Рішення

від 11.01.2024 по справі 904/871/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.01.2024м. ДніпроСправа № 904/871/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі:

судді Колісника І.І.

за участю секретаря судового засідання Сидорової К.О.

та представників:

від позивача: Романчук М.М. - самопредставник;

від відповідача: Яланська Ю.П. - адвокат;

третя особа-1: не з`явився;

третя особа-2: не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дримм", м. Дніпро

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , с. Вербівське Васильківського р-ну Дніпропетровська обл.,

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, м. Дніпро

про усунення перешкод у користуванні майном, скасування державної реєстрації прав на об`єкт нерухомого майна.

СУТЬ СПОРУ:

Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дримм", в якому просить:

- усунути Дніпровській міській раді перешкоди у користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Дримм" (ЄДРПОУ 43292947) знести самочинно побудовану автозаправну станцію, загальною площею 4,7 кв.м, яка складається з літ. А - операторська, літ. Б - навіс, літ. ВпідБ - колонка, літ. Г - навіс, літ. ДпідГ - резервуар, літ. Е - навіс, літ. ЖпідЕ - резервуар, літ. З - навіс, літ. ИпідЗ - резервуар, літ К - вбиральня, літ. Л - навіс, літ. МпідЛ - колонка, літ. Н - навіс, літ. ОпідН - колонка, І - мостіння (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1945522612101), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірний об`єкт нерухомого майна, автозаправна станція);

- скасувати державну реєстрацію та припинити право власності із закриттям розділу на об`єкт нерухомого майна, а саме: автозаправну станцію, загальною площею 4,7 кв.м, яка складається з літ. А - операторська, літ. Б - навіс, літ. ВпідБ - колонка, літ. Г - навіс, літ. ДпідГ - резервуар, літ. Е - навіс, літ. ЖпідЕ - резервуар, літ. З - навіс, літ. ИпідЗ - резервуар, літ К - вбиральня, літ. Л - навіс, літ. МпідЛ - колонка, літ. Н - навіс, літ. ОпідН - колонка, І -мостіння, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1945522612101).

Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 5368,00 грн позивач просить покласти на відповідача.

Позовна заява обґрунтована тим, що уповноваженим органом не видавався правовстановлювальний документ, на підставі якого за ОСОБА_1 було зареєстровано первісне право власності на автозаправну станцію за адресою: АДРЕСА_1 ; будь-які цивільно-правові угоди між міською радою та ОСОБА_1 на земельну ділянку, що належить до земель комунальної власності, за адресою фактичного розміщення автозаправної станції відсутні.

Тож, оскільки спірний об`єкт нерухомого майна було побудовано на земельній ділянці не відведеній для вказаної мети та за відсутності декларації про початок будівельних робіт і декларації про готовність об`єкта до експлуатації, а також доказів про те, що спірне нерухоме майно було в установленому порядку введено в експлуатацію, позивач вважає відсутніми підстави для набуття ОСОБА_1 права власності на це майно.

У подальшому відповідач за іпотечним договором, укладеним з ОСОБА_1 , набув у порядку звернення на предмет іпотеки право власності на спірне нерухоме майно, про що приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис про право власності №34529031 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1945522612101).

Враховуючи, що предметом спору у цій справі є самочинно збудований об`єкт нерухомого майна, позивач вважає, що ефективним способом захисту порушених прав Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є вимога про знесення такого об`єкта відповідно до частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України, а також скасування державної реєстрації та припинення права власності відповідача на спірний об`єкт нерухомого майна.

У відзиві на позовну заяву, поданому до суду 08.03.2023, відповідач проти позову заперечує та вважає, що позов не підлягає задоволенню через його незаконність та необґрунтованість, відсутність у позивача права на звернення до суду з таким позовом в порядку господарського судочинства та з огляду на те, що відповідач є добросовісним набувачем автозаправної станції (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1945522612101).

Узагальнені заперечення відповідача щодо обставин, наведених позивачем в обґрунтування позовних вимог, полягають у наступному.

Відповідач стверджує, що на момент укладення ним з іпотекодавцем ОСОБА_1 іпотечного договору від 25.10.2019 автозаправна станція належала останньому на праві приватної власності, яке було зареєстровано за ним у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю (відповідачу) права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань, забезпечених іпотекою за договором, було здійснено цілком законно. І відповідач, і приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Деллалов А.О. під час указаного переоформлення права власності на предмет іпотеки та вчинення реєстраційних дій виконали усі передбачені законом вимоги; ОСОБА_1 , як власник майна, також надав свою згоду на вчинення таких дій. Тому при переході права власності на предмет іпотеки від ОСОБА_1 до ТОВ "Дримм" відповідач не вбачає жодних порушень чинного законодавства.

Щодо доводів позивача про самочинний характер будівництва спірного об`єкта нерухомого майна, відсутність правовстановлювального документа, на підставі якого за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на автозаправну станцію та, як наслідок, відсутність підстав для виникнення в ОСОБА_1 права власності на це нерухоме майно, відповідач зазначає, що позивач сам надав суду копію декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ДП 14211016737 від 26.07.2011 та дозвіл на виконання будівельних робіт № 27/2010-04 від 26.02.2010.

При цьому відповідач зауважує, що станом на час видачі зазначених дозволу на виконання будівельних робіт та декларації про готовність об`єкта до експлуатації Єдиного реєстру отримання повідомлень про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об`єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, відмов у реєстрації таких декларацій та у видачі таких дозволів і сертифікатів ще не існувало.

Відтак, відповідач вважає необґрунтованим посилання позивача на відсутність в Єдиному реєстрі інформації щодо реєстрації указаної декларації про готовність об`єкта до експлуатації та щодо видачі вказаного дозволу на виконання будівельних робіт, оскільки виданий у 2010 році дозвіл та зареєстрована у 2011 році декларація не мають бути у зазначеному Єдиному реєстрі.

На думку відповідача указані обставини спростовують твердження позивача про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно, яке у зв`язку з цим є нібито самочинним. Тож, відповідач стверджує, що рішення про реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно було прийнято на підставі належних правовстановлювальних документів, які в подальшому не скасовувалися і право власності на нього виникло й було зареєстровано за ОСОБА_1 законно.

Щодо доводів позивача про самовільне захоплення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , відповідач зазначає, що з його боку жодного самовільного захоплення земельної ділянки не було. Більше того, за твердженням відповідача ТОВ "Дримм" зверталося до міського голови Дніпровської міської ради з клопотанням про надання дозволів на розроблення проєктів відведення земельних ділянок, зокрема, по об`єкту, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (клопотання № 36/298 від 21.01.2020), але відповіді до цього часу не отримало.

Відповідач стверджує, що не має відношення до земельних правовідносин між ОСОБА_1 та Дніпровською міською радою, а реєстрація декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ДП 14211016737 від 26.07.2011 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, що є органом державної влади, і в подальшому реєстрація за ОСОБА_1 права власності на вказаний об`єкт приватним нотаріусом ДМНО Деллаловим А.О., що діяв як державний реєстратор, підтверджують відсутність у держави жодних претензій до ОСОБА_1 щодо обсягу наданих документів для визнання об`єкта готовим до експлуатації.

Також відповідач наголошує на тому, що він є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, оскільки ТОВ "Дримм" та його уповноважений представник на момент укладення іпотечного договору від 25.10.2019 не знали і не могли знати про обставини реєстрації права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 та про наявність будь-яких перешкод для укладення іпотечного договору від 25.10.2019.

Отже, на думку відповідача, передбачені чинним законодавством підстави для витребування у нього цього майна, відсутні

За вказаних обставин відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Позивач 28.03.2023 засобом поштового зв`язку подав письмові пояснення на відзив відповідача, в яких викладені доводи, аналогічні наведеним у позовній заяві.

Крім того позивач у поясненнях зазначає, що здійснення будівельних робіт на об`єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Листом від 20.03.2020 № 1004-1.14/744 Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області повідомив міську раду, що згідно з даними реєстру, ведення якого розпочато з 20.05.2011 та відповідно до пошуку серед матеріалів архівних справ Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області (з 01.01.2008 по 20.05.2011) відсутня інформація щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ДП 14211016737 та щодо дозволу на виконання будівельних робіт № 27/2010-04 від 26.02.2010. Тому, правовстановлювальний документ, на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на автозаправну станцію, уповноваженим органом не видавався.

Також позивач указує, що будь-які цивільно-правові угоди між міською радою та ОСОБА_1 чи ТОВ "Дримм" на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 за фактичним розміщенням автозаправної станції не укладалися.

Окремо позивач звертає увагу суду, що відповідач сам стверджує про те, що тільки 21.01.2020 ним подано клопотання про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою. Отже, ним самим не спростовується факт належності земельної ділянки територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

12.05.2023 від відповідача надійшли заперечення на письмові пояснення позивача, в яких відповідач із посиланням на пункти 2, 17, 18 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461 (в редакції станом на 21.08.2011) зазначає, що єдиним документом, який надається замовнику на підтвердження реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, є сама декларація з відміткою про її реєстрацію, проставленою Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області. І на підтвердження цього факту в матеріалах справи міститься копія декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ДП 14211016737, зареєстрована 26.07.2011, з печаткою Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області.

Відтак, відповідач вважає безпідставними та необґрунтованими посилання позивача на неналежну реєстрацію декларації з вини ОСОБА_1 та відсутність в реєстрі інформації про реєстрацію декларації, оскільки ані ОСОБА_1 , ані ТОВ "Дримм" не зобов`язані були вносити інформацію про реєстрацію вказаної декларації до відповідних реєстрів і передавати її до архіву, оскільки це обов`язок державних органів. Тому, рішення про реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомого майна було прийнято на підставі належних документів, право власності на вказане нерухоме майно виникло й було зареєстровано за ОСОБА_1 законно. Відтак, спірний об`єкт нерухомого майна не є результатом самочинного будівництва.

Також відповідач зазначає, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 не є зайнятою самовільно, оскільки відповідний державний орган надав дозвіл на початок будівельних робіт, а згодом зареєстрував декларацію про готовність об`єкта нерухомого майна до експлуатації; ТОВ "Дримм" стало власником нерухомого майна, яке розташовано на цій земельній ділянці, у законний спосіб. Тож, на думку відповідача, його право власника нерухомості та, як наслідок, право на земельну ділянку, на якій вона розташована, не може бути обмежено, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою.

Ухвалою суду від 21.02.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 23.03.2023.

08.03.2023 відповідач разом із відзивом на позовну заяву також подав до суду:

- клопотання про приєднання доказів до справи;

- письмові пояснення у справі;

- заяву про закриття провадження у справі з підстав пункту 3 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з наявністю рішення між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав у цивільній справі № 201/3758/20 (провадження № 22-ц/803/5374/22);

- клопотання про витребування у приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Деллалова А.О. доказів, а саме реєстраційних справ: щодо первинної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 ; щодо посвідчення іпотечного договору від 25.10.2019, укладеного між ТОВ "Дримм" та ОСОБА_1 ; щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про обтяження ТОВ "Дримм"; щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про іпотеку ТОВ "Дримм"; щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності ТОВ "Дримм", а також довідки про всі зазначені нотаріальні та реєстраційні дії; Реєстр для реєстрації нотаріальних дій за 2019 рік із записами, що стосуються іпотечного договору від 25.10.2019, реєстровий № 400 і всіх зазначених нотаріальних та реєстраційних дій; належним чином засвідчених копій указаних документів.

Ухвалою суду від 23.03.2023 залучено до участі у справі ОСОБА_1 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, а Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради - третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача; продовжено підготовче провадження у справі до 22.05.2023 включно.

31.03.2023 від представника позивача на адресу суду надійшли заперечення на заяву відповідача про закриття провадження у справі та письмові пояснення в порядку статті 42 Господарського процесуального кодексу України з доказами направлення іншим учасникам справи.

У подальшому підготовчі засідання призначалися на 18.04.2023, 16.05.2023, 01.06.2023.

12.05.2023 та 15.05.2023 представник відповідача адвокат Яланська Ю.П. подала заперечення на пояснення позивача у справі та додаткові докази в порядку обгрунтування заперечень проти позову.

Ухвалою суду від 16.05.2023 відмовлено в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Дримм", поданої до суду 08.03.2023, про закриття провадження у справі з підстав пункту 3 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

У підготовчому засіданні 01.06.2023 представник позивача заявила клопотання про долучення до справи доказу оригіналу листа Головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради № 3/15-216 від 23.05.2023 з інформацією на адресу заступника директора департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради про те, що за даними інформаційної бази містобудівного кадастру містобудівні умови та обмеження для будівництва автозаправної станції за адресою: вул. Набережна Перемоги, 83 управлянням не надавалися.

За результатами обговорення зазначеного клопотання, проти задоволення якого представник відповідача заперечувала, суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання та вирішив надати оцінку цьому доказу за результатами розгляду справи по суті, під час ухвалення рішення.

Ухвалою суду від 01.06.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.06.2023, за результатом якого у судовому засіданні оголошувалася перерва до 13.07.2023, 07.09.2023.

У зв`язку з необхідністю дотримання принципу правової визначеності у питанні допустимості у спірних правовідносинах такого способу захисту як вимоги власника землі про скасування державної реєстрації права власності на самочинне будівництво за особою, яка здійснила самочинне будівництво та припинення її права власності на такий об`єкт, яке перебувало на вирішенні Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/1174/22, за результатом судового засідання 07.09.2023 оголошувалася перерва до 26.10.2023, 05.12.2023, 11.01.2024.

Під час розгляду справи представники сторін надали пояснення по суті спору, аналогічні за змістом поданих заяв, пояснень.

Представники третіх осіб у засідання суду жодного разу не з`явилися; про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися на їхні офіційні електронні та поштові адреси відповідно до приписів статей 6, 120, 242 Господарського процесуального кодексу України. Треті особи своїм правом на подання до суду пояснень по суті пору не скористалися.

За змістом частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

За таких обставин суд розглядає справу за відсутності представників третіх осіб за наявними у справі матеріалами.

За наслідком судового засідання 11.01.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (інформаційна довідка № 322437796 від 09.02.2023) державним реєстратором приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 23.10.2019 внесено запис №33842049 про право власності за ОСОБА_1 (далі третя особа-1) на об`єкт нерухомого майна автозаправну станцію (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1945522612101), загальною площею 4,7 кв.м, яка складається з літ. А - операторська, літ. Б - навіс, літ. ВпідБ - колонка, літ. Г - навіс, літ. ДпідГ - резервуар, літ. Е - навіс, літ. ЖпідЕ - резервуар, літ. З - навіс, літ. ИпідЗ - резервуар, літ К - вбиральня, літ. Л - навіс, літ. МпідЛ - колонка, літ. Н - навіс, літ. ОпідН - колонка, І - мостіння, яка розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 83 (а.с. 35 - 38 т. 1).

Підставою виникнення права власності вказано дозвіл на виконання будівельних робіт №27/2010-04 від 26.02.2010 та декларація про готовність об`єкта до експлуатація № ДП 14211016737, видані Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області.

25.10.2019 між ОСОБА_1 як іпотекодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дримм" як іпотекодержателем укладено іпотечний договір № 400 (далі іпотечний договір), згідно з пунктами 1.1, 1.2, 1.3 якого іпотекодавець у порядку забезпечення виконання своїх грошових зобов`язань на суму 29010,00 грн за договором позики від 23.10.2019 передав іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно - автозаправну станцію, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 83. Опис об`єкта, що є предметом іпотеки: літ. А - операторська, літ. Б - навіс, літ. ВпідБ - колонка, літ. Г - навіс, літ. ДпідГ - резервуар, літ. Е - навіс, літ. ЖпідЕ - резервуар, літ. З - навіс, літ. ИпідЗ - резервуар, літ К - вбиральня, літ. Л - навіс, літ. МпідЛ - колонка, літ. Н - навіс, літ. ОпідН - колонка, І мостіння; предмет іпотеки належить іпотекодавцю; право власності на автозаправну станцію зареєстровано за іпотекодавцем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.10.2019 Деллаловим А.О. - приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу; номер запису про право власності іпотекодавця 33842049; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1945522612101 (а.с. 28 - 32 т. 1).

Відповідно до пункту 5.1 іпотечного договору у разі порушення умов договору позики або умов цього договору іпотекодержатель, якщо це вимагається чинним законодавством України, у будь-який час після настання такого порушення (або в такий інший строк, який може вимагатися відповідно до чинного законодавства) надсилає іпотекодавцю у спосіб, передбачений цим договором (або в такий інший спосіб, який може вимагатися відповідно до чинного законодавства), вимогу про усунення порушення (далі вимога). У вимозі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк (або в такий інший строк, який може вимагатися згідно з чинним законодавством) та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 5.2 іпотечного договору передбачено. що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за вибором іпотекодержателя: на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань, забезпечених іпотекою за цим договором, у порядку, встановленому окремим договором, або в інший спосіб, передбачений чинним законодавством, або визначений домовленістю сторін.

За змістом пункту 5.3 іпотечного договору в разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем у строк до 25 листопада 2019 року зобов`язання за основним договором, сторони домовилися про те, що звернення стягнення на передане в іпотеку майно може бути здійснено шляхом, передбаченим Законом України "Про іпотеку", у тому числі шляхом вчинення виконавчого напису з покладенням обов`язку оплати нотаріальних дій на іпотекодавця.

Згідно з підпунктом 5.4.1 пункту 5.4 іпотечного договору сторони передбачили, що для цілей статті 36 Закону України "Про іпотеку" для задоволення вимог іпотекодержателя сторони укладуть окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя, забезпечених іпотекою за цим договором (дала договір про задоволення вимог іпотекодержателя).

Підпунктом 5.4.2 пункту 5.4 іпотечного договору встановлено, що положення статті 5.4 цього договору застосовуються лише у разі, якщо іпотекодержатель прийме рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

За змістом пункту 5.5 іпотечного договору протягом 3-х днів з моменту переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки іпотекодавець зобов`язаний передати йому всю технічну документацію щодо предмета іпотеки.

Іпотечний договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу, яким на підставі статті 73 Закону України "Про нотаріат" у зв`язку з посвідченням цього договору накладено заборону на нерухоме майно - автозаправну станцію.

На підставі іпотечного договору державним реєстратором приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про іпотеку за № 33860462 та запис про обтяження №33860506, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1945522612101.

У подальшому, на підставі нотаріально посвідченої заяви Орлянського Ю.О. від 30.11.2019 автозаправна станція за іпотечним договором перейшла у власність до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дримм", про що приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис про право власності № 34529031 на об`єкт нерухомою майна за реєстраційним номером 1945522612101 (а.с. 34-35 т. 1).

Земельна ділянка, на якій розташований спірний об`єкт нерухомого майна, належить територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, віднесена до земель комунальної власності відповідно до статей 80, 83 Земельного кодексу України та статей 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

З метою з`ясування обставин щодо передачі в оренду земельної ділянки, на якій розташована автозаправна станція, та законності її будівництва Дніпровською міською радою були направлені запити до Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, який здійснює повноваження у сфері регулювання земельних відносин, Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області та Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради.

У відповідь на запит позивача Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради листом № 4/11-1194 від 11.03.2020 повідомив, що станом на 03.03.2020 за наявною інформацією та за результатом пошуку за адресою спірної земельної ділянки у підсистемі "Фіскальний кадастр" Муніципальної земельної інформаційної системи м. Дніпропетровська (МЗІС) виявлено реєстраційний запис щодо договору оренди землі № 7895083, укладеного між міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Перемога Плюс" (ЄДРПОУ 36960469), на земельну ділянку по вул. Набережній Перемоги, 83 (кадастровий номер 1210100000:03:149:0004), площею 1,2870 га, строком дії з 01.12.2014 до 01.12.2024, за фактичним розміщенням виробничих будівель та споруд автостоянки № 19 (а.с. 18 т. 1).

Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області листом № 1004-1.14/744 від 20.03.2020 у відповідь на запит Дніпровської міської ради про надання інформації щодо реєстрації про готовність об`єкта до експлуатації № ДП 14211016737 та видачі дозволу на виконання будівельних робіт № 27/2010-04 від 26.02.2010 повідомив, що згідно з даними реєстру, ведення якого розпочато з 20.05.2011, та відповідно до пошуку серед матеріалів архівних справ Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області (з 01.01.2008 по 20.05.2011) відсутня інформація щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ДП 14211016737 та щодо видачі дозволу на виконання будівельних робіт № 27/2010-04 від 26.02.2010 (а.с. 17 т. 1).

Головне архітектурно-планувальне управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради листом № 3/15-216 від 23.05.2023 також повідомило позивача, що згідно з даними інформаційної бази містобудівного кадастру містобудівні умови та обмеження для будівництва автозаправної станції за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 83 управлінням не надавалися (а.с. 87 т. 2).

Зазначені обставини покладені позивачем в основу висновку позивача про самочинне будівництво спірного об`єкта нерухомості та його позовних вимог, з чим не погоджується відповідач, що і є причиною спору.

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з правомірністю набуття третьою особою-1 та відповідачем права власності на автозаправну станцію; наявністю/відсутністю правових підстав вважати автозаправну станцію самочинним будівництвом; наявністю правових підстав для знесення автозаправної станції.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ "Землі України" Земельного кодексу України). При цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (ч. 3 ст. 375 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 83 Земельного кодексу України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю.

За змістом частини другої статті 83 цього Кодексу у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Земельна ділянка під спірним об`єктом нерухомості знаходиться в межах населеного пункту, належить до комунальної форми власності, а тому право розпорядження такою ділянкою належить Дніпровській міській раді.

Згідно з частиною другою, пунктами "б", "д" частини третьої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, застосування інших, передбачених законом, способів.

Аналогічні за змістом нормативні положення передбачені й статтею 391 Цивільного кодексу України, згідно з якою власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Одним із таких способів є відновлення становища, яке існувало до порушення (ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Статтею 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Правові наслідки самочинного будівництва, умови визнання права власності на такі об`єкти чи їх знесення визначені статтею 376 Цивільного кодексу України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

Отже, у разі доведеності факту самовільного зайняття земельної ділянки та розміщення на ній самочинного будівництва, власник земельної ділянки не позбавлений можливості захищати свої права у спосіб, який відповідатиме положенням статей 376, 391 Цивільного кодексу України і статей 152, 212 Земельного кодексу України, зокрема вимагати усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва, звільнення земельної ділянки та приведення її у попередній стан.

Відповідно до частини першої статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України).

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України).

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України).

Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України). Вказана норма визначає право саме власника (користувача) земельної ділянки, на якій самочинно збудовано майно, а не особи, яка вчинила самочинну забудову.

Відтак, Цивільний кодекс України визначає умови, за яких самочинно збудований об`єкт нерухомості може бути оформлений у власність особи:

1) надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже самочинно збудоване нерухоме майно і прийняття судом рішення про визнання права власності за цією особою;

2) на підставі рішення суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки про визнання за нею права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, якщо це не порушує прав інших осіб.

За вказаних обставин та з урахуванням підстав позову вирішення питання обґрунтованості позовних вимог (способу захисту) потребує з`ясування, перш за все, дотримання третьою особою-1 порядку отримання земельної ділянки в користування та її забудови.

За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

При цьому необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. При вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності в особи в силу закону права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування.

За частиною першою статті 116 Земельного кодексу України (тут і далі статті Кодексу в редакції на час спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Частиною першою статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону;

надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з частиною п`ятою статті 126 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Правові та організаційні основи планування, забудови та іншого використання територій на момент виникнення спірних правовідносин регулювалися Законом України № 1699-ІІІ від 20.04.2000 "Про планування і забудову територій", який втратив чинність 12.03.2011.

За приписами частин першої - п`ятої статті 24 цього Закону (в редакції на дату наявної у справі копії дозволу на виконання будівельних робіт № 27-1/2010-04 від 26.02.2010) право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та відповідно до містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, встановлених згідно з вимогами цього Закону.

Замовник, що має намір забудови належної йому на праві власності або користуванні земельної ділянки, або уповноважена ним особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою (клопотанням) щодо намірів забудови земельної ділянки, в якій зазначаються призначення будівлі, споруди та орієнтовні характеристики забудови. До заяви (клопотання) можуть бути додані передпроєктні роботи.

Орган місцевого самоврядування визначає відповідність намірів забудови земельної ділянки місцевим правилам забудови населеного пункту, містобудівній документації.

У разі якщо зазначені в заяві (клопотанні) наміри належать до переважного чи допустимих видів забудови відповідної території, орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня реєстрації заяви (клопотання) надає заявнику містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки, встановлені місцевими правилами забудови населеного пункту.

У разі якщо наміри забудови земельної ділянки не відповідають вимогам містобудівної документації та видам використання території, встановленим місцевими правилами забудови, державними нормами, орган місцевого самоврядування протягом місяця з дня реєстрації заяви (клопотання) надає заявнику висновок щодо цієї невідповідності та рекомендації стосовно можливої зміни намірів забудови земельної ділянки.

Отже, право на забудову земельної ділянки реалізується лише власником або користувачем відповідної земельної ділянки за умови її використання за цільовим призначенням після дотримання законодавчо визначеної процедури отримання такої земельної ділянки в користування з укладенням та реєстрацією договору оренди земельної ділянки.

За наданими позивачем доказами земельна ділянка по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 під забудову автозаправної станції не надавалася, право користування нею за ОСОБА_1 не реєструвалося. Не оформлювалося й не реєструвалося право на зазначену земельну ділянку й за відповідачем.

Відповідач зазначених фактів не спростував, належних і допустимих доказів на підтвердження надання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки для будівництва на ній автозаправної станції не надав, так само як і доказів подальшого оформлення Товариством з обмеженою відповідальністю "Дримм" свого права користування цією земельною ділянкою за фактичним розміщенням збудованої автозаправної станції.

Можливість надання відповідачем указаних дозвільних, правовстановлювальних документів на земельну ділянку та на її забудову, за умов їх наявності, не виключалася, зокрема й з огляду на положення пункту 5.5 іпотечного договору, який передбачав передачу ОСОБА_1 відповідачу всієї технічної документації щодо предмета іпотеки (автозаправної станції).

Відтак, право на будівництво автозаправної станції на спірній земельній ділянці могло виникнути в ОСОБА_1 тільки за умови набуття ним права користування цією земельною ділянкою на визначених законом підставах.

Оцінюючи наявні у справі ксерокопії дозволу на виконання будівельних робіт № 27-1/2010-04 від 26.02.2010 та декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ДП 14211016737 від 26.07.2011, суд враховує також таке.

Статтею 29 Закону України "Про планування і забудову територій" визначено, що дозвіл на виконання будівельних робіт це документ, що засвідчує право замовника та підрядника на виконання підготовчих (якщо підготовчі роботи не були виконані раніше відповідно до дозволу на виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт, підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд.

Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.

Замовник та підрядник для одержання дозволу на виконання будівельних робіт подають до відповідної інспекції державного архітектурно-будівельного контролю письмову заяву, до якої додаються, зокрема: документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договір суперфіцію; проектна документація на будівництво, погоджена та затверджена в порядку, визначеному законодавством.

Розгляд заяви, прийняття рішення про надання дозволу на виконання будівельних робіт або про відмову у його наданні, видача та реєстрація дозволу на виконання будівельних робіт (або відмови в його наданні) здійснюються інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю протягом місяця з дня реєстрації заяви.

Здійснення будівельних робіт на об`єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю ведуть реєстр виданих, скасованих (анульованих) дозволів на виконання будівельних робіт та відмов у їх наданні.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за відсутності, зокрема, документа, що засвідчує право користування спірною земельною ділянкою, ОСОБА_1 не міг отримати від інспекції державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт щодо автозаправної станції.

З 12.03.2011 набрав чинності Закон України № 3038-VI від 17.02.2011 "Про регулювання містобудівної діяльності", який встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Частиною першою статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції на дату, указану в декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ДП 14211016737) передбачено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що належать до І-ІІІ категорій складності, та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Форма декларації про готовність об`єкта до експлуатації, порядок її подання і реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною третьою статті 34 цього Закону Державна архітектурно-будівельна інспекція у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури, веде єдиний реєстр отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об`єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, відмов у реєстрації таких декларацій та у видачі таких дозволів і сертифікатів, який формується на підставі інформації, поданої відповідними інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.

Доступ користувачів до даних реєстру здійснюється безоплатно через офіційний вебсайт Державної архітектурно-будівельної інспекції України.

Процедура прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів визначена Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.2011 (далі Порядок № 461).

За змістом пункту 11 Порядку № 461 (в редакції на дату, указану в декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ДП 14211016737 від 26.07.2011) датою прийняття в експлуатацію об`єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката.

Експлуатація об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється (п. 12 Порядку № 461).

Процедура реєстрації декларації визначена пунктами 17 - 21 Порядку № 461.

Так, реєстрація декларації здійснюється з дотриманням вимог Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності". Декларація приймається в дозвільному центрі за місцезнаходженням об`єкта. Реєстрацію декларації здійснює Інспекція за місцезнаходженням об`єкта на безоплатній основі (п. 17).

Замовник (його уповноважена особа) подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення до Інспекції два примірники декларації за формою згідно з додатком 1. У разі подання декларації до дозвільного центру він передає її Інспекції не пізніше наступного робочого дня. Один примірник декларації після проведення реєстрації повертається замовнику, а другий залишається в Інспекції, яка її зареєструвала (п. 18).

Замовник відповідно до закону відповідає за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації (п. 19).

Інспекція перевіряє протягом десяти робочих днів з дати подання (надходження) до неї декларації повноту даних, зазначених у ній, та реєструє декларацію (п. 20).

Відповідно до пункту 16 Порядку № 461 відомості щодо зареєстрованих декларацій та виданих сертифікатів вносяться до єдиного реєстру отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об`єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, відмов у реєстрації таких декларацій та у видачі таких дозволів і сертифікатів.

Наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 92 від 24.06.2011 "Про затвердження Порядку ведення єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів" набрав чинності 05.08.2011.

Зі змісту наявної у матеріалах справи декларації про готовність об`єкта до експлуатації №ДП 14211016737 від 26.07.2011увбачається, що спірне нерухоме майно належить до об`єктів ІІ категорії складності. Отже, введення в експлуатацію цього закінченого будівництвом об`єкта мало б здійснюватися шляхом реєстрації відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації за процедурою, визначеною Порядком № 461, а саме замовник мав особисто подати або надіслати рекомендованим листом з описом вкладення до Інспекції два примірники декларації за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку, один з яких після проведення реєстрації повинен залишитися в Інспекції, яка зареєструвала декларацію.

Відповідно до листа Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпровській області № 1004-1.14/744 від 20.03.2020 за даними реєстру, ведення якого розпочато з 20.05.2011, та серед матеріалів архівних справ Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області (з 01.01.2008 по 20.05.2011) інформація щодо видачі дозволу на виконання будівельних робіт № 27/2010-04 від 26.10.2010 та реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ДП 14211016737 відсутня.

За інформацією Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, наданою на підставі даних її інформаційної бази містобудівного кадастру, містобудівні умови та обмеження для будівництва автозаправної станції за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 83 управлінням не надавалися (лист № 3/15-216 від 23.05.2023; а.с. 87 т. 2).

Наведені обставини свідчать про те, що дозвіл на виконання будівельних робіт № 27/2010-04 від 26.10.2010 та декларація про готовність об`єкта до експлуатації № ДП 14211016737 від 26.07.2011, ксорокопії яких містяться у матеріалах справи, уповноваженими органами не видавалися.

Відповідач оригіналів указаних документів суду не надав, хоча, з огляду на умови того ж пункту 5.5 іпотечного договору, у разі їх наявності, вони могли б бути надані суду.

Тож, надані позивачем й досліджені судом докази в обґрунтування обставин позовних вимог є більш переконливими, аніж доводи й докази відповідача, надані на їх спростування.

Заперечення відповідача проти доводів позивача щодо самовільного зайняття земельної ділянки є неприйнятними, оскільки ксерокопії дозволу на початок будівельних робіт та декларації про готовність об`єкта нерухомого майна до експлуатації не є ані підставами набуття права користування земельною ділянкою, ані документами, що посвідчують таке право. Разом з тим, відсутність у забудовника прав на земельну ділянку, на якій здійснено будівництво, є самостійною ознакою його самочинного характеру, а також фактом, що свідчить про недійсність дозвільних документів на здійснення такого будівництва.

За вказаних обставин суд доходить висновку, що розташована на земельній ділянці по вул. Набережна Перемоги, 83 у м. Дніпрі автозаправна станція є самочинно збудованою.

Очевидно, що самочинно побудоване нерухоме майно обмежує права власника земельної ділянки в користуванні та розпорядженні нею.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України заперечення позивача - власника спірної земельної ділянки проти визнання права власності за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, дає підстави для знесення особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.

При цьому суд враховує, що за висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеному у постанові від 01.07.2020 у справі № 755/3782/17 під час розгляду спору про знесення об`єкта самочинного будівництва, відповідач, набувши у власність нежитлові приміщення, набуває усіх прав та обов`язків щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому він є належним відповідачем за позовними вимогами про знесення об`єкта самочинного будівництва.

За таких обставин вимога позивача про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 83 шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Дримм" знести самочинно побудовану автозаправну станцію загальною площею 4,7 кв.м є законною й обгрунтованою.

Наявні у справі докази на підтвердження набуття та реєстрації права власності відповідача на автозаправну станцію не спростовують зазначеного висновку.

Так, за статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістом частин першої, другої статті 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Водночас статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Системний аналіз наведених положень законодавчих актів дає підстави вважати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання статті 376 Цивільного кодексу України виключає можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Зазначений висновок відповідає усталеній практиці Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 01.07.2020 у справі № 755/3782/17.

При цьому суд приймає до уваги також правову позицію об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену в постанові від 24.01.2020 у справі 910/10987/18. Так, за результатом аналізу статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Верховний Суд дійшов висновку, що за змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15.

Окремо слід зазначити, що набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "Дримм" права власності на автозаправну станцію не відповідало умовам іпотечного договору, підпунктами 5.4.1, 5.4.2 пункту 5.4 якого передбачено, що у разі прийняття іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, для задоволення вимог останнього сторони укладають окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя. Тож, надана відповідачем для реєстрації права власності на автозаправну станцію заява Орлянського Ю.О. (іпотекодавця) від 30.11.2019, зважаючи на умови іпотечного договору та положення статті 36 Закону України "Про іпотеку", не є належним доказом, що підтверджує виникнення у відповідача права на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша - виражається в першому реченні першого абзацу цієї статті та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном; друга - міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями; третя - міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "Еаst/West Аllisance Limited" проти України" ("Еаst/West Аllisance Limited" v. Ukreinе, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

ЄСПЛ у рішенні "Брайловська проти України" (Braylovska v. Ukraine) встановив, що відбулося "позбавлення майна" у розумінні другого речення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та зазначив, що, Суд має встановити, чи було оскаржуване позбавлення майна виправданим відповідно до цього положення. Суд наголосив, що для відповідності статті 1 Першого протоколу до Конвенції позбавлення майна має відповідати трьом умовам: воно має здійснюватися "на умовах, передбачених законом", що виключає будь-які свавільні дії національних органів влади, здійснюватись "в інтересах суспільства" та забезпечувати справедливий баланс між правами власника та інтересами суспільства (рішення ЄСПЛ у справі "Вістінш і Перепьолкінс проти Латвії" (Vistins and Perepjolkins v. Latvia)). Перша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції ("на умовах, передбачених законом") полягає у тому, що будь-яке втручання органів влади у мирне володіння майном має бути законним (рішення ЄСПЛ у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy)). Перш за все, це означає відповідність вимогам національного законодавства (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece)). Вона також посилається на якість відповідного закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy)).

Верховний Суд у постанові від 22.02.2022 у справі № 203/5591/16 зазначив, що право органу місцевого самоврядування, який діє в інтересах територіальної громади звільнити земельну ділянку від самочинно збудованих будівель з огляду на доведену незаконність і безпідставність набуття відповідачем права власності на ці будівлі становить пропорційне втручання у право власності відповідача з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання. За таких обставин, суд встановив, що порушення справедливого балансу інтересів позивача як власника земельної ділянки та відповідача немає, і захід втручання у право володіння відповідача шляхом повернення земельної ділянки у попередній стан, що існував до самочинного будівництва є пропорційним визначеній меті.

Судом встановлено, що будівництво автозаправної станції здійснено з порушенням вимог, установлених законами України та окремими підзаконними актами. ОСОБА_1 , а також відповідач не набули права власності на це нерухоме майно в установленому законом порядку, а відтак втручання з боку держави в мирне володіння майном не відбувається.

Щодо вимоги Дніпровської міської ради про скасування державної реєстрації та припинення права власності із закриттям розділу на об`єкт нерухомого майна суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження №12-140гс19, пункт 98).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовані Законом України № 1952-ІV від 01.07.2004 (із змін. і доп.) "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Разом з тим, сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (п. 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Як уже зазначалося, державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 9 16/2791/13 (провадження №12-115гс19), постанова Верховного Суду від 20.10.2020 у справі 569/21350/18 (провадження № 61-22552св19)).

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (п. 152).

У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (п. 154).

З огляду на викладене, вимога позивача про скасування державної реєстрації та припинення права власності із закриттям розділу на об`єкт нерухомого майна задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладається на відповідача у сумі 2684,00 грн пропорційно задоволеним позовним вимогам. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2684,00 грн в частині позову, що не підлягає задоволенню, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 165, 202, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дримм" про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за адресою: вул. Набережна Перемоги, 83, м. Дніпро шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Дримм" (ЄДРПОУ 43292947) знести самочинно побудовану автозаправну станцію, загальною площею 4,7 кв.м, яка складається з літ. А - операторська, літ. Б - навіс, літ. ВпідБ - колонка, літ. Г - навіс, літ. ДпідГ - резервуар, літ. Е - навіс, літ. ЖпідЕ - резервуар, літ. З - навіс, літ. ИпідЗ - резервуар, літ К - вбиральня, літ. Л - навіс, літ. МпідЛ - колонка, літ. Н - навіс, літ. ОпідН - колонка, І - мостіння (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1945522612101), що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 83, скасування державної реєстрації та припинення права власності із закриттям розділу на об`єкт нерухомого майна, а саме: автозаправну станцію, загальною площею 4,7 кв.м, яка складається з літ. А - операторська, літ. Б - навіс, літ. ВпідБ - колонка, літ. Г - навіс, літ. ДпідГ - резервуар, літ. Е - навіс, літ. ЖпідЕ - резервуар, літ. З - навіс, літ. ИпідЗ - резервуар, літ К - вбиральня, літ. Л - навіс, літ. МпідЛ - колонка, літ. Н - навіс, літ. ОпідН - колонка, І - мостіння, що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 83 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1945522612101) задовольнити частково.

Усунути Дніпровській міській раді (ідентифікаційний код 26510514; місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд. 75) перешкоди у користуванні земельною ділянкою за адресою: вул. Набережна Перемоги, 83, м. Дніпро та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Дримм" (ідентифікаційний код 43292947; місцезнаходження: 49038, м. Дніпро, вул. Курчатова, буд. 7) знести самочинно побудовану автозаправну станцію, загальною площею 4,7 кв.м, яка складається з літ. А - операторська, літ. Б - навіс, літ. ВпідБ - колонка, літ. Г - навіс, літ. ДпідГ - резервуар, літ. Е - навіс, літ. ЖпідЕ - резервуар, літ. З - навіс, літ. ИпідЗ - резервуар, літ К - вбиральня, літ. Л - навіс, літ. МпідЛ - колонка, літ. Н - навіс, літ. ОпідН - колонка, І - мостіння (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1945522612101), що розташована за адресою: м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 83.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дримм" (ідентифікаційний код 43292947; місцезнаходження: 49038, м. Дніпро, вул. Курчатова, буд. 7) на користь Дніпровської міської ради (ідентифікаційний код 26510514; місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд. 75) судовий збір у сумі 2684,00 грн.

У решті позову відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2684,00 грн в частині позову, в якому відмовлено, покласти на позивача.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 22.01.2024.

Суддя І.І. Колісник