Постанова

від 28.11.2023 по справі 402/438/20

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2023 року м. Кропивницький

справа № 402/438/20

провадження № 22-ц/4809/391/23

Кропивницький апеляційний суд у складі:

головуючого судді - Дуковського О.Л.,

суддів - Письменного О.А., Чельник О.І.

при секретарі - Демешко Л.В.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Висіцька Ірина Володимирівна;

відповідачі - Благовіщенська районна державна адміністрація, Благовіщенська міська рада Кіровоградської області, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області,

треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Висіцької Ірини Володимирівни , яка представляє інтереси ОСОБА_1 на рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 11 листопада 2021 року, у складі судді Бондаренка А.А. у справі за позовом ОСОБА_1 до Благовіщенської районної державної адміністрації, Благовіщенської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Благовіщенської районної державної адміністрації Кіровоградської області (далі - Благовіщенська РДА), Кам`янобрідської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області (далі -

Кам`янобрідська сільська рада), Головного управління Держгеокадастру

у Кіровоградській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_6 .

Вказував, що він разом із сестрами: ОСОБА_2 ,

ОСОБА_1 , ОСОБА_4 є спадкоємцем першої черги за законом після померлої ОСОБА_6 .. Сестри не зверталися до нотаріуса у визначений законом строк із заявами про прийняття спадщини, на спадкове майно вони не претендують.

Позивач указував, що він прийняв спадщину після смерті матері шляхом вступу у фактичне управління та володіння її майном, оскільки на день смерті матері проживав разом із нею за однією адресою та вів спільне господарство (частина третя статті 1268 ЦК України).

Оформляючи права на спадкове майно після смерті матері, він виявив,

що серед спадкового майна відсутні документи, які посвідчують права

на земельну частку (пай) його покійного батька - ОСОБА_7 , який

помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та який за життя працював у КСП «Нива», був його членом на момент паювання, а тому мав право на зазначений пай.

Зазначав, що після смерті батька права на майно покійного чоловіка повинна була успадкувати його покійна мати, оскільки фактично вступила

у володіння спадковим майном, а він є її спадкоємцем.

Просив:

визнати за ним у порядку спадкування за законом право

на земельну частку (пай) у розмірі 4,38 умовних кадастрових гектарів,

що належала на праві колективної власності колективному сільськогосподарському підприємству «Нива» (далі - КСП «Нива»), розташовану на території Кам`янобрідської сільської ради;

виділити йому земельну ділянку із земель запасу (резервного фонду) Кам`янобрідської сільської ради у рахунок такого паю.

Рішенням Ульяновського районного суду Кіровоградської області

від 11 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_7 , батько позивача, працював у КСП «Нива» і був його членом відповідно до списку, який додавався до державного акту на право колективної власності

на землю, тому мав право на земельну частку (пай) при паюванні земель підприємства.

На день смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із ним постійно проживала дружина - ОСОБА_6 , тому вона відповідно

до законодавства, що діяло на час відкриття спадщини

(ЦК Української РСР 1963 року), є такою, що фактично вступила

в управління й володіння спадковим майном після його смерті, тобто прийняла спадщину.

Суд першої інстанції вказував на те, що ОСОБА_1 не довів, що прийняв спадщину після смерті матері - ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у порядку частини третьої статті 1268 ЦК України. Згідно з довідкою Кам`янобрідської СР від 29 квітня 2013 року № 98 ОСОБА_6 на день смерті проживала одиноко.

Районний суд указав, що посилання позивача про те, що він на день смерті матері проживав разом із нею за однією адресою та вів із нею спільне господарство не є підставою для визнання його таким, що прийняв спадщину.

Умовою для цього є постійне проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини (частина третя статті 1268 ЦК України), а спільне ведення господарства не має правового значення для вирішення указаного питання. У цій частині враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23 грудня 2019 року у справі № 303/1816/17 (провадження № 61-35690св18).

Не погодившись із вказаним рішенням представник позивача подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі адвокат Висіцька І. В., яка представляє інтереси ОСОБА_1 , просить скасувати рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 11 листопада 2021 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідності висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи; та з порушенням норм процесуального права, які призвели до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення.

ОСОБА_1 на день смерті своє матері - ОСОБА_6 проживав разом із нею в одному житловому будинку за однією адресою та вів з нею спільне господарство, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Кам`янобрідської сільської ради від 06.06.2018 № 194-02-04, яка на думку позивача є належним, допустимим та достатнім доказом постійного спільного проживання на час відкриття спадщини ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .

Вважає, що суд першої інстанції безпідставно посилався на довідку Кам`янобрідської сільської ради від 29.04.2013 № 98, не взявши до уваги той факт, що зазначена довідка містила інформацію виключно з даних реєстрації місця проживання, а не фактичного проживання осіб разом з ОСОБА_6 на день її смерті.

Позивач зазначає, що судом першої інстанції в ході судового розгляду не ставилося під сумнів питання щодо фактичного прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті його матері, а тому позивач був переконаний, що на підтвердження зазначеного факту ним були надані усі належні, достатні та достовірні докази.

Крім того, в постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії державним нотаріусом відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з відсутністю правовстановлючого документу та доказів відкриття спадщини на вказане майно, а не тому, що позивач не прийняв спадщину в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України.

ОСОБА_1 вважає, що факт ведення спільного господарства свідчить про те, що він та його мати на день її смерті проживали разом однією сім`єю за однією адресою, посилаючись на висновки Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 738/1452/17.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 303/1816/17, на яку посилався суд першої інстанції відсутній висновок про те, що спільне ведення господарства не має значення для встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на час прийняття спадщини та факту прийняття спадщини в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звернувшись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він має право на земельну частку (пай) у порядку спадкування

за законом після смерті матері - ОСОБА_6 , померлої

ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка, в свою чергу, успадкувала відповідне право після смерті свого чоловіка й батька позивача - ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Колегія суддів, встановила наступні обставини, що ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , був пенсіонером, який працював у КСП «Нива» і був його членом відповідно до списку, що додавався до державного акту на право колективної власності на землю, тому, з урахуванням вищенаведених норм матеріального права, мав право на земельну частку (пай) при паюванні земель підприємства.

На день смерті ОСОБА_7 у будинку, де він проживав та був зареєстрований, була зареєстрована та проживала його дружина - ОСОБА_6 .

Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 30 травня

2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснив судам, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

З урахуванням наведеного, спірні правовідносини щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 регулюються нормами ЦК Української РСР.

Відповідно до частин першої, другої статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство

за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Часом відкриття спадщини визначається день смерті спадкодавця (стаття 525 ЦК Української РСР).

Згідно з частиною першою статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.

Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (частини перша, друга статті 548 ЦК Української РСР).

Відповідно до частин першої, другої статті 549 ЦК Української РСР спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Встановлено, що на день смерті ОСОБА_7 разом із ним постійно проживала його дружина - ОСОБА_6 , яка фактично вступила в управління або володіння спадковим майном після його смерті

(частина перша статті 549 ЦК Української РСР), тому вважається такою,

що прийняла спадщину.

У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав

і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця),

до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права

і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини

і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав

і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231

ЦК України ).

Згідно з частиною другою статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

За змістом норми статті 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до частин третьої і четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив

про відмову від неї.

Позивач вказував, що після смерті матері 06 лютого 2012 року він прийняв спадщину, зокрема, право на земельну частку (пай), яке вона успадкувала від померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 чоловіка, в порядку частини третьої статті 1268 ЦК України, так як проживав разом із матір`ю за однією адресою та вів з нею спільне господарство.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на довідку Кам`янобрідської сільської ради від 06 червня 2018 року

№ 194-02-04, у якій зазначено про те, що ОСОБА_1 здійснював догляд за своєю матір`ю - ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

та на день смерті вони вели спільне господарство (а. с. 187, том 1).

Суд першої інстанції вирішуючи спір, виходив з того, що вказана довідка не є належним і допустимим доказом спільного проживання ОСОБА_1 й ОСОБА_6 на час відкриття спадщини, врахувавши довідку Кам`янобрідської СР від 29 квітня 2013 року № 98, у якій зазначено, у тому числі, що ОСОБА_6 була прописана та проживала у будинку АДРЕСА_1 . На день смерті ОСОБА_6 проживала одиноко (а. с. 107, т. 3).

Колегія суддів вважає, що такі висновки по суті вирішення спору є передчасними.

Факт реєстрації місця проживання позивача за іншою адресою, ніж місце проживання й реєстрації ОСОБА_6 , не має правового значення

у спірних правовідносинах.

Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29

ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне

для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав

зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно

зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268

ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.

Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду:

від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16 (провадження

№ 61-15926св18), від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 (провадження № 61-44149св18), від 01 липня 2020 року у справі

№ 222/1109/17 (провадження № 61-43496св18).

В ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження

№ 61-39308сво18), якою вказану справу повернуто колегії суддів,

яка її передала на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

у складі Верховного Суду, зазначено, що тлумачення статті 29 ЦК України

у поєднанні зі статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування

та вільний вибір місця проживання в Україні» у відповідній редакції

та Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII,

дає підстави для висновку, що постійне місце проживання громадян України може бути підтверджено як відміткою у паспорті, так і іншими документами згідно із статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18) вказав, що частина третя статті 1268

ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом

із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один

від одного.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові

від 12 січня 2022 року у справі № 446/53/16-ц (провадження

№ 61-11488св21).

Таким чином, під час вирішення питання, чи прийняли спадкоємці спадщину у порядку частини третьої статті 1268 ЦК України, суд повинен досліджувати та встановлювати фактичне місце проживання спадкодавця на момент смерті та фактичне місце проживання його спадкоємців.

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня

2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку

та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів встановила, що ОСОБА_7 мав право

на земельну частку (пай) при паюванні земель КСП «Нива», а його

дружина - ОСОБА_6 , фактично вступила в управління або володіння спадковим майном після його смерті на підставі частини першої статті 549 ЦК Української РСР, тобто прийняла спадщину.

Також є встановленим, що позивач на день смерті спадкодавця (його матері) проживав разом із нею.

Колегія суддів за таких обставин вважає, що позов підлягає задоволенню, оскільки наявні всі ознаки та правові підстави вважати дії позивача правомірними, а досліджені правовідносини такими, що не суперечать інтересам держави, місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб.

Згідно ст.141 ЦПК України у зв`язку із задоволенням позову суд покладає судові витрати на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Висіцької Ірини Володимирівни , яка представляє інтереси ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 11 листопада 2021 року - скасувати та ухвалити нове рішення у справі.

Позов ОСОБА_1 до Благовіщенської районної державної адміністрації, Благовіщенської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право на земельну частку (пай) в розмірі 4,38 умовних кадастрових гектарів, що належала на праві колективної власності КСП «Нива» Ульяновського району Кіровоградської області, розташовану на території Кам`янобрідської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області.

Виділити ОСОБА_1 земельну ділянку із земель запасу (резервного фонду) Кам`янобрідської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області в рахунок такого паю.

Стягнути з Благовіщенської районної державної адміністрації (ЄДРПОУ 04055179), Благовіщенської міської ради (ЄДРПОУ 05402697), Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (ЄДРПОУ 39767636) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної скарги, касаційної скарги в сумі - 3811,00 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: О.Л.Дуковський

Судді: О.А. Письменний

О.І. Чельник