Рішення

від 22.01.2024 по справі 908/3445/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 19/146/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2024 Справа № 908/3445/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Давиденко Ірина Вікторівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако» (08133, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Балукова, буд. 21, ідентифікаційний код 20037376)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСФАРМ-ДНІПРО» (69005, м. Запоріжжя, бульвар Центральний, буд. 26, офіс 67-Б, ідентифікаційний код 32814527)

про стягнення суми 3 128,22 грн.,

без виклику учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № 13/11/1-юр від 13.11.2023 (вх. № 3786/08-07/23 від 17.11.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСФАРМ-ДНІПРО» за неналежне виконання умов Договору поставки № ПК /129 від 19.05.2014 пеню в розмірі 2 932,73 грн. та 195,46 грн. -3% річних, а всього: 3 128,22 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.10.2023 у справі № 908/2650/23 з відповідача на користь позивача стягнуто суму 14 772,94 грн. заборгованості за товар, поставлений за видатковими накладними згідно умов Договору поставки № ПК/129 від 19.05.2014. Відповідач сплатив заборгованість за отриманий товар лише 31.10.2023. У зв`язку з простроченням відповідачем оплати в період з 24.05.2023 по 31.10.2023, позивачем до сплати відповідачу нараховано пеню згідно з п. 10.3 договору, що становить 2 932,73 грн, а також суму 195,49 грн. -3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання на підставі ст. 625 ЦК України. Позов обґрунтовано ст.ст. 15, 16, 20, 530, 549, 599, 610, 625 ЦК України, ст.ст.193, 216-218, 230, 231, 232, 265 ГК України та умовами Договору поставки.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 17.11.2023 здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3445/23 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 22.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3445/23 у порядку спрощеного позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 19/146/23, вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалено розгляд справи по суті розпочати через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі. Встановлено відповідачу строк - не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, - надати відзив на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України та заперечень із урахуванням вимог ст. 167 ГПК України.

Сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали суду від 22.11.2023 про відкриття провадження у справі № 908/3445/23 отримана уповноважено особою відповідача 28.11.2023, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (штрих-кодовий ідентифікатор 0690212799390).

Відповідачем на підставі ст. ст. 165, 251 ГПК України подано відзив на позовну заяву вих. б/н від 11.12.2023 (зареєстрований за вх. № 26855/08-08/23 від 14.12.2023) в якому заначено що, оплата заборгованості за отриманий товар була здійснена ним в добровільному порядку після винесення рішення у справі № 908/2650/23 до набрання його чинності. Вважає вимоги про стягнення пені та 3% річних необґрунтованими, оскільки прострочення виконання грошового зобов`язання сталося в період дії форс-мажорних обставин, а строк оплати по таким накладним не із вини відповідача був продовженим на строк розгляду справи у суді. Зазначив, що стягнення штрафних санкцій не відповідає принципу справедливості. Враховуючи вид господарської діяльності відповідача, яка у даний час має стратегічно важливе значення для життєзабезпечення населення у постраждалих регіонах країни, наявність воєнного стану в Україні, з метою дотримання балансу інтересів суспільства та охорони здоров`я населення, зважаючи на оплату суми заборгованості, для збереження балансу інтересів сторін, при розрахунку суми, просив зменшити суму штрафних санкцій на 90% від заявленої позивачем суми, якщо суд не знайде підстав для відмови у задоволенні позову.

У відповіді на відзив, яка отримана судом 02.01.2024 (направлена до суду засобами поштового зв`язку 23.12.2023), позивач вказує на те, що відповідач про наявність форс-мажорних обставин не повідомляв, відповідні обставини, також досліджувались судом при розгляді справи № 908/2650/23. Відповідач повноцінно вів господарську діяльність у 2023 році. Не погоджується із клопотанням відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій на 90%.

Відповідно до частин 2 і 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Статтею 248 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За таких обставин, суд визнав наявні в матеріалах справи № 908/3445/23 письмові докази достатніми для всебічного, повного та об`єктивного розгляду спору.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 22.01.2024.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

19.05.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фармако» (постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансфарм-Дніпро» (покупець, відповідач у справі) укладено Договір поставки № ПК/129 (з протоколом розбіжностей від 19.05.2014), відповідно до п. 1.1 якого, постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцеві, а покупець - прийняти та оплатити певний товар, асортимент, кількість та ціна якого зазначені у видаткових накладних, які є його невід`ємною частиною.

Згідно п. 1.2 Договору, предметом поставки є наступний товар: лікарські засоби та вироби медичного призначення.

Загальна кількість та асортимент товару, що поставляється за договором, складається з кількості та асортименту товару, погоджених сторонами, та вказаних в підписаних видаткових накладних на передачу товару (п. 2.2 Договору).

Згідно п. 3.8 Договору, доказом передачі товару покупцю є видаткова накладна на поставку окремої партії товару, що підписана уповноваженою особою покупця, та містить відбиток печатки (штампу) покупця.

Право власності на товар, згідно п. 4.1 Договору, переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару покупцеві.

Пунктом 6.1 Договору сторони узгодили, що оплата покупцем товару за цим договором здійснюється шляхом попередньої оплати або з відстроченням платежу. При цьому порядок оплати товару за цим договором (попередня оплата чи оплата з відстроченням платежу) визначається постачальником при поданні замовлення на поставку покупцем.

Згідно з п. 6.2 Договору, при здійсненні покупцем оплати товару за цим договором з відстроченням платежу, строк, протягом якого покупець зобов`язаний здійснити оплату за товар на користь постачальника, вказується постачальником у видатковій накладній на товар, який поставляється. При цьому перебіг такого строку починається від дати поставки товару покупцю, що вказана у видатковій накладній. Надання постачальником покупцю рахунку-фактури для оплати товару з відстроченням платежу не є обов`язковим.

Відповідно до п. 6.3 Договору, при здійсненні покупцем оплати товару за цим договором шляхом попередньої оплати, така оплата має бути здійснена протягом 2 банківських днів з дня отримання покупцем рахунку-фактури.

За умовами п. 6.6 Договору, якщо постачальником здійснюється дві та більше поставок товару на користь покупця, грошові суми, що отримує постачальник від покупця за цим договором, покривають заборгованість покупця перед постачальником в порядку черговості, починаючи з першої очікуваної оплати (самої раннього дати кінцевого строку оплати, який зазначений у видаткових накладних), яку зобов`язаний здійснити покупець за цим договором, за видатковими накладними в порядку зростання дати кінцевого строку оплати грошових сум за видатковими накладними на товар, який постачався, незалежно від того, що вказано покупцем в призначенні платежу при здійсненні оплати.

Згідно п.п. 9.1-9.4 Договору, сторони погодились, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин (дій непереборної сили, яка не залежить від волі сторін, контролювати чи запобігти виникненню яких, використовуючи розумні засоби застереження, вони не змогли), а саме: війни, військових дій, блокади, пожеж, землетрусів, повені, а також інших обставин подібного роду, які знаходяться поза межами розумного контролю сторін та які впливають на виконання сторонами зобов`язань за цим договором, строки виконання таких зобов`язань продовжуються на строк строку дії вказаних обставин, якщо вони значною мірою впливають на виконання в належний строк всього договору чи тієї його окремої частини, яка підлягає виконанню після настання форс-мажорних обставин. Достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-Промисловою Палатою України. Обидві сторони цього договору зобов`язані терміново, в письмовій формі повідомити одна одну про початок та кінець дії форс-мажорних обставин, що перешкоджають виконанню зобов`язань за цим договором. Виникнення вищезазначених та інших обставин, а також нереалізація товару протягом строку відстрочки платежу, відсутність обігових коштів, несвоєчасне бюджетне фінансування, тощо не може розглядатись, як підстава для неоплати товару постачальнику.

Згідно з п. 12.7 договору, даний договір вступає в дію з дати його підписання сторонами та діє протягом трьох календарних років, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Додатковою угодою № 4 від 09.08.2018 до Договору сторони домовились викласти п. 12.7 договору в наступній редакції: даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2018, але в будь якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору за один місяць до закінчення строку дії договору, він вважається продовженим на кожен наступний рік на тих самих умовах, які передбачені договором.

Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним даного договору суду не надано.

31.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фармако» (сторона - 1, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансфарм-Дніпро» (сторона - 2, відповідач у справі) укладено Угоду про використання електронних документів із застосуванням ЕЦП/ЕП.

Відповідно до п. 2.1 Угоди, цією угодою сторони погоджуються з метою та у зв`язку з виконанням своїх зобов`язань за будь-якими договорами, які укладені між сторонами, або які будуть укладені в майбутньому (надалі за текстом - договори) здійснювати електронний обмін документами за допомогою телекомунікаційних каналів зв`язку та/або електронних носіях, підписаними ЕЦП/ЕП в порядку, обумовленою цією угодою.

Згідно п. 2.2 Угоди, електронний обмін документами здійснюється в рамках виставлення та отримання актів зміни вартості раніше поставленого товару, видаткових накладних.

Відповідно до п. 2.4 Угоди сторони визнають, що отримання документів в електронному вигляді та підписані ЕЦП/ЕП в порядку, визначеному цією угодою, еквівалентні отриманню документів на паперовому носі і є необхідною та достатньою умовою, яка дозволяє встановити що електронний документ походить від сторони, що його направила.

Згідно п. 4.2 Угоди, отримуюча сторона, при надходженні від направляючої сторони документа в електронному вигляді за допомогою телекомунікаційних каналів зв`язку, не пізніше 5 (п`яти) робочих днів перевіряє наявність ЕЦП/ЕП направляючої сторони, повідомляє відправника про отримання або відхилення електронного документа, формує документ, накладає власну ЕЦП/ЕП та направляє підприємству-адресату.

В разі необхідності внесення корегувань в направлений засобами електронного документообігу документ, направляюча сторона складає відповідний інформаційний лист та направляє відкоригований документ та інформаційний лист отримуючій стороні (п. 4.3 Угоди).

Відповідно до п. 4.4 Угоди в разі, якщо направляюча сторона не отримала від отримуючої сторони протягом 5 робочих днів повідомлення про отримання документа в електронному вигляді, та/або підписаний отримуючою стороною документ в електронному вигляді, або мотивовану відмову від прийняття зазначених документів, при наявності підтвердження оператора електронного документообігу доставки документа отримуючій стороні, то такий документ вважається отриманим отримуючою стороною.

Пунктом 5.6 Угоди сторони обумовили, що ця угода вступає в силу з моменту підписання сторонами та діє до 31.12.2021, але в будь якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Угода автоматично продовжує свою дію на тих самих умовах на кожний послідуючий рік, якщо жодна зі сторін не повідомить письмово другу сторону про припинення дії угоди за десять календарних днів до закінчення строку дії угоди.

Позивачем на адресу відповідача було поставлено товар (лікарські засоби та вироби медичного призначення) на загальну суму 18 683,89 грн., про що свідчить видаткові накладні, копії яких міститься в матеріалах справи.

Відповідач поставлений товар прийняв без зауважень, проте свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару не виконав, сплативши лише частину вартості товару в сумі 3 910,95 грн. У зв`язку з чим позивач звернувся з позовом до суду, за яким було відкрито провадження у справі № 908/2650/23.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.10.2023 у справі № 908/2650/23 позовні вимоги ТОВ «ФАРМАКО» до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСФАРМ-ДНІПРО» про стягнення суми 14 772,94 грн. заборгованості задоволено повністю. З Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСФАРМ-ДНІПРО» на користь ТОВ «ФАРМАКО» стягнуто суму 14 772,94 грн основного боргу та суму 2 684,00 грн судового збору.

Вказане рішення суду від 13.10.2023 у справі № 908/2650/23 набрало законної сили 03.11.2023.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Факт порушення строків оплати та наявності заборгованості у відповідача перед позивачем у сумі 14 772,94 грн за Договором поставки № ПК/129 від 19.05.2014 були встановлені судом першої інстанції під час розгляду справи № 908/2650/23, тому враховуючи положення статті 75 ГПК України вказані обставини не потребують додаткового доказування.

Відповідач остаточне перерахування позивачу стягнутої за вказаним вище рішенням Господарського суду Запорізької області у справі № 908/2650/23 заборгованості, яка виникла в рамках договору поставки № ПК/129 від 19.05.2014, здійснив 31.10.2023, про що свідчить виписка банку за період 31.10.2023 (копія міститься в матеріалах справи).

У зв`язку з наявністю прострочення відповідачем грошового зобов`язання позивач, враховуючи умови договору та приписи ст.ст. 611, 625 ЦК України, нарахував та заявив до стягнення з відповідача (розрахунок наведений безпосередньо у позові та окремо додано до позову) пеню та 3% річних.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з положеннями частин 1 і 2 статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Частиною 1 ст. 174 ГК України закріплено, що господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналогічні приписи зазначені в ч. ч. 1, 6 ст. 265 Господарського кодексу України.

В статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Як вже зазначалося судом вище, під час розгляду справи №908/2650/23 (суд першої інстанції) надав правову оцінку порушенням відповідачем строків оплати отриманого товару та наявності заборгованості в рамках договору поставки № ПК/129 від 19.05.2014.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.04.2018 року по справі № 908/1394/17 зазначено: «Виходячи зі змісту частини 1 статті 598, статей 599, 600, 604-609 ЦК України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 цього Кодексу».

Відповідно до приписів ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно зі ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 10.3 Договору встановлено, що у випадку несвоєчасної оплати товару Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочки.

За умови прострочення Покупцем строків оплати за Товар за цим Договором, він повинен сплатити Постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі трьох відсотків від простроченої суми оплати (п. 10.4 договору).

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Отже, зважаючи на юридичну природу правовідносин між сторонами, на них поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний, в т.ч., сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Матеріали справи містять докази погашення відповідачем заборгованості, стягнутої за рішенням суду по справі 908/2650/23 лише 31.10.2023.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача щодо наявності порушення відповідачем грошового зобов`язання та наявності правових підстав для застосування положень ст. 611, ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Суд також зазначає, що невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).

З огляду на те, що відповідачем неналежним чином виконано його грошове зобов`язання з оплати поставленого позивачем товару, нарахування позивачем пені та 3% річних є правомірним.

Згідно з наданими позивачем розрахунками, пеня та 3% річних нараховані на суму простроченого грошового зобов`язання за період прострочення з 24.05.2023 по 31.10.2023.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Відповідно до наявних в матеріалах справи копій видаткових накладних, строк оплати отриманого товару був встановлений 23.05.2023.

Таким чином застосування позивачем положень ст.ст. 611, 625 ЦК України, умов п. 10.3, п. 10.4 договору і нарахування пені та 3 % річних за період прострочення починаючи з 24.05.2023 є правомірним. Разом з тим, оскільки сплата боргу була здійснена відповідачем 31.10.2023, то позивач неправомірно здійснює відповідні нарахування до 31.10.2023 включно, оскільки день сплати заборгованості не є днем прострочення зобов`язання, про що неодноразово наголошував Верховний Суд.

З огляду на викладене, здійснивши перерахунок за період прострочення з 24.05.2023 по 30.10.2023 включно, суд встановив, що до стягнення з відповідача підлягає сума 2 919,78 грн пені та сума 194,27 грн 3 % річних. Інша частина вимог про стягнення пені та 3 % річних заявлена позивачем необґрунтовано.

Таким чином позов задовольняється судом частково.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо часткової не оплати по Договору в період дії форс-мажорних обставин, посилання на лист ТПП від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1, відстроченням оплати, у зв`язку з розглядом справи в суді і сплати боргу до набрання законної сили рішенням у справі № 908/2650/23 і відмовляє у клопотанні про зменшення штрафних санкцій на 90% від заявленої позивачем суми, з наступних підстав.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на настання форс-мажорних обставин, які зумовлені введенням в Україні воєнного стану, оскільки форс-мажор, як обставина непереборної сили, потребує доведення і належного правового оформлення сторонами в судовому процесі. Саме по собі існування таких надзвичайних і невідворотних обставин не звільняє сторону від відповідальності за порушення взятих на себе зобов`язань.

Так, слід звернути увагу на встановлену законодавством форму підтвердження форс-мажорних обставин з боку третіх осіб, якими в Україні виступають Торгово-промислова палата та її регіональні представництва.

Ці органи в межах своєї компетенції видають Сертифікати про такі обставини за зверненням суб`єкта господарської діяльності. Але лише у разі існування та належного підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між дією форс-мажорних обставин і неможливістю виконання зобов`язання.

В п. 9.2 договору сторони зазначили, що достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України.

При цьому, відповідачем не надано відповідного Сертифіката торгово-промислової палати, яким би підтверджувався факт настання для ТОВ «ТРАНСФАРМ-ДНІПРО» форс-мажорних обставин, що об`єктивно унеможливили виконання зобов`язань, передбачених умовами Договору поставки №ПК/129 від 19.05.2014.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що сам факт введення воєнного стану не може вважатись належною правовою підставою для невиконання зобов`язань, а обставини, які виникли у зв`язку з війною мають безпосередньо впливати на можливість контрагента виконати свій обов`язок, отже сторона, яка посилається на вказану обставину повинна довести зв`язок між неможливістю виконання зобов`язання та військовими діями.

До того ж, учасники правочину в п. 9.3 Договору №ПК/129 від 19.05.2014 узгодили, що обидві сторони договору зобов`язані терміново, в письмовій формі повідомити одна одну про початок та кінець форс-мажорних обставин, що перешкоджають виконанню зобов`язань за цим договором.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів, які б підтверджували факт повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин та неможливість виконання зобов`язання в установлений сторонами строк(и).

Слід також зазначити, що обставини та наслідки введеного в Україні воєнного стану настали не тільки для відповідача, але й для позивача. Всі суб`єкти підприємницької діяльності, підприємства, установи та організації України знаходяться в рівних умовах та здійснюють свою господарську діяльність в однаковому несприятливому економічному становищі в країні та повинні вживати усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

За приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У відповідності зі п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 № 18, вирішуючи, в т.ч. й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в т.ч. вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зміст зазначених норм свідчить, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Також слід зазначити, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно із вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач звернувся з заявою про зменшення штрафних санкцій посилаючись на необхідність дотримання балансу інтересів сторін при стягненні штрафних санкцій, а також на те, що покладення на відповідача відповідного тягаря та стягнення штрафних санкцій за Договором не відповідає принципу справедливості.

Статтями 7, 13 ГПК України закріплено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Проаналізувавши обставини справи та заяву відповідача про зменшення штрафних санкцій, суд дійшов до висновку, що відповідачем не доведено належним чином наявність виняткових обставин та поважність причин прострочення і не виконання спірних договірних зобов`язань.

При цьому, суд враховує, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, а також враховуючи баланс інтересів сторін справи, співрозмірність основної заборгованості з сумою штрафних санкцій, суд відмовляє у заяві відповідача щодо зменшення штрафних санкцій. При цьому, суд враховує, що 3% річних не є штрафними санкціями, а отже не можуть бути зменшені судом за заявою відповідача.

Крім того, відповідачем на підтвердження відсутності коштів на підприємстві не надано Баланси товариства, а надані довідки не є належними доказами в даному випадку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Інші доводи відповідача, викладені у відзиві, не спростовують висновків суду покладених в основу даного судового рішення.

Згідно з приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСФАРМ-ДНІПРО» (69005, м. Запоріжжя, бульвар Центральний, буд. 26, офіс 67-Б, ідентифікаційний код 32814527) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако» (08133, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Балукова, буд. 21, ідентифікаційний код 20037376) суму 2919 (дві тисячі дев`ятсот дев`ятнадцять) грн. 78 коп. пені, суму 194 (сто дев`яносто чотири) грн. 27 коп. - 3% річних.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСФАРМ-ДНІПРО» (69005, м. Запоріжжя, бульвар Центральний, буд. 26, офіс 67-Б, ідентифікаційний код 32814527) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако» (08133, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Балукова, буд. 21, ідентифікаційний код 20037376) суму 2671 (дві тисячі шістсот сімдесят одна) грн. 84 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення складено та підписано 22.01.2024.

Суддя І.В. Давиденко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.