Рішення

від 08.01.2024 по справі 903/931/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 січня 2024 року Справа № 903/931/23

Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом: Приватного підприємства "Агроінвестгрупа"

до відповідачів:

1) приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Клехо Анатолія Євгеновича

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Вудленд Україна"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротехніка"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Державне підприємство "Сетам"

про визнання недійсним правочину,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: Кучугурний О. М., адвокат, ордер № ВА/1064217 від 18.10.2023;

від відповідача-1: Клехо А. Є., ;посвідчення № 0069 від 20.06.2017;

від відповідача-2: Семенюк Л. В., адвокат, ордер серія АС № 1072940 від 04.10.2023;

від 3-ї особи: Мартинюк С. В., адвокат, довіреність від 05.01.2024;

від 3-ї особи: н/з.

Права та обов`язки учасникам судового процесу роз`яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: 04.09.2023 Приватне підприємство "Агроінвестгрупа" звернулися з позовом до Господарського суду Волинської області до приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Клехо Анатолія Євгеновича, Товариства з обмеженою відповідальністю "Вудленд Україна" в якому просять(з урахуванням прийнятої судом заяви № 23-10/23 від 23.10.2023 про зміну предмету спору):

- визнати недійсним правочин (договір купівлі-продажу) укладений між приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Клехо Анатолієм Євгеновичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вудленд Україна" на підставі протоколу № 585132 від 27.03.2023 та акту ВП № 69722105 від 07.04.2023 про проведений електронний аукціон, за результатами проведеного 27.03.2023 електронного аукціону (торгів) з реалізації наступного майна: реєстраційний номер лота: № 524681; найменування майна: приміщення зерносховища № 2, загальною площею 1223,6 кв.м. за адресою: вул.Центральна,1Б, с.Козлиничі, Ковельський район, Волинська область

При обґрунтуванні позову вказує, що позивач є платником податку на додану вартість, а тому передача на реалізацію нерухомого майна за ціною без врахування ПДВ є безпідставним заниженням ринкової вартості об`єкта нерухомого майна, яка призводить до несплати покупцем ПДВ у складі вартості майна, а позивач буде зобов`язаний нарахувати ПДВ на остаточну вартість об`єкта нерухомого майна, відобразити в своєму податковому обліку та видати покупцю податкову накладну, хоча у останнього відсутнє право на податковий кредит.

Ухвалою суду від 11.09.2023 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.10.2023, запропоновано відповідачам надати відзив на позов, заперечення на відповідь позивача, позивачу - відповідь на відзив; залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротехніка".

25.09.2023 відповідач-2 через відділ документального забезпечення та контролю суду подав відзив на позовну заяву в якому просить відмовити у задоволенні позову. При цьому вказує, що позивач в позовній заяві не зазначає, яку саме норму (пункт) Порядку реалізації арештованого майна порушив відповідач-1. Посилаючись на практику Верховного Суду вказує, що позивачем обрано невірний спосіб захисту свого права, якщо він вважає, що воно порушене, оскільки дії виконавця мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання електронних торгів недійсними. Вважає, що дії приватного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення електронних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання електронних торгів недійсними. Даний відзив з додатками приєднано до матеріалів справи.

27.09.2023 відповідач-1 через відділ документального забезпечення та контролю суду подав відзив на позовну заяву в якому просить відмовити у задоволенні позову. При цьому вказує, що на час проведення електронного аукціону, 06.03.2023, був чинний Порядок реалізації арештованого майна, що затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2831/5 у редакції від 22.07.2022, яким не передбачено визначення вартості майна боржника, яке передається на реалізацію з урахуванням податку на додану вартість. Вказує, що перші електронні торги не відбулись з підстав відсутності учасників, які б виявили бажання придбати лот за ціною вказаною у Звіті про оцінку майна, тому була необхідність проведення других електронних торгів, де вартість майна ПП "Агроінвестгрупа" виставлялося організатором на повторний електронний аукціон за ціною, що становить 85 % його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 Закону України "Про виконавче провадження". Під час реалізації майна боржника ПП "Агроінвестгрупа", приватний виконавець Клехо А.Є. діяв на підставі та у спосіб передбачений чинним на час проведення аукціону законодавством. Відповідно результати електронного аукціону (торгів) з реалізації арештованого майна, які оформлені протоколом проведення електронного аукціону (торгів) № 585132 від 27.03.2023, щодо реалізації нерухомого майна: реєстраційний номер лота № 524681, найменування лота: приміщення зерносховища № 2, загальною площею 1223,6 кв.м., є такими що відповідають законодавству. Зазначає, що подання боржником позовної заяви про визнання недійснимирезультатів електронного аукціону (торгів) з реалізації арештованого майна, які, оформлені протоколом проведення електронного аукціону (торгів), відповідно скасування висновку про вартість майна законом не передбачено. Даний відзив з додатками приєднано до матеріалів справи.

02.10.2023 третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" подала пояснення по справі № 1-4/366 від 02.10.2023, в яких просить в задоволені позову відмовити.

В судовому засіданні 04.10.2023 суд на місці ухвалив залишити дані пояснення без розгляду на підставі ст. 118 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки пояснення подані(02.10.2023) з пропуском строку(строк закінчився 29.08.2023), встановленого ухвалою суду від 11.09.2023.

03.10.2023 відповідач-1 подав клопотання № 5765 від 02.10.2023 про закриття провадження у справі у зв`язку з неправильно обраним позивачем способом захисту.

Враховуючи, що чинними нормами ГПК України не передбачено такої підстави для закриття провадження у справі, як неправильно обраний позивачем спосіб захисту, в судовому засіданні 04.10.2023 суд на місці ухвалив відмовити у задоволенні клопотання відповідача-1 через безпідставність.

04.10.2023 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання про відкладення підготовчого засідання з метою надання йому можливості ознайомитись з матеріалами справи. Дане клопотання долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 04.10.2023 відповідач-1 та представник відповідача-2 не заперечували проти відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 04.10.2023 повідомлено учасників справи про те, що підготовче засідання відбудеться 25.10.2023.

25.10.2023 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву № 23-10/23 від 23.10.2023 про зміну предмета позову в якій просить визнати недійсним правочин (договір купівлі-продажу) укладений між приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Клехо Анатолієм Євгеновичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вудленд Україна" на підставі протоколу № 585132 від 27.03.2023 та акту ВП № 69722105 від 07.04.2023 про проведений електронний аукціон, за результатами проведеного 27.03.2023 електронного аукціону (торгів) з реалізації наступного майна: реєстраційний номер лота: № 524681; найменування майна: приміщення зерносховища № 2, загальною площею 1223,6 кв.м. за адресою: вул.Центральна,1Б, с.Козлиничі, Ковельський район, Волинська область.

У судовому засіданні 25.10.2023 судом ухвалено на місці прийняти заяву позивача про зміну предмета спору, оскільки це право позивача та він його реалізував до закінчення підготовчого засідання.

В судовому засіданні 25.10.2023 представник позивача заявив усне клопотання про вилучення відповідача Державного підприємства "Сетам" та заміну його на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Враховуючи право позивача визначати відповідача, яке він реалізував у підготовчому засіданні, зважаючи на зміст позовних вимог та на виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, суд на місці ухвалив задовольнити клопотання позивача про вилучення відповідача Державного підприємства "Сетам" та заміну його на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

25.10.2023, в судовому засіданні, представник відповідача-2 заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання; представник позивача заявив усне клопотання про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

В судовому засіданні 25.10.2023 суд ухвалив на місці продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів - по 11.12.2023, задовольнив клопотання представника відповідача-2 та відклав підготовче засідання в межах строку передбаченого ГПК України.

Ухвалою суду від 25.10.2023 повідомлено учасників справи про те, що підготовче засідання відбудеться 15.11.2023 в приміщенні Господарського суду Волинської області за адресою: пр-т Волі,54а, м. Луцьк, в залі судових засідань № 208 та з представником позивача в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

14.11.2023 відповідач-1 через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання про відкладення підготовчого засідання у зв`язку з неможливістю з`явитись в дане судове засідання через термінове відрядження до м.Київ. Дане клопотання з додатками приєднано до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 15.11.2023 підтримав позовні вимоги, просив закрити підготовче провадження та призначення справи до розгляду по суті, також заявив усне клопотання про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

В судовому засіданні 15.11.2023 суд, на виконання вимог ст. 195 ГПК України, враховуючи строки розгляду справи, ухвалив на місці відхилити клопотання відповідача-1 про відкладення підготовчого засідання, явка останнього у судове засідання не визнавалась обов`язковою, закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 07.12.2023.

05.12.2023 відповідач-2 через систему «Електронний суд» подав клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки не може забезпечити явку свого представника в судове засідання, через зайнятість останнього. Дане клопотання долучено до матеріалів справи.

07.12.2023 третя особа - ТзОВ «Агротехніка» через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання № 1-4/0712 від 07.12.2023 в якому просить відкласти розгляд справи по суті, оскільки не може забезпечити явку повноважного представника в судове засідання. Дане клопотання долучено до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 07.12.2023 повідомлено учасників справи про те, що розгляд справи по суті відкладено на 08.01.2024.

В судовому засіданні 08.01.2024 представник позивача просив позовні вимоги задовольнити повністю, представники відповідачів та третьої особи просили у задоволенні позову відмовити.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

27.03.2023 ДП "Сетам" проведено електронні торги з продажу арештованого, в межах виконавчого провадження ВП № 67922105, майна (реєстраційний номер лота №524681), а саме: приміщення зерносховища №2, загальною площею 1223,6 кв.м., адреса: Волинська область, Ковельський район, с. Козлиничі, вул. Центральна, 1Б.

Згідно з протоколом №585132 переможцем торгів було визначено ТзОВ "Вудленд Україна", ціна продажу: 488828,20 грн.

За результатами проведеного 27.03.2023 електронного аукціону (торгів) з реалізації майна, на підставі протоколу №585132 від 27.03.2023 та акту ВП №69722105 від 07.04.2023 про проведений електронний аукціон, між приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Клехо Анатолієм Євгеновичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вудленд Україна" укладено правочин на підставі якого відповідач-2 набув право власності на придбане майно.

Позивач стверджує у позовній заяві, що при проведені аукціону було допущено порушення, а саме не включено до ціни лоту суми ПДВ, що стало безпідставним заниженням ринкової вартості об`єкта нерухомого майна та призвело до несплати покупцем ПДВ у складі вартості майна, а оскільки позивач є платником ПДВ у нього виникають додаткові зобов`язання зі сплати податку.

На запитання суду: «чи була подана та зареєстрована позивачем податкова накладна», адвокат позивача відповів: «податкову накладну не подавали, але ще не закінчився строк на її подання».

Предметом спору у даній справі є вимога про визнання недійсним правочину (договору купівлі-продажу) укладеного між приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Клехо Анатолієм Євгеновичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вудленд Україна" на підставі протоколу № 585132 від 27.03.2023 та акту ВП № 69722105 від 07.04.2023 про проведений електронний аукціон.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18 (пункт 55)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Суд зауважує, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36)).

Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що реалізація майна, зокрема майнових прав, на прилюдних торгах полягає у продажу цього майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на нього до покупця - переможця прилюдних торгів. Тому, враховуючи передбачені законодавством щодо прилюдних торгів особливості, проведення таких торгів є правочином. Такий висновок узгоджується з приписами статей 650, 655 і частини четвертої статті 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу купівлю-продаж на публічних торгах і визначають, що до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункти 6.17-6.18) та від 7 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункти 38-39), від 6 липня 2022 року справі № 914/2618/16 (пункт 32), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.66)).

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність набувача майна має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього. Якщо особа витребовує нерухоме майно, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати припис пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)).

Нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі - продажу або не випливає з їхньої суті. Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону.

Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами першою та другою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Проте згідно з частиною п`ятою статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80-82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України). Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

Фактично уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).

З урахуванням викладеного, Об`єднана палата у згаданій постанові уточнила висновок, викладений в раніше ухваленій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20 таким чином: "Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача. Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові".

Крім того, суд зазначає, що набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, - державна виконавча служба й організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є їхній переможець. Виходячи з наведеного, сторонами договору, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба й організатор цих торгів, та покупець - переможець торгів (див. постанови від 5 червня 2018 року у справі № 910/856/17 (пункти 40-41), від 7 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 56)).

Взагалі вимога про визнання недійсним недійсним відповідного договору купівлі-продажу лише за певних умов може бути ефективним способом захисту, наприклад, тоді, якщо позивачем і відповідачем є продавець і покупець за договором купівлі-продажу (див. постанову від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 36)).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина перша статті 388 ЦК України). Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга цієї статті у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Велика Палата Верховного Суду раніше виснувала, що право на витребування майна з незаконного володіння може мати як власник, так і законний користувач майна (див., наприклад, постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (пункт 95), від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19).

Метою позову про витребування майна з чужого володіння є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку позбавлення власника його нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) та № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц).

Рішення суду про витребування нерухомого майна на користь його власника із чужого володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 38)).

Якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, не маючи права його відчужувати, то покупець не набуває право власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від такого набувача лише у випадках, встановлених частиною першою статті 388 ЦК України (з урахуванням винятків, визначених у частині другій цієї статті), тоді як у недобросовісного набувача чи у добросовісного, який набув майно безоплатно, власник має право його витребувати у всіх випадках (стаття 387, частина третя статті 388 ЦК України).

Тому, якщо позивач не був стороною договору-купівлі продажу, укладеного на електронних торгах, і, наприклад, вважає, що переможець торгів є недобросовісним та не набув право власності на придбане приміщення зерносховища, він може скористатися прямо визначеним законом для таких спірних правовідносин способом захисту права. Для застосування вимоги про витребування майна з чужого володіння немає потреби в оскарженні електронних торгів (відповідного правочину купівлі--продажу), складених на їх підставі протоколу й акта про проведені електронні торги чи викладеного в окремому документі договору купівлі-продажу (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункти 52, 57) і від 5 жовтня 2021 року у справі № 910/18647/19 (пункт 9.32), постанова від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18).

Зважаючи на викладені правові висновки та обставини справи визнання недійсним правочину укладеного між приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Клехо Анатолієм Євгеновичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вудленд Україна" на підставі протоколу № 585132 від 27.03.2023 та акту ВП № 69722105 від 07.04.2023 про проведений електронний аукціон не призведе до ефективного захисту права позивача(не створює юридичних наслідків), бо таке задоволення саме по собі не є підставою для сплати покупцем ПДВ (у разі дійсної необхідності визначення вартості майна боржника з урахуванням ПДВ станом на час проведення аукціону), погашення зобов`язання позивача (боржник, колишній власник відчужуваного майна) зі сплати ПДВ (у разі його виникнення), повернення стягувачам коштів сплачених відповідачем-2 (покупець - переможець торгів) та не поверне виконавче провадження на стадію проведення оцінки.

Позивачу необхідно визначитись, якого саме результату хочуть досягнути унаслідок вирішення спору, а вже тоді обрати належний спосіб захисту з визначених судом.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, суд зауважує, що при наданні оцінки доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позовна вимога не підлягає до задоволення, через невірно обраний позивачем спосіб захисту.

Сплачений позивачем судовий збір в силу ст.129 ГПК України, слід залишити за ним.

Керуючись ст. 73-79, 86, 129, 232, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

в и р і ш и в:

у позові Приватного підприємства "Агроінвестгрупа" до приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Клехо Анатолія Євгеновича, Товариства з обмеженою відповідальністю "Вудленд Україна", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротехніка", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Державне підприємство "Сетам" про визнання недійсним правочину - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

18.01.2024.

Суддя А. С. Вороняк