, від 28.01.2022 № 22102617, від 18.02.2022 № 22105377 та здійснення відповідачем в порушення умов Договору лише часткової оплати поставленого товару за видатковою накладною від 17.12.2021 № № 21133569 на суму 2084,86 грн. та наявністю у зв`язку з цим заборгованості з оплати товару на суму 144568,72 грн., на яку відповідно до п. 5.2-5.3 Договору нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої на день прострочення, від суми боргу, за кожен день прострочення платежу, штраф в розмірі 5% від вартості неоплаченого товару за прострочення оплати товару більше десяти календарних днів від узгодженого строку, штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару за повторне порушення строку оплати товару, а також на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України - 42 055,65 грн. інфляційних втрат та 5 814,60 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.09.2023 у справі № 922/2448/23 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтрейд Мікс" заборгованість за договором купівлі-продажу від 08.11.2019 №3106-Х на загальну суму 228 036,34 грн, з яких: 144 568,72 грн. основного боргу та нарахованих на нього 21 796,46 грн. пені, 13 800,91 грн. штрафу, 42 055,65 грн. інфляційних втрат та 5 814,60 грн. 3% річних, а також 3420,55 грн. витрат зі сплати судового збору.

Рішення обгрунтовано доведеністю доданими до позовної заяви видатковими накладними виконання позивачем умов Договору в частині поставки відповідачеві товару на загальну суму 146653,58 грн., невиконанням відповідачем обов`язку з оплати вказаного товару на суму 144 568,72 грн. та правомірністю у зв`язку з цим нарахування позивачем на прострочений борг відповідно до п.п. 5,2,5.3 Договору заявлених до стягнення сум пені та штрафу, а також на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат та 3% річних.

02.10.2023 позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтрейд Мікс" звернулося до Господарського суду Харківської області з клопотанням (вх. № 26531 від 02.10.2023) про стягнення з відповідача на свою користь витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 22 000,00 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 03.10.2023 у справі № 922/2448/23 клопотання (вх. № 26531 від 02.10.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтрейд Мікс" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.

Стягнуто з фізичної особи ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтрейд Мікс" 11000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В обгрунтування додаткового рішення суд послався на те, що заявником у відповідності до вимог п.1 ч. 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України згідно з умовами договору про надання правової допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг на правову допомогу та їх вартості, враховуючи принципи розумності та пропорційності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, підтверджено реальність понесення ним судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 11000 грн.

При цьому суд врахував, що дана справа була визначена судом, як незначної складності та малозначна, тобто її розгляд та вирішення можливо без проведення судового засідання та без виклику сторін, оскільки викладена у позові складність характеру правовідносин та обсягу необхідних та наданих доказів не потребує спеціальних знань, не потребує дослідження значної кількості доказів, обсяг та характер наданих доказів у справі не вимагав призначення експертизи.

Відповідач - фізична особа ОСОБА_1 подала на зазначені рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ці рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач послався на неврахування судом першої інстанції того, що відповідно до пунктів 3.3, 3.5 Договору приймання товару має здійснюватися уповноваженими на те представниками сторін, а пунктом 3.7. Договору передбачено, що покупець, який працює без печаток /штампів, повідомляє про зразки підписів осіб, уповноважених приймати товар, в той час як відповідачем таких зразків не надавалось позивачу, деякі з доданих до позовної заяви видаткових накладних від імені покупця підписані Крайним А.Н., якого відповідач не уповноважувала отримувати від її імені товар в будь-який спосіб і в трудових відносинах з вказаною особою не перебуває, у видатковій накладній від 17.12.2021 № 21133569 підписи від імені як покупця, так і продавця скріплено печаткою позивача (продавця), а у видаткових накладних від 17.12.2021 № 21133561, від 21.01.2022 № 22101903, від 26.01.2022 № 33102617, від 10.02.2022 № 22105377 взагалі не зазначено ким її підписано від імені покупця.

Крім цього відповідач зазначила про те, що вона не підписувала договір купівлі-продажу від 08.11.2019 №3106-Х.

Щодо додаткового рішення про стягнення з відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу відповідач зазначила, що вказане додаткове рішення підлягає скасуванню в разі задоволення вимог апеляційної скарги щодо скасування основного рішення, як похідне від останнього.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2023 для розгляду справи № 922/2448/23 сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2023 у справі № 922/2448/23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача - фізичної особи ОСОБА_1 (вх. № 2425 Х/2-5) на рішення Господарського суду Харківської області від 26.09.2023 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 03.10.2023 у справі № 922/2448/23 та здійснити її розгляд без повідомлення учасників справи.

15.12.2023 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін.

Зокрема, позивач послався на ненадання відповідачем жодних доказів на підтвердження його доводів щодо непідписання спірного Договору та неотримання за ним товару від позивача та їх суперечність попередній спірному періоду поведінці відповідача щодо здійснення ним оплат товару за цим самим Договором за наступними платіжними документами та видатковими накладними, копії яких додано до відзиву на апеляційну скаргу:

- платіжною інструкцією від 15.09.2021 № 612 за поставлений товар за видатковою накладною від 13.08.2021 № 21119592;

- платіжною інструкцією від 12.10.2021 № 637 за поставлений товар за видатковою накладною від 03.09.2021 № 21121712;

- платіжною інструкцією від 02.11.2021 № 665 за поставлений товар за видатковими накладними від 10.09.2021 № 21122498, від 11.09.2021 № 21122642, від 24.09.2021 №21124081, від 01.10.2021 № 21124870;

- платіжною інструкцією від 02.11.2021 № 665 за поставлений товар за видатковими накладними від 08.10.2021 № 21125588, від 15.10.2021 № 21126399, від 16.10.2021 № 21126400, від 22.10.2021 № 21127139, від 26.10.2021 № 21127408.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частинами 1-3 ст.269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів зазначає, що Господарський процесуальний кодекс України допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона.

Закон встановлює рівні можливості для сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Враховуючи те, що вказані додаткові докази додано позивачем до відзиву на апеляційну скаргу відповідача на спростування наведених в ній доводів щодо непідписання відповідачем спірного Договору та підписання доданих позивачем до позовної заяви видаткових накладних неповноважними особами, в той час як відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції не подавалось заяв по суті справи із наведенням своєї позиції по справі, дана справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а про розгляд даної справи та оскаржуване рішення відповідач дізналася лише в жовтні 2023 року, коли повернулась на адресу зареєстрованого місця проживання: с. Новоосинове Куп`янського району Харківської області, вул. Степова,4, на яку судом першої інстанції надсилалась ухвала про відкриття провадження у даній справі та оскаржуване рішення, оскільки з травня 2023 року вона фактично проживала на території міста Харкова, на підтвердження чого нею надано довідку Управління соціального захисту населення Харківської міської ради від 17.05.2023 № 6333-5002766741 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, відповідно до якої адресою фактичного місця проживання відповідача зазначено: м. Харків, проспект Гагаріна, 19 кв.3, тоді як у матеріалах справи наявні надіслані на зареєстроване місцезнаходження відповідача копія ухвали про відкриття провадження у даній справі від 14.06.2023 та копія оскаржуваного рішення, які повернулись на адресу суду першої інстанції із довідками поштового відділення про причину повернення: "за відсутністю адресата за вказаною адресою", колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для прийняття вказаних доказів.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

08.11.2019 між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу № 3106-Х (далі за текстом - Договір; а. с. 10-11), загідно з пердметом якого продавець зобов`язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець - прийняти й оплатити товар у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених цим договором (п. 1.1 договору).

Згідно з п. п. 1.2-1.3 Договору продавець зобов`язується поставляти товар окремими партіями в кількості і асортименті, визначених у заявках.

Загальна вартість даного Договору визначається вартістю товару, отриманого протягом дії цього договору згідно з накладними, які є невід`ємними частинами цього Договору.

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що моментом здійснення поставки товарів продавцем є їх отримання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (товарно-транспортна накладна, видаткова накладна).

Згідно з п. 3.3. Договору приймання товару за кількістю та якістю проводиться уповноваженими на те представниками сторін відповідно до Інструкції про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю від 15.06.1965 та Інструкції про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю від 25.04.1966, на складі покупця, або, за попередньою домовленістю на складі продавця.

Пунктом 3.5 Договору передбачено, що підпис уповноваженого представника покупця в накладній на товар засвідчує, що товар прийнятий покупцем від продавця за кількістю та якістю.

Згідно з пунктом 3.7 Договору передбачено, що товар вважається прийнятим уповноваженою особою покупця, якщо підпис його представника на товаросупроводжувальних документах, скріплений печаткою/штампом з ідентифікаційним кодом продавця.

Якщо покупець працює без печаток/штампів, то він зобов`язаний повідомляти про зразки підписів осіб, уповноважених приймати товар. У разі, якщо підпис на накладній не буде збігатися зі зразками наданих підписів, проте такий підпис наявний на накладних, що були оплачені покупцем раніше, сторони вважатимуть, що товар прийнятий уповноваженою особою покупця.

Згідно з п. 4.2. Договору оплата за товар проводиться покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця в наступні строки, виходячи із домовленості сторін (необхідно підкреслити):

з відстрочкою платежу до 21 календарного дня з моменту поставки товару.

За змістом п. 4.4 Договору днем здійснення платежу вважається день зарахування суми, що підлягає сплаті, на розрахунковий рахунок продавця.

Відповідно до п. п. 5.2-5.3 Договору за несвоєчасну оплату за даним договором покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої на день прострочення, від суми боргу, за кожен день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє покупця від сплати основної заборгованості.

Крім пені, передбаченої п. 5.2 договору, у випадку прострочення оплати товару більше 10 (десяти) календарних днів від узгодженого строку, покупець зобов`язаний сплатити штраф в розмірі 5% від вартості неоплаченого товару, а у випадку повторного і кожного наступного порушення - штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару.

У розділі 6 договору сторони погодили: договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2022.

В разі, якщо за десять днів до закінчення строку дії договору жодна сторона не виявить бажання розірвати чи змінити його, при відсутності невиконаних зобов`язань між сторонами, даний договір продовжується строком на 1 (один) календарний рік, а по закінченні цього строку, діє в такому ж самому порядку до внесення змін до договору або до його розірвання сторонами шляхом підписання додаткової угоди до цього договору.

Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від виконання своїх обов`язків.

Позивачем на підтвердження поставки товару на суму 146653,58 грн, до позовної заяви надано наступні видаткові накладні: від 17.12.2021 № № 21133569, 21133580, 21133581 від 24.12.2021 № 21134356, від 21.01.2022 № 22101903, від 28.01.2022 № 22102617, від 18.02.2022 № 22105377 (т. 1 а. с. 17-33).

Як зазначено вище, посилаючись на здійснення відповідачем в порушення умов Договору лише часткової оплати поставленого товару за видатковою накладною від 17.12.2021 № № 21133569 на суму 2084,86 грн., позивач стверджує про наявність у відповідача у зв`язку з цим заборгованості з оплати товару за Договором на суму 144568,72 грн., на яку відповідно до п. 5.2-5.3 Договору ним нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої на день прострочення, від суми боргу, за кожен день прострочення платежу, штраф в розмірі 5% від вартості неоплаченого товару за прострочення оплати товару більше десяти календарних днів від узгодженого строку, штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару за повторне порушення строку оплати товару, а також на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України - 42 055,65 грн. інфляційних втрат та 5 814,60 грн. 3% річних.

В обґрунтування висновку про задоволення позову суд першої інстанції послався на доведеність доданими до позовної заяви видатковими накладними виконання позивачем умов Договору в частині поставки відповідачеві товару на загальну суму 146653,58 грн., невиконанням відповідачем обов`язку з оплати вказаного товару на суму 144 568,72 грн. та правомірністю у зв`язку з цим нарахування позивачем на прострочений борг відповідно до п.п. 5,2, 5.3 Договору заявлених до стягнення сум пені та штрафу, а також на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат та 3% річних.

Натомість, як зазначено вище, відповідач заперечує як сам факт підписання з її боку спірного Договору, так і отримання нею товару за вказаними видатковими накладними, посилаючись при цьому на те, що відповідно до пунктів 3.3., 3.5 Договору приймання товару має здійснюватися уповноваженими на те представниками сторін, а пунктом 3.7. Договору передбачено, що покупець, який працює без печаток /штампів, повідомляє про зразки підписів осіб, уповноважених приймати товар, в той час як відповідачем таких зразків не надавалось позивачу, деякі з доданих до позовної заяви видаткових накладних від імені покупця підписані Крайним А.Н., якого відповідач не уповноважувала отримувати від її імені товар в будь-який спосіб і в трудових відносинах з яким не перебуває, у видатковій накладній від 17.12.2021 № 21133569 підписи від імені як покупця, так і продавця скріплено печаткою позивача (продавця), а у видаткових накладних від 17.12.2021 № 21133561, від 21.01.2022 № 22101903, від 26.01.2022 № 33102617, від 10.02.2022 № 22105377 взагалі не зазначено ким її підписано від імені покупця.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, колегія суддів не погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для повного задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання таорганізаційно-господарські зобов`язання.

Згідно зі статтею 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 174 Господарського кодексу України серед підстав виникнення господарських зобов`язань передбачено господарські договори.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу Україн, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Так, 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". У рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), зазначено, що суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Таким чином суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію;

господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відповдіно до статті 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зазначені вище видаткові накладні, відповідно до положень статей 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є первинними документами, які фіксують відповідні господарські операції з поставки, в тому числі їх дати.

Відповідно до ч. 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву

підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Надані до позовної заяви видаткові накладні від 17.12.2021 № № 21133569, 21133580, 21133581,від 24.12.2021 № 21134356, від 21.01.2022 № 22101903, від 28.01.2022 № 22102617, від 18.02.2022 № 22105377 підписані з боку позивача його представниками із скріпленням підписів печаткою позивача, підставою поставки в них зазначено спірний Договір від 08.11.2019 № 3106-Х, а також відомості про зміст та обсяг господарських операцій з поставки товару.

Натомість видаткові накладні від 17.12.2021 № № 21133569, 21133580, від 24.12.2021 № 21134356 від імені відповідача - покупця підписані Крайним А.Н., а у видаткових накладних від 17.12.2021 21133581, від 21.01.2022 № 22101903, від 28.01.2022 № 22102617 та від 18.02.2022 № 22105377 взагалі не зазначено прізвища та ініціалів особи, яка їх підписала від імені покупця.

Крім того підписи зазначених осіб на видаткових накладних не скріплено печаткою відповідача, тоді, як зазначено вище, пунктом 3.7 Договору передбачено, що у випадку, коли покупець працює без печаток/штампів, то він зобов`язаний повідомляти про зразки підписів осіб,уповноважених приймати товар, а якщо підпис на накладній не буде збігатися зі зразками наданих підписів, проте такий підпис наявний на накладних, що були оплачені покупцем раніше,сторони вважатимуть, що товар прийнятий уповноваженою особою покупця.

Позивач в обґрунтування своїх заперечень проти доводів апеляційної скарги відповідача щодо непідписання відповідачем спірного Договору та неотримання за ним товару від позивача, послався на їх суперечність попередній спірному періоду поведінці відповідача щодо здійснення ним оплат товару за цим самим Договором за наступними платіжними документами та видатковими накладними, копії яких додано до вказаного відзиву:

- платіжною інструкцією від 15.09.2021 № 612 за поставлений товар за видатковою накладною від 13.08.2021 № 21119592;

- платіжною інструкцією від 12.10.2021 № 637 за поставлений товар за видатковою накладною від 03.09.2021 № 21121712;

- платіжною інструкцією від 02.11.2021 № 665 за поставлений товар за видатковими накладними від 10.09.2021 № 21122498, від 11.09.2021 № 21122642, від 24.09.2021 №21124081, від 01.10.2021 № 21124870;

- платіжною інструкцією від 02.11.2021 № 665 за поставлений товар за видатковими накладними від 08.10.2021 № 21125588, від 15.10.2021 № 21126399, від 16.10.2021 № 21126400, від 22.10.2021 № 21127139, від 26.10.2021 № 21127408.

У вищенаведених платіжних інструкціях платником зазначено відповідача - ФОП Двурічанську Світлану Валеріївну, а призначенням платежу: «оплата за корма згідно з договором" на суми, що відповідають вартості поставленого товару за вказаними видатковими накладними, в яких, в свою чергу, підставою поставки зазначено саме спірний Договір від 08.11.2019 № 3106-Х, і деякі з них, а саме: від 03.09.2021 № 21121712 та від 15.10.2021 № 21126399 підписані з боку відповідача Крайним А.Н., чим спростовуються доводи скаржника щодо того, що вона не підписувала спірний Договір та не отримувала товар за видатковими накладними від 17.12.2021 № № 21133569, 21133580, від 24.12.2021 № 21134356, які від покупця підписані Крайним А.Н.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку про доведеність факту здійснення позивачем поставки товару відповідачеві на виконання спірного Договору за видатковими накладними від 17.12.2021 № № 21133569, 21133580, від 24.12.2021 № 21134356 на загальну суму 49070,39 грн.

Враховуючи, що позивач в обґрунтування позову послався на проведення відповідачем часткової оплати поставленого товару за видатковою накладною від 17.12.2021 № № 21133569 на суму 2084,86 грн. підтвердженою є сума основного боргу 46985,53 грн.

Разом з цим, факт здійснення поставки позивачем відповідачу за Договором за іншими видатковими накладними, які додано до позовної заяви, а саме: від 17.12.2021 № 21133581, від 21.01.2022 № 22101903, від 28.01.2022 № 22102617 та від 18.02.2022 № 22105377 є недоведеним, через те, що в останніх не зазначено прізвища та ініціалів особи, яка їх підписала від імені покупця, а тому вони не дають змогу ідентифікувати таку особу, що зумовлює їх неналежність як доказів, враховуючи умови п.п. 3.5, 3.7 Договору, положення ч. 2 статі 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та статті 76 Господарського процесуального кодексу України .

Отже, позовні вимоги в частині стягнення 46985,53 грн. основного боргу підлягають задоволенню, а в частині стягнення іншої частини основного боргу в сумі 97583,19 грн. слід відмовити за недоведеністю.

Щодо позовних вимог про стягнення нарахованих на основний борг пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 ГК України).

За частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 Господарського кодексу України ),

Оскільки відповідач не сплатив вартість товару, поставленого йому позивачем за Договором за видатковими накладними від 17.12.2021 №№ 21133569, 21133580, від 24.12.2021 № 21134356 на загальну суму 46985,53 грн., встановлений пунктом 4.2. Договору строк оплати якої (протягом 21 календарних днів з моменту поставки товару) настав, він є боржником, який порушив відповідне грошове зобов`язання.

Як зазначено вище, відповідно до п. п. 5.2, 5.3 Договору за несвоєчасну оплату за даним договором покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої на день прострочення, від суми боргу, за кожен день прострочення платежу, у випадку прострочення оплати товару більше 10 (десяти) календарних днів від узгодженого строку, покупець зобов`язаний сплатити штраф в розмірі 5% від вартості неоплаченого товару, а у випадку повторного і кожного наступного порушення - штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару.

З урахуванням підтвердженої суми основного боргу з оплати товару за видатковими накладними від 17.12.2021 № № 21133569, 21133580, від 24.12.2021 № 21134356 задоволенню підлягають позовні вимоги в частині нарахованих на відповідні прострочені суми боргу за кожною накладною - пеня на загальну суму 6093,20 грн., штраф в розмірі 5% від вартості несплаченого товару - 2349,28 грн. та в розмірі 10% від вартості неоплаченого товару - 4698,56 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням підтвердженої суми основного боргу - 46985, 53 грн., правомірним є нарахування на цю суму на підставі зазначеної норми за відповідні періоди прострочення, що зазначені в розрахунку суми позову, 14423,57 грн. інфляційних втрат та 1984,08 грн. 3% річних.

Отже, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги в частині стягнення 76534,22 грн., з яких: 46985,53 грн. основного боргу, 6093,20 грн. пені, 7047,84 грн. штрафу, 14423,57 грн. інфляційних втрат та 1984,08 грн. 3% річних, а в іншій частині позовних вимог слід відмовити за необґрунтованістю, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає відповідній зміні як таке, що ухвалене за недоведеністю обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, при порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно задоволенимим позовним вимогам.

Щодо додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 03.10.2023 у справі № 922/2448/23 колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За приписами статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно зі статтею 123 Господарського процессуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу за заявою іншої сторони;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, інші ніж судовий збір судові витрати покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги у даній справі підлягають задоволенню частково, розмір обґрунтованих витрат позивача на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи в суді першої інстанції, , відповідно до наведених положень, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до положень статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч.1). У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (ч.2).

З матеріалів справи вбачається, що позивач у позовній заяві зазначив попередній (орієнтовний ) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 22000 грн., а також те, що докази на підтвердження обґрунтованості розміру судових витрат будуть надані додатково в порядку частини 8 статті. 129 Господарського процесуального кодексу України протягом п`яти днів з дати ухвалення рішення.

Згідно з частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтрейд Мікс" через представника адвоката Жаданова І.Г. у встановлений частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України подало до Господарського суду Харківської області клопотання (вх. № 26531 від 02.10.2023) про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача на користь позивача у розмірі 22 000,00 грн.

Своє клопотання заявник обґрунтовує тим, що з підстав бездіяльності відповідача позивачем було укладено договор з адвокатом, де вартість виконаних робіт (наданих послуг) за професійну правничу допомогу у період з 23.05.2023 по 26.09.2023 склала 22 000,00 (двадцять дві тисячі) гривень без ПДВ за надання послуги з фіксованою вартістю.

При цьому позивач зазначив, що оцінка наданої професійної правничої допомоги у розмірі 22 000,00 грн. є обґрунтованою, справедливою та співмірною, а також у зв`язку із тим, що відповідач не виходив на зв`язок, не повідомив позивача про втрату статусу фізичної особи-підприємця та про позасудові пропозиції добровільно погасити заборгованість, крім того необхідно було проаналізувати певний обсяг документів, ознайомитись з іншими рішеннями суду за схожих обставин. Також зазначено, що адвокатом позивача було проведено: надання професійної (правничої) допомоги з метою визначення подальшої тактики судового захисту порушених прав Позивача; аналіз та вивчення судової практики у даній категорії справ по спірним питанням шляхом пошуку та перегляду судових рішень у Єдиному державному реєстрі судових рішень, дослідження практики Верховного Суду, консультування Клієнта щодо перспектив та порядку звернення до господарського суду із відповідною позовною заявою, із роз`ясненням процесуальних строків та орієнтовно необхідного часу, який знадобиться для отримання можливого позитивного результату, підготовка та подання позовної заяви, виготовлення копії матеріалів та направлення їх стороні по справі. Усі перелічені вище послуги та інші послуги включаються в одну фіксовану послугу з подання позовної заяви, яка має фіксовану вартість згідно умов визначених у Додатковій угоді від 15.06.2023 до Основного Договору.

До клопотання позивач надав копію договору про надання професійної правничої допомоги № б/н від 23.05.2023, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТРЕЙД МІКС" (Замовник) та Адвокатом Жадановим Ігорем Геннадійовичем (Виконавець), відповідно до розділу 1 Договору Виконавець надає Замовнику комплекс вимог з професійної правничої допомоги.

У відповідності до умов п. 3.1. Договору, гонорар Виконавця визначається виходячи із складності правової ситуації, у вирішенні якої бере участі Виконавець, та фактичних витрат часу Виконавця на вчинення дій, що передбачені розділом 1 цього Договору в інтересах Замовника і сплачується Замовником за погодженням з Виконавцем, шляхом попередньої оплати послуг Виконавця. Загальна ціна цього Договору становить загальний обсяг платежів, сплачених Замовником Виконавцеві. Вартість години наданих послуг за даним Договором складає 1000,00 грн без ПДВ.

15.06.2023 сторони уклали Додаткову угоду до Договору, де передбачили, що дана додаткова угода визначає порядок оплати юридичних послуг (гонорару) Виконавця за надання професійної правничої допомоги у господарському спорі у справі 922/2448/23 за позовом про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу від 08.11.2019 №3106-Х (п. 1. Додаткової угоди).

Пунктом 3 Додаткової угоди встановлено, що вартість послуг визначається відповідно до розділу 3 Основного Договору. При цьому, Сторони погодили, що вартість послуги із написання та подання до суду однієї позовної заяви та усіх необхідних письмових пояснень чи клопотань в процесі розгляду справи у Господарському суді Харківської області за цією Додатковою угодою встановлюється у фіксованому розмірі та становить 22 000 грн без ПДВ (без врахування взяття участі в судових засіданнях).

Сторони Договору встановили п. 6 Додаткової угоди, що порядок оплати гонорару: оплата послуг за цією Додатковою угодою здійснюється за відповідним Актом виконаних робіт, в якому визначається кількість наданих фіксованих послуг та/або точна кількість годин, відпрацьованих Виконавцем на виконання цієї Додаткової угоди та Основного Договору у суді відповідної інстанції.

До клопотання позивачем також додано Акт виконаних робіт від 28.09.2023 за вказаним Договором, в якому зазанчено про надання Виконавцем Замовнику у період з 23.05.2023 по 26.09.2023 включно, комплексу наступних юридичних послуг (правничої допомоги) фіксованою вартістю 22000 грн.: надання професійної (правничої) допомоги з метою визначення подальшої тактики судового захисту порушених прав Позивача; аналіз та вивчення судової практики у даній категорії справ по спірним питанням шляхом пошуку та перегляду судових рішень у Єдиному державному реєстрі судових рішень, дослідження практики Верховного Суду, консультування Клієнта щодо перспектив та порядку звернення до господарського суду із відповідною позовною заявою, із роз`ясненням процесуальних строків та орієнтовно необхідного часу, який знадобиться для отримання можливого позитивного результату, підготовка та подання позовної заяви, виготовлення копії матеріалів та направлення їх стороні по справі.

Аналогічні послуги позивач зазначив у доданому до клопотання Детальному описі.

При цьому в Детальному Описі також зазначено, що всі перелічені вище послуги включаються в одну фіксовану послугу з подання позовної заяви, яка має фіксовану вартість згідно з умовами визначених у Додатковій угоді від 15.06.2023 до Основного Договору.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч. 3 ст. 244 ГПК України).

Оскільки судом першої інстанції при прийнятті рішення по суті справи не вирішено питання розподілу витрат сторін на професійну правничу допомогу адвоката, суд на підставі вказаної вище норми вирішував вказане питання шляхом ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат позивача.

Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказана правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.19 у справі № 922/445/19 та постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 04.06.20 у справі № 906/598/19, від 24.11.20 у справі № 911/4242/15.

Відповідачем не подавалось клопотання про зменшення заявлених до розподілу позивачем витрат на професійну правову допомогу.

Разом з цим колегія суддів зазначає, що суд має оцінити відповідні витрати на предмет їх реальності та обгрунтованості.

Так, згідно з частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 підтвердила свій висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44).

В цілому нормами процесуального законодавства (ч. 4 ст. 126 та ч. 5 ст. 129 ГПК України) передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 30.08.23 у справі № 911/3586/21 викладено висновок про те, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Стаття 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначає, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.11.22 у справі № 922/1964/21 зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду в пункті 5.44 постанови від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

В постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 зазначено, що за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Колегія суддів зазначає, що значна частина вказаних в наданому позивачем Акті виконаних робіт від 28.09.2023 не відповідає критерію реальності (дійсності та необхідності).

Зокрема, визначення подальшої тактики судового захисту порушених прав позивача, консультування клієнта щодо перспектив та порядку звернення до господарського суду із відповідною позовною заявою не є необхідними (неминучими) для представництва інтересів позивача, а зазначення в Акті про здійснення адвокатом аналізу та вивчення судової практики у даній категорії справ по спірним питанням шляхом пошуку та перегляду судових рішень у Єдиному державному реєстрі судових рішень, дослідження практики Верховного Суду не відповідає критерію дійсності, враховуючи, що дана справа є малозначною через її невелику складність за характером спору та обсягом доказів (договір та кілька видаткових накладних), у зв`язку з чим розглядалась без виклику сторін в письмовому провадженні, під час її розгляду адвокатом подано лише одну заяву по суті справи - позовну заяву, спір у даній справі про стягнення заборгованості за договором про поставку товару є типовим, за такими спорами судова практика є сталою, і для адвоката, який має відповідати відповідному професійному рівню, не викликає складності питання застосування норм права у спірних правовідносинах, у зв`язку з чим відсутня необхідінсть у вивченні судової практики щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, зокрема щодо різного застосування таких норм судами. При цьому в позовній заяві відсутні посилання на судову практику з проблемних питань по суті спору, а зазначено постанови Верховного Суду, в яких викладено лише правову позицію щодо правової природи інфляційних втрат та 3% річних та юрисдикції спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Виготовлення копії матеріалів та направлення їх стороні по справі є технічними діями, які супроводжують послуги з надання правової допомоги.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, який відповідає критеріям реальності та розумності, і який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (задоволено 33,56% суми позову) становить 5000 грн., у зв`язку з чим клопотання позивача (вх. № 26531 від 02.10.2023) про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача підлягає частковому задоволенню на вказану суму, а в іншій частині клопотання слід відмовити за необгрунтованістю, а оскаржуване додаткове рішення підлягає відповідній зміні.

Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, п. 2 ч.1 ст. 275, п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 277, ст.ст. 281, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача - фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 26.09.2023 у справі № 922/2448/23 змінити.

Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтрейд Мікс" (адреса: 03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 95, оф. 17; код ЄДРПОУ 40002253) заборгованість за Договором купівлі-продажу №3106-Х від 08.11.2019 на загальну суму 76534,22 грн., з яких: 46985,53 грн. основного боргу, 6093,20 грн. пені, 7047,84 грн. штрафу, 14423,57 грн. інфляційних втрат та 1984,08 грн. 3% річних, а також 1147,95 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

В іншій частині позову відмовити.

Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 03.10.23 у справі № 922/2448/23 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції :

"Клопотання (вх. № 26531 від 02.10.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтрейд Мікс" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтрейд Мікс" (адреса: 03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 95, оф. 17; код ЄДРПОУ 40002253) 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині клопотання відмовити».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтрейд Мікс" (адреса: 03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 95, оф. 17; код ЄДРПОУ 40002253) на користь Фізичної особи ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 1867,64 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя І.В. Тарасова

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.А. Пуль