Ухвала

від 22.01.2024 по справі 320/42600/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

22 січня 2024 року м. Київ № 320/42600/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Головенко О.Д., розглянувши позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТГМ Груп" до Головного управління ДПС у Київській області та Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ТГМ Груп" з позовом до Головного управління ДПС у Київській області та Державної податкової служби України про визнання дій протиправними та зобов"язання вчинити певні дії.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 даний позов було залишено без руху у зв"язку з його невідповідністю КАС України, однак недоліки позовної заяви було усунуто.

Звертаючись до суду із адміністративним позовом так у клопотанні на виконання вимог ухвали суду від 12.12.2023, позивач вказував на те, що при зверненні до суду керувався положеннями встановленими ст. 102 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а тому строк давності становить 1095 днів. Також позивач зазначив, що строки звернення до суду були пропущені також через введення не території України воєнного стану і наявність значної кількості працівників, котрі працюють у віддаленому режимі.

У відповідності до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Посилання позивача на ст. 102 ПК України як на норму права, яка встановлює інші строки звернення до суду, суд вважає необґрунтованими.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до ст. 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної п. 133.4 ст. 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому п. 102.1 цієї ст., якщо: 102.2.1. податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, не було подано; 102.2.2. посадову особу платника податків (фізичну особу - платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов`язання або у кримінальному провадженні винесено рішення про його закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.

Отже, зазначена норма права безпосередньо не визначає строк звернення платника податку до суду з позовом щодо оскарження рішення контролюючого органу.

Разом з тим п. 56.18 ст. 56 ПК України вказує на можливість оскарження в суді податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу у строк, передбачений ст. 102 ПК України - 1095 днів.

Відповідно до абз. 1 п. 56.18 ст. 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Як раніше зазначалося, ст. 56 ПК України регулює правовідносини щодо оскарження рішень контролюючого органу, у тому числі рішень про відмову в реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Вирішуючи питання щодо можливості застосування 1095-ти денного строку звернення до суду у разі оскарження рішень про відмову в реєстрації податкової накладної, суд враховує, що в абз. 1 п. 56.18 ст. 56 ПК України міститься посилання не лише на податкові повідомлення-рішення, а й на інші рішення контролюючого органу.

Однак, для вірного визначення змісту абз. 1 п. 56.18 ст. 56 ПК України необхідно також враховувати положення ст. 102 ПК України.

Проаналізувавши абз. 1 п. 56.18 ст. 56 та ст. 102 ПК України у їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов до висновків про те, що:

у абз. 1 п. 56.18 ст. 56 ПК України закріплене загальне право платника податку оскаржувати в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення;

зазначене право може бути реалізоване платником податків з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 цього Кодексу, лише щодо тих рішень контролюючого органу, які впливають на розмір грошових зобов`язань такого платника податків;

інші рішення, які безпосередньо не впливають на розмір грошових зобов`язань платника податків, можуть бути оскаржені до суду у межах строку, визначеного процесуальним законом, у даному випадку - КАС України.

Під час розгляду суд враховує позицію Верховного Суду до визначення переліку рішень про нарахування грошового зобов`язання, викладений в постанові від 04.09.2018 у справі № 826/19630/16.

Верховний Суд у зазначеній справі не погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що рішення про коригування митної вартості товару не є рішенням контролюючого органу про визначення грошового зобов`язання платника податків, оскільки митна вартість, скоригована таким рішенням, є базою оподаткування в розумінні ст. 23 ПК України в її системному тлумаченні зі ст. 49-50 Митного кодексу України, похідним для числового виразу податкового зобов`язання з мита та податку на додану вартість, які платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету.

Вирішуючи питання про те, що є рішення про відмову в реєстрації податкової накладної похідним для числового виразу податкового зобов`язання позивача з податку на додану вартість колегія суддів враховує положення п. 201.10 ст. 201 ПК України.

Зазначена норма права передбачає, зокрема те, що відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Отже, відмова позивачу в реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних не звільняє позивача від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в цій податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Відтак, рішення про відмову в реєстрації податкової накладної не є похідним для числового виразу податкового зобов`язання з податку на додану вартість та не є рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання, у зв`язку з чим може бути оскаржене до суду у строк, визначений ст. 122 КАС України, а не ст. 102 ПК України.

Щодо твердження позивача, стосовно введення воєнного стану, як причини пропуску строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Необхідно перевірити, яким чином введення на території Україні, могло об`єктивно перешкодити позивачу своєчасно звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів у спірних правовідносинах. При цьому, яке вже зазначалося вище, саме позивач зобов`язаний довести існування таких об`єктивних перешкод.

Втім, як видно зі змісту заявленого клопотання, позивач лише обмежився загальним посиланням на введення в країні воєнного стану, однак при цьому не надає жодних доказів, які б підтверджували неможливість своєчасного звернення її до суду з мотивів введення в країні воєнного стану та наявності вищезазначених обставин.

Верховний Суд у постанові від 25.08.2022 в справі № 240/3771/21 вказав на те, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною. Питання поновлення або наявності підстав для продовження відповідного процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у відповідній заяві.

Отже, саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на неможливість вчасного звернення до суду, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.

На сьогодні Верховним Судом сформовано правову позицію, згідно з якою введення на території України воєнного стану не зупиняє перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 990/115/22, постанови Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 620/7233/21, від 24.10.2022 у справі № 160/175/22 та від 22.09.2022 у справі № 140/13772/21).

Тобто введення воєнного стану може бути поважною причиною пропущення процесуального строку якщо це пов`язано не з загальними, а конкретними причинами, що практично, а не теоретично, заважали вчасно виконати процесуальну дію.

Натомість позивач таких конкретних причин не наводить, як і не надає доказів, які б вказували на поважні причини пропуску строку звернення до суду з позовом. Також позивачем не доведено, що між пропуском процесуального строку і введенням воєнного стану є безпосередній, прямий, причинний зв`язок.

Крім того, позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що наведені у клопотанні підстави для поновлення строку звернення дійсно пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи (яка "сама повинна цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки") та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк, звернення до суду з адміністративним позовом.

Таким чином, оскільки позивач не навів обставин, які виникли внаслідок запровадження воєнного стану, що унеможливили її своєчасне звернення до суду з позовом, суд доходить висновку, що сам факт збройної агресії рф проти України у цьому разі не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

У справі Європейського суду з прав людини Стаббігс та інші проти Великобританії визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

У Рішенні Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії від 25.01.2000 Європейський суд з прав людини зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Перез де Рада Каванілес проти Іспанії). Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції, кожна держава учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що оскільки вказані позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду є неповажними, позовна заява підлягає поверненню відповідно до ч. 2 ст. 123 КАС України.

Керуючись ст. ст. 169, 256, 294-296 КАС України, суддя,-

у х в а л и в:

1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТГМ Груп" до Головного управління ДПС у Київській області та Державної податкової служби України - повернути позивачеві.

2. Роз`яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

3. Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Головенко О.Д.