Рішення

від 23.01.2024 по справі 335/8722/23

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1Справа № 335/8722/23 2/335/261/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Гашук К.В., за участю секретаря судового засідання Куян О.С., представника позивача адвоката Сандак І.А., представника відповідача адвоката Шоніної А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» Запорізької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» Запорізької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач ОСОБА_1 з 13.12.2018 була прийнята на роботу до Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» Запорізької міської ради на посаду юрисконсульта адміністративно-управлінського штату.

29.07.2019 її було переведено на посаду начальника юридичного відділу адміністративно-управлінського підрозділу Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» Запорізької міської ради.

03.08.2023 позивача було звільнено з роботи на підставі пункту 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку із нез`явленням на роботу протягом більше як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, що підтверджується наказом відповідача від 03.08.2023 № 1102 к-тр «Про звільнення ОСОБА_2 ».

Позивачу стало відомо про звільнення лише 14.08.2023, коли її було ознайомлено із цим наказом та вручено трудову книжку.

Позивач вважає своє звільнення незаконним, а наказ про звільнення протиправним та таким, що прийнятий з грубим порушенням вимог законодавства.

Як зазначає позивач, у період часу з 24.03.2023 по 11.08.2023 вона перебувала на лікарняних із причиною непрацездатності «Тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, що не пов`язані з нещасним випадком на виробництві», що підтверджується відповідними листками непрацездатності.

Звільнення за п. 5 ст. 40 КЗпП України є правом роботодавця, а не його обов`язком. Звільнення ж працівника є крайнім заходом, що має бути викликаний виробничою необхідністю, пов`язаною з абсолютною неможливістю замістити непрацездатного працівника іншим працівником. Тобто, суттєве значення для визначення правомірності звільнення, крім кількості днів непрацездатності, є факт нанесення шкоди відповідачу відсутністю позивача на роботі.

Доказів того, що звільнення позивача було викликано виробничою необхідністю у відповідача немає і не може бути, оскільки з 23.03.2023 і на період непрацездатності позивача її обов`язки начальника юридичного відділу спочатку були покладені на юрисконсульта ОСОБА_3 , а згодом, з 06.04.2023 виконуючим обов`язки начальника юридичного відділу було призначено юрисконсульта юридичного відділу Бєлку А.В., що підтверджується відповідними наказами.

Зазначені накази є беззаперечними доказами того, що трудові функції позивача були покладені на інших працівників юридичного відділу, а отже була відсутня виробнича необхідність у звільненні позивача з роботи.

Оскаржуваний наказ не містить необхідних та достатніх обґрунтувань звільнення позивача із займаної посади на підставі п. 5 ст. 40 КЗпП України, як то виробнича необхідність або інші вагомі причини дострокового розірвання трудових відносин із позивачем, не наведено у наказі і обґрунтування того, що її відсутність на роботі шкодить інтересам відповідача.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать, що звільнення її за п. 5 ст. 40 КЗпП України є незаконним та таким, що грубо порушує її трудові права.

Крім того, відповідач не мав правових підстав для звільнення позивача за п. 5 ст. 40 КЗпП України, оскільки йому не було відомо про причини непрацездатності позивача, оскільки у електронних лікарняних зазначається лише загальна причина непрацездатності, а відтак її звільнення було передчасним.

Посилаючись на вказані обставини, а також на положення чинного законодавства, яке регулює трудові відносини, позивач просила суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ КНП «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» ЗМР від 03.08.2023 №1102 к-тр «Про звільнення ОСОБА_2 »;

- поновити ОСОБА_1 у КНП «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» ЗМР на посаді начальника юридичного відділу адміністративно-управлінського підрозділу;

- стягнути з КНП «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» ЗМР на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 04.08.2023 по дату ухвалення судом рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі;

- стягнути з КНП «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» ЗМР на користь ОСОБА_1 компенсацію за заподіяну моральну шкоду у розмірі 100000 грн.;

- стягнути з КНП «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» ЗМР на користь ОСОБА_1 судові витрати понесені за оплату судового збору у розмірі 1073,60 грн.;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 у КНП «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» ЗМР на посаді начальника юридичного відділу адміністративно-управлінського підрозділу.

Ухвалою судді від 13.09.2023 прийнято до розгляду зазначену позовну заяву за правила спрощеного позовного провадження та відкрито провадження у цій справі. Встановлено сторонам у справі строки для подання заяв по суті справи.

05.10.2023 до суду надійшов відзив Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» Запорізької міської ради, відповідно до якого представник позивача зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах Закону.

В обґрунтування відзиву зазначено, що позивач визнала у своєму позові, що вона з 24.03.2023 по 11.08.2023 перебувала на лікарняному, і що її тимчасова непрацездатність не була пов`язана із нещасним випадком на виробництві, а тому у відповідача не виникало обов`язку зберігати місце роботи позивача до відновлення її працездатності або встановлення інвалідності.

Звільнення того чи іншого працівника на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є безумовним правом роботодавця, якщо працівник не перебуває на лікарняному у зв`язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням. Відтак відповідач діяв у спосіб та у межах встановлених законом.

За час перебування на лікарняному ОСОБА_1 була відсутня на роботі у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю більше чотирьох місяців підряд. Жодного разу протягом вказаного періоду позивач із заявами про збереження за нею робочого місця не зверталася, бажання працювати на підприємстві не виказувала.

Крім того, як зазначено представником відповідача, задоволення позову позивача не призведе до відновлення порушеного права, оскільки позивач просить поновити її на посаді начальника юридичного відділу, яка була скорочена згідно Наказу № 49 від 05.04.2023 «Про зміни в структурі КНП «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» Запорізької міської ради та наказу № 50 від 05.04.2023 «Про внесення змін до штатного розпис з 28.06.2023».

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди є похідними вимогами від вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, також не підлягають задоволенню, на думку представника відповідача.

13.10.2023 представником позивача адвокатом Сандак І.А. подано відповідь на відзив, в якій зазначено, що оспорюваний позивачем наказ порушує норми ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки позивач була звільнена з роботи у період її лікарняного 03.08.2023.

Крім того, із наданих до відзиву документів убачається, що позивача звільнено з роботи двічі, оскільки згідно наказу № 859 к-тр від 28.06.2023, ОСОБА_4 було звільнено з посади начальника юридичного відділу на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Крім того, відповідач наданим відзивом та доданими до нього доказами не спростував неправомірність звільнення позивача згідно наказу від 03.08.2023 №1102к-тр, а навпаки підтвердив незаконність оспорюваного розпорядчого документу.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з підстав, що викладені у позовній заяві та у відповіді на відзив.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у ній докази в сукупності, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із Комунальним некомерційним підприємством «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» Запорізької міської ради з 13.12.2018. У період з 13.12.2018 по 29.07.2019 працювала на посаді юрисконсульта адміністративно-управлінського штату, а з 29.07.2019 переведена на посаду начальника юридичного відділу адміністративно-управлінського підрозділу, що підтверджується записами у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 .

Згідно наказу Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» Запорізької міської ради № 1102 к-тр від 03.08.2023 «Про звільнення ОСОБА_2 », звільнено ОСОБА_1 за п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з нез`явленням на роботу протягом більш як чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності. Відповідно до цього наказу ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці з 14.03.2023 по 02.08.2023 у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, що підтверджується табелями обліку робочого часу, листком непрацездатності та витягом е-лікарняних з Електронного реєстру листків непрацездатності Пенсійного фонду.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у разі нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні.

За працівниками, які втратили працездатність у зв`язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності

Згідно листка непрацездатності Серії АЛВ №707940, позивач ОСОБА_1 перебувала на лікарняному у період з 24.03.2023 по 07.04.2023, і з 08.04.2023 (субота) мала приступити до роботи. Як зазначено було представником позивача у судовому засіданні, позивач мала вихідні дні у роботі суботу та неділю, а відтак вона повинна була з`явитися на роботу 10.04.2023.

Разом із тим, у подальшому ОСОБА_1 перебувала на лікарняних, згідно електронних листків непрацездатності: ЛН 7515816-2014181035-1 у період з 10.04.2023 по 12.04.2023; ЛН 7515816-2014236833-1 у період з 13.04.2023 по 18.04.2023; ЛН 7515816-2014342939-1 у період з 19.04.2023 по 21.04.2023; ЛН 7515816-2014419200-1 у період з 22.04.2023 по 26.04.2023; ЛН 7515816-2014508908-1 у період з 27.04.2023 по 01.05.2023; ЛН 7515816-2014588894-1 у період з 02.05.2023 по 05.05.2023; ЛН 7818464-2014743719-1 у період з 08.05.2023 по 15.05.2023; ЛН 7818464-2014880684-1 у період з 16.05.2023 по 18.05.2023; ЛН 7818464-2014939139-1 у період з 19.05.2023 по 02.06.2023; ЛН 7818464-2015177661-1 у період з 03.06.2023 по 09.06.2023; ЛН 8129693-2015335402-1 у період з 12.06.2023 по 26.06.2023; ЛН 8129693-2015565245-1 у період з 27.06.2023 по 17.07.2023; ЛН 8414156-2015879053-1 у період з 18.07.2023 по 11.08.2023.

Вказані обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 перебувала на лікарняних, у зв`язку із чим була відсутня на роботі з 24.03.2023 по 11.08.2023, тобто, більше ніж чотири місяці підряд. Перерва у лікарняних приходилась на вихідні, для ОСОБА_1 , дні, що було підтверджено у судовому засіданні її представником.

Згідно відомостей, які містяться у листках непрацездатності, лікарняні ОСОБА_1 не були пов`язані із трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, оскільки причиною непрацездатності зазначено тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, що не пов`язані з нещасним випадком на виробництві, захворювання або травма загального характеру.

За таких обставин суд доходить до висновку, що звільнення позивача на підставі п. 5 ч. 1 ст.40КЗпП України було законним, оскільки безперервний чотирьохмісячний період непрацездатності позивача розпочався з 24.03.2023 та безперервно тривав до дати звільнення позивача, 03.08.2023, тобто протягом більш як чотирьох місяців підряд, при цьому, її захворювання не були визнані такими, що пов`язані з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, а тому підстави для задоволення позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення позивача, а також про її поновлення на роботі, відсутні.

Інші заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди є похідними від позовних вимог про поновлення її на роботі.

З огляду на те, що судом не встановлено незаконності звільнення позивача із роботи на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, то є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, як похідні від позовних вимог про поновлення на роботі, позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

У своїй позовній заяві позивач зазначала, що у відповідача була відсутня виробнича необхідність у її звільненні, оскільки виконання її обов`язків було покладено на інших працівників відповідача.

Разом із тим, суд критично оцінює такі доводи позивача, з огляду на те, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір може бути розірваний з ініціативи роботодавця, тобто таке звільнення є правом роботодавця, крім випадків, коли таке захворювання виникло у зв`язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням. У даному випадку лише роботодавець визначає чи є звільнення працівника з підстав, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, необхідним та доцільним.

При цьому, чинним законодавством не передбачено, що роботодавець зобов`язаний утриматися від звільнення працівника на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, якщо таке звільнення не пов`язане із необхідністю прийняття нового працівника для виконання виробничих завдань або функцій працівника, який підлягає звільненню.

Доводи представника позивача про те, що фактично ОСОБА_1 була звільнена з посади начальника юридичного відділу ще згідно наказу від 28.06.2023 № 859 к-тр, є безпідставними, оскільки, як вбачається зі змісту цього наказу, ОСОБА_1 було звільнено на підставі п. 1 ст. 40 КзПП, у зв`язку із скороченням штату працівників та неможливістю подальшого її працевлаштування, проте, днем звільнення ОСОБА_1 , згідно цього наказу, вважається перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність. Враховуючи те, що ОСОБА_1 продовжувала хворіти, у тому числі і на час винесення оспорюваного наказу, строк настаннязвільнення позивачаще ненастав,оскільки вінмав настатипісля виходуїї нароботу злікарняного,а відтакнаказ від 28.06.2023 № 859 к-тр не було приведено до виконання, про що також свідчать відомості про нарахування та виплату позивачу лікарняних у липні та серпні 2023 року.

Посилання представника позивача на те, що ОСОБА_1 незаконно було звільнено у період її тимчасової непрацездатності, оскільки вона продовжувала перебувати на лікарняному до 11.08.2023, є безпідставними з тих підстав, що ч. 3 ст. 40 КЗпП України, заборонено звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності, окрім звільнення, проведеного на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Доводи представника позивача, викладені у відповіді на відзив, з приводу того, що звільнення позивача відповідно до наказу від 03.08.2023 не можна вважати законним, оскільки дата звільнення позивача суперечить вимогам ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», суд не приймає до уваги та не оцінює їх по суті, виходячи з того, що вказані доводи, по-перше не були зазначені, як підстава заявлених позовних вимог, а по-друге, неправомірне, на думку представника позивача, зазначення відповідачем у оспорюваному наказі дати звільнення ОСОБА_1 не свідчить про незаконність самого звільнення позивача на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а позовні вимоги про зміну дати звільнення позивачем не заявлялись.

З урахуванням викладених вище обставин, у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 19, 76, 81, 141, 264, 265, 269, 279 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» Запорізької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, відмовити

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступна та резолютивна частини рішення виготовлені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 17 січня 2024 року.

Повне судове рішення складене 22 січня 2024 року.

Повні відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровано місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Комунальне некомерційне підприємство «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» Запорізької міської ради, місцезнаходження: м. Запоріжжя, вул. Перемоги буд. 80, код ЄДРПОУ 05498677.

Суддя К.В. Гашук