Рішення

від 23.01.2024 по справі 317/4786/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

ЄУН: 317/4786/23

Провадження №: 2/336/509/2024

23.01.24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

23 січня 2024 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Петренко Л.В., за участі секретаря судового засідання Нагорних О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу № ЄУН 317/4786/23 (номер провадження 2/336/509/2024) за позовною заявою ОСОБА_1 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріхівський Завод Сільгосптехніка», про стягнення заборгованості за договором поставки, -

встановив:

29 вересня 2023 року з Запорізького районного суду Запорізької області до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, за підсудністю, надійшла цивільна справа №317/4786/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріхівський Завод Сільгосптехніка» про стягнення заборгованості за договором поставки.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що між фізичною особою ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Оріхівський Завод Сільгосптехніки» 10 листопада 2022 року укладено договір поставки №-12757/05.2022 на строк дії до 31 грудня 2022 р.

Згідно з п. 10.1. договору передбачені умови щодо того що в будь якому разі до повного виконання Сторонами зобов`язань по даному Договору, в тому числі гарантійних зобов`язань.

Згідно з п. 10.2. закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за Договором, яке мали місце під час дії Договору.

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених Договором, передати у власність покупця товар, а саме гноєрозкидач РОУ-6, який є в наявності у постачальника, а покупець зобов`язався прийняти наступний Товар та оплатити його на умовах даного договору.

Згідно з п 3.1. загальна вартість товару становить 120000.00 гривень без ПДВ.

Відповідно до п. 3.3. договору покупець зобов`язався здійснити попередню оплату товару в розмірі 36000,00 гривень без ПДВ. Остаточна оплата проводиться в день приймання-передачі товару, після підписання сторонами даного договору.

Поставка Товару здійснюється протягом 14-ти робочих днів, після оплати товару покупцем (п.3.5.)

На виконання умов договору та виставленого відповідачем рахунку на оплату №000349 від 10 листопада 2022 року, позивачем (покупцем) 14.11.2022р. здійснено попередню оплату в розмірі 36000,00 гривень без ПДВ.

Відповідно до квитанції про оплату від АТ КБ ПриватБанку №0.0.2740525937.1 свої зобов`язання з попередньої оплати за товар на адресу відповідача позивачем виконано в повному обсязі.

Проте, в строк, згідно попередньої оплати 14.11.2022 р. товар не був поставлений постачальником. Кінцевий строк постачання товару згідно умов договору настав 28.11.2022 року.

Згідно з п. 6.4 Договору № 12757/05.2022 від 10 листопада 2022 р. передбачена відповідальність відповідача за прострочення передачі товару згідно п. 4.1., а саме відповідач (постачальник) сплачує на користь позивача (покупця) пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національною Банку України, яка діяла протягом періоду за кожний день прострочення.

Загальна кількість днів прострочення поставки товару становить 170 днів.

Неустойка (пеня) за прострочення поставки товару за період з 28.11.2022 р. - по 22.08.2023 р. складає 8926,03грн.

Відповідач має заборгованість перед позивачем з повернення оплаченої попередньої оплати за товар 36000,00 грн. та заборгованості з пені в розмірі 8432,88 грн. внаслідок порушення строків постачання товару.

Позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріхівський Завод Сільгосптехніки» (код за ЄДРПОУ 44887848) на користь фізичної особи ОСОБА_1 (код ІПН НОМЕР_1 ) грошову суму в розмірі 53926,03 грн., з якої: основний борг - 36000,00 грн.; пеня - 8926,03 грн.; витрати на надання правової допомоги - 9000,00 грн. Позивач також просить стягнути сплачений ним судовий збір.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 жовтня 2023 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою. Судом постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Роз`яснено відповідачу право на подання відзиву на позовну заяву, також роз`яснено сторонам право на подання відповіді на відзив та заперечення.

Позивач в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, не заперечує проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення.

Представник відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріхівський Завод Сільгосптехніка», в судові засідання призначені на 07 листопада 2023 року о 10-30 год., 06 грудня 2023 року о 10-00 год, та 23 січня 2024 року о 08-30 год., не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення кореспонденції за адресою місцезнаходження юридичної особи, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, згідно зі ст. 128 ЦПК України, вважається повідомленим належним чином. Крім того, відповідача повідомляли за адресою фактичного місцезнаходження, зазначеною в позовній заяві. Клопотань про перенесення розгляду справи чи розгляд справи за його відсутності не надходило. Відзиву на позовну заяву не надходило.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Умови проведення заочного розгляду справи визначені ст. 280 ЦПК України, де передбачено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

В даному випадку наявна вся сукупність умов для проведення заочного розгляду справи, а тому суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалює заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до положень статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Судом встановлено, що 10 листопада 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оріхівський Завод Сільгосптехніка» та ОСОБА_1 укладено договір поставки № 12757/05.2022.

Відповідно до п. 1.1 договору поставки № 12757/05.2022, предметом вказаного договору є те, що постачальник зобов`язується в порядку та на умовах визначених цим договором передати у власність покупця товар - гноєрозкидач РОУ-6 в кількості 1 шт. вартістю 120000,00 грн. без ПДВ, а покупець зобов`язується своєчасно прийняти наступний товар та здійснити його оплату на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2. вказаного договору постачальник підтверджує, що товар, який поставляється, належить йому на праві власності, не перебуває під забороною, відчуженням, арештом, не утримується третіми особами, не є предметом застави або іншим способом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами або державою, жодна третя особа не має будь-яких прав на товар.

Згідно з п. 1.3. вказаного договору постачальник гарантує, що товар, належить йому на праві власності, не перебуває під забороною, відчуженням, арештом, не є предметом застави та іншим способом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України.

Відповідно до п. 1.4. договору право власності на товар та ризик випадкового знищення/пошкодження товару переходить від постачальника до покупця в момент приймання-передачі товару, що засвідчується підписанням сторонами акту приймання-передачі товару та/або видаткової накладної.

Сторони узгодили ціну та порядок здійснення розрахунків.

Відповідно до п. 3.1. договору загальна вартість товару становить 120000,00 грн. без ПДВ.

Згідно з п. 3.2. договору оплата товару провадиться в національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний в реквізитах даного договору, в наступному порядку:

Згідно з п. 3.3. договору попередня оплата товару здійснюється покупцем у розмірі 36000,00 грн. без ПДВ.

Згідно з п. 3.4. договору остаточна оплата проводиться в день приймання-передачі товару, після підписання сторонами даного договору. Датою платежу вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок постачальника.

Згідно з п. 3.5. договору поставка товару здійснюється протягом 14-ти робочих днів, після оплати товару покупцем.

Згідно з п. 3.6. договору вартість послуг доставки входить до загальної вартості товару та здійснюється постачальником.

Згідно з п. 3.8. договору сторони несуть відповідальність за правильність вказаних реквізитів.

Відповідно до п. 4.1. договору постачальник поставляє товар за адресою: Хмельницька область, Білогірський район, с. Москалівка.

Відповідно до п. 4.1. договору постачальник поставляє товар за адресою вказаною в п. 4.1. договору про що, повідомляє представника покупця не пізніше ніж за 1 (один) робочий день до запланованої дати поставки.

Відповідно до п. 6.1 договору у випадку порушення умов даного договору сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та відповідним чинним законодавством України. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням визначених змістом зобов`язання.

Згідно з п. 6.4 договору за прострочення передачі товару згідно п. 4.1. договору, постачальник сплачує на користь покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національною Банку України, вартості товару, за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 10.1 договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2022 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами зобов`язань по даному договору, в тому числі гарантійних зобов`язань.

Згідно з п. 10.2 договору закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до п. 11.7 договору, сторони підтверджують, що досягли згоди щодо усіх істотних умов даного договору, всі умови договору є зрозумілими, укладання даного договору відповідає інтересам та виражає дійсну волю кожної зі сторін.

Відповідачем було видано покупцю ОСОБА_1 рахунок на оплату №000349 від 10 листопада 2022 року за договором № 12757/05.2022, з зазначенням реквізитів для оплати, призначення попередня оплата за товар - гноєрозкидач РОУ-6 (30%) в сумі 36000,00 грн. без ПДВ (а.пр. 19).

14 листопада 2022 року позивач сплатив за даним рахунком, що підтверджується квитанцією про оплату №0.0.2740525937.1 (а.пр. 18).

Позивач виконав зобов`язання та вніс попередню оплату за товар - гноєрозкидач РОУ-6 (30%) в сумі 36000,00 грн., проте товар не був поставлений постачальником. Кінцевий строк постачання товару згідно умов договору настав 28.11.2022 року, проте зобов`язання не виконані.

До позову позивачем надана вимога щодо повернення суми попередньої оплати адресована директору ТОВ «Оріхівський завод сільгосптехніки», проте доказів направлення та вручення такої вимоги відповідачеві позивачем не надано.

Договір № 12757/05.2022 від 10листопада 2022 року, у зв`язку із невиконанням якого з боку відповідача позивач - фізична особа ОСОБА_1 звернувся до суду, укладений між ТОВ «Оріхівський завод сільгосптехніки» та громадянином ОСОБА_1 як фізичною особою без статусу суб`єкта підприємницької діяльності.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оріхівський Завод Сільгосптехніка», юридична адреса місцезнаходження: Запорізька область, м. Оріхів, вул. Овчаренка, 140, тобто місцезнаходження відповідача на території де ведуться бойові дії.

Всупереч умов договору поставки відповідач не виконав свого зобов`язання, та не поставив позивачу товар, за який позивачем внесено попередню оплату.

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін врегульовані договором, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу п. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За своєю правовою природою Договір № 12757/05.2022 від 10 листопада 2022 року є договором поставки.

У загальних положеннях ЦК України про купівлю-продаж (ст. 693 ЦК України) передбачена можливість проведення попередньої оплати товару та правила, пов`язані зі здійсненням такої оплати.

Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, об`єднаної палати від 16.09.2022 у справі №913/703/20, Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).

За приписами ч. 2 статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Наведена правова норма передбачає можливість пред`явлення до продавця альтернативних вимог - або передати обумовлений договором купівлі-продажу товар, за який вже здійснена попередня оплата, або вимагати сплаченої за товар суми. Право вибору при цьому належить покупцеві.

Зі змісту п. 3.3 договору вбачається, що сторонами чітко визначена умова оплати товару шляхом здійснення попередньої оплати.

Відповідачем було видано покупцю ОСОБА_1 рахунок на оплату №000349 від 10 листопада 2022 року за договором № 12757/05.2022, з зазначенням реквізитів для оплати, призначення попередня оплата за товар - гноєрозкидач РОУ-6 (30%) в сумі 36000,00 грн. без ПДВ (а.пр. 19).

14 листопада 2022 року позивач сплатив за даним рахунком, що підтверджується квитанцією про оплату №0.0.2740525937.1 (а.пр. 18).

Матеріалами справи доведено, що за договором № 12757/05.2022 від 10 листопада 2022 року позивачем перераховано відповідачу 36000,00 грн. грошових коштів як попередня оплата за товар.

Відповідачем товар, що є предметом договору № 12757/05.2022 від 10 листопада 2022 року, поставлений не був, грошові кошти в розмірі 36000,00 грн. не повернуто.

Відповідно до п. 10.1 договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2022 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами зобов`язань по даному договору, в тому числі гарантійних зобов`язань.

Згідно з ч.1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст. 664 ЦК України унормовано, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідач належних і допустимих доказів, передання позивачу товару, що є предметом Договору № 12757/05.2022 від 10 листопада 2022 року, суду не надав.

Статтею 615 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

Отже, у відповідача виникло зобов`язання по передачі позивачу оплаченого товару.

Згідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 3.5. договору поставка товару здійснюється протягом 14-ти робочих днів, після оплати товару покупцем.

Як встановлено судом з матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов`язання щодо надання послуг належним чином та у встановлений в договорі строк не виконав.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання щодо передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

При цьому, можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного із варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Позивач реалізував своє право, у порядку встановленому ч. 2 ст. 693 ЦК України шляхом пред`явлення відповідачу вимоги щодо повернення суми попередньої оплати, сплаченої за товар, який поставлений не був.

Доказів повернення позивачу грошових коштів у сумі 36000,00 грн. станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого «права власності».

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).

Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов`язань сторін за договором, в тому числі припинення обов`язку продавця поставити погоджений товар (в межах зобов`язання, яке виникло з конкретної погодженої поставки).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як слідує із статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За таких обставин, оскільки обов`язок Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріхівський Завод Сільгосптехніка» з повернення суми попередньої оплати у розмірі 36000,00 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не спростований, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення суми попередньої оплати в розмірі 36000,00 грн. є такою, що ґрунтується на законі, заявлена до стягнення правомірно та підлягає задоволенню судом.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 8926,03 з посиланням на п. 6.4. договору, відповідно до якого за прострочення передачі товару згідно п. 4.1. договору, постачальник сплачує на користь покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національною Банку України, вартості товару, за кожний день прострочення.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Нормами ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Нормами статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язань може забезпечуватися згідно з законом або договором, зокрема, неустойкою.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Сторони домовились, що відповідно до п. 4.1. договору постачальник поставляє товар за адресою: Хмельницька область, Білогірський район, с. Москалівка.

Відповідно до п. 4.1. договору постачальник поставляє товар за адресою вказаною в п. 4.1. договору про що, повідомляє представника покупця не пізніше ніж за 1 (один) робочий день до запланованої дати поставки.

Відповідно до п. 6.1 договору у випадку порушення умов даного договору сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та відповідним чинним законодавством України. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням визначених змістом зобов`язання.

Згідно з п. 6.4 договору за прострочення передачі товару згідно п. 4.1. договору, постачальник сплачує на користь покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національною Банку України, вартості товару, за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 10.1 договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2022 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами зобов`язань по даному договору, в тому числі гарантійних зобов`язань.

Згідно з п. 10.2 договору закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до п. 11.7 договору, сторони підтверджують, що досягли згоди щодо усіх істотних умов даного договору, всі умови договору є зрозумілими, укладання даного договору відповідає інтересам та виражає дійсну волю кожної зі сторін.

Так, відповідно до п. 6.4 договору сторони домовились, що за прострочення передачі товару згідно п. 4.1. договору, постачальник сплачує на користь покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національною Банку України, вартості товару, за кожний день прострочення.

Факт невиконання відповідачем взятих на себе за умовами Договору зобов`язань щодо надання позивачу послуг матеріалами справи доведений.

Правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у постачальника (продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням.

В даному випадку відбулося прострочення зобов`язання з повернення суми попередньої оплати товару.

У зв`язку із цим позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 8926,03грн. пені, яка розрахована за період з 28.11.2022 р. - по 22.08.2023 р.

Сторони також домовились, що згідно з п. 7.1. договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне не виконання своїх зобов`язань за даним договором у випадку настання та дії надзвичайних, невідворотних обставин, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами даного договору (форс-мажор). До таких обставин за даним договором належать: військові дії, повстання, блокади, стихійні лиха, акти державних органів та органів місцевого самоврядування, інші обставини непереборної сили, що прямо впливають на неможливість виконання сторонами зобов`язань за даним договором.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

У статті 44 Господарського кодексу України зазначено, що одним з принципів підприємницької діяльності є комерційний ризик.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

При цьому, у пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

Таким чином, за загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Враховуючи положення законодавства щодо форс-мажорних обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по договору поставки товару № 12757/05.2022 від 10 листопада 2022 року, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24 лютого 2022 року в Україні воєнного стану та неможливістю належного виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором.

Воєнний стан в Україні введено 24 лютого 2022 року, а договір між сторонами укладено 10 листопада 2022 року, тобто більше, ніж через 8 місяців після введення воєнного стану, таким чином обставини щодо воєнних дій, ракетних обстрілів тощо вже існували станом на момент укладення договору.

На думку суду, найскладніші часи були саме на початку військової агресії, за перші місяці війни було окуповано велику частину території України, і саме у подальшому ситуація у воєнному плані покращилася та суб`єкти господарювання пристосувалися до ведення господарської діяльності в умовах воєнного стану.

Введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідач не надав доказів того, що підприємство повністю зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оріхівський Завод Сільгосптехніка», юридична адреса місцезнаходження: Запорізька область, м. Оріхів, вул. Овчаренка, 140; фактична адреса місцезнаходження: м. Запоріжжя, просп. Соборний, 8.

В даному випадку відповідач не надав доказів, що існування воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором у встановлений строк.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 6.4 договору сторони домовились, що за прострочення передачі товару згідно п. 4.1. договору, постачальник сплачує на користь покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національною Банку України, вартості товару, за кожний день прострочення.

Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 8926,03 грн. пені, яка розрахована за період з 28.11.2022 р. - по 22.08.2023 р.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що вказаний розрахунок є правильним.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Згідно з частиною 1 статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Так, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Так, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Суд об`єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги, що: - зобов`язання щодо поставки товару позивачу відповідачем не виконані, відповідачем сума попередньої оплати за товар позивачу не повернута; Товариство з обмеженою відповідальністю «Оріхівський Завод Сільгосптехніка», знаходиться юридична адреса місцезнаходження: Запорізька область, м. Оріхів, вул. Овчаренка, 140, тобто місцезнаходження відповідача на території де ведуться бойові дії, в матеріалах справи відсутні докази завдання позивачу збитків, внаслідок допущеного відповідачем порушенням; відомостей щодо наявності збитків чи інших невідворотних наслідків для позивача від допущеного відповідачем порушення матеріали справи також не містять; судом також враховано, що пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може. Тому при зменшенні розміру пені та штрафу позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.

Судом враховано інтереси позивача та прийнято до уваги, що позивач мав правомірні очікування поставки товару у строки, узгоджені сторонами.

Отже, беручи до уваги правове призначення штрафних санкцій, надаючи оцінку всім описаним вище обставинам справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зменшити визначений позивачем розмір пені 8926,03 грн. до 15 %, та стягнути з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 1338,90 грн.

Таке зменшення розміру пені суд вважає розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 1338,90 грн.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 , підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми попередньої оплати за договором № 12757/05.2022 від 10 листопада 2022 року в розмірі 36000,00 грн. та пені в розмірі 1338,90 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Щодо судових витрат

Згідно з ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Позивач при подачі позову сплатив судовий збір в розмірі 1073,60 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до п.2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначаються розподіл судових витрат.

Оскільки суд зменшив розмір пені, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, у зв`язку з чим відповідно до вимог частини 1 статті 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (без урахування зменшення штрафних санкцій); стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в розмірі 1073,60 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частин 2, 3 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Згідно з правилами пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Відповідно до договору № 1/10-2023 від 01 травня 2023 року про надання правової допомоги слідує, що її надавав фізична особа підприємець ОСОБА_2 .

В матеріалах справи відсутні дані, що позивачу надавав правничу допомогу адвокат.

Витрати на ті ж послуги, надані юристами, які не є адвокатами, відшкодуванню не підлягають.

Як вбачається зі статті 137 ЦПК України підлягають розподілу судові витрати на професійну правничу допомогу, яка надається саме адвокатами.

Згідно положень статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Таким чином, вимоги щодо розподілу судових витрат, згідно розрахунку судових витрат, який зроблений позивачем, щодо надання правової допомоги особами, які не є адвокатами не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 7, 10, 11, 12, 13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 274, 279, 280-284, 289, 354-355 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріхівський Завод Сільгосптехніка» про стягнення заборгованості за договором поставки, - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріхівський Завод Сільгосптехніка» на користь ОСОБА_1 суму попередньої оплати за договором № 12757/05.2022 від 10 листопада 2022 року в розмірі 36000,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріхівський Завод Сільгосптехніка» на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 1338,90 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріхівський Завод Сільгосптехніка» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1073,60 грн.

Відмовити ОСОБА_1 в стягненні витрат на правову допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: Хмельницька область, Білогірський район, с. Москалівка.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Оріхівський Завод Сільгосптехніка», код ЄДРПОУ 44887848, юридична адреса місцезнаходження: Запорізька область, Пологівський район, м. Оріхів, вул. Овчаренка, 140; фактична адреса місцезнаходження: м. Запоріжжя, просп. Соборний, 8.

Дата складання повного судового рішення 23 січня 2024 року.

Суддя: