Рішення

від 22.01.2024 по справі 369/7087/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/7087/23

Провадження № 2/369/1200/24

РІШЕННЯ

Іменем України

22.01.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Соловюк В.І.

за участю

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про визначення, що малолітні діти проживають з батьком,

в с т а н о в и в :

У травні 2023 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Мають спільну неповнолітню дитину: ОСОБА_4 , 2017 року народження. Після припинення спільного проживання неповнолітня дитина залишилась проживати разом з нею та перебуває на її утриманні. Батько не має перешкод у побаченнях з донькою. Однак, їх особисте спілкування між собою є емоційно ускладненим внаслідок сімейних обставин і для збереження нормального психічного стану для неї, для ОСОБА_5 , забезпечення нормального психічного розвитку та необхідного догляду за малолітньою донькою, слід визначити місце проживання дитини з нею саме судовим рішенням.

Вказала, що вона має житло, працює, має постійний дохід її робота дозволяє працювати віддалено, що забезпечить належний догляд за дитиною. Нею створені всі умови для проживання, гармонійного розвитку дитини.

Просила суд визначити місце проживання доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_7 за зареєстрованим місцем проживання.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2023 року відкрито провадження по справі та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

30 червня 2023 року до суду надійшли рішення та висновок виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.

Ухвалою Києво-Святошинського району Київської області від 06 липня 2023 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Суду пояснив, що після припинення спільного проживання між колишнім подружжям склались вкрай напружені відносини, тому позивачка дуже переживає де і з ким буде в подальшому проживати дитина. Встановлення судовим рішенням місця проживання дитини сприятиме подальшому вирішенню всіх питань, пов`язаних з дитиною, самостійно позивачкою та уникнення всіх непорозумінь між батьками. Крім того, відповідач може завтра змінити думку про місце проживання дитини та почне вимагати визначення місця проживання з ним, особливо зважаючи, що між сторонами не вирішено питання поділу спільного майна. Просив суд задоволити.

У судове засідання відповідач не з`явився. Подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Ухвалу про відкриття, позовну заяву з додатками відповідач отримав ще 06 червня 2023 року, що підтверджено зворотнім повідомленням. Письмового відзиву, будь-яких заяв, клопотань до суду не надходило. Причини неможливості подати суду не повідомлені.

У судове засідання представник служби у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області не з`явився. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Подали суду заяву про розгляд справи за їх відсутності та просили суд вирішити спір відповідно до вимог закону.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що 10 серпня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, про що у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ромни реєстраційної служби Роменського міськрайонного управління юстиції у Сумській області, зроблено актовий запис № 210.

Від спільного подружнього життя сторони мають дитину: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 травня 2023 року шлюб між сторонами розірвано (справа 369/4197/23).

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Нормою ст. 141 СК України встановлено, що мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, і розірвання шлюбу між ними не впливає на обсяг їх прав та не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Ст. 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Після припинення шлюбних відносин малолітня дитина ОСОБА_4 , 2017 року народження, залишилась проживати разом з матір`ю.

При розгляді справи судом не встановлено будь-яких заперечень батька дитини щодо проживання доньки разом з ним.

Статтею 161 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до пункту 6 Декларації прав дитини, затвердженої Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, визначено, що дитина для повного і гармонійного розвитку його особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і під відповідальністю своїх батьків і в усякому разі в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, окрім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлученою зі своєю матір`ю.

Стаття 3 Конвенції про права дитини, яка набула чинності для України 27 лютого 1991 року, проголошує, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, у справі «М. С. проти України» Європейського суду з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у спорі, а вже тільки потім права батьків.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 12 червня 1998 року № 6 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю", вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, ґрунтуючись на рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 вказала, що після припинення шлюбних відносин дитина залишилась проживати разом з нею, але вона має побоювання щодо можливості зміни позиції відповідача та останній забере доньку до себе. У судовому засіданні представник позивача також вказував, що з рішенням суду про визначення місця проживання доньки мати зможе безперешкодно вирішувати питання всі питання по дитині.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 СК України орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

За ст.19 СК України у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

При розгляді справи служба у справах дітей Борщагівської сільської ради висновок суду подала суду висновок, який затверджений рішенням виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області №270/43 від 21 червня 2023 року. Так, на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини при Борщагівській сільській раді від 13 червня 2023 року (протокол №7) орган опіки та піклування на теперішній час вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_6 , 2017 року народження, разом з матір`ю - ОСОБА_2 .

З поданого висновку вбачається, що батько дитини ОСОБА_3 проживає окремо, при спілкуванні з працівниками служби повідомив, що не проти визначити місце проживання доньки разом з матір`ю та надав відповідну заяву до служби.

Посилання представника позивача на можливі розбіжності у батьків дитини щодо її місця проживання, суд оцінює критично, оскільки служба у справах дітей перевірила дану інформацію у батька дитини, отримавши відповідну заяву.

У судовому засіданні представник позивача наголошував, що рішення суду про визначення місця проживання дитини є необхідним для уникнення в майбутньому будь-яких перешкод позивачу при вирішенні питань щодо дитини.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 погрожував або вчиняв будь-які інші дії, спрямовані на зміну місця проживання дитини, або іншим чином виражав не погодження щодо місця проживання доньки, не подані докази того, що мали місце випадки погрози про самовільну зміну проживання дитини, коли вони були, в чому мало прояв, чи чинились перешкоди, тощо.

Правовідносини щодо права батьків на визначення місця проживання дитини, а також щодо вирішення спору між матір`ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини урегульовані статями 160, 161 СК України, тоді як вирішення батьками питання щодо виховання дитини урегульовано статтею 157 СК України.

Відповідно до положень частини п`ятої статті 157 СК України той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, та у разі, якщо йому відомо місце проживання іншого з батьків, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов`язки, інформує його шляхом надсилання рекомендованого листа про тимчасовий виїзд дитини за межі України, мету виїзду, державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі.

В контексті наведених вище аргументів заявника, суд вважає необхідним зазначити, що судове рішення про визначення місця проживання дитини з один із батьків, може бути ухвалено лише якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, тобто за наявності між ними такого спору, а тому обґрунтування заявником такого позову лише з метою реалізації нею, передбаченого частиною п`ятою статті 157 СК України права на самостійне вирішення питання щодо дитини, не є підставою для задоволення таких вимог.

З огляду на наведене, відсутні підстави вважати порушеним, невизнаним чи оспорюваним право позивача, яке підлягає судовому захисту, зокрема право на самостійне вирішення питання щодо дитини, оскільки малолітня дитина проживає разом з нею, спору щодо визначення її місця проживання немає.

Згідно з ч. 1ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звертаючись до суду з позовом, особа має право просити суд не з будь-яким способом захисту, а лише таким, який передбачений законом.

Суд зважає, що особа звертається до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Жодних доказів при цьому позивач не надав, не заявив клопотань про їх витребування, у разі складнощі в їх отриманні. При цьому суд враховує, що звертаючись до суду з певних підстав для вирішення певного спору, позивач не може підмінювати підстави та предмет спору на якийсь інший. Представник позивача наголошував, що маючи рішення суду про визначення місця проживання дитини, позивач в подальшому зможе безперешкодно вирішувати питання щодо виховання, лікування дітей, виїзду за кордон без згоди відповідача. За таких обставин, оскільки батьки мають рівні права у вихованні дитини, усунення батька від вирішення питань щодо дитини є по суті порушенням прав батька на прийняття безпосередньої участі в житті доньки. У разі виникнення спору, зокрема, щодо виїзду дитини за кордон, можуть бути вирішені в судовому порядку з урахуванням, перш за все, інтересів дитини. Позивач звертаючись до суду обмежився лише власними поясненнями, що по суті є необґрунтованими припущеннями. Тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні поданого позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про визначення, що малолітні діти проживають з батьком відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 22 січня 2024 року.

Суддя