Рішення

від 22.01.2024 по справі 368/1212/23

КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 368/1212/23

2/368/178/24

Рішення

Іменем України

"22" січня 2024 р. Кагарлицький районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Іванюти Т.Є.

при секретарі Вареник О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кагарлику справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) про тлумачення заповіту, -

встановив :

Позивач звернувся до суду з даним позовом посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На момент смерті ОСОБА_4 на праві власності належало наступне нерухоме майно:

- земельна ділянка загальною площею 3,8101 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222235400:03:307:0030, що розташована за адресою: Київська область, Кагарлицький район, Липовецька сільська рада;

- земельна ділянка загальною площею 3,8107 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222285400:03:007:0001, що розташована за адресою: Київська область, Кагарлицький район, Липовецька сільська рада;

- право на майновий пай в КСП «Відродження», яке становить 13189 пайових гривень;

- право на майновий пай в КСП «Відродження», яке становить 2586 пайових гривень.

Отже, після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина.

03.08.2004 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Липовецької сільської ради Кагарлицького району Київської області Таран Г.Г. за реєстровим №23, згідно з яким ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробила наступне розпорядження, а саме:

заповіла державний акт на право приватної власності на землю І-КВ №114535, розміром 3,81 га, державний акт КВ №107718, розміром 3,81 га та майнові паї розміром 12847 грн. та розміром 2519 грн. позивачу.

16.09.2021 року позивач звернувся до державного нотаріуса Кагарлицької районної державної нотаріальної контори Грачової Л.І. із заявою про видачу свідоцтв про право на спадщину ОСОБА_4 за заповітом.

У листі від 16.03.2021 року №436/02-14 нотаріус роз`яснила позивачу, що заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини. Проте, таким вимогам заповіт ОСОБА_4 не відповідає, у зв`язку з чим видати свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно ОСОБА_4 не є можливим.

Отже, положення заповіту ОСОБА_4 від 03.08.2004 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Липовецької сільської ради Кагарлицького району Київської області Таран Г.Г. не є чіткими та зрозумілими, а тому просить про тлумачення заповіту.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив суд його задоволити.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, надіслали заяву в якій просить слухати справу у їхню відсутність, проти задоволення позову не заперечує.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з слідуючих підстав.

Відповідно положень до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке вона може здійснити шляхом звернення до суду у визначеному ЦПК України порядку (ст. 4 ЦПК України) і що також гарантовано ст.124 Конституції України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 81 зазначеного вище Кодексу кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).

Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов`язків учасниками справи, у тому числі й в частині подання ними доказів та заяви клопотань з приводу забезпечення доказів

Так в судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На момент смерті ОСОБА_4 на праві власності належало наступне нерухоме майно:

- земельна ділянка загальною площею 3,8101 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222235400:03:307:0030, що розташована за адресою: Київська область, Кагарлицький район, Липовецька сільська рада;

- земельна ділянка загальною площею 3,8107 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222285400:03:007:0001, що розташована за адресою: Київська область, Кагарлицький район, Липовецька сільська рада;

- право на майновий пай в КСП «Відродження», яке становить 13189 пайових гривень;

- право на майновий пай в КСП «Відродження», яке становить 2586 пайових гривень.

Отже, після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина.

03.08.2004 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Липовецької сільської ради Кагарлицького району Київської області Таран Г.Г. за реєстровим №23, згідно з яким ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробила наступне розпорядження, а саме:

заповіла державний акт на право приватної власності на землю І-КВ №114535, розміром 3,81 га, державний акт КВ №107718, розміром 3,81 га та майнові паї розміром 12847 грн. та розміром 2519 грн. ОСОБА_1 .

16.09.2021 року ОСОБА_1 звернувся до державного нотаріуса Кагарлицької районної державної нотаріальної контори Грачової Л.І. із заявою про видачу свідоцтв про право на спадщину ОСОБА_4 за заповітом.

У листі від 16.03.2021 року №436/02-14 нотаріус роз`яснила ОСОБА_1 , що заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини. Проте, таким вимогам заповіт ОСОБА_4 не відповідає, у зв`язку з чим видати свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно ОСОБА_4 не є можливим.

Отже, положення заповіту ОСОБА_4 від 03.08.2004 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Липовецької сільської ради Кагарлицького району Київської області Таран Г.Г. не є чіткими та зрозумілими, у зв`язку з чим винекла необхідність тлумачення заповіту судом.

Заповітом, відповідно до положень статті 1233 ЦК України, є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до положень статті 213 ЦК України зміст правочину може бути юридично розтлумачений.

Оскільки правочином відповідно до українського законодавства є дія особи, що спрямовується на придбання, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків, необхідність тлумачення змісту правочинів виникає у випадках нечіткого виявлення волі сторонами. У таких випадках необхідно встановити дійсні наміри сторін. Це означає, що суб`єкт тлумачення повинен встановити загальне для усіх сторін значення слів і понять.

Особливості тлумачення заповіту викладені у статті 1256 ЦК України.

Згідно статті 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями, тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України.

Виходячи зі змісту вказаних норм, суд може ухвалити рішення про тлумачення заповіту лише при розгляді юридичного спору між сторонами (пункт 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада2009 року № 9).

Тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.

Неточне відтворення у заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене неоднаковим використанням у ньому слів, понять та термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту у цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача щодо долі спадщини.

При тлумаченні змісту правочину береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає можливості з`ясувати зміст окремих частин правочину, останній встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Системний аналіз положень статей 213, 1256 ЦК України дає підстави для висновку, що при тлумаченні змісту заповіту не допускається пошук волі заповідача, яка не знайшла відображення у тексті самого заповіту, а також не допускається внесення змін у зміст заповіту, який є особистим розпорядженням фізичної особи щодо належного їй майна, яким вона відповідно до законодавства має право розпоряджатися на момент укладення заповіту.

Метою тлумачення правочину є з`ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малось на увазі (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2019 року у справі № 335/4131/18).

Оскільки правочином відповідно до українського законодавства є дія особи, що спрямовується на придбання, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків, необхідність тлумачення змісту правочинів виникає у випадках нечіткого виявлення волі сторонами. У таких випадках необхідно встановити дійсні наміри сторін. Це означає, що суб`єкт тлумачення повинен встановити загальне для усіх сторін значення слів і понять (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року у справі №755/7730/16-ц). Тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт.

Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача. Тлумачення заповіту являє собою інтелектуально-розумовий процес, спрямований на з`ясування змісту заповіту як одностороннього правочину, з тексту якого неможливо встановити справжню волю заповідача. Тлумачення полягає в усуненні нечітких, подвійних формулювань у заповіті і подоланні таким чином прогалин у реалізації волі заповідача. Неточне відтворення у заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене неоднаковим використанням у ньому слів, понять та термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту у цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача щодо долі спадщини. При тлумаченні змісту правочину береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає можливості з`ясувати зміст окремих частин правочину, останній встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін (Постанова Верховного Суду від 05 грудня 2018 року по справі №335/9398/16-ц).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Аналізуючи наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для тлумачення заповіту, складеного спадкодавцем ОСОБА_4 03.08.2004 року, та посвідченого секретарем Липовецької сільської ради Кагарлицького району Київської області, оскільки зміст заповіту як одностороннього правочину, який становить волю заповідача є не цілком зрозумілим, логічним, послідовним та таким, що містить нечітке формулювання, оскільки заповідається не земельна ділянка, а державний акт який дає право на земельну ділянку, тобто дане формулювання вказує на прогалини у реалізації волі заповідача щодо долі спадщини, що, відповідно, дає суду підстави вважати про необхідність тлумачення даного правочину, зокрема у судовому порядку, зміст якого не містить чітке виявлення волі заповідача щодо належного йому майна.

Вчинення заповіту заповідачем на користь позивача підтверджує волю спадкодавця щодо спадкування саме цього майна позивачем, тому відповідне заповідальне розпорядження виконанню підлягає, і спадкування відповідного майна повинно здійснюватися відповідно по заповіту.

Дане встановлено на підставі свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , дублікату заповіту ОСОБА_4 від 03.08.2004, державних актів на право власності на земельні ділянки, рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 09.11.2021 року про встановлення факту родинних відносин, листа державного нотаріуса Кагарлицької районної державної нотаріальної контори від 16.03.2021 року №436/02-14, заяви про прийняття спадщини, заяви про відмову від прийняття спадщини.

Проаналізувавши вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність в матеріалах справи достовірних доказів, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи та достатність доказів, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність обставин справи, які входять до предмета доказування, що дає суд змогу дати відповідну належну оцінку доказам та ухвалити законне, обґрунтоване рішення по суті спору, тому заявлені вимоги підлягають до задоволення.

На підставівикладеного такеруючись ст.ст. 10, 89, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, 213, 1216, 1218, 1223, 1256 ЦК України, суд,-

в и р і ш и в :

Позов задоволити.

Розтлумачити заповіт ОСОБА_4 від 03.08.2004 р., посвідчений секретарем виконавчого комітету Липовецької сільської ради Кагарлицького району Київської області Таран Г.Г. за реєстровим №23, а саме що ОСОБА_4 згідно з заповітом від 03.08.2004 р. заповіла ОСОБА_1 :

- земельну ділянку загальною площею 3,8101 га, кадастровий номер 3222235400:03:307:0030, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Липовецької сільської ради Кагарлицького району Київської області, що належала померлій ОСОБА_4 на підставі державного акту про право приватної власності на землю серії І-КВ №114535 від 20.06.2001 року;

- земельну ділянку загальною площею 3,8107 га, кадастровий номер

3222285400:03:007:0001, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Липовецької сільської ради Кагарлицького району Київської області, що належала померлій ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ №107718 від 02.03.2004 року;

- право на майновий пай в КСП «Відродження», яке становить 13189 пайових гривень;

- право на майновий пай в КСП «Відродження», яке становить 2586 пайових гривень.

Рішення суду набуває законної сили відповідно до ст. 273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом 30 днів .

Повний текст рішення виготовлено 23.01.2024 року.

Суддя: Т.Є. Іванюта.