Рішення

від 20.12.2023 по справі 910/12548/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.12.2023Справа № 910/12548/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" - ПАТ "КИЇВЗНДІЕП"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄІС" юридична адреса: (Україна,02152, м.Київ, б.Бучми Амвросія,будинок, офіс 502), фактична адреса (08161, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Тарасівка, вул. КИЇВСЬКА , б. 77/5)

про розірвання договору та стягнення 776 623,29 грн.

Представники учасників справи:

Від позивача: Григоренко М.І.

Від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" - ПАТ "КИЇВЗНДІЕП" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄІС" про розірвання договору субпідряду на проектні роботи № 27/01/1 від 27 січня 2021 та стягнення 776 623,29 грн, з яких 710 000,00 грн - авансовий внесок; 66 623,29 грн - сума неустойки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.08.2023 позовну заяву залишено без руху.

30.08.2023 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 20.09.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 позовну заяву залишено без руху після відкриття провадження у справі.

11.09.2023 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви після відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 20.09.2023.

20.09.2023 в підготовче засідання представник відповідача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, поштовий конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі повернувся до суду з відміткою "відсутній адресат".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 підготовче засідання відкладено на 18.10.2023.

18.10.2023 в підготовче засідання представник відповідача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, як вбачається з витягу сайту АТ "Укрпошта", ухвалу суду від 20.09.2023 "не вручено під час доставки: інші причини 03.10.2023".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2023 підготовче засідання відкладено на 13.11.2023.

13.11.2023 в підготовче засідання представник відповідача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, як вбачається з витягу сайту АТ "Укрпошта", ухвалу суду від 18.10.2023 "вручено: особисто 30.10.2023".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 06.12.2023.

До Господарського суду міста Києва від представника Публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" - ПАТ "КИЇВЗНДІЕП" надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 повернуто без розгляду заяву Публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" - ПАТ "КИЇВЗНДІЕП" про забезпечення позову.

Представник відповідача 06.12.2023 у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, поштовий конверт з ухвалою суду від 13.11.2023 повернувся до Господарського суду міста Києва з виміткою «повертається: за закінченням терміну зберігання».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2023 оголошено перерву у судовому засіданні до 20.12.2023.

Представник відповідача 20.12.2023 судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином. За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача, враховуючи положення п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України.

Представник позивача 20.12.2023 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідно до ст. 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та відповідачем.

Згідно зі ст. 240 ГПК України у судовому засіданні 04.12.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

27.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄІС" (далі-субпідрядник) та Публічним акціонерним товариством "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" - ПАТ "КИЇВЗНДІЕП" (далі-підрядник) укладено договір субпідряду на проєктні роботи №27/01/1 відповідно до п.1.1, підрядник доручає, а субпідрядник приймає на себе зобов`язання розробити та передати Підряднику проектно-кошторисну документацію стадії «Робоча документація» (Р) другий пусковий комплекс) по об`єкту: «Реконструкція будівлі АТ «Ощадбанк» за адресою м. Київ, бул. Вацлава Гавела, 4».

Відповідно до п. 1.2, 1.3 Договору, роботи виконуються відповідно до «Договірної ціни» Додаток 1 до Договору, «Кошторису на проєктні роботи» Додаток 2 до Договору, «Завдання на проєктування» Додаток 3 до Договору, які є його невід`ємними частинами. Результатом виконаних Робіт за Договором є проєктно-кошторисна документація розроблена Субпідрядником відповідно до державних будівельних норм України, Завдання на проєктування, що є невід?ємною частиною Договору.

Відповідно до пп. 2.2.1субпідрядник зобов`язаний належним чином, в повному обсязі, в строки, в порядку та на умовах визначених Договором, виконати роботи та надати підряднику зазначений в пункті 1.1 склад проєктно-кошторисної документації.

Підпунктами 2.3.2 та 2.3.5 передбачено, що підрядник має право вимагати від субпідрядника виконання робіт та отримання результатів виконаних робіт в строки та на умовах, передбачених цим договором.

Загальна вартість робіт, визначається «Договірною ціною» додаток 1 та «кошторисом на проєктні роботи» додаток 2 до Договору, та становить 1 130 194,75 грн, в т.ч ПДВ (20 %) (п. 3.1 Договору).

Підрядник перераховує субпідряднику протягом 5 банківських днів з дня підписання уповноваженими представниками сторін цього Договору, авансовий платіж в розмірі 710 000,00 грн, у тому числі ПДВ (пп. 3.2.1 Договору).

Згідно до пп. 3.2.2 Договору, підрядник зобов`язується сплатити субпідряднику протягом 5 банківських днів з дня підписання сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт решту коштів від загальної вартості робіт, яка визначена в п. 3.1 Договору.

Субпідрядник зобов`язується виконати Роботи з виготовлення проєктно-кошторисної документації у складі передбаченому згідно п.1.1. Договору протягом 120 (сто двадцять) календарних днів, з дати здійснення Підрядником авансового платежу та передачі вихідних даних необхідних для виконання Робіт. Приймання Робіт здійснюється у відповідності з вимогами «Завдання на проектування» Додаток 3, який є невід?ємною частиною Договору (п. 4.1, 4.2 Договору).

Пунктами п. 5.3, 5.5 Договору передбачено що, у випадку порушення Субпідрядником строків виконання Робіт, що зазначені в Розділі 4 цього Договору, субпідрядник повинен сплатити Підряднику неустойку в розмірі 0,5 % від загальної вартості Робіт, за умови, що Підрядник доведе, що порушення строків сталося з вини субпідрядника. Відшкодування реальних збитків та сплата штрафних санкцій не звільняють винну Сторону від виконання зобов?язань за цим Договором.

Відповідно до п. 6.1 Договору, сторони звільняються від відповідальності за повне чи часткове невиконання будь-якого з положень цього Договору, якщо це невиконання відбулося внаслідок дії обставин непереборної сили, що знаходяться поза сферою контролю Сторони, яка не виконала зобов?язання. Такі обставини включають стихійне лихо, екстремальні погодні умови, пожежі, війни, страйки, воєнні дії, масові безладдя прийняття відповідних актів нормативного або ненормативного характеру органами державної влади та управління, але не обмежуються ними (далі - форс-мажор).

Даний Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів відбитками печаток Сторін, і діє до « 31»

грудня 2021 року, але у будь-якому випадку до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором (п. 10.1).

Сторони погодили, що договір можу бути припинений достроково та розірваний у випадках передбачених Договором (п. 10.4).

На виконання умов вказаного правочину Публічним акціонерним товариством "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" - ПАТ "КИЇВЗНДІЕП" сплачено Товариству авансовий платіж в розмірі 710 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №164 від 02 лютого 2021 року.

Позивачем до матеріалів справи долучено акт звіряння взаємних розрахунків станом на 28.02.2023, відповідно до якого кінцеве сальдо становить 710 000,00 грн. Вказаний акт підписаний уповноваженим представником підприємства та скріплений печаткою Публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" - ПАТ "КИЇВЗНДІЕП".

Про належне виконання підрядником умов договору свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення зобов`язань.

Як вбачається з матеріалів справи, субпідрядник у визначений договором строк не виконав договірні зобов`язання, в частині розробки та передачі підряднику проєктно-кошторисної документації, та не направив позивачу актів приймання-передачі виконаних робіт.

01.03.2023 підрядником скеровано на адресу відповідача претензію вих.№01-47 з вимогою про негайне виконання умов Договору №27/01/1 від 27.01.2021. На підтвердження направлення вказаної претензії позивачем долучено копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового вкладення №0113001632982 та витяг з сайту АТ «Укрпошта» про вручення відправлення уповноваженому представнику 10.03.2023.

Однак, зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

05.04.2023 підрядник надіслав на адресу відповідача претензії вих.№09-86 та вих.№09-88 з вимогою про укладення додаткової угоди про розірвання договору субпідряду, посилаючись на п. 10.4.1 вказаного правочину. Також, Публічне акціонерне товариство "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" - ПАТ "КИЇВЗНДІЕП" повідомило субпідрядника про наслідки відмови від підписання додаткової угоди.

Факт направлення товариству вказаних претензій підтверджується копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового вкладення №011330163770 та фотокопією поштового конверту, надісланого на адресу відповідача, з відміткою «повертається: адресат відсутній».

Разом з тим, відповідач не надав мотивованої відповіді на вищевказані вимоги позивача, авансовий платіж у розмірі 710 000,00 грн не повернув.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що відповідач не виконав договірні зобов`язання, в частині своєчасної розробки та передачі підряднику проєктно-кошторисної документації, у зв`язку з чим позивач вимушений був звернутись з повозом до суду про розірвання договору субпідряду на проектні роботи № 27/01/1 від 27 січня 2021 та стягнення з відповідача 776 623,29 грн, з яких 710 000,00 грн - авансовий внесок; 66 623,29 грн - сума неустойки.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, відносно неналежного виконання ним зобов`язань за Договором субпідряду на проєктні роботи №27/01/1.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших акті цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором підряду.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Поняття «строк виконання зобов`язання», «термін виконання зобов`язання» визначені у статті 530 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд зазначає про те, що строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком дії договору, а може бути відмінним від нього.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки за загальним правилом, закріпленим у статті 599 Цивільного кодексу України, такою підставою є виконання, проведене належним чином. Закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання, яке залишилося невиконаним.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 червня 2023 року у справі №925/1238/22.

Субпідрядник зобов`язується виконати Роботи з виготовлення проєктно-кошторисної документації у складі передбаченому згідно п.1.1. Договору протягом 120 (сто двадцять) календарних днів, з дати здійснення Підрядником авансового платежу та передачі вихідних даних необхідних для виконання Робіт (п.4.1 Договору).

Згідно зі статтею 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Як вбачається з матеріалів справи, виконання взятих на себе зобов`язань щодо оплати робіт, Публічним акціонерним товариством "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" - ПАТ "КИЇВЗНДІЕП" сплачено Товариству авансовий платіж в розмірі 710 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №164 від 02 лютого 2021 року.

Відповідно до умов договору, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄІС" було зобов`язано передати підряднику проектно-кошторисну документацію стадії «Робоча документація» (Р) другий пусковий комплекс) по об`єкту: «Реконструкція будівлі АТ «Ощадбанк» за адресою м. Київ, бул. Вацлава Гавела, 4» до 02.06.2021 включно.

Загальний порядок прийняття підрядних робіт передбачає складання двостороннього акта передачі-приймання виконаних робіт.

Згідно із частиною 4 статті 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Однак, доказів того, що обумовлені роботи виконані субпідрядник у повному обсязі та своєчасно, а їх результат разом з актом виконаних робіт наданий замовнику, у матеріалах справи відсутні.

Так само не містять матеріали справи і доказів виконання відповідачем обумовлених договором робіт та передання їх результату замовнику за актом приймання-передачі й поза межами строку, визначеного договором.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Так, статтею 849 ЦК України визначені права замовника під час виконання роботи.

У силу частини 2 наведеної норми, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Отже, наведеною нормою визначене право замовника в односторонньому порядку відмовитися від договору підряду як у разі порушення підрядником строків початку чи закінчення робіт (частина 2).

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 Цивільного кодексу України та частині першій статті 188 Господарського кодексу України, розірвання договору допускається лише за згодою сторін. Виключенням з цього загального правила є випадки, якщо право на односторонню відмову від договору передбачене договором або законом.

Відповідно до частин другої та третьої статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним.

Крім того, сторони погодили, що договір можу бути припинений достроково та розірваний за згодою сторін, викладеною у письмовій формі у вигляді додаткової угоди до Договору, підписаної уповноваженими представниками обох сторін (п. 10.4, пп. 10.4.1 Договору).

Судом встановлено, що підрядник надіслав на адресу відповідача претензії вих.№09-86 та вих.№09-88 з вимогою про укладення додаткової угоди про розірвання договору субпідряду, посилаючись на п. 10.4.1 договору субпідряду.

Однак, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄІС" підписаний примірник додаткової угоди про розірвання договору субпідряду не повернуло.

У статті 653 Цивільного кодексу України визначені правові наслідки розірвання договору, за змістом якої у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, наслідком розірвання договору є припинення зобов`язання, що виникли між сторонами на підставі такого розірваного договору.

Верховний Суд зазначає про те, що за змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. В іншому разі буде відсутній предмет спору, яким і виступає у такому разі договір. Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування статті 651 Цивільного кодексу України та статті 188 Господарського кодексу України, викладені у постановах Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі № 910/7981/17, від 18 листопада 2019 року у справі № 910/16750/18, від 16 вересня 2022 року у справі № 913/703/20.

Таким чином, не реалізація права на односторонню відмову від договору, у зв`язку із порушенням строків виконання договірного зобов`язання, не позбавляє підрядника права звернення до суду з відповідною вимогою про розірвання правочину в судовому порядку.

Відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування статті 849 Цивільного кодексу України, викладеного у постанові від 16 вересня 2022 року у справі № 913/703/20, право замовника відмовитись від договору, передбачене статтею 849 Цивільного кодексу України, виникає лише щодо тих договорів, які на момент такої відмови були чинними.

Тобто, суд дійшов висновку, що розірвати в судовому порядку можна лише чинний договір.

Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.

Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до частини сьомої статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Як уже зазначалося вище, наслідком односторонньої відмови замовника від договору відповідно до ч. 2 ст. 849 ЦК України є виникнення у нього права вимагати від підрядника відшкодування збитків.

За приписами ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ст. 224 ГК України).

Для застосування такого виду відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) шкоди (збитків) та її розміру; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4) вини.

Таким чином, спеціальними нормами чинного законодавства передбачено, що у разі встановлення наявності порушення, сторона має право на відшкодування збитків, завданих таким порушенням.

У контексті наведеного суд звертає увагу, що зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися, вирішуючи спір по суті. Навпаки, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно ч. 2 ст. 320 Господарського кодексу України, у разі якщо підрядник не береться своєчасно за виконання договору або виконує роботу настільки повільно, що закінчення її до строку стає явно неможливим, замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого «права власності».

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

З огляду на вищевикладене, судом встановлено, що субпідрядником допущено порушення встановленого договором кінцевого строку виконання робіт і здачі їх результату підряднику, а тому є підставою для розірвання договору субпідряду та перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з понесеними замовником реальними збитками - втратими, яких зазнав позивач.

Таким чином, заявлені позовні вимоги про розірвання договору субпідряду на проектні роботи № 27/01/1 від 27 січня 2021 та стягнення з відповідача суми авансового внеску в розмірі 710 000,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК).

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК),

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Пунктами п. 5.3, 5.5 Договору передбачено що, у випадку порушення Субпідрядником строків виконання Робіт, що зазначені в Розділі 4 цього Договору, субпідрядник повинен сплатити Підряднику неустойку в розмірі 0,5 % від загальної вартості Робіт, за умови, що Підрядник доведе, що порушення строків сталося з вини субпідрядника. Відшкодування реальних збитків та сплата штрафних санкцій не звільняють винну Сторону від виконання зобов?язань за цим Договором.

Оскільки умовами Договору встановлена відповідальність відповідача за порушення строків виконання робіт, обґрунтованими є вимоги про стягнення з відповідача штрафу.

Судом перевірено розрахунок заявленого до стягнення з відповідача розміру штрафу, з урахуванням приписів чинного законодавства України та п. 5.3 Договору, та встановлено, що сума нарахована неправильно. Здійснивши власний розрахунок штрафу, суд дійшов висновку, що обґрунтованим розміром неустойки за прострочення виконання відповідачем зобов`язання з виконання робіт за Договором є 3 550,00 грн, тож вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналогічні положення закріплені також і нормами ГПК України, зокрема, ст. 13 названого Кодексу, за приписами якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У силу ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Принцип допустимості доказів, закріплений ст. 77 ГПК України, полягає в тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 названого Кодексу).

Згідно з ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

У силу ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, з аналізу наведених процесуальних норм слідує, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах принципу змагальності, який не лише наділяє сторін відповідними правами, але і покладає на них тягар доказування, тобто обов`язок довести ті обставини, на які сторона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача є обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 331, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Договір № 27/01/1 від 27 січня 2021, укладений між Публічним акціонерним товариством "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" - ПАТ "КИЇВЗНДІЕП" (01133, місто Київ, БУЛЬВАР ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 26; код ЄДРПОУ 01422826) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄІС" (02152, місто Київ, б.Бучми Амвросія, будинок 5, офіс 502; код ЄДРПОУ 39032160) розірвати.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄІС" (02152, місто Київ, б.Бучми Амвросія, будинок 5, офіс 502; код ЄДРПОУ 39032160) на користь Публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" - ПАТ "КИЇВЗНДІЕП" (01133, місто Київ, БУЛЬВАР ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 26; код ЄДРПОУ 01422826) авансовий внесок у розмірі 710 000 (сімсот десять тисяч) грн. 00 коп., штрафні санкції в розмірі 3 550 (три тисячі п`ятсот п`ятдесят) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 10 703 (десять тисяч сімсот три) грн. 25 коп.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 17.01.2024.

Суддя М.Є. Літвінова