Рішення

від 17.01.2024 по справі 911/2957/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.01.2024Справа № 911/2957/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Фінпром ЛТД»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕРВІСАГРО +»

про стягнення 258 112, 80 грн

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Фінпром ЛТД» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕРВІСАГРО +» (надалі - відповідач) про стягнення суми безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 258 112, 80 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 11, 509, 525, 526, 530, 617, 1212 Цивільного кодексу України та ст. 180, 193 Господарського кодексу України, обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно отримані грошові кошти в розмірі 258 112, 80 грн, які належать позивачу.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.09.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Фінпром ЛТД» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕРВІСАГРО +» про стягнення 258 112, 80 грн передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

12.10.2022 матеріали позову надійшли до Господарського суду міста Києва та за результатом автоматизованого розподілу передані судді Карабань Я.А.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

25.10.2023 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

30.11.2023 від представника позивача, на виконання ухвали суду, надійшли витребувані документи.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження в справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 116А, офіс 50.

Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження в справі від 30.10.2023 був повернутий до суду з відміткою: «за закінченням встановленого терміну зберігання».

Відповідно до вимог частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з пунктами 3, 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений в праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 911/2957/23 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

За відсутності відзиву від відповідача суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач (надалі - покупець, замовник), останній замовив послугу по ремонту та технічному обслуговуванню ПОГРУЗЧИКА JCB 530-71 у відповідача (надалі - постачальник, виконавець, підрядник).

31.05.2023 на підставі рахунку на оплату № 297 від 30.05.2023, виставленого відповідачем на загальну суму 53 499, 60 грн, який містить найменування товару (роботи, послуги), його кількість, ціну та суму без ПДВ, а саме: палець 811/90144T кількістю 1 шт. ціною та сумою 8 040, 00 грн; палець 332/G3681T кількістю 1 шт. ціною та сумою 2 175, 00 грн; палець стріла-циліндр DISP кількістю 1 шт. ціною та сумою 2 184, 00 грн; палець гільзи гідроциліндра DISPL кількістю 1 шт. ціною та сумою 1 524, 00 грн; палець стріла-каретка 50х252 ОЕМ кількістю 1 шт. ціною та сумою 1 440, 00 грн; палець стріла-каретка 537 mm кількістю 1 шт. ціною та сумою 1 920, 00 грн; палець стріла-тяга 396 mm кількістю 1 шт. ціною та сумою 1 500, 00 грн; палець тяги стріли кількістю 2 шт. ціною 1 100, 00 грн на суму 2 200, 00 грн; палець тяга-каретка 50х221 кількістю 1 шт. ціною та сумою 1 000, 00 грн; палець штока гідроциліндра LIFT кількістю 1 шт. ціною та сумою 1 100, 00 грн; втулка циліндрична DIPPER OEM кількістю 2 шт. ціною 240, 00 грн на суму 480, 00 грн; втулка металева BOOM 50х60х40 кількістю 2 шт. ціною 240, 00 грн на суму 480, 00 грн; сальник пальця 50 мм кількістю 4 шт. ціною 60, 00 грн на суму 240, 00 грн; втулка циліндрична OEM кількістю 2 шт. ціною 2 390, 00 грн на суму 4 780, 00 грн; втулка стріла-каретка кількістю 2 шт. ціною 800, 00 грн на суму 1 600, 00 грн; накладка стріли кількістю 4 шт. ціною 528, 00 грн на суму 2 112, 00 грн; накладка стріли 45х150х19 кількістю 2 шт. ціною 400, 00 грн на суму 800, 00 грн; направляюча телескопічної стріли (пластина червона) кількістю 4 шт. ціною 600, 00 грн на суму 2 400, 00 грн; направляюча телескопічної стріли кількістю 1 шт. ціною та сумою 1 068, 00 грн; завіса дверки кількістю 2 шт. ціною 420, 00 грн на суму 840, 00 грн; підшибник ступиці роликовий ARB 159x108x24 кількістю 2 шт. ціною 1 300, 00 грн на суму 2 600, 00 грн; сальник бортового редуктора 127х160х15.5х17.5 CORTECO кількістю 1 шт. ціною та сумою 1 100, 00 грн; палець тяги рульової 105х25 кількістю 4 шт. ціною 250, 00 грн на суму 1 000, 00 грн; втулка рульової тяги OEM кількістю 4 шт. ціною 200, 00 грн на суму 800, 00 грн; сальник пальця 25 мм кількістю 8 шт. ціною 25, 00 грн на суму 200, 00 грн; хрестовина піввісі 30.2Х82 кількістю 2 шт. ціною 500, 00 грн на суму 1 000, 00 грн.

Позивачем було здійснено оплату вказаного рахунку на суму 53 499, 60 грн, з призначенням платежу: «Оплата за запчастини, згідно рахунка № 297 від 30.05.2023 р. у т.ч. ПДВ 20 % - 8 916, 60 грн», що підтверджується платіжною інструкцією № 422 від 31.05.2023.

Також 31.05.2023 на підставі рахунку на оплату № 302 від 31.05.2023, виставленого відповідачем на загальну суму 80 000, 00 грн, який містить найменування товару (роботи, послуги), його кількість, ціну та суму без ПДВ, а саме, ремонт стріли навантажувача кількістю 1 послуга ціною та сумою без ПДВ 66 666, 67 грн.

Позивачем було здійснено оплату вказаного рахунку на суму 80 000, 00 грн, з призначенням платежу: «Оплата за послуги, згідно рахунка б/н від 31.05.2023 р. у т.ч. ПДВ 20 % - 13 333, 33 грн», що підтверджується платіжною інструкцією № 423 від 31.05.2023.

23.06.2023 на підставі рахунку на оплату № 355 від 22.06.2023, виставленого відповідачем на загальну суму 101 489, 20 грн, який містить найменування товару (роботи, послуги), його кількість, ціну та суму без ПДВ, а саме: втулка гідроциліндра розрізна кількістю 2 шт. ціною 216, 00 грн на суму 432, 00 грн; втулка гідроциліндра 530-540 кількістю 1 шт. ціною та сумою 588, 00 грн; втулка гідроциліндра LIFT кількістю 1 шт. ціною та сумою 1 386, 00 грн; втулка гідроциліндра DIPPER OEM кількістю 2 шт. ціною 240, 00 грн на суму 480, 00 грн; втулка металева BOOM 50х60х40 кількістю 2 шт. ціною 240, 00 грн на суму 480, 00 грн; підшипник ступиці TIMKEN 159х108х24 кількістю 2 шт. ціною 1 282, 00 грн на суму 2 564, 00 грн; сальник бортового редуктора 127х160х15.5х17.5 CORTECO кількістю 1 шт. ціною та сумою 954, 00 грн; скло лобове кількістю 1 шт. ціною та сумою 4 583, 33 грн; набір для вклеювання скла BOND 120 (8596) 3214101090 кількістю 1 шт. ціною та сумою 1 144, 00 грн; ремонт гідроциліндра (130/70/1030) кількістю 1 послуга ціною та сумою 35 149, 00 грн; ремонт гідроциліндра (70/50/2630) кількістю 1 послуга ціною та сумою 6 500, 00 грн; ремонт гідроциліндра (120/60/790) кількістю 1 послуга ціною та сумою 18 523, 00 грн; ремонт гідроциліндра (120/60/510) кількістю 1 послуга ціною та сумою 11 791, 00 грн.

Позивачем було здійснено оплату вказаного рахунку на суму 101 489, 20 грн, з призначенням платежу: «Оплата за запчастини, згідно рахунка № 355 від 22.06.2023 р. у т.ч. ПДВ 20 % - 16 914, 87 грн», що підтверджується платіжною інструкцією № 471 від 23.06.2023.

Також 23.06.2023 на підставі рахунку на оплату № 356 від 22.06.2023, виставленого відповідачем на загальну суму 23 124, 00 грн, який містить найменування товару (роботи, послуги), його кількість, ціну та суму без ПДВ, а саме, ремонт ПНВТ та ремонт форсунок кількістю 1 послуга ціною та сумою без ПДВ 23 124, 00 грн.

Позивачем було здійснено оплату вказаного рахунку на суму 23 124, 00 грн, з призначенням платежу: «Оплата за послуги по ремонту, згідно рахунка № 356 від 22.06.2023 р. у т.ч. ПДВ 20 % - 3 854, 00 грн», що підтверджується платіжною інструкцією № 472 від 23.06.2023.

Отже, відповідно до зазначених вище рахунків, позивач здійснив оплату на загальну суму 258 112, 80 грн.

09.08.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією № 08/08 від 08.08.2023, в якій просив відповідача повернути попередньо оплачені грошові кошти в розмірі 258 112, 80 грн, що підтверджується описом вкладення в цінний лист з відтиском календарного штемпеля поштового відділення проставленого 09.08.2023.

Відповіді на зазначену вище претензію матеріали справи не містять.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що грошові кошти в розмірі 258 112, 80 грн набуті відповідачем без достатньої правової підстави, в зв`язку з чим він вимушений звернутися до суду з даним позовом про стягнення їх з відповідача.

Великою Палатою Верховного Суду наголошено на тому, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

Тобто, зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору, адже саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо обставин спірних правовідносин між ними.

Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/1

Так, частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно із ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказане кореспондується з приписами ст. 205 Цивільного кодексу України.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).

При цьому, відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

За приписами ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Оскільки позивачем оплачено відповідачу вартість товару (робіт, послуг) у розмірі 258 112, 80 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 422 від 31.05.2023 на суму 53 499, 60 грн, № 423 від 31.05.2023 на суму 80 000, 00 грн, № 471 від 23.06.2023 на суму 101 489, 20 грн та № 472 від 23.06.2023 на суму 23 124, 00 грн (акцепт) на підставі рахунків на оплату № 297 від 30.05.2023, № 302 від 31.05.2023, № 355 від 22.06.2023 та № 356 від 22.06.2023 (оферта), які містять найменування товару (робіт, послуг), його кількість, ціну та суму, суд дійшов висновку, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов змішаного договору поставки, надання послуг та підряду та відповідно укладено такі договори в спрощений спосіб.

Отже, посилання позивача на безпідставність набуття відповідачем грошових коштів є необґрунтованими.

Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глав 54, 61 та 63 Цивільного кодексу України.

Так, ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. 6 та ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з частиною 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Частиною 1 статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, -достроково.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Як установлено судом вище позивач 31.05.2023 та 23.06.2023 перерахував на користь відповідача грошові кошти за товар та послуги у загальному розмірі 258 112, 80 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 422 від 31.05.2023 на суму 53 499, 60 грн, № 423 від 31.05.2023 на суму 80 000, 00 грн, № 471 від 23.06.2023 на суму 101 489, 20 грн та № 472 від 23.06.2023 на суму 23 124, 00 грн.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (стаття 662 Цивільного кодексу України).

Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (стаття 846 Цивільного кодексу України).

Доказів надання оплачених послуг та поставки оплаченого товару матеріали справи не містять і відповідачем у порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України таких доказів суду не надано.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, враховуючи вказані вище норми, оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що відповідачем не виконано умови змішаного договору поставки, надання послуг та підряду та не поставлено товар та не надано послуг по ремонту та технічному обслуговуванню на суму 258 112, 80 грн.

Згідно частини 2 ст. 570 Цивільного кодексу України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Водночас, згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17 та Великої Палати Верховного суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Із реалізацією покупцем його права на повернення передоплати за договором, правочин, що витікає з цього договору, припиняється та виникає нове грошове зобов`язання.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №925/125/14.

Отже, у відповідача виникло грошове зобов`язання щодо повернення позивачу суми попередньої оплати в розмірі 258 112, 80 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з частинами першою та другою статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Умовою застосування частини другої статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, а тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 911/1958/18 та від 16.06.2020 у справі № 910/10958/19.

Як зазначено судом вище, позивач звертався до відповідача з претензією про повернення грошових коштів, однак відповіді на претензію матеріали справи не містять, як і не містять доказів повернення сплачених позивачем грошових коштів на користь відповідача.

Враховуючи викладене вище, приймаючи до уваги відсутність доказів виконання відповідачем робіт (послуг) та поставки товару, що були оплачені позивачем, а також доказів повернення відповідачем суми грошових коштів у розмірі 258 112, 80 грн, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з останнього вказаної суми сплачених грошових коштів.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача суми грошових коштів в розмірі 258 112, 80 грн.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Також позивач просить стягнути з відповідача витрати за надану правничу допомогу в сумі 15 000, 00 грн.

Згідно із ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ст. 126 ГПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала наступні висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтувати наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У даному випадку на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в сумі 15 000, 00 грн, позивач надав: копію договору № 41 про надання правової допомоги від 21.10.2022, укладений між адвокатом Краснящих Б.М. та позивачем та ордер серії АІ № 1481541 від 23.10.2023.

Відповідно до п. 4.4. вказаного договору, гонорар адвоката за цим договором обчислюється в порядку погодинної оплати наданих адвокатом послуг у розмірах, що розраховуються за погодженням з клієнтом цього договору та вказуються у складених адвокатом та наданих клієнту актах виконаних робіт.

Разом з тим, як зазначалось судом вище, відповідно до частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Проте, таких документів на підтвердження понесення витрат у сумі 15 000, 00 грн представником позивача надано не було, матеріали справи не містять відомостей про час, витрачений адвокатом на вчинення необхідних дій, не конкретизовано обсяг наданих послуг та вартість кожної з них окремо, внаслідок чого суд не може перевірити обсяг наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, а також їх вартість.

Крім того, суд зазначає, що представником позивача не зазначено про надання таких доказів пізніше в порядку передбаченому ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи, що представником позивача у встановлений законом строк не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу, суд приходить до висновку, що підстави для покладення їх на відповідача відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕРВІСАГРО +» (04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 116А, офіс 50, ідентифікаційний код 43349715) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Фінпром ЛТД» (08645, Київська область, Обухівський район, село Кодаки, вулиця Ювілейна, будинок 1Б, ідентифікаційний код 44500454) 258 112 (двісті п`ятдесят вісім тисяч сто дванадцять) грн 80 коп. грошових коштів та 3 871 (три тисячі вісімсот сімдесят одну) грн 69 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань