Рішення

від 18.01.2024 по справі 910/14620/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.01.2024Справа № 910/14620/23Господарський суд міста Києва в складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Фізичної особи-підприємця Ємельянова Антона Олександровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіатранс" (02091, м. Київ, вул. Тростянецька, буд. 49, кв. 68; ідентифікаційний код 41373662)

про стягнення 73 229,00 грн,

ОСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулася Фізична особа-підприємець Ємельянов Антон Олександрович з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіатранс» про стягнення заборгованості за договором-замовленням № 02 на перевезення вантажу від 31.10.2022 на перевезення вантажу у розмірі 73 229,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

06.10.2023 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що при передачі вантажу позивачем одержувачу, було виявлено, що вантаж пошкоджено при перевезенні в неналежних умовах транспортування, та встановлено, що при транспортуванні вантажу внаслідок різкого гальмування транспортним засобом було пошкоджено 433 коробки (60%) з вантажем відповідача (замовника), що доставлявся за договором, які злетіли з палет, на яких вони розміщувалися, та було пошкоджено сам вантаж у коробках, що зафіксовано в ЦМР та фото, що додаються. Таким чином, відповідач зазначає, що у підсумку вартість збитків відповідача, завданих діями позивача, склала: 1949,48 евро, що за курсом НБУ на день вивантаження автомобіля становить 71229,00 грн. Крім того, відповідач у відзиві зазначає, що 30.11.2022 на підставі вищенаведених порушень, відповідачем було направлено позивачу лист-претензію про суму та компенсацію завданих збитків за договором- замовленням у сумі 71 229,00 грн. 15.12.2022 позивачем було надано відповідь на лист-претензію відповідача про те, що стягувач не визнає виставленої суми збитків, припускає, що пошкодження товару могло статися з його вини, однак не в такому обсязі, та не визнає наданого розрахунку суми пошкодження товару. Так, відповідач зазначає, що у зв`язку з невиконанням позивачем вимог претензії, відповідачем було стягнуто з позивача суму збитків 1949,48 евро, шляхом відрахування суми збитків з суми оплати за договором та перераховано позивачеві різницю у сумі 1200,52 евро, що за курсом НБУ становить 47345,00 грн. Надані позивачем послуги за договором були прийняті відповідачем частково та Акт приймання-передачі послуг на суму 120 574 грн не був підписаний зі сторони відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

31.10.2022 між Фізичною особою-підприємцем Ємельяновим Антоном Олександровичем (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіатранс» (далі - замовник, відповідач) було укладено договір-замовлення на перевезення вантажу № 2, за умовами якого виконавець зобов`язується доставити довірений замовником вантаж до пункту призначення та видати його одержувачеві, а замовник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (п.1. договору).

Відповідно до п. 2. договору-замовлення виконавець повинен був здійснити перевезення вантажу, за маршрутом м. Київ, Україна - м. Нюртінген, Німеччина, а замовник сплатити виконавцю плату за перевезення вантажу на умовах визначених договором. Ціна договору становить 3300,00 евро по курсу НБУ на день розмитнення автомобіля, з них 2000,00 грн утримується до моменту отримання оригіналів документів.

Згідно з рахунком-фактурою №160 від 09 листопада 2022 року вартість вищевказаного перевезення в еквіваленті гривні складає 120574,00 коп.

Пунктом 7.1. та 7.2. договору-замовлення визначено, замовник здійснює оплату послуг виконавця шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок виконавця по скан-копіях документів, з дня вивантаження автомобіля.

Позивач у позовній заяві зазначає, що після виконання перевезення виконавець надіслав скановані копії документів, що підтверджують виконання перевезення вантажу замовнику, а замовником було здійснено часткову оплату вартості перевезення на підставі сканованих копій документів в сумі 47 345,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №4562 від 09.12.2022.

Таким чином, позивач зазначає, що сума заборгованості, час оплати якої настав, складає 71229,00 грн, а 2000,00 грн замовник був зобов`язаний сплатити після отримання від виконавця оригіналів документів, що стосуються вказаного перевезення.

14.02.2023 року виконавець скерував на адресу замовника оригінали документів, які підтверджували виконання перевезення, а саме: ЦМР (CMR) від 04.11.2022 року, договір-замовлення на перевезення вантажу № 2 від 31.10.2022 року (у двох примірниках), рахунок-фактуру №160 від 09 листопада 2022 року, акт здачі прийняття робіт (надання послуг) №160 від 09 листопада 2022 року (у двох примірниках). Одночасно з цими документами виконавець надіслав на адресу замовника перетензію-вимогу №1612 від 16.12.2022 року, в якій просив погасити заборгованість у сумі 71229,00 грн, а також у зв`язку із отриманням оригіналів документів доплатити виконавцеві 2000,00 грн.

Проте станом на день оформлення позовної заяви вартість перевезення залишається не сплаченою відповідачем, один примірник акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) не повернений відповідачем позивачу.

Однак, позивач зазначає, що відповідачем не виконано грошове зобов`язання з оплати за надані послуги, таким чином, заборгованість відповідача станом на момент звернення із позовом до суду становить 73 229,00 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Внаслідок укладення договору-замовлення №02 від 31.10.2022 на перевезення №15-09/05-08 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору-замовлення №02 від 31.10.2022 позивач надав транспортно - експедиторські послуги, що підтверджується підписом повноважної особи та відбитком печатки підприємства на CMR від 04.11.2022.

Відповідно до п. 7.2. договору замовник здійснює оплату послуг виконавця шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок виконавця по скан-копіях документів, з дня вивантаження автомобіля. Відправка оригіналів товарно-транспортних документів, актів виконаних робіт і рахунку є обов`язковою.

Судом встановлено, що виконавцем скеровано на адресу замовника рахунок №160 від 09.11.2022 та акт надання послуг №160 від 09.11.2022 за надані послуги експедирування. Дані обставини не заперечується відповідачем.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідачем на рахунок позивача було перераховано грошові кошти у сумі 47 345,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією №4562 від 09.11.2022.

Таким чином, відповідно до транспортного замовлення заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіатранс" перед позивачем за договором- замовленням на перевезення вантажу №02 від 31.10.2022 становить 73 229,00 грн.

Проте, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів Фізичній особі-підприємцю Ємельянову Антону Олександровичу в розмірі 73 229,00 грн.

Отже, судом встановлено, що відповідач, в порушення вищезазначених норм цивільного кодексу України та умов договору, не здійснив оплату наданих й прийнятих послуг в повному обсязі, тобто, не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 73 229,00 грн - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, вимоги позивача визнаються судом повністю обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Щодо заперечень відповідача проти задоволення позовних вимог суд зазначає наступне.

Так, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що вантаж було пошкоджено при перевезенні в неналежних умовах транспортування, та встановлено що при транспортуванні вантажу, внаслідок різкого гальмування транспортним засобом, було пошкоджено 433 коробки (60%) з вантажем відповідача (замовника), що доставлявся за договором, які злетіли з палет, на яких вони розміщувалися, та було пошкоджено сам вантаж у коробках, що зафіксовано в ЦМР та фото, що додаються. Таким чином, відповідач зазначає, що у підсумку вартість збитків відповідача, завданих діями позивача склала: 1949,48 евро, що за курсом НБУ на день вивантаження автомобіля становить 71229,00 грн. Крім того, відповідач у відзиві зазначає, що 30.11.2022 на підставі вищенаведених порушень, відповідачем було направлено позивачу лист-претензію про суму та компенсацію завданих збитків за договором- замовленням у сумі 71 229,00 грн. 15.12.2022 позивачем було надано відповідь на лист-претензію відповідача про те, що стягувач не визнає виставленої суми збитків, припускає, що пошкодження товару могло статися з його вини, однак не в такому обсязі, та не визнає наданого розрахунку суми пошкодження товару. Так, відповідач зазначає, що у зв`язку з невиконанням позивачем вимог претензії, відповідачем було стягнуто з позивача суму збитків 1949,48 евро, шляхом відрахування суми збитків з суми оплати за договором та перераховано позивачеві різницю у сумі 1200,52 евро, що за курсом НБУ становить 47345,00 грн. Надані позивачем послуги за договором були прийняті відповідачем частково та Акт приймання-передачі послуг на суму 120 574 грн не був підписаний зі сторони відповідача.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено, що здійснений власноруч напис «Палети були пошкодженні при транспортуванні близько 60%. Так як було здійснено аварійне гальмування» міститься лише на долученій відповідачем копії CMR від 04.11.2022, тоді як копія CMR позивача даного надпису не містить.

Крім того, судом враховано, що відповідачем не було долучено жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту пошкодження вантажу та його обсягу, оформлений за участю представника виконавця.

Також матеріали справи не містять детального розрахунку розміру витрат з доказами, котрі підтверджували б необхідність та реальність здійснення таких втрат.

Будь-яких інших належних та допустимих доказів реальності пошкодження картонної тари в заявленому замовником обсязі (433 штук) матеріали справи не містять.

Викладені у відзиві на позов аргументи не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки не спростовують доводів позивача та суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позову в повному обсязі.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіатранс" (02091, м. Київ, вул. Тростянецька, буд. 49, кв. 68; ідентифікаційний код 41373662) на користь Фізичної особи-підприємця Ємельянова Антона Олександровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 73 229 (сімдесят три тисячі двісті двадцять дев`ять) грн 00 коп. боргу за надані транспортно-експедиторські послуги та судовий збір в розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 18.01.2024

Суддя І.О. Андреїшина