Рішення

від 22.01.2024 по справі 910/16476/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.01.2024Справа № 910/16476/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технобудсервіс 2006»

до Акціонерного товариства «Українська залізниця»

про стягнення 65 574, 84 грн

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Технобудсервіс 2006» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 65 574,84 грн, з яких: 47 003, 57 грн основний борг, 15 716,29 грн інфляційні втрати та 2 854,98 грн 3% річних.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 11, 16, 205, 207, 208, 218, 253, 525, 526, 530, 610, 625, 639, 640, 642, 655, 664, 692, 901, 903 Цивільного кодексу України та ст. 20, 173, 174, 179, 180, 181 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків в частині оплати товару поставленого згідно видаткової накладної № 165 від 01.09.2020 та оплати наданих послуг згідно акту наданих послуг № 166 від 01.09.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

31.10.2023 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

15.11.2023 від представника позивача, на виконання ухвали суду, надійшли витребувані документи.

24.11.2023 від представника відповідача Пічугіної С.С. надійшов відзив, у якому остання заперечує проти задоволення позову. Вказує, що копія ухвали Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 про відкриття провадження на адресу відповідача не надходила і зі змістом вказаної ухвали відповідач ознайомився в Єдиному державному реєстрі судових рішень 09.11.2023, в день її оприлюднення. Крім цього, відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності де, зокрема, зазначає, що виходячи з наданих позивачем акту наданих послуг та видатковою накладною послуги та товари останнім були надані 01.09.2020, а тому враховуючи відсутність встановленого сторонами строку, відповідач мав сплатити грошові кошти за отримані послуги/товари 01.09.2020 або протягом 7 (семи) днів з дати отриманих послуг/товарів. Отже, граничним днем оплати є 08.09.2020, а не 11.10.2021, як зазначає позивач у своїй позовній заяві.

28.11.2023 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує проти доводів відповідача, зазначає, що на представництво інтересів відповідача у даній справі адвокат Пічугіна С.С. повноважень не надала. Крім цього, вказує, що відзив було подано з пропуском процесуально встановленого строку та без клопотання про поновлення такого строку, в зв`язку з чим просить залишити відзив на позовну заяву від 24.11.2023 без розгляду. Також заперечує про застосування строку позовної давності.

18.12.2023 від представника відповідача Дригіної І.М. надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання заперечує проти задоволення позову та просить застосувати строк позовної давності. Вказує, що копія ухвали Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 про відкриття провадження на адресу відповідача не надходила і зі змістом вказаної ухвали відповідач ознайомився в Єдиному державному реєстрі судових рішень 09.11.2023, в день її оприлюднення.

25.12.2023 від представника позивача надійшла відповідь на відзив від 15.12.2023 (зареєстрований в канцелярією суду 18.12.2023), у якій останній заперечує проти доводів відповідача, зазначає, що представником відповідача Дригіною І.М. не надано підтверджень того, що філія може брати участь у справах як сторона справи. Крім цього, вказує, що відзив було подано з пропуском процесуально встановленого строку та без клопотання про поновлення такого строку, в зв`язку з чим просить залишити відзив на позовну заяву, що сформований в системі «Електронний суд» 15.12.2023 без розгляду. Також заперечує про застосування строку позовної давності.

28.12.2023 від представника відповідача Дригіної І.М. надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких остання не погоджується з доводами позивача, викладеними у відповіді на відзив та просить застосувати строк позовної давності.

Що стосується повноважень представників відповідача - адвокатів Пічугіної С.С. та Дригіної І.М., суд зазначає таке.

За змістом ч. 4 ст. 64 Господарського кодексу України підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Відповідно до частини 4 статті 89 Цивільного кодексу України до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Частинами 1, 3, 4 та 5 статті 95 Цивільного кодексу України визначено, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за ідентифікаційним кодом 40075815 значиться Акціонерне товариство «Українська залізниця» за місцезнаходженням: 03150, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5. У графі «відокремлені підрозділи юридичної особи» міститься інформація, зокрема, про відокремлений підрозділ Укрзалізниці: філія «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ ВП: 41022900, місцезнаходження: Україна, 03049, місто Київ, вулиця Уманська, будинок 8).

Суд звертає увагу, що коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення в господарському суді повноваження сторони в справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому, стороною в справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу.

За змістом положень ч. 4 ст. 60 Господарського процесуального кодексу України, повноваження адвоката як представника підтверджуються, зокрема, ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Судом встановлено, що до відзивів від 24.11.2023 та 18.12.2023 представниками відповідача було долучено копії ордеру серії АА № 135233 від 15.09.2023 виданого адвокатом Пічугіною С.С. з найменуванням особи, якій надається правова допомога - Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» та ордеру серії АН № 1317123 від 15.12.2023 виданого адвокатом Дригіною І.М. з найменуванням особи, якій надається правова допомога - Акціонерне товариство «Українська залізниця», що підписаний електронним підписом.

На підтвердження права представників відповідача на заняття адвокатською діяльністю до відзивів останніми долучено копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 20.07.2018 серії ЧН № 000408 виданого на ім`я Пінчугіної С.С. та від 29.01.2020 серії ДН № 5708 виданого на ім`я Дригіної І.М.

Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку про те, що повноваження адвоката Дригіної І.М. згідно з ордером серії АН № 1317123 від 15.12.2023 на представництво в Господарському суді міста Києва є достатнім для підтвердження наявності у цієї особи права на представництво відповідача в суді та подачі відзиву на позов, тоді як повноваження адвоката Пічугіної С.С. згідно з ордером серії АА № 135233 від 15.09.2023 не підтверджені належним чином, оскільки положення про філію «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» не надано, а тому суд позбавлений можливості перевірити коло повноважень такої філії, в тому числі на підписання договорів з адвокатом, а тому суд погоджується з доводами позивача, що відзив від 24.11.2023 та заява про застосування строків позовної давності, яка є додатком до відзиву, підписано не уповноваженою на це особою, а тому відзив та заява залишаються без розгляду та судом до уваги не беруться.

Також пунктом 3 та 5 резолютивної частини ухвали про відкриття провадження судом встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву - протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а позивачу для подання суду відповіді на відзив - протягом 5-ти днів з дня отримання відзиву на позов.

Так, відповідно до повідомлення про доставку електронного листа ухвала суду про відкриття провадження від 06.11.2023 була отримана Акціонерним товариством «Українська залізниця» - 06.11.2023 о 16:47 год.

Частиною 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.

Згідно з абз. 2 ч. 6 цієї статті, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Відповідно до частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Отже, твердження відповідача, що він не отримував копію ухвали про відкриття провадження від 06.11.2023, а ознайомився з нею в Єдиному державному реєстрі судових рішень 09.11.2023 не відповідають дійсності, а тому відповідач повинен був подати відзив на позовну заяву до 21.11.2023 включно.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Зважаючи на подання відповідачем відзиву до суду поза межами встановленого строку, суд залишає відзив Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 18.12.2023 без розгляду.

Крім цього, суд зазначає, що клопотань про поновлення строку для подання відзиву на позов матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач, між ним (постачальник, виконавець) та відповідачем (покупець, замовник) у червні 2020 року було досягнуто усних домовленостей про надання позивачем філії відповідача послуг, виконання робіт та поставку товарів (необхідних для надання послуг). Вказує, що сторони дійшли згоди щодо істотних умов послуг/виконання робіт, що мають бути надані позивачем, а саме: визначили їх перелік, вартість, строки виконання тощо. Виконавець зобов`язався надати послуги (виконати роботи), поставити товари, а замовник прийняти їх та оплатити.

Так, на виконання цих домовленостей, позивачем надано послуги (виконано роботи), поставлено товар, а замовником прийнято їх на загальну суму 47 003, 57 грн, що підтверджується:

- видатковою накладною № 165 від 01.09.2020 на загальну суму 2 299, 76 грн, в т.ч. 383, 29 грн ПДВ, яка містить найменування товару, його кількість ціну та суму без ПДВ: трубка мідна (9,52х0,81) 3/8 - 45HR кількістю 0, 067 м ціною 90, 45 грн та сумою 6, 06 грн та опора під кондиціонер К-1 кількістю 10 компл. ціною 191, 04 грн та сумою 1 910, 41 грн;

- актом про надання послуг № 166 від 01.09.2020 на загальну суму 44 703, 81 грн, в т.ч. 7 450, 64 грн ПДВ, який містить найменування робіт, послуг, їх кількість ціну та суму без ПДВ: чистка спліт системи кількістю 4 послуги ціною 1 159, 90 грн та сумою 4 639, 60 грн; заправка фреоном кількістю 4 послуги ціною 1 296, 36 грн та сумою 5 185, 43 грн; демонтаж кондиціонерів кількістю 1 послуга ціною та сумою 1 228, 13 грн; зміщення блоків кількістю 6 послуг ціною 4 366, 67 грн та сумою 26 200, 01 грн.

Товар та послуги (роботи) було прийнято відповідачем без заперечень та зауважень, що підтверджується підписами та печатками обох сторін на зазначених вище видатковій накладній та акту про надання послуг.

29.09.2021 позивачем на адресу відповідача направлено вимогу за вих. № 489 від 29.09.2021 про сплату заборгованості за поставлений товар та надані послуги в семиденний строк від дня пред`явлення даної вимоги в сумі 47 003, 57 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку від 29.09.2021 та опису вкладення у цінний лист № 0407140429336.

Вказана вимога була отримана представником відповідача 04.10.2021, про що свідчить його особистий підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення № 0407140429336.

Відповіді на зазначену вище вимогу матеріали справи не містять.

30.03.2023 позивачем на адресу відповідача направлено повторну вимогу за вих. № 47 від 30.03.2023 про сплату заборгованості за поставлений товар та надані послуги в сумі 47 003, 57 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку від 30.03.2023 та опису вкладення у цінний лист № 0421219749240.

Вказана вимога була отримана представником відповідача 12.04.2023, про що свідчить його особистий підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення № 0407140429336.

Відповіді на зазначену вище вимогу матеріали справи не містять.

З огляду на те, що відповідач своєчасно не розрахувався з позивачем за поставлений товар та надані послуги у повному обсязі, позивач звернувся до суду з цим позовом та просив стягнути з відповідача на свою користь 47 003, 57 грн основного боргу, 15 716,29 грн інфляційних втрат та 2 854,98 грн 3% річних.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами в передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказане кореспондується з приписами ст. 205 Цивільного кодексу України.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).

При цьому, відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Оскільки видаткова накладна № 165 від 01.09.2020 містить найменування, кількість, ціну та суму товару: трубка мідна (9,52х0,81) 3/8 - 45HR кількістю 0, 067 м ціною 90, 45 грн та сумою 6, 06 грн та опора під кондиціонер К-1 кількістю 10 компл. ціною 191, 04 грн та сумою 1 910, 41 грн на загальну суму 2 299, 76 грн, суд дійшов висновку, що сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов договору поставки.

Також оскільки акт про надання послуг № 166 від 01.09.2020 містить найменування, кількість, ціну та суму наданих послуг: чистка спліт системи кількістю 4 послуги ціною 1 159, 90 грн та сумою 4 639, 60 грн; заправка фреоном кількістю 4 послуги ціною 1 296, 36 грн та сумою 5 185, 43 грн; демонтаж кондиціонерів кількістю 1 послуга ціною та сумою 1 228, 13 грн; зміщення блоків кількістю 6 послуг ціною 4 366, 67 грн та сумою 26 200, 01 грн на загальну суму 44 703, 81 грн, суд дійшов висновку, що сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов договору про надання послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

За приписами ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Враховуючи зазначене, суд встановив, що між сторонами було укладено договір поставки та договір про надання послуг в спрощений спосіб.

Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глав 54, 61 та 63 Цивільного кодексу України.

Так, ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджено факт поставки позивачем товару та надання послуг на загальну суму 47 003, 57 грн відповідно до видаткової накладної № 165 від 01.09.2020 на загальну суму 2 299, 76 грн та акту про надання послуг № 166 від 01.09.2020 на загальну суму 44 703, 81 грн, що підписані та скріплені печатками з обох сторін без зауважень та заперечень.

Згідно з частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно із частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У силу статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як установлено судом, сторонами ні у видатковій накладній, ні у акті про надання послуг не погоджено ні строк оплати товару, ні строк оплати наданих послуг.

Разом з тим, як установлено судом вище, 29.09.2021 позивачем на адресу відповідача направлено вимогу за вих. № 489 від 29.09.2021 про сплату заборгованості за поставлений товар та надані послуги в семиденний строк від дня пред`явлення даної вимоги в сумі 47 003, 57 грн. Вказана вимога була отримана представником відповідача 04.10.2021, про що свідчить його особистий підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення № 0407140429336.

Враховуючи наведені вище норми законодавства, суд приходить до висновку, що відповідач повинен був оплатити отриманий товар та надані послуги в семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, тобто приймаючи дату отримання вимоги 04.10.2021, останній повинен був оплатити поставлений товар та надані послуги до 11.10.2021 включно.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості в розмірі 47 003, 57 грн по сплаті поставленого позивачем товару та наданих послуг, доказів протилежного відповідачем суду не надано, в зв`язку з чим вимога позивача про стягнення основної заборгованості в розмірі 47 003, 57 грн підлягає задоволенню.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 2 854, 98 грн розрахованих за загальний період з 12.10.2021 по 20.10.2023 та інфляційних втрат у сумі 15 716, 29 грн за загальний період з жовтня 2021 року по вересень 2023 року.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Перевіривши розрахунок про стягнення 3 % річних наданий позивачем у розмірі 2 854, 98 грн розрахованих за загальний період з 12.10.2021 по 20.10.2023, судом визнано його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню.

Також перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат наданий позивачем у розмірі 15 716, 29 грн розрахованих за загальний період з жовтня 2021 року по вересень 2023 року, судом визнано його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Крім цього, щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності в якому останній, зокрема, зазначає, що виходячи з дат наданих позивачем акту наданих послуг та видаткової накладної, послуги та товари за ними відповідач мав сплатити 01.09.2020 або протягом 7 (семи) днів з дати отриманих послуг/товарів, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відтак, з урахуванням приписів зазначених норм, трирічний строк звернення з позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу, з урахуванням того, що як установлено судом, згідно положень ст. 530 Цивільного кодексу України, останній повинен був сплатити суму грошових коштів до 11.10.2021 включно, а тому строк позовної давності закінчився би 11.10.2024. А тому, станом на день звернення з позовом до суду (23.10.2023) строк позовної давності є таким, що не закінчився.

Окрім цього, суд зазначає, що навіть якщо рахувати строк позовної давності з 01.09.2020 чи 08.09.2020, як зазначає відповідач, то він мав би закінчитись 01.09.2023 та 08.09.2023 відповідно.

Разом з тим, пунктом 19 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє і по теперішній час.

Як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом 23.10.2023, що підтверджується вхідним штампом канцелярії суду, а з урахуванням того, що строк позовної давності в зв`язку з введенням воєнного стану був продовжений, позов вважається поданим в межах строку позовної давності.

З урахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку про необґрунтованість заяви відповідача про застосування строку позовної давності.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 47 003, 57 грн основного боргу, 15 716,29 грн інфляційних втрат та 2 854,98 грн 3% річних.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Також позивач просить стягнути з відповідача витрати за надану правничу допомогу в сумі 15 000, 00 грн.

Згідно із ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ст. 126 ГПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У даному випадку на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в сумі 15 000, 00 грн, позивач надав: ордер серії ВВ № 1034923 від 19.10.2023, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, витяг до договору про надання правничої допомоги б/н від 31.08.2023, укладеним між Адвокатським бюро «Раков і партнери» та позивачем, копію додаткової угоди № 1 від 31.08.2023, додаткової угоди б/н від 12.09.2023 про внесення змін до додаткової угоди № 1 від 31.08.2023, витяг до договору про співпрацю № 2сп від 31.08.2023, копію додатку № 2 до договору № 2сп від 31.08.2023 замовлення № 2 від 12.09.2023, акту приймання-передачі наданих послуг за додатковою угодою № 1 від 31.08.2023 на суму 15 000, 00 грн, акту приймання-передачі наданих послуг за замовленням № 2 від 12.09.2023 з переліком наданих послуг та платіжну інструкцію № 6951 від 13.09.2023 на суму 15 000, 00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України ).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Таку правову позицію, щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Судом враховано, що відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на правничу допомогу в заявленому позивачем розмірі.

На підставі викладеного, враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного надання послуг на підставі договору про надання правової допомоги, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правову допомогу в розмірі 15 000, 00 грн є обґрунтованими.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Технобудсервіс 2006» (04071, місто Київ, вулиця Набережно-Лугова, будинок 8, ідентифікаційний код 34574357) 47 003 (сорок сім тисяч три) грн 57 коп. основного боргу, 15 716 (п`ятнадцять тисяч сімсот шістнадцять) грн 29 коп. інфляційних втрати, 2 854 (дві тисячі вісімсот п`ятдесят чотири) грн 98 коп. 3% річних, 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп. витрат на правничу допомогу та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань