Рішення

від 18.01.2024 по справі 910/540/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.01.2024Справа № 910/540/22

Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В. В., розглянув без виклику (повідомлення) представників сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЄСТРАЦІЙНИЙ ЦЕНТР "АЛТАНА"

до Державного підприємства "ГОТЕЛЬ "УКРАЇНА"

про стягнення заборгованості у розмірі 52 147,71 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЄСТРАЦІЙНИЙ ЦЕНТР "АЛТАНА" (далі - позивач, Товариство) до Державного підприємства "ГОТЕЛЬ "УКРАЇНА" (далі - відповідач, Підприємство) про стягнення заборгованості у розмірі 52 147,71 грн, з яких: 47 698,40 грн боргу за договором, 1 029,87 грн три проценти річних, 3 419,44 грн інфляційних втрат. Також позивач наполягає на стягненні з відповідача 50 000,00 грн витрат на правову допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані ухиленням відповідача від виконання договірних обов`язків за договором № 01-12/06/20-КТІ про виконання робіт з технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна від 17.06.2020.

Позивач та відповідач належним чином були повідомлені про відкриття провадження у справі, про що свідчить, наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105491760040 та № 0105491760059 з відміткою про вручення ухвали про відкриття провадження у справі № 910/540/22 представникам позивача та відповідача 04.02.2022.

Беручи до уваги, що позивач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2022, не подав до суду відповідь на відзив, тому останній не скористався наданими йому процесуальними правами, у зв`язку із чим за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

За умовами укладеного 17.06.2020 між позивачем в якості Виконавця та відповідачем в якості Замовника Договору №01-12/06/20-КТІ про виконання робіт з технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна (далі - Договір) відповідач доручив позивачу, а позивач взяв на себе зобов`язання виконати роботи по технічній інвентаризації об`єкту нерухомого майна, загальною площею будівлі 22 395,1 м2 (далі - Об`єкт), а саме: «Цілісний майновий комплекс готель «Україна», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул.. Інститутська 4» (далі - роботи), в обсязі та на умовах, визначених Договором (п.1.1 Договору).

Вартість робіт погоджена у розділі 3 Договору складає 89 436,00 грн (з розрахунку 4 грн/м2). Оплата за Договором здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів Замовника на поточний рахунок Виконавця на підставі оригіналу рахунка-фактури.

13.08.2020 між сторонами було підписано Акт № 01-12/06/20-КТІ здачі-прийняття робіт (надання послуг) відповідно до якого Замовнику було в повному обсязі передано роботи та визначено, що технічна інвентаризація Об`єкта складає 89 926,00 грн.

14.08.2020 Сторонами було підписано Додаткову угоду № 1 про внесення змін до Договору, якою було погоджено зміну вартості договору, яка склала 97 698,40 грн.

На підтвердження виконання позивачем умов Договору у повному обсязі сторонами було підписано Акт № 01-12/06/20-КТІ від 31.03.2021 за яким відповідач прийняв виконані позивачем роботи на суму 97 698,40 грн у повному обсязі та без зауважень.

Відповідно до пункту 5.3 Договору підписання Замовником Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) є підтвердженням факту відсутності претензій з його боку до Виконавця, щодо обсягу та якості послуг та відповідно - щодо їх вартості, яка підлягає сплаті.

19.08.2021 позивачем було нарочним передано представнику відповідача рахунок-фактуру № 01-12/06/20-КТІ від 19.08.2021 на суму 97 698,40 грн (копія рахунку долучена до позовної заяви).

Однак, відповідач, за твердженням позивача, яке не спростовано матеріалами справи, свої зобов`язання щодо виконання оплати за Договором виконав лише частково, здійснивши перерахунок коштів на загальну суму 20 000,00 грн двома платежами по 10 000,00 грн кожний.

Зважаючи на викладені обставини, позивач 18.12.2021 з метою досудового врегулювання спору звернувся до відповідача з претензією про сплату заборгованості в сумі 77 698,40 грн та повторно направив рахунок-фактуру. Претензія була вручена адресату 21.12.2021 (копії документів долучено до позовної заяви).

У відповідь на Претензію Відповідач направив позивачу Акт звірки розрахунків у якому зазначив про визнання наявної заборгованості.

23.12.2021 відповідачем було здійснено часткову оплату заборгованості на суму 30 000,00 грн.

10.01.2022 позивачем було отримано від відповідача лист з повідомленням про важкий матеріальний стан та проханням про надання розстрочки по сплаті заборгованості. Позивач своєї згоди на розстрочення погашення заборгованості відповідачем не надав.

Сума заборгованості відповідача за Договором склала 47 698,40 грн.

Зважаючи на викладене, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва за захистом свого порушеного права з вимогою про стягнення з відповідача 47 698,40 грн основної заборгованості, а також просить суд стягнути з відповідача 1 029,87 грн трьох процентів річних, 3 419,44 грн інфляційних втрат, 2 481,00 грн судового збору та 50 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Відповідач своїм правом для подачі відзиву до суду не скористався, доказів оплати наявної заборгованості в повному обсязі, або її частини до суду не надав.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Укладені між сторонами договори за своєю правовою природою є договорами про надання послуг.

Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. (частина 1 статті 903 ЦК України).

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи відповідачем не здійснено повну оплату за надані Товариством та прийняті Підприємством послуги на суму 47 698,40 грн за Договором.

При цьому, суд відзначає, якщо у договорі про надання послуг сторони визначили акт приймання-передачі виконаних робіт суттєвим елементом встановлених між ними правовідносин, то договір як джерело матеріального права у вирішенні спору підлягає застосуванню у повному обсязі згідно зі статтями 6, 11 ЦК України. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 08.04.2014 у справі №911/27/25/13-г.

Таким чином, складання акту надання послуг та підписання його з боку обох сторін, свідчить про належне виконання з боку позивача свого договірного обов`язку. Про факт наявності боргу відповідачем визнано у відповіді на претензію вих. № 04-21/19-236 від 29.12.2021 та Акті звіряння взаємних розрахунків, підписаному ЕЦП представника відповідача.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частинами 1 та 2 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що сума вартості наданих позивачем та неоплачених відповідачем послуг в розмірі 47698,40 грн за Договором підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, а строк виконання обов`язку оплати вартості наданих послуг станом на день розгляду вказаного спору настав, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог Товариства про стягнення суми основної заборгованості.

Окрім цього, оскільки відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, Позивачем нараховано та заявлено до стягнення 1 029,87 грн трьох процентів річних та 3 419,44 грн інфляційних втрат нарахованих за період з 27.08.2021 по 12.01.2022 (з урахуванням здійснення часткової оплати).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі № 910/12604/18 від 01.10.2019).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд прийшов до висновку, про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У зв`язку з наведеними обставинами суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову частково.

Відповідно пункту 3 частини 4 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/13407/17.

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутися з заявою про ухвалення додаткового рішення з надання доказів понесених витрат.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЄСТРАЦІЙНИЙ ЦЕНТР "АЛТАНА" до Державного підприємства "ГОТЕЛЬ "УКРАЇНА" про стягнення заборгованості у розмірі 52 147,71 грн задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "ГОТЕЛЬ "УКРАЇНА" (01001, місто Київ, ВУЛИЦЯ ІНСТИТУТСЬКА, будинок 4; ідентифікаційний код 22926100) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЄСТРАЦІЙНИЙ ЦЕНТР "АЛТАНА" (04212, місто Київ, ВУЛИЦЯ МАРШАЛА МАЛИНОВСЬКОГО, будинок 11, приміщення 1А; ідентифікаційний код 38091560) 47 698,40 грн (сорок сім тисяч шістсот дев`яносто вісім гривень 40 копійок) боргу за договором, 1 029,87 грн (одну тисячу двадцять дев`ять гривень) три проценти річних, 3 419,44 грн (три тисячі чотириста дев`ятнадцять гривень 44 копійки) інфляційних втрат та 2 481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одну гривня 00 копійок) судового збору.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ