Рішення

від 12.01.2024 по справі 160/19941/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2024 рокуСправа №160/19941/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В., розглянувши у м. Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування вимоги про сплату боргу,-

ВСТАНОВИВ:

08 серпня 2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду засобами поштового зв`язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- скасувати вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-190501-0436 від 19.05.2023 року на суму 21969 грн. 20 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що ОСОБА_1 дійсно була зареєстрована як фізична особа-підприємець і взята на облік як платник податків та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі ЄСВ, єдиний внесок), проте, позивач фактично підприємницьку діяльність не здійснював та не отримував доходів від провадження підприємницької діяльності. При цьому, в період нарахування єдиного соціального внеску згідно спірної вимоги вона взагалі не була платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі ЄСВ), оскільки мала постійне офіційне місце роботи, а, отже, ЄСВ за неї регулярно нараховували та сплачували роботодавці в розмірі не менше мінімального страхового внеску. Таким чином, позивач є звільненим від сплати єдиного внеску, оскільки останнім сплачено внески із заробітної плати за основним місцем роботи, що виключає обов`язок нараховувати та сплачувати єдиний внесок, як фізична особа-підприємець відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI). Крім того, позивачем зауважується, що у спірній вимозі містяться розбіжності сум, а саме в графі «становить» вказано суму 21969,20 грн., а далі в графі «вимагає сплатити» - 21269,20 грн. Таким чином, на думку позивача, спірна вимога є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року вказана позовна заява залишена без руху та позивачеві надано строк для усунення недоліків позову шляхом подання до суду: уточненої позовної заяви, в якій чітко визначити правовий статус позивача, а саме - зазначити чи звертається позивач до суду як фізична особа чи як фізична особа-підприємець.

На виконання вимог ухвали суду від 12.09.2023 року, на адресу суду засобами поштового зв`язку від ОСОБА_1 03.10.2023 року надійшла уточнена позовна заява, в якій зазначено, що позивач звертається до суду як фізична особа-підприємець.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року було прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі №160/19941/23 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 14.12.2023 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

01.12.2023 року на адресу суду надійшов відзив ГУ ДПС у Дніпропетровській області на позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в якому відповідач вказану позовну заяву не визнав, заперечував проти її задоволення і просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що згідно з даними інформаційних систем ДПС України, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - ФОП ОСОБА_1 ) з 24.01.2009 по 21.09.2022 перебувала на податковому обліку в ГУ ДПС у Луганській області, (м. Сорокине), як фізична особа-підприємець у статусі «основний платник» на загальній системі оподаткування. З 22.09.2022 перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області, Кам`янська ДПІ, (м.Кам`янське). Відповідно до актуальних відомостей інформаційної системи податкового органу та пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 ФОП ОСОБА_1 є платником єдиного внеску. З метою ведення контролю за сплатою єдиного внеску по даній категорії платників Державною податковою службою України розроблено алгоритм відображення в інтегрованій картці платників по коду бюджетної класифікації 71040000 (далі - ІКП 71040000) сум квартальних нарахувань з єдиного внеску. Розрахункові суми переносяться до ІКП 71040000 19 числом місяця, що настає за кварталом, за який вона сплачується. В ІКП 71040000 платника за 2018-2020 роки проведені щоквартальні нарахування на загальну суму 21969,20 грн. по термінам: 2018 рік в ІКП 71040000 проведені щоквартальні нарахування єдиного внеску: по строку сплати 21.01.2019 за 4 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн. За 2019 рік ІКП 71040000 проведені щоквартальні нарахування єдиного внеску: по строку сплати 19.04.2019 за 1 квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн., по строку сплати 19.07.2019 за 2 квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн., по строку сплати 21.10.2019 за 3 квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн., по строку сплати 21.01.2020 за 4 квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн. За 2020 рік в ІКП 71040000проведені щоквартальні нарахування єдиного внеску: по строку сплати 21.04.2020 за 1 квартал 2020року в сумі 2078,12 грн., по строку сплати 20.07.2020 за 2 квартал 2020 року в сумі 1039,06 грн., по строку сплати 19.10.2020 за 3 квартал 2020 року в сумі 3178,12 грн., по строку сплати 19.01.2021 за 4 квартал 2020 року в сумі 2200,00 грн. Відповідно до частини 12 статті 9 Закону №2464, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Станом на 30.11.2023 в ІКП ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за технологічним кодом класифікації 71040000 (єдиний внесок) обліковувалась заборгованість з єдиного внеску у сумі 21528,96 грн ( з урахуванням стягнутих в межах виконавчого провадження коштів від 23.11.2023 у сумі 440,24 грн). Згідно даних АІС «Податковий блок» станом на 30.11.2023 звітність по єдиному внеску за 2018 - 2020 роки ФОП ОСОБА_1 не надавалася. Оскільки по ОСОБА_1 обліковувалась заборгованість по єдиному соціальному внеску у сумі 21 969.20 грн. у зв`язку з чим ГУ ДПС в автоматичному режимі сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-190501-0436 від 19.05.2023 та направлено на адреду: платника рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що діяв на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що свідчить про відсутність підстав для скасування цієї вимоги про сплату боргу.

07.12.2023 року засобами електронного зв`язку до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій остання підтримала позицію заявлену нею у позовній заяві та зазначила, що всі аргументи та доводи відповідача у наданому відзиві на позовну заяву є однобічними та законодавчо необгрунтованими.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець, про що 22.01.2009 року внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань № 2 387 000 0000 006170 та перебуває на обліку у Головному Управлінні ДПС у Дніпропетровській області, Кам`янська ДПІ, як платник податків.

Водночас, Головним управління ДПС у Дніпропетровській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-190501-0436 від 19.05.2023 року, згідно якої станом на 30.04.2023 року ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі на суму 21969,20 грн.

Як слідує з наданого відповідачем детального розрахунку заборгованості, визначеної у спірній вимозі про сплату боргу (недоїмки) №Ф-190501-0436 від 19.05.2023 року, така заборгованість позивача нарахована останній за період 4 квартал 2018 р.-2020р., а саме:

- по строку сплати 21.01.2019 нараховано за IV квартал 2018 року - 2457,18грн;

- по строку сплати 19.04.2019 нараховано за І квартал 2019 року - 2754,18грн;

- по строку сплати 19.07.2019 нараховано за II квартал 2019 року - 2754,18грн;

- по строку сплати 21.10.2019 нараховано за III квартал 2019 року - 2754,18грн;

- по строку сплати 20.01.2020 нараховано за IV квартал 2019 року - 2754,18грн;

- по строку сплати 21.04.2020 нараховано за І квартал 2020 року - 2078,12грн;

- по строку сплати 20.07.2020 нараховано за II квартал 2020 року - 1039,06грн;

- по строку сплати 19.10.2020 нараховано за III квартал 2020 року - 3178,12грн;

- по строку сплати 19.01.2021 нараховано за IV квартал 2020 року - 2200,00грн.

Незгода позивача з вимогою №Ф-190501-0436 від 19.05.2023 року стала підставою для його звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом приписів статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Верховний Суд вже неодноразово вирішував зазначене питання. Зокрема, у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18) висловлено правову позицію, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

При цьому, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд при вирішенні спору повинен, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19).

При цьому, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

У справі, що розглядається, судом встановлено та сторонами справи не заперечується, що ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець, про що 22.01.2009 року внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань № 2 387 000 0000 006170.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до відомостей з ЄДР ОСОБА_1 не перебуває в процесі припинення.

Як слідує з наданого відповідачем на виконання вимог суду розрахунку суми боргу (недоїмки), визначеної у спірній вимозі про сплату боргу (недоїмки) №Ф-190501-0436 від 19.05.2023 року, контролюючим органом нараховано ФОП ОСОБА_1 заборгованість зі сплати єдиного внеску у загальному розмірі 21969,20 грн. за 4 квартал 2018р.-2020р., а саме: за 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., з граничним строком сплати до 21.01.2019 року), за 2019 рік на загальну суму 11016,72 грн. (1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 19.04.2019 року; 2 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 19.07.2019 року; 3 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 21.10.2019 року; 4 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 20.01.2020 року), а також за 2020 рік на загальну суму 8495,30 грн. (1 квартал 2020 року у сумі 2078,12 грн., строк сплати до 21.04.2020 року; 2 квартал 2020 року у сумі 1039,06 грн., строк сплати до 20.07.2020 року; 3 квартал 2020 року у сумі 3178,12 грн., строк сплати до 19.10.2020 року, 4 квартал 2020 року у сумі 2200,00грн., строк сплати до 20.01.2021р.).

Водночас, судом встановлено, що відповідно до відомостей записів 7-11 трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 працювала:

Дочірнє підприємство «Сучасні фінансові рішення»

- 14.09.2017 прийнято на посаду молодшого фахівця відділу з надання посередницьких послуг Дніпровського району, м. Кам`янське (наказ №206к від 12.09.2017р.);

- 06.08.2018 переведено на посаду старший фахівець з надання посередницьких послуг Харківського району, м. Кременчук ( наказ №341к від 06.08.2018р.);

- 09.10.2018 переведено на посаду адміністратор відділу з надання посередницьких послуг Дніпровського району, м. Кам`янське ( наказ №483к від 09.10.2018р.);

- 03.06.2019 переведена на посаду начальник відділу з розвитку та навчання персоналу (наказ №254к від 03.06.2019р.);

20.03.2023 звільнена за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України ( наказ №24/кз від 20.03.2023р.).

Крім того, факт сплати страхових внесків за позивача його роботодавцем Дочірнім підприємством «Сучасні фінансові рішення» (код ЄДРПОУ 35856926) в період з вересня 2017 року по березень 2022 року, включно, підтверджується Витягом з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування «Індивідуальні відомості про застраховану особу» (Форма ОК-5), що містяться у матеріалах справи.

Водночас Закон №2464-VI не містить норм щодо обов`язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.

Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов`язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов`язку з його сплати.

Крім того, визначальним у контексті саме цього спору на думку суду є мета сплати єдиного внеску - отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку.

Позивачу таке право гарантоване за рахунок її участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за неї роботодавцем за основним місцем роботи.

Застосування судом вищенаведених правових норм відповідає правовим висновкам Верховного Суду, висловленим у постановах від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19, від 04.12.2019 у справі № 404/2149/19, від 23.01.2020 у справі № 480/4656/18, від 18.03.2020 у справі № 140/1777/19.

Враховуючи зазначене, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 сформував правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Отже, твердження скаржника про наявність у позивача обов`язку щодо сплати єдиного внеску незалежно від факту перебування його у трудових відносинах є протиправним.

Отже, встановлені обставини свідчать про те, що позивач є застрахованою особою і платником єдиного внеску за нього є його роботодавець, що, в свою чергу, свідчить про те, що ОСОБА_1 не була платником ЄСВ у розумінні приписів частини першої статті 4 Закону №2464-VI в період з вересня 2017 року по березень 2022 року.

Відтак, у контролюючого органу відсутні підстави для нарахування позивачеві заборгованості зі сплати ЄСВ за 4 квартал 2018 р.-2020 р., тому спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-190501-0436 від 19.05.2023 року на суму 21969,20 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на таке.

Частиною 1 статті 143 КАС України визначено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1073,60 грн., а тому, зважаючи на задоволення позовних вимог у повному обсязі, вказана сума підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658, юридична адреса: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17А) про скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 44118658, юридична адреса: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17А) про сплату боргу (недоїмки) №Ф-190501-0436 від 19.05.2023 року в розмірі 21969,20 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 44118658, юридична адреса: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17А) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Тулянцева