Рішення

від 18.01.2024 по справі 160/33062/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 рокуСправа №160/33062/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», із застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2014, 2015 та 2016 роки, починаючи з 26.09.2023 року.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 18.09.2023 призначення, перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2020, 2021, 2022 роки, та з урахуванням раніше проведених платежів.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. З 26.09.2023р. їй була призначена пенсії за віком. Позивач звернулась до відповідача із заявою про перерахунок пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати за останні три роки, що пережували призначенню пенсії, проте відповідач повідомив про відсутність підстав для проведення перерахунку пенсії. Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.12.2023р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відзив на позовну заяву не надав; ухвала суду про відкриття провадження у справі від 21.12.2023 року була доставлена до електронного кабінету відповідача 21.12.2023р.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд приходить до наступних висновків.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 11.12.2012 отримувала пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

З 26.09.2023р. позивач переведена на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

30.10.2023р. позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою в якій просила здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу ) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком.

Листом від 29.11.2023р. за №59664-47621/Г-01/8-0400/23 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомлено позивача, що для розрахунку середньомісячного заробітку застосовано середню заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2014 2016 роки.

Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо обчислення їй пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2014-2016 роки, що стало підставою для звернення до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з такого.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування регламентується Законом № 1058-IV. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно зі ст.10 Закону №1058-IV особа, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один з цих видів пенсії за її вибором.

Тобто, Законом № 1058-ІV передбачено такі пенсійні виплати, як пенсію за віком, по інвалідності у зв`язку з втратою годувальника та врегульовано переведення між цими видами пенсії.

Таким чином, законодавцем визначено чіткий перелік видів пенсії, що призначаються за Законом № 1058-ІV.

Відповідно до частин першої та другої статті 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами у період до 1 січня 2016 року, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь - які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв.

Заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики.

Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n);

К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Згідно з положеннями частини першої ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

При відстрочці часу призначення пенсії за віком пенсія з урахуванням положень статті 29 цього Закону призначається за заявою пенсіонера з дня, що настає за останнім днем місяця, в якому набуто повний місяць страхового стажу (у тому числі сумарно) для відстрочки часу виходу на пенсію, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з такого дня.

Частиною 3 ст. 45 Закону № 1058-IV України встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що правила, які регулюють переведення з одного виду пенсії на інший поширюються виключно на ті три види пенсій, які призначаються за правилами Закону №1058-IV, тобто пенсії за віком, пенсії по інвалідності та пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

В тому ж випадку, коли особа одержує пенсію, призначену за нормами іншого законодавства, то призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV, після настання віку, що дає їй на це право, не може розглядатися як переведення з одного виду пенсії на інший, позаяк мова не йде про різні види виплат в одній солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Суд звертає увагу, що у постановах від 10.04.2019 (справа №211/1898/17) та 10.07.2018 (справа №520/6808/17) Верховний Суд зауважив, що частиною третьою статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Разом з тим, як встановлено судом з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, що позивачеві 11.12.2012 була призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, ніж відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV позивач звернулась в 26.09.2023р. вперше.

Таким чином, у випадку, коли особі було призначено пенсію за Законом України "Про пенсійне забезпечення" за вислугу років, у подальшому, при розрахунку пенсії за віком за Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", такій особі показник середньої заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом.

Відтак, при призначенні позивачеві 26.09.2023 році пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV підлягає застосуванню середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020-2022 роки (три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії), згідно частини 2 статті 40 цього Закону.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №577/2457/17 (провадження № К/9901/19962/18), що відповідно до вимог частини 5 статті 242 КАС України, суд враховує до спірних правовідносин.

Такої ж правової позиції дотримується Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 18.03.2021 у справі №560/4328/20.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статті 17, частини п`ятої статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань (далі - ЄСПЛ) щодо застосування окремих положень цієї Конвенції.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод перше у рішенні від 16.12.1974 справі "Міллер проти Австрії", де ЄСПЛ встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Відповідно до правової позиції ЄСПЛ у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

У рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014 ЄСПЛ зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, обираючи спосіб відновлення порушеного права позивача, суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Тому, суд доходить висновку, про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо нездійснення перерахунку та виплати пенсії за віком позивачу 26.09.2023р. із застосуванням при проведенні такого перерахунку показника середньої заробітної плати в Україні за останні три календарні роки, що передують призначенню пенсії по віку, а саме за 2020- 2022 рр.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За змістом приписів частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відтак, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до переконання про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області понесені судові витрати у розмірі 1073,60 грн.

Позивачем в позовній заяві заявлено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 3500,00 грн.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених норм, дає суду підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

До матеріалів справи представником позивача додано копію договору про надання правничої допомоги, акт про надання правової допомоги, документи про підтвердження отримання винагороди в розмірі 3500,00 грн.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»:

- договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

- інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

- представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат входить розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою, суд враховує, що адміністративна справа №160/2957/23 в силу частини 6 статті 12 КАС України є справою незначної складності, що зумовило її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Крім того, суд зазначає, що спори даної категорії справ є типовими, підготовка таких позовних заяв не потребує значних зусиль та часу.

Таким чином, суд вважає, що визначена позивачем сума понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду справи №160/33062/23 є належним чином обґрунтованою.

З огляду на те, що предметом розглядуваного спору є справа незначної складності та враховуючи обсяг наданих послуг адвокатом, суд вважає, що заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката підлягає частковому задоволенню в розмірі 1500,00 грн.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення заяви представника позивача про розподіл судових витрат.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 )до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, і.к. 21910427)про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», із застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2014, 2015 та 2016 роки, починаючи з 26.09.2023 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 18.09.2023 призначення, перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2020, 2021, 2022 роки, та з урахуванням раніше проведених платежів.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1073,60 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Златін