Рішення

від 22.01.2024 по справі 927/1584/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

22 січня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/1584/23

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сівертранс»,

код ЄДРПОУ 37699816, вул. Михайло-Коцюбинське шосе, буд. 1А/2, м. Чернігів, 14011

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельна механізація»,

код ЄДРПОУ 43380687, вул. Гетьмана Павла Полуботка, буд. 42-А, м. Київ, 02094

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1. ОСОБА_1 ,

АДРЕСА_1

2. Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО»,

код ЄДРПОУ 31650052, вул. Голосіївська, 17, м. Київ, 03039

Предмет спору: про стягнення 74 868,72 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сівертранс» звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельна механізація», у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 74 868,72 грн матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Процесуальні дії у справі.

До позовної заяви позивач додав клопотання про призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи.

Ухвалою суду від 27.11.2023 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 та Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО».

Також ухвалою від 27.11.2023 встановлено відповідачу та третім особам строки для подання заяв по суті (відзиву та письмових пояснень щодо позову, у тому числі, свої заперечення або пропозиції щодо проведення судової автотоварознавчої експертизи).

Ухвала суду від 27.11.2023 була доставлена відповідачу та третій особі-2 в їх Електронні кабінети у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 28.11.2023 о 10:44, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Відповідно до відповіді №347766 від 04.12.2023 з Єдиного державного демографічного реєстру на запит суду ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Оскільки суд встановив, що у Єдиному державному демографічному реєстрі міститься інформація щодо адреси ОСОБА_1 , яка відмінна від відомостей, наявних в матеріалах справи, ухвалою суду від 05.12.2023 зобов`язано ТОВ «Мостобудівельна механізація» у триденний строк з дня отримання ухвали надати суду інформацію щодо ідентифікаційного коду, дати народження, адреси реєстрації ОСОБА_1 .

08.12.2023 відповідач через систему «Електронний суд» подав заяву, у якій зазначив витребувані судом відомості щодо ОСОБА_1 , зокрема адресу його реєстрації - АДРЕСА_2 , яку суд долучив до матеріалів справи.

Відповідно до поштового повідомлення про вручення ухвалу суду від 27.11.2023 третя особа-1 отримала 26.12.2023.

13.12.2023 відповідач через систему «Електронний суд» подав заяву про визнання позову, у якій також просить відмовити задоволенні клопотання про призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи та покласти усі судові витрати на позивача.

10.01.2024 представник позивача подала до суду заяву про залишення клопотання про призначення у справі автотоварознавчої експертизи без розгляду.

Розглянувши подану позивачем заяву, суд вважає за необхідне її задовольнити та залишити клопотання про призначення у справі автотоварознавчої експертизи без розгляду.

Щодо заяви відповідача про визнання позову.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Аналогічне положення зазначено у ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд приймає визнання відповідачем позову, оскільки це не суперечить закону, не порушує права чи інтереси інших осіб та вчинене уповноваженою особою.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом автомобілем MAN TGA 26.480, д.н.з. НОМЕР_1 , із причепом SCHMITZ S01, д.н.з. НОМЕР_2 , який на праві власності належить відповідачу, здійснив зіткнення з транспортним засобом MERCEDES-BENZ ACTROS 1845, д.н.з. НОМЕР_3 , із причепом SCHMITZ SKО24 д.н.з. НОМЕР_4 , що належить на праві власності позивачу.

Страховик відповідача ПРАТ «СК «ВУСО» виплатив позивачу страхове відшкодування за завдану автомобілю MERCEDES-BENZ ACTROS 1845 шкоду у розмірі 127 400,00 грн за мінусом франшизи 2600,00 грн; страхове відшкодування за завдану причепу SCHMITZ SKО24 шкоду ПРАТ «СК «ВУСО» не виплачувалося.

Відповідно до ремонтних калькуляцій, розрахованих ПрАТ «СК «ВУСО», загальна вартість відновлювального ремонту автомобіля MERCEDES-BENZ ACTROS 1845 з урахуванням фізичного зносу склала 169 329,94 грн (з ПДВ), а причепу SCHMITZ SKО24 - 32 938,78 грн (з ПДВ).

Таким чином, різниця між розміром спричиненої матеріальної шкоди і виплаченою сумою страхового відшкодування становить 74 868,72 грн, яку позивач і просить стягнути з відповідача.

Відповідач визнає позовні вимоги у розмірі 74 868,72 грн, про що подав відповідну заяву про визнання позову.

Від інших учасників справи заяв по суті у встановлений строк до суду не надходило.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

Постановою Козелецького районного суду Чернігівської області від 21.10.2022 у справі №734/2169/22, яка набрала законної сили 01.11.2022, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850,00 грн.

Вказаною постановою Козелецького районного суду Чернігівської області встановлено, що о 10.15 годині 04 жовтня 2022 року на 3 км автодороги Т25-35 (Козелець Карпилівка - Сорокошичі) водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом MAN TGA 26.480, д.н.з. НОМЕР_1 , із причепом SCHMITZ s01, д.н.з. НОМЕР_2 , не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечного бокового інтервалу та здійснив зіткнення з транспортним засобом MERCEDES-BENZ ACTROS 1845, д.н.з. НОМЕР_3 , із причепом SCHMITZ SKO24, д.н.з. НОМЕР_4 (під керуванням ОСОБА_3 ), що рухався на зустріч, чим порушив вимоги п. 13.1 Правил дорожнього руху. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди на вказаних транспортних засобах виникли механічні пошкодження.

На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу MAN TGA 26.480, д.н.з. НОМЕР_1 , який належать відповідачу, відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №208294893 була застрахована ПрАТ «СК «ВУСО».

Відповідно до зазначеного полісу страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, становить 130 000,00 грн, розмір франшизи 2 600,00 грн.

08.10.2022 здійснено огляд пошкоджених автомобіля MERCEDES-BENZ ACTROS 1845, д.н.з. НОМЕР_3 та причепу SCHMITZ SKO24, д.н.з. НОМЕР_4 , за результатами якого складені акти огляду транспортного засобу (дефектна відомість), де зазначено назви деталей та опис пошкоджень.

Згідно з ремонтними калькуляціями від 31.10.2022: загальна вартість ремонту автомобіля MERCEDES-BENZ ACTROS 1845 становить 364 336,56 грн, а з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу (0,57) вартість такого ремонту складає 169 329,94 грн; загальна вартість ремонту причепу SCHMITZ SKO24 становить 32 938,78 грн, що усього складає 202 268,72 грн.

ПрАТ «СК «ВУСО» здійснило розрахунок страхового відшкодування, відповідно до якого розмір такого відшкодування ТОВ «Сівертранс» становить 127 400,00 грн (ліміт відповідальності у розмірі 130 000,00 грн за мінусом франшизи у розмірі 2 600,00 грн).

08.11.2022 страхове відшкодування у розмірі 127 400,00 грн було сплачено позивачу, про що зазначено у листі ПрАТ «СК «ВУСО» від 09.11.2022 №3041/2258400/2258462.

Позивач вважає, що оскільки розмір матеріального збитку пошкоджених автомобіля та причепу складає 202 268,72 грн, а розмір отриманого ним страхового відшкодування - 127 400,00 грн, різницю між фактичним розміром матеріальної шкоди та виплаченим страховим відшкодуванням у розмірі 74 868,72 грн йому повинен сплатити відповідач.

Доказів сплати позивачу коштів у розмірі 74 868,72 грн відповідач суду не надав, натомість у поданій ним заяві визнав позовні вимоги щодо відшкодування матеріальної шкоди у заявленому розмірі.

Оцінка суду.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.

Спеціальні норми Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (п. 22.1 ст. 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (ст. 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 ст. 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов`язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з п. 12.1 ст. 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

За змістом ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним свої трудових (службових) обов`язків.

Також згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки.

Отже, відповідач є відповідальною особою за завдані збитки позивачу.

Згідно зі ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Враховуючи те, що розмір завданої позивачу внаслідок ДТП матеріальної шкоди перевищує розмір отриманого ним страхового відшкодування, враховуючи приписи ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 74 868,72 грн матеріальної шкоди є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма міститься у ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

За подання позовної заяви позивач згідно з платіжною інструкцією №7247 від 28.09.2023 сплатив 2684,00 грн судового збору.

У зв`язку з визнанням відповідачем позову, позивачу підлягає поверненню 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 1 342,00 грн.

Решта 50% сплаченого позивачем судового збору у розмірі 1 342,00 грн відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача.

Згідно з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Частиною 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні ЄСПЛ «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як докази витрат на професійну правничу допомогу позивач до позовної заяви додав: копію договору про надання правової (правничої) допомоги від 06.12.2022, укладеного з адвокатом Огородник Ю. О. (далі Договір від 06.12.2022); копію виписки Полікомбанку; копію ордеру на надання правової допомоги СВ №11070252 від 20.11.2023.

Відповідно до п. 1.1 Договору від 06.12.2022, укладеного між ТОВ «Сівертранс» (далі - Клієнт) та адвокатом Огородник Ю. О. (далі Адвокат), Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу Клієнту в обсязі і на умовах, передбачених даним Договором, а саме: підготовка позовної заяви ТОВ «Сівертранс» до ТОВ «МБ Механізація», третя особа Щербач М. Д., про відшкодування матеріальних збитків внаслідок ДТП та супроводження цієї справі у суді.

За надану правову допомогу, визначену у п. 1.1 Договору, Клієнт авансовано сплачує гонорар у фіксованій сумі 7000,00 грн згідно рахунку (п. 3.3 Договору від 06.12.2022).

12.12.2022 позивач сплатив Адвокату кошти за надання правової допомоги у розмірі 7000,00 грн, на підтвердження чого надано банківську виписку по рахунку.

Відповідач зазначає, що Адвокатом складено лише адвокатський запит та клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи, доказів надання адвокатом інших послуг до позовної заяви не надано.

На думку відповідача, розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є очевидно неспівмірним обсягу фактично наданих адвокатом послуг, враховуючи незначну складність справи, відсутність необхідності в обробці значного обсягу доказів, відсутність необхідності у складних розрахунках та відсутність необхідності участі адвоката в судових засіданнях у справі (у зв`язку з визнанням відповідачем позову).

Як встановив суд, ціну (вартість) правничої допомоги у Договорі від 06.12.2022 визначено у фіксованому розмірі, тобто незалежно від кількості часу (годин), який адвокат витратить на надання правничої допомоги, та від кількості наданих послуг, а матеріалами справи підтверджується надання Адвокатом позивачу правничої допомоги у цій справі.

Підписання позову директором ТОВ «Сівертранс», а не адвокатом Огородник Ю. О., не свідчить про те, що позовна заява підготовлена саме її підписантом, оскільки за умовами Договору від 06.12.2022 Адвокат взяла на себе зобов`язання з підготовки та складання цієї заяви по суті і такі послуги були оплачені позивачем. Крім того, з доданих до позовної заяви документів вбачається, що саме Адвокат вживала заходів щодо збирання доказів.

Таким чином, найбільш вірогідним є підготовка та складання позовної заяви саме адвокатом Огородник Ю. О.

Дослідивши подані представником позивача докази, зміст позовної заяви, рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих адвокатом до суду доказів, їх значення для спору, суд доходить висновку, що визначений п. 3.3 Договору від 06.12.2022 фіксований розмір гонорару у сумі 7 000,00 грн є співмірним зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, а тому не вбачає підстав для його зменшення.

Таким чином, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката, який підтверджений належними доказами, становить 7 000,00 грн.

Також відповідач вважає, що судова справи №927/1584/23 виникла внаслідок неправильних дій позивача, а саме внаслідок невчинення жодних заходів для досудового врегулювання спору та неповідомлення відповідачу про наявність претензій, а отже судові витрати позивача на оплату судового збору та на правову допомогу були понесені через власні помилкові дії.

Відтак на підставі ч. 9 ст. 129 ГПК України відповідач просить покласти усі судові витрати на позивача.

За приписами ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до ст. 19 Господарського процесуального кодексу України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії або позову.

Згідно зі ст. 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини 2 статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Отже, надсилання відповідачу претензії про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, є виключно правом, а не обов`язком позивача, а не вжиття заходів досудового врегулювання спору не позбавляє його права звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та не свідчить про те, що спір виник внаслідок неправильних (помилкових) дій позивача.

За наведених обставин, суд відхиляє клопотання відповідача про покладення усіх судових витрат на позивача.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягають понесені позивачем судові витрати на сплату судового збору у розмірі 1342,00 грн та на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 7000,00 грн, а усього 8 342,00 грн

Керуючись ст. 14, 73-80, 86, 126, 129, 130, 191, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельна механізація» (код ЄДРПОУ 43380687, вул. Гетьмана Павла Полуботка, буд. 42-А, м. Київ, 02094) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Сівертранс» (код ЄДРПОУ 37699816, вул. Михайло-Коцюбинське шосе, буд. 1А/2, м. Чернігів, 14011) 74 868,72 грн матеріальної шкоди та 8 342,00 грн судових витрат.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Сівертранс» (код ЄДРПОУ 37699816, вул. Михайло - Коцюбинське шосе, буд. 1А/2, м. Чернігів, 14011) з Державного бюджету України (код класифікації доходів бюджету 22030101) 1 342,00 грн судового збору, сплаченого згідно з платіжною інструкцією №7247 від 28.09.2023.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду є підставою для повернення сплаченої суми судового збору з державного бюджету.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун