Рішення

від 17.01.2024 по справі 400/11820/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2024 р. № 400/11820/23 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Величка А.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТТОРГ ІНДАСТРІАЛ", вул. Спаська, 10, м. Миколаїв, 54006, до відповідача:Волинської митниці, вул. Призалізнична, 13, с. Римачі, Волинська обл., Ковельський р-н, 44350, про:визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 29.08.2023 року № UA205030/2023/000149/2 і картки відмови в прийнятті митної декларації від 29.08.2023 року № UA 205030/2023/000518,ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТТОРГ ІНДАСТРІАЛ" (надалі - позивач) до Волинської митниці Державної митної служби України з позовними вимогами про:

- визнання протиправним та скасування рішення Волинської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості № UA205030/2023/000149/2 від 29.08.2023 року;

- визнання протиправним та скасування Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 29.08.2023 року № UA205030/2023/000518.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що під час декларування митної вартості імпортованого товару визначив його вартість відповідно до ціни контракту, всі необхідні документи були надані, а тому відповідач безпідставно застосував резервний метод визначення митної вартості товару. Вказав, що розбіжності в документах, про які відповідач зазначив в оскаржуваному рішенні, не вплинули на фактичне оформлення митної декларації. Позивач вважає протиправним коригування митної вартості товару згідно рівня на подібні товари, оскільки наявність в ЄАІС Держмитслужби більших показників вартості саме по собі не може бути підставою для їх застосування до інших імпортерів. З огляду на таке, просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою від 25.09.2023 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/11820/23 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у відповідності до ст. 262 КАС України.

09.10.2023 року до канцелярії суду від Волинської митниці надійшло клопотання про заміну відповідача відповідача Волинської митниці Державної митної служби України її правонаступником Волинською митницею.

Ухвалою від 10.10.2023 року суд замінив відповідача по справі №400/11820/23, а саме: Волинську митницю Державної митної служби України на правонаступника Волинську митницю (код ЄДРПОУ 43958385, Волинська область, Любомльський район, с. Римачі, вул. Призалізнична, 13), (надалі - відповідач).

До канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від Волинської митниці надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що митницею не було визнано митну вартість визначеною методом за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, у зв`язку з тим, що подані документи не містили всіх даних, що підтверджують числові значення складових митної вартості, та містять розбіжності, а саме: рахунок-фактура від 25.08.2023 року №OTI-037/2023/0626 не містить підписів і печаток отримувача товару. Окрім того, копія листа від 12.08.2020 року №б/н містить ознаки цифрового копіювання відбитка печатки. У разі відсутності даних, що підтверджують правильність визначення заявленої декларантом митної вартості товарів, або за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, митний орган може самостійно визначити митну вартість товарів, що декларуються послідовно застосовуючи методи визначення митної вартості, встановлені Кодексом, на підставі наявних у нього відомостей, у тому числі цінової інформації щодо ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів ЄАІС Держмитслужби. З огляду на наведене вище, а також враховуючи відмову декларанта подавати інші документи, митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів, яке є таким, що прийнято з у повній відповідності до положень Митного кодексу, є законним та обґрунтованим.

До канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТТОРГ ІНДАСТРІАЛ" надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що направив до відповідача рахунок-фактуру (інвойс) від 25.08.2023 року, оформлений відповідно до вимог МК та зображення на ньому є читаємим. Таким чином, з урахуванням приписів МК, посилання відповідача на низьку якість зображення в рахунку-фактурі від 25.08.2023 року як на підставу невизнання митної вартості за ціною контракту, є безпідставним та суперечить чинному законодавству України. Спірне рішення про коригування митної вартості товарів від 29.08.2023 року не містить доказів на підтвердження тієї обставини, що позивачем у декларації було зазначено не всі складові числового значення митної вартості, неправильно здійснено розрахунок, внесено недостовірні або неточні відомості, або у наданих документах містяться розбіжності або не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості задекларованих товарів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОПТТОРГ ІНДАСТРІАЛ" уклало контракт на поставку товару на умовах СІР-Миколаїв з CKS IMPORT EXPORT LLC (продавець) №ОТІ-2304 від 03.04.2023 року.

Згідно умов контракту від 03.04.2023 року продавець автомобільним транспортом направив на адресу позивача товар (розчинники на основі ксилолу, кришки пластмасові, розчинники на основі бутилацетату) за рахунком-фактурою (інвойс) №ОТІ-037/2023/0626 на загальну вартість 10528,60 дол. США.

Позивачем було подано електронну митну декларацію №23UA205030015864U9, до якої долучені сканкопії документів: рахунок-фактура (інвойс) № ОTI-037/2023/0626 від 25.08.2023 року, міжнародна автомобільна накладна (СМR) №1276080 від 25.08.2023 року, пакувальний лист. Додатково був наданий прайс-лист від 25.08.2023 року.

29.08.2023 року Волинською митницею прийнято Рішення про коригування митної вартості товарів № UA205030/2023/000149/2, відповідно до якого скориговано ціну в розмірі 16660,50 дол. США .

Також, Волинською митницею 29.08.2023 року прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленню чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA205030/2023/000518.

У рішенні про коригування митної вартості товарів зазначено, що подані документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, необхідні для перевірки числового значення заявленої митної вартості та містять розбіжності, а саме рахунок-фактура від 25.08.2023 року №OTI-037/2023/0626 не містить підписів і печаток отримувача товару; копія листа від 12.08.2020 року №б/н містить ознаки цифрового копіювання відбитка печатки. З причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу, а також у зв`язку з спрацюванням ризиків АСАУР, митницею визначено резервний метод згідно ст. 64 МК рівень митної вартості згідно рівня на подібні/ідентичні товари, інформація про які міститься в ЄАІС Держмитслужби.

Не погодившись з прийнятим відповідачем рішенням про коригування митної вартості товарів від 29.08.2023 року № UA205030/2023/000149/2 та карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи митному пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 29.08.2023 року № UA205030/2023/000518, позивач оскаржив вказані рішення суб`єкта владних повноважень в судовому порядку, звернувшись до суду із даною позовною заявою.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з ч. 1 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Так, ч. 2 вказаної статті передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч. 5 і 6 ст. 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару:

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товар) підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

З аналізу ч. 1 - 2 ст. 53 МК України вбачається, що законодавцем передбачено вичерпний перелік документів, які подаються декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Крім того, це узгоджується з проголошеними в ст. 8 МК України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.

Частиною 3 ст. 53 МК України передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Відповідно до ч. 6 ст. 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч. 2-4 ст. 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Аналіз документів, поданих позивачем до митниці, дозволяє стверджувати, що остання мала в своєму розпорядженні всі дані, які надавали їй можливість перевірити числові значення складових митної вартості товару, який був задекларований позивачем.

У рішенні про коригування митної вартості товарів відповідач зазначив, що подані документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, необхідні для перевірки числового значення заявленої митної вартості та містять розбіжності, а саме рахунок-фактура від 25.08.2023 року №OTI-037/2023/0626 не містить підписів і печаток отримувача товару; копія листа від 12.08.2020 року №б/н містить ознаки цифрового копіювання відбитка печатки.

З даного приводу суд зазначає, що рахунок-фактура є бухгалтерським документом, який застосовується при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, форма чи виключний спосіб оформлення якого законодавчо не затверджений а ні чинним законодавством України, а ні чинними міжнародними угодами та конвенціями, ратифікованими в Україні. Втім, рахунок-фактура є товаросупровідним документом, який оформлюється відправником товару у разі імпорту товару в Україну за межами України та без участі отримувача товару, який є резидентом України. Підпис отримувача товару, що підтверджує чинність зовнішньоекономічної угоди, міститься в зовнішньоекономічному договорі (контракті). Підпис отримувача товару ставиться на підтвердження фактичного отримання товару в місці розвантаження в відповідній графі такого товаросупровідного документу, як Міжнародна товаро-транспортна накладна (CMR), що застосовується при міжнародних вантажних автомобільних перевезеннях у країнах, які приєднались до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, у тому числі в Україні, проте не місить в якості обов`язкових реквізитів числових даних чи відомостей про складові вартості товару. Стосовно ж відбитку печатки слід зазначити, що відповідно до норм статті 58-1 Господарського кодексу України використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим, а наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

В свою чергу, Митницею не надано доказів на підтвердження того, яким чином зазначені розбіжності вплинули на митну вартість та правильність обраного методу її визначення.

Числові значення рахунку-фактури по товарам співпадають з митною декларацією.

Таким чином, посилання відповідача на низьку якість рахунку-фактурі (інвойс), як на підставу невизнання визначеної декларантом митної вартості за ціною контракту, є безпідставним.

Надані позивачем документи не містять розбіжностей, наявних ознак підробки та містить всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Під час митного оформлення були надані усі необхідні документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар та містили об`єктивні і достовірні дані, що підтверджували заявлену декларантом митну вартість товарів за ціною договору.

Отже, позивачем було надано митному органу всі необхідні документи у відповідності до ст. 53 МК України.

Доводи відповідача щодо неправильного визначення позивачем ціни товару, оскільки іншим імпортером задекларовано подібний товар за більшою ціною, не знайшли правового обґрунтування, оскільки суперечить наявним у матеріалах справи доказам.

Відповідно до ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями ст. 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями ст. 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до ст. 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до ст. 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідачем не доведена неможливість визначення митної вартості товару за основним методом, а також не доведена заборона оформлення митної вартості товару за ціною нижчою, ніж ціна, по якій подібний товар завозився раніше іншими імпортерами.

Аналізуючи наведене в сукупності, суд приходить до висновку, що оскільки позивачем подано достатній пакет документів, передбачений ст. 53 МК України, на підтвердження кількісних та вартісних показників імпортованого товару, повноти і достовірності митної вартості товару, заявленої позивачем за основним методом, відсутні підстави для коригування митним органом митної вартості товару.

Суд звертає увагу на те, що контроль за правильністю обчислення декларантом митної вартості товару, який належить до виключної компетенції відповідача, полягає не в тому, щоб скоригувати митну вартість товару в бік збільшення, а визначити реальну ціну товару, що ввозиться на територію України.

За обставинами справи, митним органом не взята до уваги вартість товару за ціною договору, яка може не відповідати рівню митної вартості на аналогічні та подібні товари. Митним органом не доведена неможливість визначення митної вартості товарів за основним методом.

Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення, не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості, не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

Відповідно до ст.ст. 189, 190 Господарського кодексу України ціна є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Вільні ціни визначаються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб`єкта господарювання.

Сумніви є обґрунтованими, якщо документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. В такому разі декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Надані позивачем документи не містять розбіжностей або ознак підробки.

Митниця не надала суду доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування цим органом переліку документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити свідчить про протиправність рішення цього органу щодо застосування іншого, ніж основний метод визначення митної вартості.

У оскаржуваному рішенні відповідачем зазначено розбіжності, які, на його думку, ставлять під сумнів достовірність заявленої декларантом митної вартості та не дають можливості визнати заявлену митну вартість товарів за першим методом.

Суд зазначає, що такі висновки відповідача не свідчать про наявність розбіжностей, які ставлять під сумнів правильність визначення митної вартості.

Натомість, доказами, що містяться в матеріалах справи, підтверджується, що заявлена позивачем митна вартість товару базувалась на документально підтверджених відомостях.

З наведеного слідує, що за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, застосування митним органом коригування митної вартості є передчасним.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 26.03.2019 по адміністративній справі №814/921/17, від 04.09.2018 по справі №814/2659/16, по справі №814/3790/14, 814/1204/15, 814/1216/16, 814/1253/14 та багатьох інших, відповідно до якої, однієї лише вказівки на наявність розбіжностей та недоліків у поданих документах, без роз`яснення, в чому полягають такі розбіжності, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх застосування не може бути визнана, недостатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його відзив, і не довів правомірності винесення оскаржуваних рішень.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем сплачено судовий збір за подачу даної позовної заяви у розмірі 2684,00 грн.

Таким чином, оскільки вимоги позивача про визнання протиправними та скасування спірних рішень судом задоволені, відповідно до ч.1 ст.139 КАС України наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 2684,00 грн.

Щодо вимог про відшкодування витрат, пов`язаних із професійною правничою допомогою, отриманою від адвоката, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом з тим, згідно з частиною 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (269).

Таким чином, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

При визначенні суми відшкодування інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, Суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Як вбачається із матеріалів справи, представником позивача заявлені вимоги про відшкодування витрат, пов`язаних із професійною правничою допомогою, отриманою від адвоката у вигляді усних консультацiй, як до моменту звернення до суду, так і впродовж всього періоду судового розгляду - 2500 грн, системного аналізу обставин справи, аналіз законодавства та судової практики, збір доказів - 2500 грн, складання процесуальних документів (позовної заяви, відповіді на відзив, заяви про компенсацію судових витрат, наданих послуг - 10000 грн.

Так, суд встановив та матеріалами справи підтверджено, що у підтвердження факту надання позивачу Адвокатом Клисом Андрієм Анатолійовичем правничої допомоги ним до суду подано копії Договору про надання професійної правничої допомоги від 22.04.2023 року, Додаткової угоди від 11.10.2023 року, детального опису робіт від 14.10.2023 року, акту приймання - передачі наданих послуг від 24.10.2023 року, квитанції до прибуткового касового ордера від 24.10.2023 року, ордер на надання правничої (правової) допомоги.

Згідно акту приймання - передачі наданих послуг від 24.10.2023 року Адвокатом надано позивачу такі послуги:

- усні консультацiї, як до моменту звернення до суду, так і впродовж всього періоду судового розгляду, вартість яких склала - 2500 грн;

- системного аналізу обставин справи та визначення перспективи вирішення даної справи з досягненням бажаного результату, аналіз діючого законодавства та судової практики, збір доказів, вартість - 2500 грн;

- складання процесуальних документів (позовної заяви, відповіді на відзив, заяви про компенсацію судових витрат, вартість якої склала 1000,00 грн.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018 року (справа №810/4749/15), аналізуючи положення статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначив, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, а також такі обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, тобто доведеними стороною в процесі.

В даному випадку, суд зауважує про безпідставність включення до суми вартості послуг на правничу допомогу вартості послуг адвоката на усні консультацiї, аналіз обставин справи та визначення перспективи вирішення даної справи з досягненням бажаного результату, аналіз діючого законодавства та судової практики, збір доказів, оскільки вказані дії є складовими підготовки адміністративного позову та формування додатків до нього та не можуть бути кваліфіковані як окремо визначені дії з окремо визначеною вартістю.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.12.2023 року у справі №160/17139/20.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Між тим, в даному випадку, предмет спору у цій справі містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Таким чином, заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) та ціною позову.

На підставі вище викладеного, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат шляхом компенсації позивачу витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням принципів обґрунтованості, співмірності та пропорційності у розмірі 6000,00 грн.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТТОРГ ІНДАСТРІАЛ" (вул. Спаська, 10, м. Миколаїв, 54006, ідентифікаційний код 43806246) до Волинської митниці (вул. Призалізнична, 13, с. Римачі, Волинська область, Ковельський район, 44350, ідентифікаційний код 43958385) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 29.08.2023 року № UA205030/2023/000149/2 і картки відмови в прийнятті митної декларації від 29.08.2023 року № UA 205030/2023/000518 - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Волинської митниці про коригування митної вартості № UA205030/2023/000149/2 від 29.08.2023 року.

3. Визнати протиправним та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 29.08.2023 року № UA205030/2023/000518.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці (вул. Призалізнична, 13, с. Римачі, Волинська область, Ковельський район, 44350, ідентифікаційний код 43958385) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТТОРГ ІНДАСТРІАЛ" (вул. Спаська, 10, м. Миколаїв, 54006, ідентифікаційний код 43806246) судові витрати в розмірі 8684, 00 грн.

5. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А.В. Величко