Рішення

від 15.01.2024 по справі 916/4761/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" січня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4761/23

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Павловій О.В.,

розглянувши справу № 916/4761/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» (54017, м. Миколаїв, вул. Погранична, 39/1; код ЄДРПОУ 42129888)

до відповідача: Відділу освіти, культури та спорту Виноградівської сільської ради (75144, Херсонська обл., Херсонський район, вул. Поповича, 2А; код ЄДРПОУ 41622592)

про стягнення 175 397,92 грн;

представники сторін:

від позивача - Сурикова І.А.,

від відповідача - Бурделенко В.І.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Відділу освіти, культури та спорту Виноградівської сільської ради про стягнення 175 397,92 грн.

В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору про постачання електричної енергії споживачу № 100/190 від 17.01.2022 в частині здійснення повної та своєчасної сплати заборгованості за спожиту електричну енергію в період з лютого 2022 р. по червень 2022 р.

Ухвалою від 06.11.2023 позовну заяву (вх. № 5327/23 від 01.11.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/4761/23, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 06.12.2023, запропоновано сторонам подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки для їх подачі.

09.11.2023 до суду надійшла заява представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яка ухвалою від 14.11.2023 була задоволена.

21.11.2023 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Аргументуючи свою позицію, відповідач насамперед посилається на перебування Виноградівської сільської територіальної громади в тимчасовій окупації з 24.02.2022 до цього часу, у зв`язку з чим постачання електричної енергії позивачем у спірний період було заборонено в силу Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», в той час як позивач на свій власний ризик продовжив постачання електричної енергії. Водночас відповідач визнає факт постачання електричної енергії у період з 01.02.2022 по 23.02.2022 та вказує про готовність сплатити її вартість, за умови виконання позивачем умов договору в частині надання належно оформленого рахунку на оплату та акту приймання-передавання товарної продукції. Зазначає, що станом на 20.11.2023 позивач так і не надав вказаних документів, що, на переконання відповідача, є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України. На думку відповідача, між ним та позивачем фактично відсутній спір стосовно постачання та оплати вартості поставленої електроенергії у період з 01.02.2022 по 23.02.2022 включно. Також, відповідач звертає увагу на недодержання позивачем обов`язкової процедури досудового врегулювання спору.

28.11.2023 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представником позивача наведено контраргументи проти доводів відповідача. Так, позивач заперечує заборону постачання електроенергії відповідачу у спірний період, вказує на відправлення документів відповідачу єдиним можливим способом, який не суперечить законодавству, а саме шляхом направлення їх на електронну пошту відповідача, вказану в договорі, що зумовлено дією в Україні воєнного стану, тимчасовою окупацією Херсонської області й відповідно неможливістю доставки вказаних документів у паперовій формі.

Судове засідання, призначене на 06.12.2023 не відбулося у зв`язку з несанкціонованим втручанням в роботу інформаційних (автоматизованих), електронних комунікаційних мереж і ресурсів суду та здійсненням рандомної спам-розсилки фішингових повідомлень з вірусами серед підприємств, установ, організацій і громадян, з огляду на що у період з 30.11.2023 до 07.12.2023 комп`ютерна мережа суду була відключена та здійснювалось відновлення бази даних Автоматизованої системи "Діловодство спеціалізованого суду" на іншому серверному обладнанні.

Наказом "Про введення особливого режиму роботи Господарського суду Одеської області" № 46 від 07.12.2023 відновлено розгляд справ у судових засіданнях з 15.12.2023, секторам суддів та відділам Господарського суду Одеської області, окрім залів судових засідань, відновлено роботу в КП "ДСС" та електронній комп`ютерній мережі суду з 08.12.2023.

Враховуючи вищенаведені обставини, ухвалою від 12.12.2023 суд визначив інші дату та час судового засідання - 15.01.2024 о 14:20.

04.01.2024 до суду надійшла заява представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яка ухвалою від 05.01.2024 була задоволена.

У судовому засіданні, яке відбулось 15.01.2024, представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача заперечував проти задоволення позову.

15.01.2024, після виходу з нарадчої кімнати, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

17.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» як постачальником та Відділом освіти, культури та спорту Виноградівської сільської ради як замовником/споживачем укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу № 100/190 (далі - Договір), який згідно з п. 13.1. набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

Згідно з п.1.1 цей Договір про постачання електричної енергії споживачу є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції Споживачу Постачальником електричної енергії та укладається сторонами з урахуванням ст.ст. 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання Споживача до умов цього Договору.

17.01.2022 відповідачем було підписано Заяву-приєднання до Договору про постачання електричної енергії споживачу яка є додатком № 1 до Договору та відповідно до якої початок постачання - з 01.01.2022.

Додатком № 2 до Договору є Комерційна пропозиція.

Відповідно до п.1.2 Договору, його умови розроблені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018р. №312 (далі- ПРРЕЕ).

Згідно з п. 5.3. Договору ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим Договором, у тому числі у разі її зміни.

Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць (п. 5.4. Договору).

Пунктом 5.6. Договору передбачено, що оплата рахунка постачальника має бути здійснена споживачем у строки, визначені у рахунку, протягом 5 робочих днів від дати його отримання, але не пізніше 20-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки електричної енергії. Положення цього пункту кореспондують положенням п. 4 Комерційної пропозиції.

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача 175 397,92 грн заборгованості за активну електроенергію, за період лютий-червень 2022 р.

У лютому 2022 р. відповідач спожив електричну енергію в обсягах 9699 кВт*год на суму 37380,46 грн, що підтверджується актом прийняття-передавання товарної продукції від 28.02.2022 та рахунком № 100/190/2/1 від 12.03.2022.

У березні 2022 р. відповідач спожив електричну енергію в обсягах 22826 кВт*год на суму 87972,59 грн, що підтверджується актом прийняття-передавання товарної продукції від 31.03.2022 та рахунком № 100/190/3/1 від 08.04.2022.

У квітні 2022 р. відповідач спожив електричну енергію в обсягах 6020 кВт*год на суму 23201,39 грн, що підтверджується актом прийняття-передавання товарної продукції від 30.04.2022 та рахунком № 100/190/4/1 від 10.05.2022.

У травні 2022 р. відповідач спожив електричну енергію в обсягах 3423 кВт*год на суму 13192,42 грн, що підтверджується актом прийняття-передавання товарної продукції від 31.05.2022 та рахунком № 100/190/5/1 від 10.06.2022.

У червні 2022 р. відповідач спожив електричну енергію в обсягах 3542 кВт*год на суму 13651,06 грн, що підтверджується актом прийняття-передавання товарної продукції від 30.06.2022 та рахунком № 100/190/6/1 від 11.07.2022.

Як вказав позивач, у зв`язку з тим, що відповідач не погодився із зазначеними в рахунках обсягами спожитої електричної енергії, представник позивача звернувся до оператора системи розподілу - АТ «Херсонобленерго» із адвокатським запитом, в якому просив надати інформацію щодо обсягів споживання електричної енергії та підстав формування даних комерційного обліку.

Згідно з відповіддю АТ «Херсонобленерго» від 29.09.2023 № 01-004528, у зв`язку з відсутністю показників приладів обліку в персональному кабінеті споживача, обсяг визначався розрахунковим шляхом у відповідності до Договору на розподіл електричної енергії, Кодексу комерційного обліку та наказу Міністерства енергетики України від 13.04.2022 № 148.

При цьому обсяг споживання електричної енергії, зазначений у відповіді на адвокатський запит представника позивача, співпадає з обсягами, визначеними в рахунках на оплату електричної енергії в період з лютого по червень 2022 р.

Інформація про обсяги споживання відповідачем електричної енергії у спірному періоді підтверджена також копіями звітів щодо фактичного (корисного) відпуску електричної енергії за точками обліку споживачів, які знаходяться в матеріалах справи.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

За договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується; окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу (ч. 1 ст. 275 ГК України).

Частиною 7 ст. 276 Господарського кодексу України передбачено, що оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії споживачу встановлюється Законом України Про ринок електричної енергії.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про ринок електричної енергії", учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.

За змістом ст. 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами. Умови постачання електричної енергії, права та обов`язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу. У договорі постачання електричної енергії споживачу визначаються, зокрема, строк дії договору, умови припинення, пролонгації та розірвання договору, зокрема в односторонньому порядку споживачем у разі зміни електропостачальника, а також умови дострокового розірвання договору із зазначенням наявності чи відсутності санкції (штрафу) за дострокове розірвання договору. Жодне положення договору постачання електричної енергії споживачу не має створювати обмежень права споживача на зміну електропостачальника. Крім того, договір не може містити положення, що накладають додаткові фінансові зобов`язання на споживача, який здійснює зазначене право. В іншому разі таке положення вважається недійсним з моменту укладення договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" споживач зобов`язаний: 1) сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів; 2) надавати постачальникам послуг комерційного обліку, з якими він уклав договір, доступ до своїх електроустановок для здійснення монтажу, технічного обслуговування та зняття показників з приладів обліку споживання електричної енергії; 3) дотримуватися правил технічної експлуатації, правил безпеки під час експлуатації власних електроустановок, нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, та умов укладених договорів; 4) врегулювати у порядку, визначеному кодексом систем розподілу, відносини щодо технічного забезпечення розподілу електричної енергії з оператором системи розподілу.

Згідно з п. 1.2.15 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 року за № 312 (далі ПРРЕЕ), на роздрібному ринку не допускається споживання (використання) електричної енергії споживачем без укладення відповідно до цих Правил договору з електропостачальником та інших договорів, передбачених цими Правилами.

Відповідно до п. 1.2.8. ПРРЕЕ постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, який розробляється постачальником універсальних послуг на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг та укладається в установленому цими Правилами порядку. Постачальник універсальної послуги не може відмовити побутовому та малому непобутовому споживачу, електроустановки якого розташовані на території діяльності постачальника універсальної послуги, в укладенні такого договору.

Пунктом 3.1.7. ПРРЕЕ встановлено, що договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником. У разі офіційного оприлюднення комерційної пропозиції електропостачальник не має права відмовити споживачу у приєднанні до договору на умовах цієї комерційної пропозиції, якщо технічні засоби вимірювання та обліку електричної енергії забезпечують виконання сторонами умов комерційної пропозиції. На вимогу споживача електропостачальник має надати письмовий примірник договору, підписаний з його боку. Якщо сторони досягли згоди щодо укладення договору на інших умовах, відмінних від тих, які містяться у комерційних пропозиціях, розміщених на офіційному сайті електропостачальника, договір укладається у паперовій формі. При цьому сторони можуть за взаємною згодою оформлювати додатки до договору, в яких узгоджуються організаційні особливості постачання електричної енергії. Такі додатки оформлюються у паперовій формі та підписуються обома сторонами.

Відповідач, приєднавшись до умов публічного договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, погодився з умовами публічного договору, та взяв на себе відповідні зобов`язання. Відповідно до пункту 2.3.13. глави 2.3. розділу ІІ Правил роздрібного ринку електричної енергії обсяги спожитої електричної енергії визначаються за розрахунковий період, який становить 1 календарний місяць. Обсяг спожитої протягом розрахункового періоду електричної енергії визначається в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку.

Згідно із пунктом 4.12. розділу IV розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії.

Пунктом 4.13. розділу IV Правил роздрібного ринку електричної енергії передбачено, що для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.

Платіжні документи (рахунки) надаються електропостачальниками споживачам безкоштовно. Платіжні документи (рахунки) на оплату надаються споживачам у відповідних структурних підрозділах електропостачальника, через персональну сторінку споживача на веб-сайті електропостачальника або електронною поштою, факсимільним зв`язком, поштовим зв`язком, кур`єром чи іншими способами з використанням інформаційних технологій у системі електронного документообігу у порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії споживачу (пункт 4.14. розділу IV Правил роздрібного ринку електричної енергії).

Як вбачається з матеріалів справи, виставлені позивачем рахунки на оплату разом з актами про приймання-передавання товарної продукції направлялись відповідачу на офіційну електронну адресу, зазначену в розділі 15 Договору (bych.osvita@ukr.net).

Вказане зумовлене тим, що з 24.02.2022 по даний час Виноградівська сільська територіальна громада перебуває в тимчасовій окупації, що підтверджується Переліком територій, затвердженим Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309. Відтак, відправлення поштової кореспонденції АТ «Укрпошта» до відповідних територій тимчасово не здійснюється.

За таких обставин, суд вважає, що єдиною можливістю позивача для належного виконання умов Договору про постачання електричної енергії було направлення рахунків та актів прийняття-передавання товарної продукції на офіційну електронну пошту відповідача, у зв`язку з чим доводи представника відповідача щодо неналежного виконання позивачем своїх обов`язків щодо направлення документів судом відхиляються.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до абзаців 3-6 п. 2.3.5 ПРРЕЕ у разі виникнення у споживача сумніву у правильності показів розрахункових засобів вимірювальної техніки або визначення суми у пред`явленому до оплати документі щодо оплати за постачання або розподіл (передачу) електричної енергії споживач подає про це заяву учаснику роздрібного ринку, який надав розрахунковий документ. Учасник ринку протягом 5 робочих днів від дня одержання заяви перевіряє документ (рахунок) щодо оплати електричної енергії, послуг з розподілу (передачі), комерційного обліку електричної енергії, компенсації перетікань реактивної електричної енергії тощо, у разі необхідності звертається в установленому Кодексом комерційного обліку порядку щодо перевірки даних комерційного обліку. На підставі отриманих за результатами перевірки даних комерційного обліку електропостачальник, оператор системи та постачальник послуг комерційного обліку за необхідності проводять відповідні коригування. За результатами перевірки учасник роздрібного ринку повідомляє споживача.

Відповідно до п. 8.6.16. Кодексу комерційного обліку електричної енергії у разі виявлення у платіжному документі помилкових показів лічильника споживач має повідомити про це відповідного оператора системи/ППКО та електропостачальника та надати фактичні покази лічильника. Водночас індивідуальному побутовому споживачу достатньо надати фактичні покази лічильника оператору системи розподілу або електропостачальнику.

Втім відповідачем не надано доказів оскарження вказаних у рахунках позивача обсягів спожитої електроенергії чи доказів звернення щодо отримання роз`яснень стосовно виставлених рахунків та обсягів споживання електроенергії, зазначених у рахунках у зв`язку з наявністю сумнівів щодо правильності показників обсягів споживання електроенергії.

Суд зазначає, що процедура оскарження даних ОСР та ППКО щодо обсягів споживання електричної енергії передбачена кодексом комерційного обліку електричної енергії, однак відповідач не надав до суду доказів оскарження зазначених відомостей.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів, які б спростовували поставку позивачем електричної енергії у заявленому обсязі.

Доводи відповідача, що з 24.02.2022 позивач в силу ст. 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не мав права постачати електроенергію на об`єкти відповідача, оскільки ці об`єкти знаходяться на тимчасово окупованій території, суд вважає безпідставним з огляду на таке.

Згідно з положеннями ч. 1, ч. 2 ст. 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями. На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

За умовами ст. 3 сказаного Закону для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія тимчасово окупованих територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України; 4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.

Статтею 1 вказаного Закону визначено, що датою початку тимчасової окупації окремих територій України є 19.02.2014. Окремі об`єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України є окупованими з 19.02.2014. Перелік таких об`єктів визначається Кабінетом Міністрів України. Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими з 20.02.2014. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими починаючи з 07.04.2014. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України. Дата початку тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України.

Проте, станом на 30.06.2022 (кінець спірного періоду) рішення Ради національної безпеки і оборони України щодо визнання окремих територій тимчасово окупованими не приймались.

В той же час, для застосування положень ст. 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24.02.2022, необхідне окреме рішення Кабінету Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 установлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих (далі - перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій (п. 1).

Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 наказом від 22.12.2022 № 309 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ.

Отже, станом на дату виникнення спірних правовідносин, а саме у лютому-червні 2022 року, рішення Кабінету Міністрів України щодо застосування положень ст. 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24.02.2022 не приймалося.

Також, суд відхиляє доводи відповідача стосовно недотримання позивачем порядку досудового врегулювання спору, так як спосіб захисту порушеного права шляхом досудового врегулювання спору не є обов`язковим до спірних правовідносин, оскільки право особи на звернення до суду передбачено ст. 55 Конституції України та відповідними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Даної позиції дотримується Конституційний Суд України, який в своєму рішенні від 09.07.2002 № 15-рп/2002 дав роз`яснення застосування способу захисту свого порушеного права шляхом досудового вирішення спору. Так, зокрема Конституційний Суд України зазначив, що: можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, утому числі досудового врегулювання спору; обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист; обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт належного виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором шляхом поставки відповідачу в період з лютого по червень 2022 р. електричної енергії загальним обсягом 45 510 кВт*год, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, в той час як відповідач в порушення прийнятих на себе договірних зобов`язань не здійснив розрахунок за спожиту електричну енергію, наявність спірної заборгованості належними та допустимими доказами за час розгляду справи не спростував, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 175 397,92 грн заборгованості за спожиту електроенергію є обґрунтованими, підтвердженими відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.

У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ч.ч.1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

На підставі ст. 129 ГПК України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 684,00 грн покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» (54017, м. Миколаїв, вул. Погранична, 39/1; код ЄДРПОУ 42129888) до Відділу освіти, культури та спорту Виноградівської сільської ради (75144, Херсонська обл., Херсонський район, вул. Поповича, 2А; код ЄДРПОУ 41622592) про стягнення 175 397,92 грн - задовольнити.

2. Стягнути з Відділу освіти, культури та спорту Виноградівської сільської ради (75144, Херсонська обл., Херсонський район, вул. Поповича, 2А; код ЄДРПОУ 41622592) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» (54017, м. Миколаїв, вул. Погранична, 39/1; код ЄДРПОУ 42129888) 175 397,92 грн заборгованості за спожиту електроенергію, 2 684,00 грн витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 15 січня 2024 р. Повний текст рішення складено та підписано 19 січня 2024 р.

Суддя Р.В. Волков