Рішення

від 11.01.2024 по справі 907/916/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88000

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

"11" січня 2024 р. м. Ужгород Справа №907/916/23

За позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, м. Ужгород Закарпатської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче автотранспортне об`єднання Закарпатської облспоживспілки, м. Ужгород Закарпатської області

про стягнення 249 587,42 грн, в тому числі 71 771,60 грн заборгованості по сплаті орендної плати, 5563,98 грн пені та 172 251,84 грн штрафу,

Суддя господарського суду Пригара Л.І.

Секретар судового засідання Іваниш Д.П.

представники:

Позивача без виклику

Відповідача без виклику

СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ

Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради, м. Ужгород Закарпатської області звернувся до суду з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче автотранспортне об`єднання Закарпатської облспоживспілки, м. Ужгород Закарпатської області про стягнення 249 587,42 грн, в тому числі 71 771, 60 грн заборгованості по сплаті орендної плати, 5563,98 грн пені та 172 251,84 грн штрафу.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 02.11.2023 відкрито провадження у справі №907/916/23 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику уповноважених представників сторін спору. Встановлено відповідачеві строк на подання господарському суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165, 251 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачеві, а доказів надіслання суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали, а також у цей же строк письмово висловленої позиції щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Встановлено позивачеві строк для надання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів з дня одержання копії відзиву. Встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив та відповідачем заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) не пізніше 05.12.2023.

Приписами ч. 3, 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справи, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом приписів ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи (виклику), є дата складення повного судового рішення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН СПОРУ

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА

Позивач просить суд задоволити позов повністю, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем умов Договору оренди землі №2042 від 27.02.2020 в частині сплати орендних платежів за період із квітня 2023 року по серпень 2023 року включно, у зв`язку з чим у відповідача виникла та рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 71 771, 60 грн. Крім того, у зв`язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивачем на підставі п. 14 укладеного між сторонами Договору заявлено до стягнення з останнього 5563,98 грн пені та 172 251,84 грн штрафу.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165, 251 Господарського процесуального кодексу України та письмово висловленої позиції щодо розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження не надав, про причини невиконання вимог суду не повідомив. Із заявами, клопотаннями до суду не звертався.

Враховуючи, що про розгляд справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином (ухвала суду про відкриття провадження у справі була надіслана на його офіційну адресу, зазначену в ЄДРЮОФОПтаГФ; рекомендоване повідомлення про вручення ухвали суду міститься у матеріалах справи), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення із приводу предмета спору, а також докази, які мають значення для розгляду справи по суті.

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відповідно до положень ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України, у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Між Територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради, від імені якої діє Департамент міського господарства Ужгородської міської ради, який у подальшому перейменований на Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради (орендодавцем, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробниче автотранспортне об`єднання Закарпатської облспоживспілки (орендарем, відповідачем у справі) укладено Договір оренди землі №2042 від 27.02.2020 (далі Договір), за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства в м. Ужгороді, вул. Юрія Гагаріна, 36 Б (кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:65:001:0081), загальною площею 0,8324 га (п. 1, 2 Договору).

Згідно із п. 3 Договору, на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна: будівлі та споруди, а також інші об`єкти інфраструктури відсутні.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 2020 рік становить 5 741 728,72 грн згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданої відділом в Ужгородському районі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області №1171 від 10.02.2020. Земельна ділянка, яка передається в оренду, має такі недоліки, що можуть перешкоджати її ефективному використанню: охоронна зона навколо (вздовж) об`єкта енергетичної інфраструктури площею 0,3528 га (п. 5, 6 Договору).

За змістом п. 8 Договору, строк дії Договору до 13 лютого 2025 року. Після закінчення строку дії Договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до п. 10, 11, 12 Договору, орендна плата вноситься орендарем у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі у грошовій формі та становить 172 251,86 грн на рік. Орендна плата вноситься щомісячно протягом 30 календарних днів за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця в розмірі 14 354,32 грн. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження дії.

У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим Договором: - у 10-ти денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим Договором; - справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення (п. 14 Договору).

На підставі п. 16, 17 Договору земельна ділянка передається в оренду із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Цільове призначення земельної ділянки: для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

За умовами п. 19 Договору, передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проєкту її відведення. Згідно рішення ХLIV сесії міської ради VII скликання від 13.02.2020 №1903 (пункт 1.25) затверджено ТЗОВ ВАТО ОСС проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,8324 га по вул. Юрія Гагаріна, 36 Б для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства та надано її в оренду строком на 5 років до 13.02.2025.

Згідно із п. 21 Договору, передача земельної ділянки орендарю здійснюється одночасно з підписанням акту її приймання-передачі.

В силу п. 27 Договору, орендодавець має право, зокрема, вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

На підставі п. 30 Договору, одним із обов`язків орендаря є своєчасне внесення орендної плати за користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 40 Договору, цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Право оренди землі виникає у порядку, визначеному чинним законодавством. Сторони дійшли згоди, що при підписанні договору оренди землі його дія розповсюджується на період від тринадцятого лютого дві тисячі двадцятого року до завершення строку його дії, визначеного рішенням сесії Ужгородської міської ради про затвердження землевпорядної документації (рішення УМР від 13.02.2020 №1903 пункт 1.25). Даною угодою сторони дійшли згоди щодо зобов`язання орендаря, а орендар зобов`язався в свою чергу сплатити плату за землю за фактичне її використання у період від тринадцятого лютого дві тисячі двадцятого року до моменту державної реєстрації права оренди землі. При цьому, розмір місячних нарахувань такої плати встановлюється у відповідності до вимог чинного законодавства, із урахуванням пунктів 5, 10, 11 та 30 даного договору.

Як вбачається із наявного в матеріалах справи акту приймання передачі земельної ділянки б/н від 27.02.2020, підписаного уповноваженими представниками сторін спору, орендодавцем було передано, а орендарем, у свою чергу, прийнято в оренду земельну ділянку площею 8324 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Юрія Гагаріна, 36 Б

Невиконання відповідачем умов Договору оренди землі №2042 від 27.02.2020 в частині своєчасної та повної сплати орендної плати, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем станом на жовтень 2023 року у розмірі 71 771, 60 грн, стало підставою звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача означеної суми заборгованості у примусовому порядку. Крім того, у зв`язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивачем на підставі п. 14 укладеного між сторонами Договору заявлено до стягнення з останнього 5563,98 грн пені та 172 251,84 грн штрафу.

ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Стаття 193 Господарського кодексу України регламентує, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, станом на день розгляду спору в суді його обставини оцінюються судом із огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно ст. 792 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

У відповідності до ст. 2 Закону України "Про оренду землі", відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Приписами ст. 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За змістом статті 1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 цього Закону передбачено, що договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 15 Закону "Про оренду землі" визначено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі.

Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (стаття 206 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства (пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України).

На підставі пункту 288.4 статті 288 Податкового кодексу України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

У відповідності до ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

В силу приписів ст. 24, 25 Закону України Про оренду землі, орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України господарське зобов`язання (зобов`язання) має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що за певних умов звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем, у порушення умов Договору оренди землі №2042 від 27.02.2020, неналежно виконувалися взяті на себе зобов`язання в частині своєчасної та повної оплати за користування земельною ділянкою за період із квітня 2023 року по серпень 2023 року включно, внаслідок чого за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 71 771,60 грн.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 71 771,60 грн заборгованості по сплаті орендної плати суд визнає документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими, у зв`язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Водночас на підставі п. 14 укладеного між сторонами Договору позивач просить стягнути з відповідача суму 5563,98 грн пені, а також штраф у розмірі 172 251,84 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому в договорі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 14 Договору встановлено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим Договором: - у 10-ти денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим Договором; - справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Здійснивши за допомогою калькулятора сертифікованої комп`ютерної програми інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН перерахунок заявлених до стягнення сум пені та штрафу, суд встановив, що обґрунтованим є нарахування пені в сумі 5438,11 грн та штрафу в розмірі 172 251,84 грн. В решті заявленої до стягнення суми пені належить відмовити.

У даному контексті суд також враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19, за яким можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України. При цьому, щодо порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України видами штрафних санкцій, тобто, не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Водночас слід зауважити, що згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України).

Водночас норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено штрафні санкції (пеню, штраф), тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та з дотриманням принципів розумності, справедливості та пропорційності.

За змістом зазначених норм, які суд вважає за можливе застосувати під час розгляду питання щодо можливості зменшення нарахованих відповідачу пені та штрафу, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені та штрафу покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Таку правову позицію викладено в низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020, у справі №925/605/18, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

Обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але Господарський кодекс України вказує на неспівмірність розміру пені з розміром збитків кредитора, як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як Цивільний кодекс України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення (п. 28 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16).

Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Отже якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

До прикладу, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Водночас суд наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.

За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження погіршення фінансового стану позивача чи завдання останньому будь-яких матеріальних збитків в результаті неналежного виконання відповідачем зобов`язання, суд доходить до висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру належної до сплати суми штрафу на 70% (із 172 251,84 грн до 51 675,55 грн), що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки (штрафу) ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Враховуючи вищевказані обставини та те, що відповідач не надав суду свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 71 771,60 грн заборгованості по сплаті орендної плати, 5438,11 грн пені та 51 675,55 грн штрафу, є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими. Позов підлягає задоволенню частково. В решті позовних вимог належить відмовити.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.

З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ У СПРАВІ

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 1933,28 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України

СУД УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче автотранспортне об`єднання Закарпатської облспоживспілки, вул. Гагаріна, будинок 36, корпус Б, м. Ужгород, Закарпатська область, 88017 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 40413075) на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, пл. Поштова, будинок 3, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 36541721) суму 128 885,26 грн (Сто двадцять вісім тисяч вісімсот вісімдесят п`ять гривень 26 коп), у тому числі 71 771,60 грн (Сімдесят одна тисяча сімсот сімдесят одна гривня 60 коп) заборгованості по сплаті орендної плати, 5438,11 грн (П`ять тисяч чотириста тридцять вісім гривень 11 коп) пені та 51 675,55 грн (П`ятдесят одна тисяча шістсот сімдесят п`ять гривень 55 коп) штрафу, а також 1933,28 грн (Одну тисячу дев`ятсот тридцять три гривні 28 коп) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

5. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

У зв`язку із перебуванням судді Пригари Л.І. у відпустці з 18.12.2023 по 21.12.2023, та з 25.12.2023 по 10.01.2024, повне судове рішення складено та підписано 19.01.2024.

Суддя Пригара Л.І.