Постанова

від 22.01.2024 по справі 320/107/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/107/21 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Єгорової Н.М.,

суддів - Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2020 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Бузівської сільської ради та Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, яким просив:

- визнати незаконним і скасувати рішення сесії Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району від 30 червня 2020 року за № 79;

- зобов`язати Дмитрівську сільську ради Бучанського району Київської області надати дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,15 га, за рахунок земель житлової і громадської забудови комунальної власності на території АДРЕСА_1 згідно поданого графічного матеріалу до заяви від 17 червня 2020 року.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2023 року адміністративний позов задоволено:

- визнано протиправним і скасовано рішення сесії Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району від 30 червня 2020 року за № 79;

- зобов`язано Дмитрівську сільську ради Бучанського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,15 га, за рахунок земель житлової і громадської забудови комунальної власності на території АДРЕСА_1 згідно поданого графічного матеріалу до заяви від 17 червня 2020 року;

- в частині зобов`язання Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,15 га, за рахунок земель житлової і громадської забудови комунальної власності на території АДРЕСА_1 згідно поданого графічного матеріалу до заяви від 17 червня 2020 року відстрочено виконання судового рішення до припинення (скасування) в Україні воєнного стану;

- стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області судовий збір у сумі 840,80 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач - Дмитрівська сільська рада Бучанського району Київської області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини справи, не надано оцінку наданим відповідачем доказам, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Звернув увагу на ту обставину, що вказана позивачем у заяві земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_2 , що підтверджується державним актом на право власності серія НОМЕР_2, водночас судом першої інстанції зазначеним обставинам не надано оцінки.

Також наголосив, що підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою зазначені судом першої інстанції є відмінними від підстав зазначених у рішенні сесії Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району від 30 червня 2020 року № 79.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 від 26 вересня 2006 року.

ОСОБА_1 звернувся до Голови Бузівської сільської ради з заявою від 17 червня 2020 року, якою просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,15 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з подальшою передачею земельної ділянки у власність (а.с. 9). Також до зазначеної заяви позивачем було долучено графічні матеріали бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспорта та ідентифікаційного номеру.

Рішенням сесії Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 30 червня 2020 року №79 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у приватну власність орієнтовною площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 , оскільки земельна ділянка, зазначена на графічних матеріалах як бажане місце розташування, перебуває у користування (власності) третіх осіб.

Вважаючи незаконним рішення сесії Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 30 червня 2020 року №79 позивач звернувся до суду з позовом.

Приймаючи рішення про задоволення вимог суд першої інстанції зазначив про те, що підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки слугувала та обставина, що позначена на графічних матеріалах земельна ділянка, на виділення якої претендує позивач, пересікає межі земельних ділянок, які знаходяться у приватній власності, водночас на підтвердження зазначених обставин відповідачем не надано жодних доказів, з відзиву неможливо встановити, що саме бажаної позивачем земельної ділянки стосуються відомості означені в спірному рішенні. Крім того, жодних належних доказів щодо перебування бажаної позивачем земельної ділянки у користуванні іншої особи та визначення такої особи як землекористувача чи у приватній власності відповідачем не надано.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

За змістом ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Положеннями ст. 38 ЗК України передбачено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Відповідно до ст. 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм.

Згідно з ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з п. "в" ч. 3, ч. 4 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом "г" ч. 1 ст. 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянках) у селах - не більше 0,25 гектара, у селищах - не більше 0,15 гектара, в містах не більше 0,10 гектара.

З наведеного випливає, що законодавцем гарантовано право безоплатної передачі земельної ділянки громадянину у власність, зокрема, у межах норм безоплатної приватизації, порядок проведення якої регламентовано положеннями ст. 118 ЗК України.

Так, згідно ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Приписи ч. 7 ст. 118 ЗК України визначають, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, ст. 118 ЗК України містить вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17, від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17 та від 18 травня 2022 року у справі № 826/8577/17.

Як встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 звернувся до Голови Бузівської сільської ради з заявою від 17 червня 2020 року, якою просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,15 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з подальшою передачею земельної ділянки у власність (а.с. 9). Також до зазначеної заяви позивачем було долучено графічні матеріали бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспорта та ідентифікаційного номеру.

Рішенням сесії Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 30 червня 2020 року №79 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , оскільки земельна ділянка, зазначена на графічних матеріалах, як бажане місце розташування, перебуває у користування (власності) третіх осіб.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив про те, що вказана у заяві позивачем земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_2 , що підтверджується державним актом на право власності серія НОМЕР_2 від 11 грудня 1999 року.

Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серія НОМЕР_2 від 11 грудня 1999 року виданого ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Бузівської сільської ради народних депутатів від 28 лютого 1996 року №70, останній передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,13 гектара в межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована в АДРЕСА_1 . Землю передано для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель (а.с. 37).

Згідно з планом зовнішніх меж земельної ділянки, остання межує з земельними ділянками громадян ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Відповідно до змісту позовної заяви позивач зазначає про те, що згідно з викопіюванням з Публічної кадастрової карти України, яке долучено до позовної заяви, на території яка вказана, як бажане місце розташування земельної ділянки відсутні сформовані земельні ділянки, які у встановленому законом порядку передані у приватну власність. Крім того, бажане місце розташування земельної ділянки знаходиться між земельними ділянками з кадастровими номерами 3222480802:04:001:0042 та 322480802:04:001:0276.

На підтвердження зазначених обставин позивачем надано викопіювання з Публічної кадастрової карти від 29 грудня 2020 року з інформацією про земельну ділянку з кадастровим номером 3222480802:04:001:0042 та позначенням земельної ділянки щодо якої прийнято оскаржуване рішення (а.с. 17).

Відповідно до п. 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Державний земельний кадастр" від 07 липня 2011 року №3613-VI земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або їхніх спадкоємців чи особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом або іншої, визначеної законом особи. Державна реєстрація таких земельних ділянок може бути здійснена також без подання заяв зазначених осіб центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. У разі відсутності у зазначеного органу документації із землеустрою з визначенням координат поворотних точок меж земельних ділянок цей орган забезпечує організацію проведення робіт з розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок і здійснення державної реєстрації таких земельних ділянок.

Колегія суддів звертає увагу, що державні акти власності на землю старого зразка є підтвердженням права власності особи на земельну ділянку.

Враховуючи вищевикладене, а також наявні в матеріалах справи викопіювання з Публічної кадастрової карти (а.с. 17) та план зовнішніх меж земельної ділянки ОСОБА_2 (а.с. 37 зворотній бік) колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про ненадання відповідачем належних доказів щодо перебування бажаної позивачем земельної ділянки у приватній власності іншої особи.

Оскільки Земельним кодексом України передбачена передача відповідачем земельних ділянок у власність або у користування саме із земель державної чи комунальної власності, а підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам, зокрема іншої містобудівної документації, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 30 червня 2020 року № 79 є правомірним, оскільки бажане місце розташування земельної ділянки позивача співпадає з земельною ділянкою приватної власності.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права та неповно з`ясовано обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2023 року - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя Н.М. Єгорова

Судді Є.О. Сорочко

Є.В. Чаку