Рішення

від 22.01.2024 по справі 320/16380/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2024 року м. Київ № 320/16380/21

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ржищівської міської ради про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні, дії, В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Ржищівської міської ради (далі також - відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправним рішення Ржищівської міської ради № 1260-16-08 від 05.11.2021, яким відхилено проект рішення «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 за межами населеного пункту на території с. Грущів, Обухівського (Миронівського) району, Київської області;

- зобов`язати Ржищівську міську раду прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222981500:08:001:0021 «для ведення особистого селянського господарства» площею 2,0 гектара на території Ржищівської територіальної громади та надання її у власність ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням (наказом) Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 21.10.2020 позивачу було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність за рахунок земель державної власності, розташованої за межами населеного пункту на території Грушівської сільської ради Миронівського району Київської області. На замовлення позивача розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який було належним чином погоджено в порядку, встановленому ст. 186-1 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент розроблення такого проекту землеустрою), та земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3222981500:08:001:0021. 18.06.2021 позивач подав відповідачу повідомлення про те, що ОСОБА_1 був наданий дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що входить до складу Ржищівської територіальної громади, а також відповідне клопотання про затвердження зазначеного проекту землеустрою та надання громадянину у власність вказану земельну ділянку. Як стверджує позивач, дане клопотання було розглянуте відповідачем та за наслідком цього складений проект рішення про затвердження прокту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власніть для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 за межами населеного пунтку на території с. Грушів Миронівського району Київської області. Проте, зазначений проект рішення на сесії Ржищівської міської ради було відхилено, про що прийтяне оскаржуване рішення від 27.08.2021 № 919-13-08. Позивач вважає, що таке рішення відповідача є невмотиваним та не містить законних підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, оскільки позивач після отримання дозволу на розробку проекту виконав всі умови порядку для отримання у власність земельної ділянки, та надав пакет документів для завершення процесу отримання у власність земельної ділянки.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.12.2021 відкрито провадження у справі № 320/16380/21 та вирішено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

На виконання вимог ухвали суду від 14.12.2021 представник відповідача подав до суду відзив на позовом. Свої заперечення проти позову відповідач мотивує тим, що 22.09.2021 на адресу міської ради надійшло клопотання позивача з проханням затвердити проект землеустрою та передати йому у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222981500:08:001:0021 площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Грушівської сільської ради Миронівського району Київської області. Працівниками виконавчого комітету Ржищівської міської ради Київської області було підготовлено позитивний проект спірного рішення та винесено останній на розгляд міської ради на черговій сесії. Даний проект не був підтриманий депутатами Ржищівської міської ради Київської області. Надаючи пояснення щодо мотивів, з яких виходили депутати Ради при прийнятті оскаржуваного рішення, представник відповідача зазначив наступне: відповідним органом місцевого самоврядування, який наділений правом на передачу земельних ділянок у власність громадян, на територіях власного віддання, є Ржищівська міська рада Київської області. При цьому, Ржищівська міська ралда набула права власника та розпорядника землями комунальної власності, що увійшли до вланості Ржищівської міської територіальної громади. Таким чином, для отримання дозволу на розробку проетку землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території с. Грущів Обухівського (Миронівського) району Київської області ОСОБА_1 звернувся до неналежного розпорядника, - а саме до управління Держгеокадастру, та тим самим порушив визначений у п. 21 Перехідних положень Земельного кодексу України порядок передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність громадян. Крім того, представник відповідача повідомив суду, що Ржищівською міською радою Київської області було прийнято рішення про включення усіх вільних земельних ділянок комунальної власності до переліку земель, які виставлені на земельні торги. У свою чергу, відповідно до норми ч. 3 ст. 136 Земельного кодексу України, земельні ділянки включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Крім того, відповідач подав до суду копії наступних документів: оскаржуваного рішення від 05.11.2021 №1260-16-08 (разом із проектом рішення міської ради, що був відхилений), копію протоколу поіменного голосування 16-ої чергової сесії Ржищівської міської ради Київської області від 05.11.2021, клопотань позивача.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, де зазначив про суперечність оскаржуваного рішення відповідача встновленому ст. 118 Земельного кодексу України порядку, за змістом якого у відповідач мав затвердити отриманий проект землеустрою та передати у власніть земельну ділянку, у разі дотримання заявником усіх вимог законодавства, що у даному випадку й мало місце. Стосовно зауваження відповідача щодо наявного порушення порядку отримання позивачем дозволу на розробку проекту землеустрою, представник відповідача пояснив наступне: позуваечем було ініційовано отримання земельної ділянки за межами населеного пункту ще у 2020 році. Враховуючи положення чинного на той момент земельного законодавства (зокрема, ст. 118 Земельного кодексу України) позивач звернувся за отриманням рішення про розробку документації із землеустрою саме до Головного управління Держгеокадастру у Київській області. Як наслідок, останнім у межах встановленої чинним на той час законодавством компетенції надано позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Грушівської сільської ради Миронівського району Київської області, орієнтовним розміром 2,00 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Вже після розроблення та погодження такого проекту землеустрою набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів україни щодо вдосконалення систем управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», яким право розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності було передано територіальним громадам. З урахуванням наведеного, позивач переконаний, що він виконав встановлену законом вимогу щодо повідомлення відповідача про наданий йому раніше дозвіл уповноваженим на це органом виконавчої влади. Таким чином, позивачем було повністю дотримано усю процедуру отримання безоплатно у власність земельної ділянки, однак через неправомірне рішення відповідача, позивач позбавлений можливості завершити зазначену процедуру, та отримати відповідно безоплатно у власність земельну ділянку. Щодо доводу відповідача про виставлення усіх вільних земельних ділянок комунальної власності на торги, то позивач відзначив про його документальну необґрунтованість.

У свою чергу представник відповідача подав до суду заперечення проти відповіді на відзив, де зазначив наступне: відповідно до норм ст. 122 Земельного кодексу України позивач мав звернутись до Грущівської сільської ради Миронівського району Київської області із клопотанням про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення у власність бажаної земельної ділянки. Так, як відповідно до державного акта на право колективної власності на землю та державного акта на право постійного користування землею (копії яких долучено відповідачем до своїх заперечень), лише Грушівська сільська рада була наділена правом розпоряджатись землями на територіях власного відання, а не Головне управління Держгеокадастру у Київській області. Пізніше Ржищівська міська рада Київської області набула права власника та розпорядника землями комунальної власності, що увійшли до власності Ржищівської міської територіальної громади.

З огляду на обставини подання відповідачем до матеріалів справи копій державного акта на право колективної власності на землю та державного акта на право постійного користування землею представник позивача заперечував проти долучення судом таких копій документів до матеріалів справи як таких, що не містять інформації щодо предмету спору.

За результатами підготовчого провадження, після вчинення всіх необхідних процесуальних дій, передбачених ч. 2 ст. 180 Кодексу адміністративного судочинства України, судом 16.05.2022 постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

У призначене на 31.05.2022 судове засідання сторони не з`явились. Натомість від предстаників сторін через канцелярію суду надійшли клопотання (заява) щодо здійснення подальшого розгляду цієї справи в порядку письмового провадження за відсутності позивача та представника відповідача. З огляду на дані обставини судом, відповідно до ч. 3 ст. 194, ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження, на підставі наявних у справі матеріалів.

Розглянувши подані сторонами у справі документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» від 21.10.2020 реєстр. № 10-15761/10-20-сг було вирішено надати громадянину ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Грушівської сільської ради Миронівського району Київської області, орієнтовним розміром земельної ділянки 2,0000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Документальних доказів скасування даного Наказу у судовому порядку жодна із сторін до суду не подала та про наявність таких суду не повідомила.

За заявою позивача від 27.04.2021 та на підставі відповідного договору на виконаня робіт сертифікованими інженерами-землевпорядниками у 2021 році розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 за межами населеного пункту на території Грушівської сільскоої ради Київської області. Висновком Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про розгляд документації із землеустрою вих. № 9620/82-21 від 20.05.2021 зазначений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу для ведення особистого селянського господарства, погоджено.

Також за за змістом витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (номер витягу НВ-4811536872021 від 21.05.2021) на підставі зазначеного проекту землеустрою було зареєстровано 25.05.2021 земельну ділянку з кадастровим номером 3222981500:08:001:0021, площею 2,000 га, цільове призначення - 01.03 для ведення особистого селянського господарства, місце розташування: Київська обл., Миронівський р-н, Грушівська сільська рада.

18.06.2021 ОСОБА_1 письмово повідомив Виконавчий комітет Ржищівської міської ради про те, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області прийняло наказ «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» від 21.10.2020 реєстр. № 10-15761/10-20-сг.

В той же день ОСОБА_1 подав до Виконавчого комітету Ржищівської міської ради клопотання в порядку ст. 118 Земельного кодексу України, де просив відповідача затвердити наданий проект землеустрою та передати йому, ОСОБА_3 , у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222981500:08:001:0021 площею 2,00 га для ведення особистого селянського госпдадарства, що розташована за межами населеного пункту на території Грушівської сільської ради Миронівського району Київської області. До свого клопотання позивач додав копію проекту відповідного землеустрою та копію витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Як пояснили представники сторін у своїх заявах по суті, за результатами розгляду поданого позвичаем 18.06.2021 клопотання (разом із проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність) виконавчим комітетом Ржищівської міської ради був підготовлений схвальний проект за № 56 рішення «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 за межами населеного пункту на території с. Грушів, Миронівського району, Київської області».

Однак, 27.08.2021 Ржищівською міською радою Київської області було прийнято рішення за № 919-13-08 про відхилення зазначеного Проекту рішення.

22.09.2021 ОСОБА_1 знову подав до Виконавчого комітету Ржищівської міської ради аналогічне клопотання з питання затвердження проекту землеустрою та передачі земельної ділянки з кадастровим номером 3222981500:08:001:0021 у власність.

Як вбачається зі змісту поданих сторонами копій документів до матеріалів справи, виконавчим комітетом Ржищівської міської ради знову був підготовлений позитивний проект за № 76 рішення «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 за межами населеного пункту на території с. Грушів, Обухівського (Миронівського району), Київської області», та який винесено на розгляд чергової сесії міської ради.

05.11.2021, на 16-тій (черговій) сесії Ржищівської міської ради (восьмого скликання) за результатами поіменного голосування присутні двадцять один депутат міської ради при розгляді Проекту рішення № 76 утримались від голосування «за» або «проти». Натомість 05.11.2021 складено текст рішення Ржищівської міської ради за реєстр. № 1260-16-08, відповідно до якого розглянувши клопотання вх. №02-03-01/.Г.1140.2 від 22.10.2021 ОСОБА_1 та виготовлений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , керуючись ст.ст. 12, 81, 121, 122, 126 Земельного кодексу України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.05.2020 № 715-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» Ржищівська міська рада Київської області вирішила відхилити Проект рішення.

Не погоджуючись із таким рішення за результатами розгляду поданого ним клопотання від 22.09.2021, позивач з метою захисту своїх прав та інтересів звернувся із цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

Частиною другою ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельний кодекс України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За змістом ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (абз. 1 ч. 1 ст. 116 ЗК України).

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 2 ст. 116 ЗК України).

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (ч. 3 ст. 116 ЗК України).

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч. 1 ст. 122 ЗК України).

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (ч. 4 ст. 116 ЗК України).

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (ч. 5 ст. 116 ЗК України).

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003 № 858-IV, документація із землеустрою (до якої в т.ч. відносяться проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок) розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Затверджена документація із землеустрою є публічною та загальнодоступною.

Згідно зі ст. 30 цього Закону, погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Так, відповідно до норм ч. 6 і абз. 1 ч. 7 ст. 118 ЗК України (у редакції, що діяла до 27.05.2021), громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно із ч. 8 ст. 118 ЗК України (у редакції, що була чинною до 27.05.2021) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

За приписами ч. 9 ст. 118 ЗК України (у редакції, що була чинною до 27.05.2021) відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (ч. 10 ст. 118 ЗК України).

У свою чергу положеннями ч. 6 ст. 186 ЗК України (у редакції, чинній до 27.05.2021) передбачалось, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Частинами 1, 4 і 5 ст. 186-1 ЗК України (у редакції, чинній до 27.05.2021) визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Крім того, згідно із ч. 1 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється:

у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок;

шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом;

за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);

за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території (ч. 2 ст. 79-1 ЗК України).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі (ч. 3 ст. 79-1 ЗК України).

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (ч. 4 ст. 79-1 З України).

Між тим, Законом України від 28.04.2021 № 1423-IX, що набрав чинності з 27.05.2021, розділ «Перехідні положення» ЗК України було доповнено пунктом 24 яким, зокрема, встановлено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.

Частиною 1 ст. 117 ЗК України (у чинній редакції) визначено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.

На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

Таким чином, починаючи з 27.05.2021 року сформовані земельні ділянки державної власності, які мають свій кадастровий номер, чіткі межі та право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. До моменту реєстрації права власності на земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, органи місцевого самоврядування не мають права приймати рішення щодо розпорядження землею у порядку, визначеному ЗК України.

Крім того, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-ІХ (який, як вже було встановлено судом, набрав чинності 27.05.2021), статтю 186 Земельного кодексу України викладено у новій редакції, а статтю 186-1 вказаного Кодексу виключено.

Так, згідно з п. 6 ч. 2 ст. 186 ЗК України (далі - в редакції Закону №1423-ІХ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Частиною шостою ст. 186 ЗК України передбачено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, інші суб`єкти, визначені цією статтею, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання документації із землеустрою безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про її погодження або про відмову в погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Строк дії таких висновків є необмеженим.

Як встановлено ч. 7 ст. 186 ЗК України, підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Відповідно до ч. 9 ст. 118 ЗК України (в редакції Закону № 1423-ІХ), відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, відповідно до процитованої вище статті 186 Земельного кодексу України (в редакції Закону №1423-ІХ), зокрема, органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки у власність, надано повноваження на погодження та затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. При цьому, підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Разом з тим, норми ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України (в редакції Закону № 1423-ІХ), яка регулює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, не надають відповідному органу місцевого самоврядування після погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймати будь-яке інше рішення ніж про його затвердження та надання такої земельної ділянки у власність. Водночас з аналізу ст. 186 Земельного кодексу України (в редакції Закону № 1423-ІХ) слідує, що перевірка проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації здійснюється на етапі його погодження.

Дослідивши та проаналізувавши зміст наявних у справі матеріалів суд встановив, що за результатами розгляду поданих позивачем 18.06.2021 та 22.09.2021 аналогічних за змістом клопотань про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і власність, разом із погодженим 20.05.2021 в порядку ст. 186-1 ЗК України проектом землеустрою, виконавчим комітетом Ржищівської міської ради Київської області були підготовлені позитивні проекти рішень. Однак при розгляді 05.11.2021 поданого на засідання чергово сесії Ржищівської міської ради проекту рішення № 76 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 за межами населеного пункту на території с. Грушів, Обухівського (Миронівського) району, Київської області», за змістом якого попередньо передбачалося затвердити розглянутий проект землеустрою та прийняти рішення про передачю земельної ділянки з кадастровим номером 3222981500:08:001:0021, зазначений Проект рішення був відхилений.

При цьому, проаналізувавши текст оскаржуваного рішення відповідача від 05.11.2021 № 1260-16-08 щодо відхилення описаного вище Проекту рішення, суд встановив, що таке рішення є невмотивованим та необґрунтованим, оскільки не містить посилання на жодну із підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою.

З огляду на це суд звертає увагу, що рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Також суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09.02.1999 № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

Крім того, Конституційний суд України в рішенні від 29.06.2010 № 17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абз. 3 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини).

Також, як вбачається зі змісту чинної практики Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 74 рішення Європейського суду з прав людини «Лелас проти Хорватії» Суд звернув увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримуються власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятись за рахунок зацікавленої особи, особливо, якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.

У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-1, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-ХІІ, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 08.04.2008, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15.09.2009). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz V. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Отже, виходячи з принципу належного урядування, державні органи зобов`язані діяти в належний спосіб, а суб`єкти владних повноважень, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

В контексті наведеного слід зазначити, що правовідносини з приводу отримання земельної ділянки у власність та подальшого розроблення/погодження проекту землеустрою виникли ще у 2020 - 2021 роках (а саме до 27.05.2021), коли позивач звернувся до Головного управління Держгеокадстру у Київській області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, та продовжились розробленням/погодженням такого проекту.

Таким чином, затвердження проекту землеустрою є частиною процедури отримання позивачем земельної ділянки у власність, розпочатої ще у 2020 році.

Суд наголошує на тому, що вказаний вище проект землеустрою був погоджений у встановленому законом порядку територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, який на той час був наділений такими повноваженнями.

Суд звертає увагу на те, що проектна документація із землеустрою щодо відведення земельної ділянки виготовлена землевпорядною організацією у відповідності до чинного рішення (наказу) Головного управління Держгеокадстру у Київській області від 21.10.2020 №10-15761/15-20-сг, про що зазначено у проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (код згідно КВЦПЗ- 01.03), та погоджена в порядку, визначена ст. 186-1 ЗК України. Протилежного відповідачем суду доведено не було.

Приписами ч. 8 ст. 186 ЗК України прямо зазначено, що підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Більш того, відповідно до вимог ч. 10 ст. 186 цього ж Кодексу, висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб`єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження.

Всупереч вказаним вимог відповідач в оскаржуваному рішенні не навів вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію.

Про такий виключний перелік підстав для відмови у затвердженні документації із землеустрою зазначено в постановах Верховного суду України від 28.02.2019 у справі № 818/1903/17, від 16.11.2020 у справі № 640/5615/19, від 26.10.2021 у справі № 160/5982/19.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує вказані висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Одночасно суд враховує, що згідно з положеннями ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі викладеного суд робить висновок, що оскаржуване рішення Ржищівської міської ради від 05.11.2021 за № 1260-16-08 щодо відхилення Проекту рішення «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 зе межами населеного пункту на території с. Грушів, Обухівського (Миронівського) району, Київської області» є необґрунтованим та безпідставним, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, суд відхиляє як безпідставні наведені відповідачем у тексті відзиву на позов та у запереченні на відповідь на відзив посилання на те, що оскаржуване рішення міської ради було прийнято з огляду на те, що вільні навколо с. Грушів земельні ділянки як землі комунальної власності були виставлені на земельні торги. Так, як по-перше, наведені обставини не були покладені в основу оспорюваного рішення (що вбачається безпосередньо з тексту такого рішення), а по-друге, відповідач не довів це документально достатніми і належними доказами.

Вирішуючи позов в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222981500:08:001:0021 площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Ржищівської територіальної громади та про надання зазначеної земельної ділянки у власність позивача, суд зазначає наступне.

Обрання способу захисту прав у сфері публічно-правових відносин визначається судом з урахуванням змісту ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, принципів адміністративного судочинства та положень ста. 245 цього Кодексу.

Повноваження адміністративного суду в разі задоволення адміністративного позову визначені ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої, суд може прийняти, окрім іншого, постанову про: 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Обрання способу захисту порушеного права повинно гарантувати дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Судом визнається, що в силу вимог Земельного кодексу України затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність віднесено до владних повноважень відповідача. Реалізація таких владних повноважень (межі, спосіб, підстави і вид) врегульована земельним законодавством і не дає можливості відповідачу на власний розсуд визначити зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів рішень.

З цієї причині такі владні повноваження відповідача, передбачені ст. 118 та ст. 186 Земельного кодексу України, не можна ототожнювати із дискреційними повноваженнями.

Відтак належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання Ржищівської міської ради Київської області прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222981500:08:001:0021 площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Ржищівської територіальної громади та про надання зазначеної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

Водночас, суд звертає увагу сторін на те, що згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 246 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.

Суд зазначає, що у зв`язку з розпочатою військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.

У подальшому, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 17.05.2022 № 341/2022, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 22.05.2022 № 2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Украні», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15.08.2022 № 2500-ІХ продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII.

У свою чергу, відповідно до пп. 5 п. 27 розд. X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, як безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

Суд вважає, що вказані обставини унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в частині зобов`язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власніть та відповідно про передачу земельної ділянки у власність позивачу, а тому відповідно до ч. 3 ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до припинення (скасування) в Україні воєнного стану.

Згідно з нормами ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Наявною у матеріалах справи копією квитанції від 08.12.2021 № 86599 підтверджено, що за подання позову ОСОБА_1 до адміністративного суду сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн. Враховуючи те, що при звернення до адміністративного суду із цим позовом з вимогами до Ржищівської міської ради позивач мав сплатити судовий збір у сумі 908 грн. (тобто, за основну позовну вимогу в п. 1 прохальної частини позову), та з огляду на обсяг задоволених за результатами цього позову вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача витрати по оплаті судового збору в сумі 908 грн.

Також позивачем у п. 3 прохальної частини позовної заяви було заявлено вимогу про стягнення на його користь за рахунок коштів відповідача понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн., з приводу чого суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 ст. 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15.

При цьому, з імперативних положень ч. 6 ст. 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст. 30 Закону № 5076, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 18.11.2021 між ОСОБА_1 , в подальшому за текстом договору - «замовник», з однієї сторони та Адвокатським бюро «Олександра Дубового», в особі керуючого Дубового О.В., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльність серії ЧК № 001258 від 15.01.2020, виданого на підставі рішення Ради адвокатів Черкаської області № 428 від 15.01.2020, був укладений договір про надання правової (правничої) допомоги. За умовами цього договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання надавати правничу допомогу замовнику в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Зокрема, згідно із пп. 2.1 п. 2 даного договору замовник доручає виконавцю представляти його інтереси з усіма необхідними права та повноваженнями (в т.ч. шляхом подання позовної заяви та інших документів до суду) у питаннях одержання безоплатно у власність земельної ділянки, в т.ч. у Київському окружному адміністративному суду

Згідно із пп. 3.1 п. 3 договору, перелік, об`єм та вартість правової допомоги, а також порядок розрахунків, умови та строки оплати вартості правової допомоги за цим договором, визначається за згодою сторін в актах наданої правової допомоги, які підписуються сторонами та є невід`ємними частинами договору.

Поряд з цим, відповідно до п. 5.1 зазначеного договору, це договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 1 року.

На підтвердження розміру заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн. позивач подав до суду копію описаного вище договору про надання правової (правничої) допомоги від 18.11.2021 та копію акта наданої правової допомоги від 08.02.2021. Зокрема, за змістом даного акта від 08.12.2021 Адвокатське бюро надало позивачу наступні види правової допомоги:

- надання правової інформації, усних консультацій та роз`яснень з правових питань щодо оскарження рішення Ржищівської міської ради №1260-16-08 від 05.11.2021, - вартістю 1 900,00 грн.;

- збір та підготовка позовних матеріалів, складання позовної заяви за позовом Клієнта до Ржищівської міської ради про визнання протиправним рішення Ржищівської міської ради № 1260-16-08 від 05.11.2021 та зобов`язання вчинити певні дії, - вартістю 5 100,00 грн.

Також у тексті цього акта зазначено, що сторони погодили, що клієнт зобов`язаний сплатити вартість правової допомоги, що визначена в цьому акті, протягом шести місяців після ухвалення судом першої інстанції рішення по суті. При цьому, зазначений акт є невід`мною частиною договору.

Враховуючи викладене та за відсутності мотивованих заперечень відповідача відносно неспівмірності витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про їх задоволення.

Крім того, у позовній заяві позивач просив суд зобов`язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Частиною першою ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства. Суд займає активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.

У рішенні від 30.06.2009 № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

У даному випадку, виходячи зі змісту обставин даної справи, суд дійшов до висновку про відсутність підстав стверджувати про те, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення у даній справі, за умови набрання ним законної сили у встановленому порядку. Таким чином, суд відмовляє у задоволенні вказаного клопотання, як необґрунтованого.

Окрім того, судом з підстав і мотивів, навелених вище по тексту цього рішення суду, було вирішено про відстрочення виконаня судового рішення у справі № 320/16380/21 до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Керуючись статтями 9, 11, 14, 73 - 78, 90, 132, 139, 143, 242 - 246, 250, 255, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Ржищівської міської ради від 05.11.2021 за № 1260-16-08 щодо відхилення Проекту рішення «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 зе межами населеного пункту на території с. Грушів, Обухівського (Миронівського) району, Київської області».

3. Зобов`язати Ржищівську міську раду Київської області прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222981500:08:001:0021 площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Ржищівської територіальної громади та про надання зазначеної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) документально підтверджені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень) та витрати на правничу допомогу у розмірі 7000 грн. (сім тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Ржищівської міської ради Київської області (код ЄДРПОУ 35486602, адреса місцезнаходження: 09230, Київська обл., м. Ржищів, вул. Соборна, 22).

5. Відстрочити виконання рішення суду у зобов`язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.