Постанова

від 18.01.2024 по справі 200/2837/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 року справа №200/2837/23

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року (повне судове рішення складено 30 серпня 2023 року) у справі № 200/2837/23 (суддя в І інстанції Лазарєв В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№6)», треті особи - Міністерство юстиції України, Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань № 6», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Міністерство юстиції України, Південно-східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції в якому просить:

1) визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування у повному обсязі та невиплаті додаткової винагороди в розмірі 30000 грн щомісячно, починаючи з 06.03.2022 до 31.05.2022 включно, під час дії воєнного стану, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168 (далі Постанова № 168);

2) зобов`язати відповідача нарахувати у повному обсязі та виплатити додаткову винагороду за період з 06 березня 2022 року до 31 травня 2022 року у розмірі 86 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 15.09.2020 до 16.06.2022 проходив службу в Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань № 6». Проте, за час проходження служби додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168 в розмірі 30 000 грн за період з 06.03.2022 до 31.05.2022 нарахована і виплачена не в повному розмірі.

На думку позивача він має право на виплату щомісячної додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги наведено практично ті самі доводи, якими вмотивовано позов.

Наголошує на протиправності бездіяльності Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань» щодо невиплати додаткової щомісячної винагороди у розмірі 86 000,00 грн (26 000,00 грн за період 06.03.2022 по 31.03.2022, 30 000,00 грн за період 01.04.2022 по 30.04.2022, 30 000,00 грн за період з 01.05.2022 по 31.05.2022).

У відзивах на апеляційну скаргу Міністерством юстиції України, Південно-східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить копія паспорту громадянина України.

Позивач проходив службу в Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань № 6».

Наказом Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань № 6» № №149/ОС-22 від 23.06.2022, позивача звільнено зі служби з 23 червня 2022 року.

У період з 06 березня 2022 року до 31 травня 2022 року додаткова винагорода під час дії воєнного стану, передбачена Постановою № 168 позивачу виплачувалась в наступному розмірі: за період з 24.02.2022 до 28.02.2022 - 1473,45 грн, з 01.03.2022 до 31.03.2022 - 6009,17 грн, з 01.04.2022 до 25.04.2022 - 5458,77 грн, з 26.04.2022 до 30.04.2022 - 1666,80 грн, з 01.05.2022 до 20.05.2022- 1612,80 грн.

Тобто, судами встановлено, що додаткова винагорода позивачу виплачувалась, проте не у розмірі 30 000,00 грн щомісячно, а пропорційно часу проходження служби, що підтверджується наказами та додатками до них, які містяться у матеріалах справи.

Позивач вважав, що відповідачем було порушено вимоги чинного законодавства, як роботодавця, щодо виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 гривень щомісячно за період з 06 березня 2022 року до 31 травня 2022 року.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.

Так, відповідно до частини 2статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон № 2713) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Частиною першою статті 24 Закону № 2713 передбачено, що фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 (далі - Порядок № 925/5).

Пунктом 3 розділу І Порядку № 925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 925/5 при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів цього місяця.

Таким чином, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, а саме щомісячні його види, виплачуються пропорційно відпрацьованому часу.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022 строк дії воєнного часу продовжувався.

Пунктом 1 Постанови № 168 (в її первинній редакції) було установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 5 Постанови № 168 було передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування, застосовується з 24.02.2022.

В подальшому, Постанова № 168 протягом березня - липня 2022 зазнавала змін.

Так, Постановою від 07.03.2022 № 217 внесено зміни до пункту 1 Постанови № 168, виключивши в абзаці першому слова "(крім військовослужбовців строкової служби)".

Постановою КМУ від 22.03.2022 № 350 внесено зміни до пункту 1 Постанови № 168, доповнивши абзац перший після слів "та поліцейським" словами ", а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "єПідтримка",", а Постановою КМУ від 01.07.2022 № 754 змінено умову отримання такої допомоги особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби"за умови несення службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)", а також розмір такої допомоги для таких осіб"пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць".

Водночас, Постановою КМУ № 793 від 07.07.2022 до Постанови № 168 внесені зміни, відповідно до яких в абзаці першому слова і цифри "додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно" замінено словами і цифрами "додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць". Крім того, доповнено постанову пунктом 2-1 такого змісту: "2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.".

При цьому, пунктом 2 постанови КМУ № 793 від 07.07.2022 передбачено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.

Постанова КМУ №793 від 07.07.2022 опублікована 19.07.2022.

Тобто, на даний час відсутні нормативні підстави для проведення перерахунку позивача додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн. щомісячно.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

Відповідно достатті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Згідностатті 2 Закону України «Про оплату праці», додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці.

Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби закріплено й у пункті 8 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (затверджений Наказом Міністерства юстиції України 28.03.2018 № 925/5), згідно з яким при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів цього місяця.

З огляду на викладене, місцевий суд дійшов правильного висновку, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн на місяць, передбаченому Постановою № 168 у первинній редакції.

Тобто, чинним законодавством України передбачено, що виплата грошового забезпечення (заробітної плати), як основного так і додаткового, проводиться за фактично відпрацьований час, і додаткова винагорода передбачена Порядком № 168 не є виключення із загального правила.

Зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 змін до Постанови № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 квітня 2023 року в справі № 260/3564/22.

Вищевказана позиція суду повністю відповідає загальним умовам оплати праці.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що нараховуючи позивачу додаткову винагороду від фактично відпрацьованого часу у відповідному місяці, відповідач діяв правомірно та у відповідності до положень чинного законодавства України.

Нормами статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 245 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення про відмову у задоволенні позову з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року у справі № 200/2837/23 залишити без змін.

Повне судове рішення 18 січня 2024 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Сіваченко

Судді А. А. Блохін Т. Г. Гаврищук