Рішення

від 18.01.2024 по справі 910/8150/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.01.2024Справа № 910/8150/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦІЛІСНИЙ МАЙНОВИЙ КОМПЛЕКС 103" вул. Дніпровська набережна, буд. 19-А, м. Київ, 02081 (поштова адреса: 03061, м. Київ, просп. Відрадний, 103)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО УА" просп. Відрадний, 95 м. Київ, 03134

про стягнення 22947,34 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЦІЛІСНИЙ МАЙНОВИЙ КОМПЛЕКС 103" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО УА" про стягнення 22947,34 грн., а саме 20 489,07 грн. основного боргу, 276,18 грн. процентів річних та 2182,09 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами Договору оренди № 229 від 01.06.2020 року в частині своєчасної сплати орендної плати та компенсації комунальних витрат, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2022 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 30.09.2022 року від позивача на виконання вимог вказаної ухвали суду надійшла заява б/н від 27.09.2022 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/8150/22, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Разом з тим ухвала суду від 04.10.2022 року про відкриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю фінансування суду для здійснення поштових відправлень на адресу позивача та відповідача не направлялась.

Так, про відкриття провадження у справі № 910/8150/22 позивач повідомлявся шляхом надсилання судом засобами електронного зв`язку на електронну адресу позивача, зазначену в позовній заяві, а саме: cmk103@ukr.net, копії ухвали суду від 04.10.2022 року про відкриття провадження у справі № 910/8150/22, факт отримання якої 05.10.2022 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа до електронної скриньки.

В свою чергу, відповідач про розгляд судом даної справи повідомлявся шляхом публікації відповідного оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України 05.10.2022 року.

Поряд із цим, судом під час повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 910/8150/22 телефонограмою за контактним номером 0442290555, наявним в матеріалах справи, було отримано від телефонного оператора інформацію про відсутність вказаного номеру.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведене, з урахуванням обставин отримання позивачем ухвали суду від 06.09.2022 року про залишення позовної заяви без руху та звернення з заявою від 27.09.2022 року про усунення недоліків останньої, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи належних доказів надсилання позовної заяви б/н від 10.08.2022 року, заяви б/н від 27.09.2022 року про усунення недоліків позовної заяви та досудової вимоги № 19/07-1 від 19.07.2022 року на адресу місцезнаходження відповідача, господарський суд зазначає, позивач та відповідач не були позбавлені права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі №910/8150/22 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою повідомлення позивача та відповідача про розгляд справи №910/8150/22 судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. ст. 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 04.10.2022, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має вирішує справу за наявними матеріалами.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву на позовну заяву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО УА" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано на адресу суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення цього спору по суті, суд на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01 червня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЦІЛІСНИЙ МАЙНОВИЙ КОМПЛЕКС 103» (позивач у справі, орендодавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО УА» (відповідач у справі, орендар за договором) укладено Договір оренди нежилого приміщення №229 (Договір), за умовами пункт 1.1 якого Орендодавець зобов`язується передати Орендарю в тимчасове платне користування (далі - оренду) нежиле Приміщення.

Розділами 2-10 Договору сторони узгодили умови передачі та повернення приміщення, орендну плату та порядок розрахунків, права та обов`язки суборендаря, права та обов`язки орендаря, відповідальність сторін, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно пункту 20.1 Договору цей договір набуває чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 30.04.2021 року (включно).

Водночас, відповідно до пункту 1 Додаткової угоди № 1 від 26.04.2021 року до Договору (далі - Додаткова угода № 1) сторони погодили пункт 20 Договору викласти в новій редакції, а саме: « 20.1 Даний Договір набуває чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін, зазначеними в преамбулі на першій сторінці тексту Договору, і діє до 31 грудня 2021 року», та згідно Договору про внесення змін від 20.09.2021 року до Договору змінили редакцію п. 20.1: « 20.1 Даний Договір набуває чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2022 року.

Додатково сторонами укладено Сервісну угоду від 01.06.2020 року - Додаток № 1 до Договору.

Вказаний Договір, Додаткова угода № 1, Договір про внесення змін від 20.09.2021 року та Додаток № 1 підписані представниками орендодавця і орендаря, а також скріплені печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Згідно п.п.1.2,1.3 Договору предметом оренди є приміщення, розташоване за адресою: Україна, м. Київ, проспект Відрадний, 97 (складське приміщення на території столярного цеху УВТК), загальною площею 152,80 кв.м.

Об`єкт оренди може використовуватися орендарем винятково відповідно до цільового використання, обумовленого даним Договором («Дозволене використання»). Орендар зобов`язаний використовувати приміщення винятково як складське приміщення (п.п. 3.1, 3.2 Договору).

За приписами статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Відповідно до пункту 2.1 Договору приміщення передається орендарю на підставі акту приймання-передачі приміщення, у якому повинні бути зазначені розмір площі, місце розташування.

Акт приймання-передачі приміщення складається і підписується сторонами на дату фактичної передачі приміщення орендарю (пункт 2.2. Договору).

Згідно п. 2.8 Договору обов`язок по складанню Акту приймання-передачі приміщення покладається на ту сторону, яка передає орендоване приміщення. Сторони зобов`язуються забезпечити явку уповноважених осіб для підписання Акту приймання-передачі приміщення.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове платне користування орендоване приміщення загальною площею 152,80 кв.м, за адресою: м. Київ, проспект відрадний, 97 (складське приміщення на території столярного цеху УВТК), що підтверджується відповідним належним чином оформленим двостороннім Актом приймання-передачі від 01.06.2020 року до Договору, копія якого міститься в матеріалах справи.

Вказаний акт підписаний орендарем та орендодавцем, а також скріплений печатками юридичних осіб без будь-яких зауважень та заперечень.

Факт отримання нерухомого майна в оренду, його характеристики та подальше користування сторонами не заперечувались.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що орендодавцем було належним чином виконано свій обов`язок з передачі на підставі Договору в оренду ТОВ «Еенерго УА» нерухомого майна - приміщення загальною площею 152,80 кв.м, за адресою: м. Київ, проспект Відрадний, 97, а відповідачем прийнято вказане майно у строкове платне користування без будь - яких зауважень.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно п. 6.1 Договору відповідно до умов останнього оренда сплачує орендодавцю плату за користування приміщенням - орендну плату. Амортизаційні відрахування на приміщення нараховує і залишає у своєму розпорядженні орендодавець.

Відповідно до пункту 6.2 Договору сторони засвідчують, що орендодавець повідомив, а орендар отримав інформацію про те, що орендоване приміщення належить на праві власності орендодавцю і про те, що орендар може користуватися послугами електропостачання, охорони (контрольно-пропускний режим, згідно поданих списків від орендаря щодо осіб, які мають право проїзду/проходу до орендованого приміщення), прибирання прилеглої території (далі по тексту - комунальні послуги). За отримані комунальні послуги орендар компенсує орендодавцю понесені ним витрати відповідно до погодженої вартості таких послуг у сервісній угоді (Додаток 1), яка є невід`ємною частиною даного договору. Орендар та орендодавець домовилися, що компенсація за надані та спожиті послуги становить справедливу долю (яка розрахована пропорційно співвідношенню орендованої площі до загальної площі будинку) або згідно показників лічильника.

У відповідності до пунктів 7.2, 7.4 Договору нарахування платежів за Договором починається з дня підписання сторонами Акту приймання-передачі приміщення до підписання акту приймання-передачі щодо повернення приміщення орендодавцю; зобов`язання по здійсненню платежів, передбачені даним розділом чи іншими умовами договору, будуть виконані належним чином у момент, коли суми коштів, що відповідають повному розміру платежу, будуть зараховані на рахунок орендодавця.

У відповідності до п. 9.1 Договору розмір орендної плати за місяць оренди 152,80 кв.м площі приміщення складає 9 932,00 грн., в тому числі ПДВ 20% 1655,33 грн. Вартість оренди 1 кв.м становить 65,00 грн. з ПДВ на місяць.

Окрім цього, сторонами вносились зміни в умови Договору щодо розміру орендної плати.

Так, згідно Додаткової угоди № 1 сторони доповнили п.9.1 Договору підпунктом 9.1.1, згідно якого починаючи з 01.05.2021 року розмір орендної плати за місяць оренди 152,80 кв.м площі приміщення складає 12224,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 2037,33 грн. З 01.05.2021 року розмір вартості оренди 1 кв.м становить 80,00 грн. з ПДВ на місяць.

Згідно Договору про внесення змін від 20.09.2021 року до Договору сторони доповнили пункт 9.1 підпунктом 9.1.2 наступного змісту: «Починаючи з 01.01.2022 року розмір щомісячної орендної плати за 152,80 кв.м площі приміщення складає 15280,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 2546,67 грн. Починаючи з 01.01.2022 року вартість оренди 1,00 кв.м становить 100,00 грн. з ПДВ.

Якщо інше не передбачено даним Договором оплата за користування приміщенням сплачується орендарем один раз на місяць, не пізніше 10-го числа поточного місяця, за який здійснюється оплата (п. 9.3 Договору).

Також сторонами було погоджено та підписано Додаток № 1 до Договору оренди № 229 від 01.06.2020 року «Сервісну угоду», згідно п. 1 якої орендодавець у відповідності з умовами цієї угоди зобов`язується забезпечити, а орендар належним чином споживати, оплачувати вказані нижче послуги та компенсувати або відшкодовувати вартість послуг, що надаються та/або оплачуються орендодавцем у відповідності до договорів із спеціалізованими підприємствами, які необхідні для використання приміщення згідно цільового призначення.

Згідно Договору про внесення змін від 20.09.2021 року до Договору сторони погодили з 01.01.2022 року внести зміни в Договір та викласти в наступній редакції п. 2 Додатку № 1 до Договору: орендодавець забезпечує та надає можливість користуватися наступними послугами: по електропостачанню до приміщення згідно показників лічильника, по охороні приміщення 916,80 грн. за один календарний місяць, за прибирання території 2000,00 грн. за один календарний місяць; інші послуги, по які орендар може письмово звернутися, або ті, що на думку орендодавця є необхідними для належного утримання приміщення (в такому випадку сторони доповнюють Додаток №1 із внесенням змін до п. 2 із зазначенням в ньому найменування послуг, їх вартості тощо).

Сторони домовились, що компенсація (або відшкодування) за надані послуги становить справедливу долю, що розрахована пропорційно співвідношенню орендованих площ, що стосується кожного виду послуг з експлуатації, обслуговування та утримання будинку (п. 3 Додатку № 1 до Договору).

Компенсація (відшкодування) витрат за надані послуги здійснюється щомісячно у безготівковому порядку на банківський рахунок орендодавця на протязі трьох днів з дати надання відповідного рахунку - фактури з підписанням акту здачі - прийняття робіт (надання послуг). Нарахування плати за надані послуги здійснюється з дати підписання акту приймання - передачі до дня підписання акту приймання - передачі щодо повернення приміщення. (п.п.7, 9 Додатку №1 до Договору).

Доказів узгодження сторонами інших строків та порядку сплати орендної плати та компенсації (відшкодування) витрат орендодавця за Договором матеріали справи не містять.

Крім того, умовами п.9.6 Договору передбачено, що сторони щомісяця підписують акт приймання - передачі наданих послуг, що підтверджує факт надання орендних послуг. Орендодавець до 5-го числа кожного місяця, наступного за яким було надані послуги оренди, вручає особисто або направляє орендарю поштою чи кур`єром оригінал акту виконання робіт (надання послуг) в двох примірниках. Оренда зобов`язаний підписати та повернути орендодавцю один підписаний примірник (оригінал) акту здачі - прийняття робіт (надання послуг) до 10-го числа місяця, наступного за яким було надано послуги. У випадку неповернення (не своєчасного повернення) підписаного акту виконання робіт (надання послуг) і відсутності письмової мотивованої відмови орендаря від підписання цього акту, такий акт вважається визнаним орендарем, а послуга вважається прийнятою в повному обсязі (на вказану в акті суму). Якщо останній день підписання акту виконання робіт (надання послуг) припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Суд звертає увагу, що відповідно до Цивільного кодексу України договір найму (оренди) не є договором про надання послуг, тож як наслідок, за висновками суду, зважаючи на специфіку правовідносин, незмінність об`єкту оренди, періодичність оплати та розмір відповідних платежів, визначених виключно умовами Договору, відсутня необхідність щомісячного засвідчення актом наданих послуг.

Отже, чинне законодавство про оренду не вимагає щомісячного підтвердження факту користування майном актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які притаманні здебільшого договорам підряду та/або договорам про надання послуг (ст.ст. 882, 901 Цивільного кодексу України), проте користуючись свободою договору, передбаченою приписами статті 627 Цивільного кодексу України, сторони у спірному правочині оренди узгодили положення щодо підтвердження факту користування об`єктом оренди шляхом складання актів здачі - приймання робіт (надання послуг).

Як встановлено судом за матеріалами справи, на виконання умов Договору позивачем у період з січень - лютий 2022 року складались та направлялись відповідачу щомісячні Акти здачі - приймання робіт (надання послуг) оренди на загальну суму 30560,00 грн., а саме: № 96 від 31.01.2022 року, № 97 від 31.01.2022 року, № 332 від 28.02.2022 року на суму 15280,00 грн. кожен, а також Акти здачі - приймання робіт (надання послуг) з компенсації витрат по електропостачанню приміщення, витрат за електроенергію 30% перетікань, витрат за прибирання території та витрат по охороні приміщення на суму 25 489,07 грн., а саме: № 97 від 31.01.2022 року на суму 13 952,36 грн., № 333 від 28.02.2022 року на суму 11 536,71 грн.

Факт надсилання вказаних актів на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку від 19.07.2022 року, опису вкладення від 19.07.2022 року на накладної № 0304010957787 від 19.07.52022 року.

Наразі, як встановлено судом, Акт здачі - приймання робіт (надання послуг) оренди № 96 від 31.01.2022 року та Акт здачі - приймання робіт (надання послуг) з компенсації витрат орендодавця № 97 від 31.01.2022 року підписаний без зауважень повноважними представниками орендодавця та орендаря, і скріплені печатками сторін. При цьому, як вбачається із зазначених актів, будь-які заперечення щодо повного та належного надання позивачем наведених в актах послуг з боку орендаря відсутні.

Проте, відповідач надані позивачем Акти за лютий 2022 року № 332 від 28.02.2022 року та № 333 від 28.02.2022 року на адресу позивача не повернув та не підписав. Будь-яких пояснень чи заперечень щодо відмови від підписання та неповернення Актів відповідачем не надано.

Таким чином, оскільки судом встановлено відсутність жодних доказів наявності мотивованої письмової відмови відповідача від підписання Актів здачі - приймання робіт (надання послуг) № 332 від 28.02.2022 року та № 333 від 28.02.2022 року за Договором, а також будь-яких зауважень щодо допущених орендодавцем недоліків у наданих послугах, за висновком суду наведені акти вважаються підписаними орендарем в силу приписів пункту 9.6 Договору.

Доказів пред`явлення відповідачем заперечень щодо якості та обсягів наданих послуг з оренди та утримання майна, відмови відповідача від приймання останніх та підписання актів, а також заперечень щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору до суду не надходило.

Окрім цього, докази опротестування відповідачем актів здачі - приймання виконаних робіт (наданих послуг) на момент реалізації сторонами орендних правовідносин та під час розгляду спору судом в матеріалах справи відсутні.

Факт понесення та обсяг комунальних витрат позивача з утримання орендованого майна відповідачем не заперечувався.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з надання в період з січень - лютий 2022 року в оренду складського приміщення площею 152,80 кв.м та забезпечення його комунальними послугами у відповідності до умов Договору та в обсягах, зазначених в Актах здачі - приймання робіт (наданих послуг) у загальній сумі 30560,00 грн. оренди та 25 489,07 грн. послуг з утримання майна, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

Поряд із цим суд зазначає, що укладення між сторонами Договору оренди було спрямоване на отримання відповідачем права на користування складським приміщенням площею 152,80 кв.м, що, в свою чергу, породжує обов`язок відповідача сплачувати плату за користування орендованим нерухомим майном, а також понесені орендодавцем на утримання майна комунальні та експлуатаційні витрати.

Згідно п. 9.4 Договору для зручності орендаря орендодавець до 5-го числа кожного місяця виставляє рахунок орендареві.

Якщо до настання зазначеного вище терміну оплати орендної плати відповідний рахунок не буде отриманий орендарем, орендар повинен оплатити за оренду приміщення згідно Договору. Неотримання рахунку орендарем (несвоєчасне його отримання) не є підставою для несплати або затримки оплати орендної плати за Договором (п. 9.5 Договору).

Відповідно до п. 5 Додатку № 1 до Договору оренда зобов`язаний подавати інформацію щодо спожитих послуг орендодавцю щомісячно до 25 числа поточного місяця за даними встановлених лічильників. Орендар до 05 числа поточного місяця сплачує авансовий платіж, наступний за звітним місяцем платежем 100% від вартості спожитих послуг за попередній період.

Наразі, в матеріалах справи наявні копії виставлених позивачем рахунків на оплату комунальних витрат позивача № 208 від 01.01.2022 року на суму 26 746,46 грн., з урахуванням заборгованості станом на 01.01.2022 року в сумі 13 224,83 грн., № 338 від 01.02.2022 року на суму 27 904,72 грн., з урахуванням заборгованості станом на 01.02.2022 року в сумі 13 952,72 грн., № 554 від 28.02.2022 року на суму 20 489,07 грн.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у визначені Договором строки сплату орендної плати та компенсацію витрат позивача на комунальні послуги в повному обсязі не здійснив, здійснивши оплату оренди складського приміщення в розмірі 30560,00 грн., а також часткову оплату спожитих послуг з утримання майна в сумі 5000,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 145 від 11.02.2022 року та сторонами не заперечувалось, у зв`язку з чим станом на дату звернення позивача до суду за відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго УА» обліковується прострочена заборгованість з компенсації витрат позивача на комунальні послуги в загальній сумі 20 489,07 грн.

Поряд із цим як зазначено позивачем, 28.02.2022 орендар звільнив приміщення, проте всупереч умовам пункту 2.8 Договору, згідно якого обов`язок по складанню Акту приймання-передачі приміщення покладається на ту сторону, яка передає орендоване приміщення; сторони зобов`язуються забезпечити явку уповноважених осіб для підписання Акту приймання-передачі приміщення, орендар акт приймання-передачі приміщення від орендаря до орендодавця не підписав.

Зобов`язанням, згідно зі статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв`язку з нездійсненням сплати комунальних послуг і експлуатаційних витрат та з метою досудового врегулювання спору позивач 19.07.2022 року звернувся до відповідача з вимогою №19/07/1 від 19.07.2022 року про погашення боргу по Договору в сумі 20489,07 грн., копія якої наявна в матеріалах справи.

Факт надсилання вимоги підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення у цінний лист від 02.08.2022 року, а також поштової накладної № 0306106877850 від 02.08.2022 року і фіскального чеку від 02.08.2022 року відповідно. Згідно наявного в матеріалах справи витягу з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження поштового відправлення останнє 05.08.2022 року повернуто не врученим адресату під час доставки з «інших причин».

Проте, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як встановлено судом з матеріалів справи та зазначено позивачем, відповідач свої зобов`язання щодо здійснення оплати оренди нежитлового приміщення та комунальних послуг, експлуатаційних витрат за період оренди в повному обсязі та у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 13502,48 грн, яку позивач просить суд стягнути в поданій до суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором оренди та письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору оренди № 229 від 01.06.2020 року та/або його окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення цього Договору на час його підписання та протягом часу виконання з боку сторін відсутні.

У свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором оренди на час розгляду цієї справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача з орендної плати та компенсації комунальних та експлуатаційних витрат на підставі наданих позивачем доказів.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань з компенсації (відшкодування) витрат позивача на утримання майна за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати комунальних платежів та експлуатаційних витрат відповідач суду не надав, як і доказів, що спростовують викладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним Договором підлягають задоволенню в сумі 20489,07 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зокрема, як вже було встановлено вище судом, відповідач в порушення умов Договору не здійснив оплату орендних та комунальних платежів, експлуатаційних витрат у визначені Договором строк та розмірі, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 року у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати комунальних платежів та експлуатаційних витрат у строки, визначені умовами Договору, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення 3% річних за період прострочки та інфляційні збитки у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язання та на підставі статті 625 Цивільного кодексу України у розмірі 276,18 грн та 2182,09 грн за період 28.02.2022 - 10.08.2022 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині процентів річних та втрат від інфляції суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховується пеня та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

В частині визначення позивачем періоду прострочення оплати комунальних платежів та експлуатаційних витрат та, відповідно, періоду нарахування процентів річних та втрат від інфляції, з урахуванням умов п. 7 Додатку № 1 до Договору, згідно якого компенсація (відшкодування витрат) за надані послуги здійснюється на трьох днів з дати надання відповідного рахунку-фактури, оскільки в матеріалах справи відсутні докази надання орендареві відповідних рахунків позивачем та направлена 02.08.2022 року вимога про сплату заборгованості № 19/07/1 від 19.07.2022 року не була отримана Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго УА» та повернута адресату 05.08.2022 року, суд вважає за необхідне вважати початком періоду прострочення та, відповідно, нарахування розрахунку процентів річних та втрат від інфляції за несплату оплати комунальних платежів та експлуатаційних витрат - 08.08.2022 року.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення суми процентів річних судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом відповідно до приписів чинного законодавства з урахуванням визначеного судом початку періоду прострочення та періоду нарахування, визначеного позивачем, становить 3,37 грн. процентів, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 3,37 грн.

В свою чергу, враховуючи період прострочення оплати, визначений судом з урахуванням кінцевого строку нарахувань, зазначеного позивачем в позовній заяві - 10.08.2022 року, з урахуванням Методики розрахунку інфляційних втрат нарахування інфляційних становлять 0 грн., а відтак відповідні позовні вимоги позивача про стягнення 2182,09 грн. втрат від інфляції задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на викладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку про те, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО УА" (просп. Відрадний, 95 м. Київ, 03134; код ЄДРПОУ 42611969) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦІЛІСНИЙ МАЙНОВИЙ КОМПЛЕКС 103" (вул. Дніпровська набережна, буд. 19-А, м. Київ, 02081; код ЄДРПОУ 38526690) 20489,07 грн. (двадцять тисяч чотириста вісімдесят дев`ять грн. 07 коп.) основного боргу, 3,37 грн. (три грн. 37 коп.) процентів річних та 2215,58 грн. (дві тисячі п`ятнадцять грн. 58 коп.) судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 18 січня 2024 року.

Суддя А.М. Селівон