Постанова

від 19.01.2024 по справі 520/18388/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2024 р. Справа № 520/18388/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2023, (головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О.) по справі № 520/18388/23

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

до Комунального підприємства "Щасливе місто"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - позивач) звернулося до суду з позовом, в якому просило:

- стягнути з КП "Щасливе місто" на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, у сумі 82 991,51 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2023 у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати , як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що ст. 19 Закону «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлено, що виконання нормативу робочих місць вважається саме працевлаштування особи з інвалідністю, яке роботодавець здійснює самостійно, тобто підприємство повинно забезпечити у будь-який законний спосіб працевлаштування осіб з інвалідністю, а не тільки створити робочі місця. При цьому, законодавець не наводить вичерпний перелік заходів, які має здійснити роботодавець, щоб не обмежувати його у можливостях і законних способах реалізації обов`язку з працевлаштування осіб з інвалідністю.

Вказав, що відповідач не надав жодного доказу, який би підтверджував що ним були вжиті будь-які заходи щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, докази розміщення відповідачем інформації про наявні на підприємстві вакансії для осіб з інвалідністю у загальновідомих, регіональних або спеціалізованих газетах або загальновідомих сайтах пошуку роботи, сайтах рекламних оголошень, відтак, дії відповідача щодо працевлаштування осіб з інвалідністю містять виключно формальний характер.

Вважав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій, у зв`язку з виконанням останнім вимог Закону України ««Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

КП "Щасливе місто" (далі - відповідач) подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду - без змін. Зазначає, що ним вчинено дії щодо працевлаштування інвалідів, а саме працевлаштовано особу з інвалідністю, яке по цей час перебуває в трудових відносинах з підприємством, а тому відсутні підстави для застосування до підприємства штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що КП «Щасливе місто» відноситься до суб`єктів господарювання, яким відповідно до статті 19 Закону № 875-XII встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню інвалідів.

10.04.2023 позивачем у автоматизованому режимі сформовано розрахунок адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачу, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 10 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону) - 1 особа.

Позивач, вважаючи, що у 2022 році підприємством не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості 1 особа, що є підставою для накладення на нього адміністративно-господарських санкцій у розмірі 82 991,51 грн., звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів необґрунтованих відмов зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, направлених центром зайнятості, отже, підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Закон України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-XII) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Частиною 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 2 ст. 19 Закону № 875-XII зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом (ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ).

Згідно із ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (частина 2 ст. 218 ГК України).

Зі змісту частини другої статті 218 ГК України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 11.09.2020 у справі № 440/2010/19 та від 03.08.2023 у справі № 120/4975/22, від 29.11.2023 у справі № 200/5659/21.

Згідно із ст. 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої - третьої, п`ятої статті 19 Закону № 875-XII фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (в силу статті 21 КЗпП України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).

Системний зміст наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом №5067-VI та Наказом № 316;

- звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 827-22;

- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Водночас, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

При цьому, підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Судом встановлено, що норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю КП "Щасливе місто" - 1 особа.

З 07 липня 2021 року в трудових відносинах з КП «Щасливе місто» перебуває ОСОБА_1 на посаді менеджера Філії 4 КП «Щасливе місто» (Одеса) за основним місцем роботи, яка є особою з інвалідністю 2 групи, згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 11.03.2020, довідок до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 725589, термін дії 01.03.2023 р. серії 12 ААБ № 525111 (термін дії безстроково), наказу директора КП «Щасливе місто» від 06 липня 2021 року № 25-к.

25.02.2022 наказом КП «Щасливе місто» № 12 призупинено виконання робіт у структурних підрозділах підприємства, в тому числі у Філії 4 КП «Щасливе місто» у зв`язку з введенням Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 р. № 64/22, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102 воєнного стану на території України, з 01 березня 2023 р. оголошено про початок простою не з вини працівника, в тому числі й ОСОБА_1 .

З 01 червня 2022 року по теперішній час, за власним волевиявленням викладеним у заяві ОСОБА_1 від 30.05.2022, на підставі Наказу № 16 від 30.05.2022 директора КП «Щасливе місто», знаходиться у відпустці без збереження заробітної плати, яка надана за бажанням працівника безстроково, відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Як вірно зазначено судом першої інстанції, ні оголошення простою не з вини працівника, ні відпустка працівника без збереження заробітної плати за власним бажанням не тягнуть за собою припинення трудових відносин.

Отже, з 07 липня 2021 року по теперішній час особа з інвалідністю 2 групи, а саме: ОСОБА_1 , є працівником КП «Щасливе місто» за основним місцем роботи та займає одне робоче місце на підприємстві.

З урахуванням наведеного, вірним є висновок суду першої інстанції, що відповідачем були виконані вимоги Закону № 875-XII щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, отже в його діях відсутній склад правопорушення, за вчинення якого Законом № 875-XII передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій.

Вищевикладеним спростовуються доводи апеляційної скарги.

З огляду на викладене, колегія суддів, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що судом ухвалено судове рішення з додержанням норм процесуального права, законне і обґрунтоване, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2023 по справі № 520/18388/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова