Постанова від 16.01.2024 по справі 697/2102/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/139/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №697/2102/22 Категорія: 302000000 Євтушенко Б.В. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2024 року Черкаський апеляційнийсуд в складі колегії:

суддів Новікова О.М., Гончар Н.І., Сіренка Ю.В.,

за участю секретаря Новицької Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційні скарги представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвоката Дворцова Владислава Ігоровича на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 10 жовтня 2023 року у справі за позовом першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації до ОСОБА_2 (відповідач-1) та ОСОБА_1 (відповідач-2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Черкаська районна державна адміністрація Черкаської області про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом повернення земельних ділянок та скасування державної реєстрації права приватної власності, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2022 року перший заступник керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересахдержави вособі Черкаськоїобласної військовоїадміністраціїзвернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що розпорядженням Канівської районної державної адміністрації від 03.02.2005 № 34 «Про передачу земельних ділянок громадянам в приватну власність та виготовлення державних актів на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу Бобрицької сільської ради» (далі Розпорядження) вилучено із земель запасу Бобрицької сільської ради та передано у приватну власність громадянам земельні ділянки загальною площею 61,8398 га. Відповідно до додатку 1 Розпорядження, для ведення особистого селянського господарства надано у власність земельні ділянки загальною площею 39, 6309 га 22-м громадянам: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , та відповідно до додатку 3 Розпорядження для ведення особистого селянського господарства надано у власність 15-ти громадянам земельні ділянки загальною площею 21,1289 га: ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 . У додатку № 3 до вищезазначеного розпорядження зроблено помилку щодо загальної площі земельних ділянок, наданих громадянам, яка становить - 26,3363 га, а не 21,1289 як зазначено в додатку. Більше того, аналіз додатку № 1 (додавання розмірів площ кожного громадянина та додавання площі по виданим на підставі розпорядження державним актам) вказує на різні площі: за Розпорядженням - 39,6309 га, за актами - 39,6264 га, оскільки ОСОБА_7 отримав 1,8029 га замість 1,8066 га, та ОСОБА_20 отримав 1,8058 га замість 1,8066 га. На підставі вказаного Розпорядження (додатки 1,3) зазначені громадяни 15.02.2005 отримали державні акти на право приватної власності на землю в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Канівського району Черкаської області з кадастровими номерами земельних ділянок: 7122081100:01:002:0224, 7122081100:01:002:0200, 7122081100:01:002:0218, 122081100:01:002:0209, 7122081100:01:002:0210, 7122081100:01:002:0222, 7122081100:01:002:0223, 7122081100:01:002:0204, 7122081100:01:002:0205, 7122081100:01:002:0211, 7122081100:01:002:0206, 7122081100:01:002:0207, 7122081100:01:002:0208, 7122081100:01:002:0201, 7122081100:01:002:0202, 7122081100:01:002:0203, 7122081100:01:002:0219, 7122081100:01:002:0220, 7122081100:01:002:0221, 7122081100:01:002:0215, 7122081100:01:002:0216, 7122081100:01:002:0217, 7122081100:01:002:0212, 122081100:01:002:0213, 7122081100:01:002:0214, 7122081100:01:002:0225, 7122081100:01:002:0226, 7122081100:01:002:0227, 7122081100:01:002:0197, 7122081100:01:002:0198, 7122081100:01:002:0199, 7122081100:01:002:0194, 7122081100:01:002:0195, 7122081100:01:002:0191, 7122081100:01:002:0192, 7122081100:01:002:0193, 7122081100:01:002:0196.

У подальшому вказані земельні ділянки, отримані громадянами, зазначеними в додатках 1 та 3 Розпорядження, на підставі договорів купівлі-продажу вибули у приватну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Відповідачі отримали нові державні акти на спірні земельні ділянки.

Окрім того, частина вищезазначених земельних ділянок, на які набув права приватної власності ОСОБА_2 частково були об`єднані з присвоєнням інших кадастрових номерів, на іншу частину кадастрові номери змінено.

Відповідно до Інформації з Державного земельного кадастру земельним ділянкам присвоєно нові кадастрові номера такі: 7122081100:01:001:0588, 7122081100:01:001:0589, 7122081100:01:001:0592, 7122081100:01:001:0596, 7122081100:01:001:0598, 7122081100:01:001:0600, 7122081100:01:001:0601, 7122081100:01:001:0602, 7122081100:01:001:0605, 7122081100:01:001:0606, 7122081100:01:001:0607, 7122081100:01:001:0608, 7122081100:01:001:0609, 7122081100:01:001:0610, 7122081100:01:001:0611.

ОСОБА_1 придбала на підставі договору купівлі-продажу від 23.12.2005 ВСК № 749491 у ОСОБА_6 земельну ділянку площею 1,8066 га з кадастровим номером 7122081100:01:001:0196, яку остання отримала на підставі додатку 1 Розпорядження Канівської РДА від 03.02.2005 № 34.

Таким чином, приватизовані земельні ділянки, зазначені у додатку № 1 Розпорядження, площею 39,6264 га та додатку № 3 Розпорядження площею 26,3363 га перебувають у власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як землі, надані для ведення особистого селянського господарства.

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 11.08.2016 у справі №697/1638/16-к завершено розгляд кримінального провадження № 12013250020000275 від 02.04.2013 за обвинуваченням ОСОБА_39 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 19.12.2019 у справі № 697/2434/16-ц задоволено частково позов заступника прокурора Черкаської області, визнано недійсним розпорядження Канівської районної державної адміністрації від 03.02.2005 № 34 «Про передачу земельних ділянок громадянам у приватну власність та виготовлення державних актів на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу Бобрицької сільської ради» у частині, зазначених у додатках № 1 та 3, вищевказаних громадян; витребувано у ОСОБА_2 на користь держави земельні ділянки за кадастровими номерами: 7122081100:01:001:0607 площею 3,6734 га, 7122081100:01:001:0600 площею 5,2074 га, 7122081100:01:001:0589 площею 1,7358 га, 7122081100:01:001:0602 площею 5,2074 га, 7122081100:01:001:0596 площею 3,4680 га, 7122081100:01:001:0601 площею 5,2076 га, 7122081100:01:001:0608 площею 5,2076 га, 7122081100:01:001:0609 площею 5,4249 га, 7122081100:01:001:0610 площею 3,6132 га, 7122081100:01:001:0611 площею 5,4153 га, 7122081 100:01:001:0588 площею 1,8367 га, 7122081100:01:001:0592 площею 1,7293 га, 6 7122081100:01:001:0598 площею 3,5725 га, 7122081100:01:001:0605 площею 5,5101 га, 7122081100:01:001:0606 площею 5,5101 га; витребувано у ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку площею 1,8066 га - кадастровий номер 7122081100:01:001:0196.

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.09.2022 залишено без змін постанову Черкаського апеляційного суду від 19.12.2019 щодо визнання недійсним розпорядження Канівської районної державної адміністрації від 03.02.2005 № 34 у частині, зазначених в додатках № 1 та № 3. В частині витребування земельних ділянок постанову апеляційного суду скасовано, постановлено нове рішення про відмову в задоволенні позову через неправильність обраного способу захисту порушеного права держави .

За результатами розгляду вказаної справи судом касаційної інстанції підтверджено обґрунтованість вимог прокурора, оскільки спірні земельні ділянки загальною площею понад 60 га відведені у приватну власність громадян для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель лісогосподарського призначення, які мали бути передані в управління уповноваженого органу в процесі роздержавлення земель КСП ім. Шевченка.

Тому Черкаська обласна прокуратура в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації просила суд усунути перешкоди державі в користуванні та розпорядженні земельними ділянками лісогосподарського призначення з кадастровими номерами 7122081100:01:001:0588, 7122081100:01:001:0589, 7122081100:01:001:0592, 7122081100:01:001:0596, 7122081100:01:001:0598, 7122081100:01:001:0600, 7122081100:01:001:0601, 7122081100:01:001:0602, 7122081100:01:001:0605, 7122081100:01:001:0606, 7122081100:01:001:0607, 7122081100:01:001:0608, 7122081100:01:001:0609, 7122081100:01:001:0610, 7122081100:01:001:0611, 7122081100:01:001:0196, розташованих в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Черкаського району Черкаської області, набутих всупереч закону, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повернути вище вказані земельні ділянки та скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на них.

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 10 жовтня 2023 року позов задоволено.

Усунуто перешкоди державі в користуванні та розпорядженні земельними ділянками лісогосподарського призначення з кадастровими номерами 7122081100:01:001:0588, 7122081100:01:001:0589, 7122081100:01:001:0592, 7122081100:01:001:0596, 7122081100:01:001:0598, 7122081100:01:001:0600, 7122081100:01:001:0601, 7122081100:01:001:0602, 7122081100:01:001:0605, 7122081100:01:001:0606, 7122081100:01:001:0607, 7122081100:01:001:0608, 7122081100:01:001:0609, 7122081100:01:001:0610, 7122081100:01:001:0611, 7122081100:01:001:0196, розташованих в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Черкаського району Черкаської області, набутих всупереч закону, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повернути вище вказані земельні ділянки та скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на них.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Черкаської обласної прокуратури понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 74430,00 гривень та за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 18607,50 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Черкаської обласної прокуратури понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 4962,00 гривень та за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 1240,50 гривень.

Рішення суду мотивовано тим, що зайняття з порушенням Земельного кодексу України та інших законів цих земельних ділянок лісогосподарського призначення, які не перебувають у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств, потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. На такі ділянки неможливе набуття права приватної власності згідно Закону, так як ці земельні ділянки лісогосподарського призначення не перебували у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств (такий підхід не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок природно-заповідного фонду у постанові від 20.06.2023у справі № 554/10517/16-ц, п. 7.29, земельних ділянок водного фонду у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 51-52).

За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення даних земельних ділянок лісогосподарського призначення власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.

При цьому спір, що виник, порушує інтереси держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації, що полягають в здійсненні права розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвокат Дворцов В.І. подав апеляційні скарги, в яких зазначив, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з недотриманням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а тому просив його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційні скарги мотивовані тим, що норми ст. 391 ЦК України та ч. 2 ст. 152 ЗК України не підлягали застосуванню у цих правовідносинах, а подання негаторного позову є неналежним способом захисту прав, що є самостійною підставою для відмови у позові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 року по справі №359/3373/16-ц зазначено, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку ст. 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.

Вказує, що у позові прокурор посилався на постанову Верховного Суду від 07.09.2022 року по справі №697/2434/16-ц, стосовно того, що вірним способом захисту у спірних правовідносинах нібито є усунення перешкод у користуванні майном (негаторний позов), однак такі висновки не є обов`язковими для судів у інших справах, оскільки вони становлять правову оцінку правовідносин сторін. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин.

Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову прокурора, оскільки розумного балансу між суспільним інтересом, на захист якого поданий цей позов, і інтересами відповідачів не дотримано, а запропонований захід є непропорційним та суперечить статті 1 Протоколу 1 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, що самостійною підставою для скасування рішення і відмови у позові.

У відзиві на апеляційні скарги заступник керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації звертає увагу, що у листопаді 2016 року заступник прокурора Черкаської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Черкаської обласної державної адміністрації до Канівської районної державної адміністрації Черкаської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та інших фізичних осіб про визнання недійсним розпорядження Канівської РДА від 03.02.2005 року №34 «Про передачу земельних ділянок громадян в приватну власність та виготовлення державних актів на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу Бобрицької сільської ради» з додатками №1 та №3 до нього, витребування у Черкаської ОДА земельних ділянок площею 37,8198 га та 26,3363 га, витребування у ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,8066 га, які розташовані в адміністративних межах Бобрицької сільської ради (справа №697/2434/16-ц).

Вказані земельні ділянки є предметом спору між тим ж сторонами, з тих же підстав у цій справі №697/2102/22.

Справа №697/2434/16-ц двічі переглядалася Верховним Судом.

Зокрема, постановою Верховного Суду від 05.06.2019 року частково задоволено касаційну скаргу заступника прокурора Черкаської області, скасовано постанову апеляційного суду Черкаської області від 17.10.2018 року та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про пропуск прокурором позовної давності, що стало підставою для скасування відповідної постанови апеляційного суду.

Верховний Суд погодився із способом захисту обраним прокурором, а саме витребуванням земельних ділянок у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

У ході нового розгляду зазначеної справи 19.12.2019 року Черкаським апеляційним судом позов прокурора задоволено частково. Визнано недійсним розпорядження Канівської РДА від 03.02.2005 року №34 «Про передачу земельних ділянок громадянам в приватну власність та виготовлення державних актів на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу Бобрицької сільської ради» в частині додатків №1 та №3 до нього. Витребувано у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь держави вищезазначені спірні земельні ділянки.

Однак, постановою Верховного Суду від 07.09.2022 року у справі №697/2434/16-ц скасовано постанову апеляційного суду в частині витребування спірних земельних ділянок.

Відмовляючи прокурору у задоволенні позовних вимог у частині витребування земельних ділянок Верховний Суд зазначив, що в конкретних спірних правовідносинах, вимога прокурора про витребування земельних ділянок на підставі ст. 388 ЦК України не є належним способом захисту права власника на земельні ділянки, які відносяться до земель лісогосподарського призначення, та визначено належний спосіб захисту, а саме - подачу прокурором негаторного позову.

З огляду на викладене, на виконання правових висновків Верховного Суду, з метою захисту інтересів держави та недопущення протиправного вибуття земель лісового фонду із державної власності, прокурором 26.12.2022 до суду скеровано позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про повернення земельних ділянок на підставі ст. 391 ЦК України.

Прокурор зазначає, що виходячи з висновків ЄСПЛ, визначеність, як складова верховенства права, при здійсненні правосуддя потребує однозначності правозастосування. Це, в свою чергу, вимагає забезпечення системності та послідовності у діяльності національних судів, адекватному адаптуванні останніми правових приписів до конкретних правовідносин.

Щодо тверджень апелянтів про неправомірність втручання в прав особи мирно володіти майном, то прокурор зазначає, що у спірних правовідносинах загальний інтерес у контролі використання земельних ділянок лісогосподарського призначення за цільовим призначенням, з метою збереження лісового фонду держави, задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах, гарантування безпечності довкілля та не погіршення екологічної ситуації переважає приватний інтерес ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в збереженні земельних ділянок у їх власності. При цьому факт приналежності спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення є доведеним.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши доводи сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд доходить наступних висновків.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, розпорядженням Канівської районної державної адміністрації від 03.02.2005 № 34 «Про передачу земельних ділянок громадянам в приватну власність та виготовлення державних актів на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу Бобрицької сільської ради» вилучено і передано у власність земельні ділянки із земель запасу Бобрицької сільської ради громадянам загальною площею 61,8398 га для наступних потреб: для ведення особистого селянського господарства площею 39,6309 га (згідно з додатком 1), для ведення садівництва площею 1,08 га (згідно з додатком 2), для ведення особистого селянського господарства площею 21,1289 га (згідно з додатком 3) (а.с. 39-43).

У подальшому на підставі даного Розпорядження (додатку 1) 22 громадянам: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , а також на підставі цього розпорядження (додатку 3) 15-м громадянам: ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_40 надані у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. 15 лютого 2005 року вказаним особам видані Державні акти на право приватної власності на земельні ділянки (т. 1 а.с. 44-80).

В подальшому зазначені особи відчужили вищевказані земельні ділянки відповідачам: на користь ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 22 грудня 2005 року. Деякі з цих ділянок були об`єднані та він отримав державні акти з новими кадастровими номерами земельних ділянок: 7122081100:01:001:0601; 7122081100:01:001:0596; 7122081100:01:001:0602; 7122081100:01:001:0589; 7122081100:01:001:0600; 7122081100:01:001:0607; 7122081100:01:001:0588; 7122081100:01:001:0592; 7122081100:01:001:0598; 7122081100:01:001:0605; 7122081100:01:001:0606; 7122081100:01:001:0608; 7122081100:01:001:0609; 7122081100:01:001:0610; 7122081100:01:001:0611.

ОСОБА_6 відчужила земельну ділянку площею 1,8066 га, кадастровий номер 7122081100:01:001:0196 ОСОБА_1 .

Відповідно до Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, ОСОБА_2 має на праві приватної власності наступні земельні ділянки: ділянка площею 5,5101 га - кадастровий номер 7122081100:01:001:0607, ділянка площею 5,2074 га - кадастровий номер 7122081100:01:001:0600, ділянка площею 1,7358 га - кадастровий номер 7122081100:01:001:0589, ділянка площею 5,2074 га - кадастровий номер 7122081100:01:001:0602, ділянка площею 3,4680 га - кадастровий номер 7122081100:01:001:0596, ділянка площею 5,2076 га - кадастровий номер 7122081100:01:001:0601, ділянка площею 5,2076 га - кадастровий номер 7122081100:01:001:0608, ділянка площею 5,4249 га - кадастровий номер 7122081100:01:001:0609, ділянка площею 3,6132 га - кадастровий номер 7122081100:01:001:0610, ділянка площею 5,4153 га - кадастровий номер 7122081100:01:001:0611, ділянка площею 1,8367 га - кадастровий номер 7122081100:01:001:0588, ділянка площею 1,7293 га - кадастровий номер 7122081100:01:001:0592, ділянка площею 3,5725 га - кадастровий номер 7122081100:01:001:0598, ділянка площею 5,5101 га - кадастровий номер 7122081100:01:001:0605, ділянка площею 5,5101 га - кадастровий номер 7122081100:01:001:0606, які розташовані в адміністративних межах Бобрицької сільської ради з 27 січня 2006 року.

Відповідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна , ОСОБА_1 має на праві приватної власності земельну ділянку площею 1,8066 га, кадастровий номер 7122081100:01:001:0196, яка розташована в адміністративних межах Бобрицької сільської ради.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказано, що «у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 лютого 2020 року по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 також сформульований висновок про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком по суті попри його неналежне обґрунтування у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.У зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням).Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2021 року в справі № 676/62/17 (провадження № 61-7083св19) де зазначено, що «серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння.

Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку. Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння».

За змістом статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини.

Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (стаття 393 ЦК України).

Порушення порядку зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам (стаття 21 ЗК України).

У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки (див. висновок Верховного Суду України у постановах від 19 червня 2013 року у справі № 6-57цс13,від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15).

Отже, зайняття земельних ділянок, зокрема шляхомчасткового накладення, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном. При цьому негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Аналогічні висновки зроблені, зокрема у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 363/2877/18 (провадження № 61-12012св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17 (провадження № 61-9067св21), від 18 січня 2023 року у справі № 369/10847/19 (провадження № 61-8403св21).

Матеріалами справи встановлено, що постановою Черкаського апеляційного суду від 19.12.2019 у справі № 697/2434/16-ц задоволено частково позов заступника прокурора Черкаської області, визнано недійсним розпорядження Канівської районної державної адміністрації від 03.02.2005 № 34 «Про передачу земельних ділянок громадянам у приватну власність та виготовлення державних актів на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу Бобрицької сільської ради» в частині зазначених у додатках 1, 3, витребувано у ОСОБА_2 на користь держави земельні ділянки за кадастровими номерами: 7122081100:01:001:0607 площею 3,6734 га, 7122081100:01:001:0600 площею 5,2074 га, 7122081100:01:001:0589 площею 1,7358 га, 7122081100:01:001:0602 площею 5,2074 га, 7122081100:01:001:0596 площею 3,4680 га, 7122081100:01:001:0601 площею 5,2076 га, 7122081100:01:001:0608 площею 5,2076 га, 7122081100:01:001:0609 площею 5,4249 га, 7122081100:01:001:0610 площею 3,6132 га, 7122081100:01:001:0611 площею 5,4153 га, 7122081100:01:001:0588 площею 1,8367 га, 7122081100:01:001:0592 площею 1,7293 га, 7122081100:01:001:0598 площею 3,5725 га, 7122081100:01:001:0605 площею 5,5101 га, 7122081100:01:001:0606 площею 5,5101 га, витребувано у ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку площею 1,8066 га - кадастровий номер 7122081100:01:001:0196 (т. 1 а.с. 131-138).

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц залишено без змін постанову Черкаського апеляційного суду від 19.12.2019 щодо визнання недійсним розпорядження Канівської районної державної адміністрації від 03.02.2005 № 34 в частині зазначених в додатках № 1 та № 3.

У частині позовних вимог прокурора про витребування земельних ділянок відмовлено.

Судом у справі № 697/2434/16-ц встановлено, що розпорядження Канівської РДА від 03 лютого 2005 року № 34 «Про передачу земельних ділянок громадянам у приватну власність та виготовлення державних актів на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу Бобрицької сільської ради», яким вилучено із земель лісового фонду і передано у власність громадянам земельні ділянки, які становлять єдиний лісовий масив, загальною площею 61,8398 га є незаконним, прийнятим за відсутності волевиявлення власника - держави, оскільки таке не було висловлено у передбаченому законом порядку. Рішення про вилучення і передачу спірних земельних ділянок власником не приймалося, Черкаське обласне управління лісового та мисливського господарства не давало згоди на вилучення та переведення до сільськогосподарської категорії лісових земель, загальною площею 61,8398 га розташованих в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Канівського району Черкаської області. Процедура вилучення земельної ділянки не відповідає вимогам закону та була порушена Канівською районною державною адміністрацією.

Відмовляючи узадоволенні позовнихвимог прокурорау частинівитребування спірнихземельних ділянок,які єпредметом іу розглядуванійсправі,судом касаційноїінстанції зауважено,що уцій категоріїсправ задоволенняпорушеного правамає бутизахищено успосіб нешляхомвитребування спірної земельної ділянки у власність територіальної громади на підставі статей 387, 388 ЦК України, а на підставі статті 391 цього Кодексу та частини другої статті 152 ЗК України шляхом пред`явлення позову про повернення земельної ділянки.

Верховний Суд дійшов висновку, що вимога прокурора про витребування земельних ділянок на підставі статті 388 ЦК України не є належним способом захисту права власника на земельні ділянки, які відносяться до земель лісогосподарського призначення, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Така відмова через обрання неналежного способу захисту не перешкоджає прокурору заявити негаторний позов про повернення земельних ділянок їх власникові.

Згідно з ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року розглянуто спір між цими ж сторонами та предметом спору, що і у розглядуваній справі, однак підставою позову у справі №697/2434/16-ц були вимоги прокурора (крім визнання розпорядження незаконним) про витребування спірних земельних ділянок у власність держави. Суд касаційної інстанції дійшов до висновку про неналежно обраний прокурором спосіб захисту та зауважив, що відмова у позові не є перешкодою для прокурора для звернення з позовом з належним способом захисту, тобто негаторним позовом (повернення земельних ділянок лісогосподарського призначення).

Відповідно до частини 3 статті 419 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Колегія суддівнаголошує натому,що вищезазначенимисудовими рішеннямидостовірно установленонезаконність розпорядження Канівськоїрайонної державноїадміністрації від03.02.2005№ 34«Про передачуземельних ділянокгромадянам уприватну власністьта виготовленнядержавних актівна правовласності наземлю дляведення особистогоселянського господарстваза рахунокземель запасуБобрицької сільськоїради»,в результатіприйняття якогофізичні особиотримали земельніділянки лісогосподарськогопризначення таякі вподальшому булиними відчуженівідповідачам уданій справі.

Тобто, набуття спірних земельних ділянок земель лісогосподарського признання відбулося незаконно.

Колегія суддів вважає за необхідне у даній конкретній справі наголосити на необхідності дотримання принципу юридичної визначеності.

Принцип правової визначеності є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права. Про це у низці своїх рішень зазначає зокрема Європейський Суд з прав людини. У своїх рішеннях Конституційний Суд України також посилається на принцип правової визначеності, наголошуючи на тому, що він є необхідним компонентом принципу верховенства права.

Як зазначає Європейський суд, якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення у справі «Парафія греко-католицької церкви у м. Люпені проти Румунії»).

На важливості дотримання принципу стабільності судових рішень наголошує і Верховний Суд, зокрема, впостанові Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року №552/137/15-ц, вухвалах від 01 жовтня 2018 року у справі № 757/21408/17-ц, від 19 листопада 2018 року у справі № 753/23587/16-ц, від 14 січня 2019 року у справі № 1805/4363/2012 та ін.

Отже, колегія суддів доходить висновку, що підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення суду з доводів неправильності обраного способу захисту прокурора у даній конкретній справі не вбачається.

Колегія суддів зауважує, що оскільки у задоволенні позову прокурора в частині витребування спірних земельних ділянок було відмовлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, вказане унеможливлює повторне звернення прокуратури з такими вимогами.

Щодо доводів викладених в апеляційних скаргах в частині непропорційності запропонованого заходу.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, за якими слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар. Одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

У справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, встановлені судом обставини та застосовані правові норми, не встановлено невідповідності заходу втручання держави в право власності заявників критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Усунення перешкод державі у здійсненні нею права користування та розпоряджання спірними земельними ділянками переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальнимиінтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірних земельних ділянок, які належать до земель лісового фонду.

Відповідно до пункт «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірних земельних ділянок шляхом їх повернення та скасування державної реєстрації права власності відповідає критерію законності. Суспільним, публічним інтересом звернення заступника керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації до суду з вимогою про фактичне повернення спірних земельних ділянок та скасування державної реєстрації права власності на них є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Суспільний, публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України). Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України).

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний, публічний інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок(статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц).

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що в силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельних ділянок(наявності лісової (деревної) рослинності), відповідачі, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ці земельні ділянки належать до земель лісового фонду, які є об`єктами підвищеного захисту із спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Спірні земельні ділянки вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність відповідачів під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Отже, повернення у цій справі земельних ділянок її власнику - державі відповідає критерію законності: воно здійснюється в зв`язку з порушенням органом державної влади низки вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

За таких обставин результат розгляду судом позову прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 набули права власності на спірні земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу. Колегія суддів звертає увагу, що законодавство України надає заявникам після завершення цього судового процесу додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Вони не позбавлені можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимоги до осіб, у яких придбали спірні земельні ділянки, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15 (дивись також пункт 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц).

Щодо тверджень про неправильне обрання органу, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

На переконання відповідачів органом, права якого могли бути порушені внаслідок вибуття спірних земельних ділянок із власності держави є Канівська районна державна адміністрація.

Колегія суддів, перевіривши вказані доводи відповідачів доходить наступних висновків.

Спірні земельні ділянки, станом на момент відведення попереднім власникам, відносилася до земель лісогосподарського призначення державної власності та мали використовуватися для ведення лісового господарства в порядку, визначеному ЛК України та Канівська районна державна адміністрація, відповідно до положень статті 122 ЗК України не була наділена повноваженнями щодо розпорядження вказаними земельними ділянками.

Вказані обставини установлені у справі №697/2324/16-ц, що має преюдиційне значення при вирішенні даного спору.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 31 ЛК України визначено, що обласні державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

Отже, спірні землі лісового фонду належать до державної власності та перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій.

Статтею 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №68/2022, серед інших утворено Черкаську обласну військову адміністрацію.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що прокуратурою правильно визначено орган, який нею представлений у даній справі та який є належним позивачем у справі.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку, що обидві апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвоката Дворцова Владислава Ігоровича залишити без задоволення.

Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 10 жовтня 2023 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 січня 2024 року.

Судді: