Ухвала

від 16.01.2024 по справі 200/19233/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

16 січня 2024 року

м. Київ

справа № 200/19233/16

провадження № 61-18102ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Новокодацький відділ державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, нотаріус Тернівської державної нотаріальної контори Тернівського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Надтока Зінаїда Василівна, про визнання права власності на нежитлове приміщення та скасування державної реєстрації права власності; за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до Новокодацького відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Державного підприємства «Сетам», ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Сисоєнко Ірина Вікторівна, нотаріус Тернівської державної нотаріальної контори Тернівського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Надтока Зінаїда Василівна, про визнання електронних торгів недійсними, скасування акта про проведення прилюдних торгів, скасування свідоцтва про придбання майна та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Новокодацький відділ державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління (далі - ГТУ) юстиції у Дніпропетровській області, нотаріус Тернівської державної нотаріальної контори Тернівського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Надтока З. В., про визнання права власності на нежитлове приміщення та скасування державної реєстрації права власності.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 посилалася на те, що 21 вересня 2016 року вона стала переможцем електронних торгів з реалізації нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , яке раніше належало ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 29 грудня 2005 року, за яким на час проведення торгів було зареєстровано право власності на вищезазначене нежитлове приміщення. 26 вересня 2016 року внесла на депозитний рахунок Ленінського (змінено назву на Новокодацький) відділу державної виконавчої служби міста Дніпропетровська ГТУ юстиції у Дніпропетровській області повну вартість лота у розмірі 1 050 000,00 грн. 30 вересня 2016 року отримала акт про проведення прилюдних торгів (аукціону) з реалізації арештованого майна. На підставі зазначеного акта 06 жовтня 2016 року отримала свідоцтво про придбання з прилюдних торгів нежитлового приміщення АДРЕСА_1 . Після державної реєстрації права власності на зазначене майно приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Сисоєнко І. В. повідомила їй, що за двадцять хвилин до цього державний нотаріус Тернівської державної нотаріальної контори Надтока З. В. відкрила розділ для реєстрації права власності за іншими особами - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а 10 жовтня 2016 року нотаріус ОСОБА_5 здійснила державну реєстрацію права власності на спірне нежитлове приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 03 квітня 2012 року за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по частині за кожним із них.

ОСОБА_2 зазначала, що вона придбала спірне майно на прилюдних торгах і є його власником, просила визнати за нею право власності на нежитлове приміщення № 1, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 45,2 кв. м; скасувати запис № 16816627 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 та запис № 16816582 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 по 1/2 частині приміщення АДРЕСА_1 за кожним.

У травні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до Новокодацького відділу державної виконавчої служби м. Дніпра ГТУ юстиції у Дніпропетровській області, Державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам»), ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Сисоєнко І. В., нотаріус Тернівської державної нотаріальної контори Тернівського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Надтока З. В., про визнання електронних торгів недійсними, скасування акта про проведення прилюдних торгів, скасування свідоцтва про придбання майна.

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_1 й ОСОБА_3 посилалися на те, що 03 квітня 2012 року вони уклали зі ОСОБА_4 договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого кожен з них прийняв у спільну часткову власність по 1/2 частині об`єкта нерухомого майна - магазину непродовольчих товарів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Реєстрацію права власності на спірне майно здійснено за ними тільки 06 жовтня 2016 року. Вважають себе добросовісними набувачами спірного майна, адже у 2014 та у 2016 році здавали зазначене нежитлове приміщення у найм, у 2016 році уклали договір охорони та договір на постачання теплової енергії. Вважають, що договір купівлі-продажу від 03 квітня 2012 року є виконаним, а, отже, укладеним, що свідчить про виникнення у них права власності на спірне майно незалежно від того, чи здійснили вони за собою державну реєстрацію права власності на нерухомість відразу після укладення договору. Таким чином, електронні торги проведені ДП «Сетам» незаконно, чим порушено їхнє право на спірне нерухоме майно.

ОСОБА_1 і ОСОБА_3 просили зустрічний позов задовольнити: визнати недійсними електронні торги від 21 вересня 2016 року з реалізації нежитлового приміщення АДРЕСА_1 ; скасувати акт про проведення прилюдних торгів від 30 вересня 2016 року, затверджений начальником Новокодацького (Ленінського) відділу державної виконавчої служби міста Дніпропетровська ГТУ юстиції у Дніпропетровській області; скасувати свідоцтво від 06 жовтня 2016 року, посвідчене приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сисоєнко І. В.

Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року, з урахуванням ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2020 року про виправлення описки, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлове приміщення № 1 у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 45,2 кв. м.

Скасовано запис № 16816627 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 та скасовано запис № 16816582 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 за кожним на 1/2 частини приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 45,2 кв. м, на підставі договору купівлі-продажу від 03 квітня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г. номер № 1740. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у ОСОБА_2 право власності на спірне нежитлове приміщення виникло 06 жовтня 2016 року, оскільки акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, передбачених законодавством. Докази, надані ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , не підтверджують факту виникнення у них права власності на спірне майно та не можуть свідчити, що договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення від 03 квітня 2012 року є укладеним, адже згідно з чинним на час його укладення законодавством він визнавався укладеним після його державної реєстрації. Тому добросовісність позивачів за зустрічним позовом як така не може бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними та не може бути підставою для відмови у визнанні права власності за ОСОБА_2 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року скасовано. У задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що станом на момент проведення електронних торгів з реалізації спірного нерухомого майна право власності на нього було зареєстровано саме за ОСОБА_4 , який не залучений до участі у справі в якості сторони, в той час як оскаржуваним рішенням вирішено питання про його права. Також до участі у справі не було залучено осіб, на користь яких судовими рішеннями зі ОСОБА_4 стягнуто грошові кошти. Апеляційний суд звернув увагу, що на стадії апеляційного перегляду справи відсутня можливість залучення осіб до участі у справі, що є підставою для відмови у позові.

Постановою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року в оскарженій частині вирішення позову ОСОБА_2 скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд вказав, що позивачка пред`явила позов до ОСОБА_4 , він є учасником справи, тому висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 з посиланням на пред`явлення позову до неналежного відповідача є помилковим. До участі у справі за позовом позивачки про визнання права власності на нежитлове приміщення та скасування державної реєстрації права власності залучені відповідач ОСОБА_4 , на виконання боргових зобов`язань якого відбулися електроні торги, і відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , які вважають себе власниками спірного нерухомого майна та оспорюють проведені електроні торги і їх наслідки. До предмета доказування у справі за первісним позовом про визнання права власності на спірне майно не входить з`ясування боргів ОСОБА_4 перед його кредиторами, тому апеляційний суд зробив помилковий висновок про необхідність залучення до участі у справі кредиторів ОСОБА_4 та безпідставно скасував рішення суду першої інстанції. Вирішення спору не впливає на права та обов`язки осіб, на користь яких судовими рішеннями були стягнуті кошти зі ОСОБА_4 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року (у переданій Верховним Судом на новий розгляд частині) залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що моментом виникнення майнових прав, а саме суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов`язаних із володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності, яке підтверджено позивачкою належними правовстановлюючими документами. З урахуванням того, що позивачка набула право власності на спірне майно, а відповідачі після придбання нею майна (06 жовтня 2016 року) зареєстрували на нього своє право власності на підставі договору купівлі-продажу від 23 квітня 2012 року, суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

У грудні 2020 року ОСОБА_3 оскаржив до Верховного Суду рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року в частині задоволення первісного позову ОСОБА_2

Верховний Суд постановою від 17 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року залишив без змін.

У жовтні 2021 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року оскаржив представник ОСОБА_1 - адвокат Рябчук С. В., просив скасувати судові рішення, позов ОСОБА_2 залишити без задоволення, а зустрічний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задовольнити в повному обсязі.

Постановою Верховного Суду від 15 червня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року та постанову Верховного Суду від 17 червня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд, зазначивши в постанові про те, що рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року підлягає залишенню без змін і в частині вирішення вимог зустрічного позову, переглянув рішення місцевого суду в повному обсязі, порушив процесуальні норми, оскільки Верховний Суд направив справу на новий розгляд лише в частині вирішення первісного позову, а в частині вирішення вимог зустрічного позову залишилася чинною постанова Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року. Верховний Суд дійшов висновку, що підлягає скасуванню і постанова Верховного Суду від 17 червня 2021 року, якою касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року залишено без змін.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції зробив правильний висновок в частині задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_2 , оскільки позивачка набула право власності на спірне майно у передбаченому законом порядку, а відповідачі 06 жовтня 2016 року, тобто вже після придбання нею майна, зареєстрували за собою право власності на це майно на підставі договору купівлі-продажу від 23 квітня 2012 року.

01 травня 2023 року ОСОБА_3 звертався до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 залишити без задоволення. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 задовольнити в повному обсязі.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилався на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-143цс14, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-813цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 та у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 рокуу справі №643/20180/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)), а також, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник стверджував, що договір купівлі-продажу між подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_4 посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батоговою Л. Г., про що в Реєстрі правочинів вчинено відповідний запис. Після укладення договору купівлі-продажу право власності на магазин непродовольчих товарів, що знаходиться за адресою: приміщення АДРЕСА_1 , не було зареєстровано в бюро технічної інвентаризації, однак це не позбавляє покупців права власності на нерухоме майно.

Зазначав, що при вирішенні спору судами не було взято до уваги і той факт, що станом на дату укладення договору купівлі-продажу від 03 квітня 2012 року право власності на нерухоме майно у разі його відчуження за договором врегульовано досить суперечливо. До 01 січня 2013 року право власності у набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало відповідно до частини четвертої статті 334 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з моменту державної реєстрації такого договору як правочину. Особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, що пройшов державну реєстрацію, набувала нерухоме майно у власність з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію права власності.

Також заявник стверджував, що при вирішенні зустрічного позову про визнання недійсними прилюдних торгів судами не надано належної оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи. Під час примусової реалізації спірного майна допущено ряд процедурних порушень щодо реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів. Виконавцем не надано жодного доказу повідомлення боржника про проведення прилюдних торгів, а також про оцінку майна.

Постановою Верховного Суду від 01 листопада 2023 рокукасаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року в частині вирішення первісних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Новокодацький відділ державної виконавчої служби м. Дніпра ГТУ юстиції у Дніпропетровській області, нотаріус Тернівської державної нотаріальної контори Тернівського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Надтока З. В., про визнання права власності на нежитлове приміщення та скасування державної реєстрації права власності - залишено без змін.

Верховний Суд керувався тим, що станом на дату укладення відповідачами за первісним позовом договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 03 квітня 2012 року державна реєстрація речових прав на нерухоме майно ще не здійснювалася й почала проводитись згідно із Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV лише з 01 січня 2013 року. Відтак особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, набула право власності на об`єкт нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності. Подібний висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20). Суди встановили, що 03 квітня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали зі ОСОБА_4 договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого кожен з них прийняв у спільну часткову власність по 1/2 частині магазину непродовольчих товарів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір був нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 1740, що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів. Договір купівлі-продажу нерухомого майна, який нотаріально посвідчений та державну реєстрацію якого проведено до 01 січня 2013 року, за відсутності державної реєстрації права власності на таке нерухоме майно у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, є підставою для проведення державної реєстрації прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Не вчинення власником нерухомого майна дії щодо його реєстрації не є підставою для припинення права власності на таке майно відповідно до статті 346 ЦК України. Закон не визначає строки реєстрації права власності на нерухоме майно. Подібна позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 761/17142/15-ц (провадження № 61-12309св19), від 23 листопада 2022 року у справі № 369/8103/19 (провадження № 61-2241св22).

Верховний Суд зазначив, що ОСОБА_3 реалізував своє право на оскарження рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року, подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити та задовольнити його позовні вимоги. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_2 та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 відмовлено. ОСОБА_3 не скористався своїм процесуальним правом та не оскаржив постанову апеляційного суду до суду касаційної інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог. Постановою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року було скасовано постанову суду апеляційної інстанції та направлено справу на новий розгляд лише у частині вирішення первісного позову. В частині вирішення вимог зустрічного позову залишилася чинною постанова Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року. Тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції у частині вирішення зустрічних позовних вимог, а також постанови апеляційного суду від 29 березня 2023 року, якою вирішувався спір лише у частині первісних позовних вимог. Стосовно первісного позову Верховний Суд зазначив, що презумпція правомірності правочину щодо придбання ОСОБА_2 спірного нежитлового приміщення на прилюдних торгах не спростована, тому оскаржувані судові рішення щодо вирішення первісного позову підлягають залишенню без змін.

15 грудня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року, просить їх скасувати, позовні вимоги ОСОБА_2 залишити без задоволення. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що станом на дату укладення договору купівлі-продажу від 03 квітня 2012 року право власності на нерухоме майно у разі його відчуження за договором врегульовано досить суперечливо. До 01 січня 2013 року право власності у набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України з моменту державної реєстрації такого договору як правочину.

Суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 761/17142/15-ц та у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №643/20180/15-ц, про те, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, що пройшов державну реєстрацію, набувала нерухоме майно у власність з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію права власності.

ОСОБА_2 обрала неналежний спосіб захисту порушеного права, адже у випадку, коли відповідач незаконно володіє чужим майном, вважає себе власником спірного майна і не визнає права власності позивача на це майно, у позивача виникає можливість заявлення позовних вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 904/4573/16 та від 01 квітня 2020 року у справі № 182/2214/16-ц.

При вирішенні зустрічного позову про визнання недійсними прилюдних торгів судами не надано належної оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи. Під час примусової реалізації спірного майна допущено ряд процедурних порушень щодо реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів. Виконавцем не надано жодного доказу повідомлення боржника про проведення прилюдних торгів, а також про оцінку майна.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року в частині вирішення зустрічного позову, з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Право касаційного оскарження передбачене статтею 389 ЦПК України.

Пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Аналіз вказаної норми процесуального законодавства дає підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції підлягають касаційному оскарженню лише і виключно після їх перегляду в апеляційному порядку.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року у частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_3 оскаржувалося в апеляційному порядку. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року скасовано. У задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року та постановуДніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року.

При цьому у постанові Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року не переглядалося рішення суду першої інстанції в частині зустрічного позову, про що зазначено у мотивувальній частині постанови.

Колегія суддів приймає до уваги, що судом касаційної інстанції у постанові від 30 вересня 2020 року переглядалося рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду від 06 лютого 2019 року лише в частині висновків щодо первісного позову ОСОБА_2 . Це підтверджується й у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2022 року та від 01 листопада 2023 року.

За наслідками касаційних переглядів справи рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року в частині зустрічного позову не оскаржувалися та не переглядалися.

Постанови касаційного суду стосуються лише і виключно первісного позову.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

У прийнятті касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року в частині зустрічного позову та у відкритті касаційного провадження у вказаній частині необхідно відмовити відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України.

Також відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постановуДніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року стосовно оскарження зустрічного позову, з огляду на таке.

Дніпровський апеляційний суд у мотивувальній частині постанови від 29 березня 2023 року зазначив межі апеляційного перегляду справи та вказав, що апеляційний суд розглядає справу в частині первісного позову, оскільки в частині зустрічного позову залишилася чинною постанова Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року зустрічний позов не вирішувався, тому вказана постанова апеляційного суду стосовно зустрічного позову не може бути предметом касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року в частині зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до Новокодацького відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Державного підприємства «Сетам», ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Сисоєнко Ірина Вікторівна, нотаріус Тернівської державної нотаріальної контори Тернівського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Надтока Зінаїда Василівна, про визнання електронних торгів недійсними, скасування акта про проведення прилюдних торгів, скасування свідоцтва про придбання майна.

Копію ухвали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

Є. В. Петров

В. В. Пророк