Рішення

від 22.01.2024 по справі 902/1432/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" січня 2024 р.Cправа № 902/1432/23

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Маслія І.В., розглянувши без виклику сторін за наявними матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом: Козятинське міське споживче товариство (вул. Незалежності, 54, м. Козятин, Вінницької обл., 22100)

до: Фізичної особи-підприємець Данилюк Олени Сергіївни ( АДРЕСА_1 )

про: стягнення 29748,89 грн.

В С Т А Н О В И В :

Козятинське міське споживче товариство звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до ізичної особи-підприємець Данилюк Олени Сергіївни про стягнення 29 748,89 грн. заборгованості по орендній платі.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору переведення боргу №22 від 01.02.2021, в частині оплати орендних платежів за період з вересня 2022 по травень 2023 року.

Ухвалою суду від 22.11.2023 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/1432/23 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Даною ухвалою встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій, зокрема, на подання відповідачем відзиву на позовну заяву.

Вказана ухвала направлена позивачу в особистий кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

Щодо повідомлення відповідача суд зазначає наступне.

Ухвала суду, направлена на адресу відповідача зазначену у Витязі з ЄДРЮО ФОП ГФ: вул. Червона, 36, с. Непедівка, Хмільницького р-н, Вінницької обл., 22123. Конверт з ухвалою повернуто до суду 30.11.2023 з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Листом Міністерства юстиції України від 06.08.2014 р. № 404-0-2-14/8.1 «Щодо визначення терміну місцезнаходження юридичної особи» повідомлено, що згідно зі статтею 17 Закону в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (далі ЄДР) щодо юридичної особи мають міститися відомості, зокрема, про місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до частини першої вищезазначеної статті Закону відомості про юридичну особу включаються до ЄДР шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору. Форми реєстраційних карток, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 14 січня 2011 року № 3178/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19 жовтня 2011 року за № 1207/19945, містять поля для зазначення відомостей про місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до статті 1 Закону місцезнаходження юридичної особи адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Водночас статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Слід враховувати, що норми чинного законодавства оперують поняттями місцезнаходження юридичної особи і не містять визначень щодо фактичної чи юридичної адреси юридичної особи. Законом України від 3 березня 2005 року № 2452 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України внесені зміни до статті 88 Цивільного кодексу України, частин другої та четвертої статті 57 Господарського кодексу України, які передбачають виключення відомостей про місцезнаходження юридичної особи із переліку відомостей, що мають обов`язково міститися в установчих документах юридичної особи. При цьому частиною першою статті 88 Цивільного кодексу України передбачено, що у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом. Вимоги до змісту статуту господарського товариства встановлені статтею 4 Закону України Про господарські товариства, відповідно до положень якої відомості про місцезнаходження товариства мають міститися в установчих документах. Водночас частиною третьою статті 8 Закону встановлено, що установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи. Відповідно до частини першої статті 27 Закону однією з підстав для відмови у проведенні державної реєстрації, які застосовуються і при державній реєстрації змін до установчих документів, є, зокрема, невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону.

Ураховуючи вищевикладене, у разі відсутності в установчих документах товариства відомостей про його місцезнаходження державний реєстратор відмовляє у проведенні державної реєстрації юридичної особи (змін до установчих документів) на підставі невідповідності установчих документів вимогам частини третьої статті 8 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Відповідно до ч.3,7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 910/15442/17.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

У визначений судом строк відзиву відповідача на позовну заяву до суду не надійшло.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав.

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

Розглядаючи дану справу, суд з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01.02.2021 між Козятинським міським споживчим товариством (позивач, в договорі Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Данилюк Оленою Сергіївною (відповідач, в договорі Орендар) було укладено Договір №22 здачі в операційну оренду основних засобів (далі Договір), відповідно до п. 1.1. якого Орендодавець передає, а орендар приймає в операційну оренду основні засоби - буфет с. Пузирки, який розташований за адресою с. Пузирки. вул. Центральна, 16, загальною площею 99,6 кв.м.

Основні засоби в операційну оренду передаються для ведення підприємницької діяльності (п. 1.2. Договору).

Вступ Орендаря у користування орендованими основними засобами настає одночасно із підписанням сторонами Договору та акту приймання- передачі. Передача основних засобів в операційну оренду не спричиняє передачу Орендареві права власності на це майно. Власником орендованих основних засобів залишається Орендодавець, а Орендар користується ними протягом строку оренди, без права на приватизацію (п. 2.1 та п. 2.2. Договору).

Повернення основних засобів з операційної оренди здійснюється за актом приймання - передачі основних засобів з операційної оренди. Основні засоби вважаються поверненими Орендодавцю з операційної оренди з часу підписання сторонами акту приймання - передачі основних засобів з операційної оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованих основних засобів або їх загибель, він зобов`язаний відшкодувати Орендодавцю всі збитки пов`язані з їх відновленням за кошторисом Орендодавця, а у разі неможливості відновлення - Орендар зобов`язаний відшкодувати вартість аналогічних основних засобів за ринковою ціною на дату складання дефектного акту (п. 2.3. та п. 2.4. Договору).

Орендна плата визначається у розмірі 2000,00 гривень за місяць з урахуванням ПДВ. Розмір орендної плати переглядається негайно на вимогу однієї із сторін у випадках зміни податкового законодавства, амортизаційних відрахувань тощо (п. 3.1. та п. 3.2. Договору).

Орендар зобов`язується, зокрема використовувати орендовані основні засоби у цілях та за умовами визначеними цим Договором; своєчасно, не пізніше 25 числа поточного місяця і в повному обсязі сплачувати Орендодавцю плату, а оплату комунальних послуг, електроенергії та інших платежів здійснювати у 3-х денний строк після отримання рахунка Орендодавця (п. 4.1. Договору).

Цей Договір діє з 01 лютого 2021 року до 31 грудня 2021 року в частині обов`язків по розрахунках у разі невиконання їх Орендарем та нанесенні збитків Орендодавцю - до повного проведення розрахунків та відшкодування збитків (п. 6.1. Договору).

У випадках відсутності заперечень Орендодавця та Орендаря про припинення Договору протягом одного місяця до його закінчення, він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені Договором (п. 6.5. Договору).

Між сторонами 01.02.2021 року підписано АКТ приймання-передачі основних засобів в операційну оренду, відповідно до якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду частину приміщення буфету с. Пузирки площею 99,6 кв.м., який розташований за адресою: с. Пузирки, вул. Центральна, 16. Приміщення, яке передається в операційну оренду є в належному технічному стані, відповідає санітарним і протипожежним нормам, не має механічних пошкоджень. З моменту підписання сторонами цього договору вказане приміщення є об`єктом оренди. Цей акт є невід`ємною частиною договору оренди №22 від 01.02.2021 р. (п.1 4 Акту).

Як зазначено позивачем в позовній заяві, Орендодавець належним чином виконав свої договірні зобов`язання в частині передання об`єкта оренди орендарю, а відповідач неналежним чином не виконує свої зобов`язання з оплати орендної плати та комунальних послуг. Згідно виставлених орендодавцем рахунків за період з 01.09.2022 по 19.05.2023 відповідач повинен був сплатити орендну плату у загальній сумі 17 225,81 грн. та сплатити витрати за спожиту електроенергію в сумі 12 523,08 грн., а всього 29 748,89 грн., однак відповідачем за вказаний період не оплачені ні орендні платежі, ні витрати за спожиту електроенергію. Таким чином, сума боргу відповідача згідно з договором оренди станом на 19.05.2023 становить 29 748,89 грн.

В позовній заяві позивач також зазначає, що зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором 19.05.2023 договір оренди №22 від 01.02.2021 був розірваний в односторонньому порядку.

29.09.2023 позивачем направлено на адресу ФОП Данилюк О.С. претензію № 27 від 28.09.2023 з вимогою виконати свої зобов`язання за договором №22 від 01.02.2021 та перерахувати на рахунок позивача суму існуючої заборгованості в розмірі 29 748,89 грн. Претензія отримана відповідачем 13.10.2023, що вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, проте залишена останнім без відповіді та задоволення.

Дані обставини стали підставою звернення позивача до суду про стягнення заборгованості в розмірі 29 748,89 грн.

Крім того, факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором №22 від 01.02.2021 підтверджується рішенням Господарського суду Вінницької області від 31.05.2023 у справі №902/78/23 яке набрало законної сили 30.06.2023. В даному рішенні судом визнано обґрунтованими доводи позивача про стягнення з відповідача 36 415,85 грн заборгованості за договором оренди №22 від 01.02.2021 за період з лютого 2021 по серпень 2022 року, з урахуванням часткових оплат здійснених відповідачем.

Згідно ч. 4 ст.74 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи зазначене, встановлені рішенням Господарського суду Вінницької області від 31.05.2023 у справі №902/78/23 обставини мають преюдиційне значення для вирішення даного спору, в якому беруть участь ті ж самі сторони.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір оренди є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що сторонами до Договору здачі в оперативну оренду основних засобів №22 від 01.02.2021 складено та підписано Акт приймання-передачі основних засобів в оперативну оренду згідно умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду частину приміщення буфету с. Пузирки площею 99,6 кв.м., який розташований за адресою с. Пузирки, вул. Центральна 16.

В силу ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Згідно ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Як вбачається з п. 6.1. та п. 6.5. укладеного між сторонами Договору оренди, цей Договір діє з 01 лютого 2021 року до 31 грудня 2021 року в частині обов`язків по розрахунках у разі невиконання їх Орендарем та нанесенні збитків Орендодавцю - до повного проведення розрахунків та відшкодування збитків. У випадках відсутності заперечень Орендодавця та Орендаря про припинення Договору протягом одного місяця до його закінчення, він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені Договором.

Частиною 3 ст. 285 ГК України визначено, що орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до п. 1, 2 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 4.1. Договору Орендар зобов`язується, зокрема своєчасно, не пізніше 25 числа поточного місяця і в повному обсязі сплачувати Орендодавцю плату, а оплату комунальних послуг, електроенергії та інших платежів здійснювати у 3-х денний строк після отримання рахунка Орендодавця. А в п.3.1 Договору сторони визначили, що Орендна плата визначається у розмірі 2000,00 гривень за місяць з урахуванням ПДВ.

В матеріалах справи наявні рахунки-фактури в яких позивачем зазначалась орендна плата та спожиті відповідачем комунальні послуги за період з 01 вересня 2021 по 19 травня 2023 на загальну суму 29 748,89 грн.

Разом з тим матеріали справи не містять доказів проведення відповідачем розрахунків за вказаний період.

Крім того, п. 2.3. Договору визначено, що повернення основних засобів з операційної оренди здійснюється за актом приймання - передачі основних засобів з операційної оренди.

В матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем орендованого майна як передбачено договором за актом приймання-передачі.

Як зазначалось вище, сторонами в договорі визначено, що орендна плата сплачується до 25 числа поточного місяця, а оплату комунальних послуг у 3-х денний строк після отримання рахунка Орендодавця.

Матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем виставлених позивачем рахунків-фактури за період з 01 вересня 2021 по 19 травня 2023, однак в матеріалах справи наявні докази направлення позивачем на адресу відповідача претензії від 28.09.2023 № 27 в якій визначено період та сума заборгованості за договором здачі в оперативну оренду основних засобів №22 від 01.02.2021, яка отримана відповідачем 13.10.2023, що вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, проте залишена останнім без відповіді та задоволення.

Крім того у частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд наголошує щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Крім того, як зазначалось вище згідно ч. 4 ст.74 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на викладене встановлені рішенням Господарського суду Вінницької області від 31.05.2023 у справі №902/78/23 обставини мають преюдиційне значення для вирішення даного спору, в якому беруть участь ті ж самі сторони.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Господарський суд відзначає, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

З огляду на викладене, на переконання суду, відповідно до умов договору та наявних в справі доказів заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди №22 від 01.02.2021 підлягає задоволенню, як доведена та не спростована відповідачем.

У зв`язку із задоволенням позову витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 7, 8, 10-15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76-80, 86, 91, 113, 118, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 252, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємець Данилюк Олени Сергіївни ( АДРЕСА_1 , ін. код НОМЕР_1 ) на користь Козятинського міського споживчого товариства (вул. Незалежності, 54, м. Козятин, Хмільницького р-ну, Вінницької обл., 22100, код ЄДРПОУ 01740615) 29 748,89 грн заборгованості за договором оренди №22 від 01.02.2021 та 2 684,00 грн - відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом та позивачу в особистий кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст. 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 22 січня 2024 р.

Суддя Ігор МАСЛІЙ

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (вул. Червона, 36, с. Непедівка, Хмільницького р-н, Вінницької обл., 22123)