Постанова

від 23.01.2024 по справі 243/441/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/705/24 Справа № 243/441/23 Суддя у 1-й інстанції - Воронков Д. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2024 року м.Кривий Ріг

Справа № 243/441/23

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Тимченко О.О.

секретар судового засідання - Гладиш К.І.

сторони:

позивачка ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області,

розглянувши у відкритомусудовому засіданні,в порядкуспрощеного позовногопровадження, відповіднодо ч.2ст.247ЦПК Українибез фіксаціїсудового засіданняза допомогоюзвукозаписувального технічногозасобу, апеляційну скаргу відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 28 вересня 2023 року, яке ухвалено суддею Воронковим Д.В., з використанням власних технічних засобів на підставі наказу голови суду № 29 «Про впровадження дистанційної роботи Слов`янського міськрайонного суду Донецької області» від 10 травня 2022 року, та повне судове рішення складено 02 жовтня 2023 року, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення грошових коштів у вигляді недоотриманої пенсії.

В обґрунтування позову позивачка зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки - ОСОБА_2

09.08.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу позивачці було видане свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно у вигляді недоотриманої пенсії в розмірі 137 846,36 грн.

Позивачка звернулася до відповідача, але отримала відповідь, з посиланням на ч.1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, де недоотримана її чоловіком пенсії була зазначена в сумі 91 845,24 грн. Вказана сума не була виплачена та на чергове звернення позивачка отримала відповідь, що недотримана пенсія померлого ОСОБА_2 обліковується в Головному управлінні Пенсійного фонду та буде виплачена після затвердження відповідних бюджетних призначень. Зазначає, що дане рішення відповідача не відповідає чинному законодавству України, є таким, що перешкоджає реалізації прав позивачки, як спадкоємиці на отримання всього належного їй спадкового майна.

Посилаючись на викладене, просила суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в розмірі 137 846,36 грн та судові витрати по справі: судовий збір у розмірі 1378,46 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 28 вересня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення грошових коштів у вигляді недоотриманої пенсії, задоволено частково.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 набуту в порядку спадкування за законом недоотриману пенсію ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 137 314 грн. 18 коп.

В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнуваньГоловного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1373 грн 10 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. 00 коп.

В апеляційній скарзі відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні заявлених позовних вимог відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що виплата пенсії за життя ОСОБА_2 проведена по серпень 2016 року, та за життя останній особисто за поновленням пенсії не звертався. ОСОБА_1 звернулася з заявою про виплату недоотриманої пенсії 13.08.2021 року, у зв?язку з чим, з урахуванням вимог ст. 46 Закону №1058, суми пенсії за минулий період ОСОБА_2 обліковані Головним управлінням та включені до переліку отримувачів виплат за минулий період станом на 1 січня 2022 року. Протягом 2022 року відповідно до Порядку №1165 проведено виплату коштів на погашення заборгованості в межах бюджетних призначень в листопаді - в розмірі 530,00 грн та в грудні 2022 року в розмірі 2,18 грн. Залишок пенсійних виплат за минулий період, станом на 01.01.2023, складає 86488,96 грн. Таким чином, подальша виплата означених коштів буде проводитись після прийняття бюджету Пенсійного фонду України на 2023 рік за умови виділення коштів та в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат відповідно до означеного Порядку.

Крім того, апелянт посилається на те, що вимоги позивачки щодо виплати грошових коштів у вигляді недоотриманої пенсії за життя спадкожавця не повинні бути розглянуті в порядку цивільного судочинства.

Також, зазначає, що вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу є недоведеними, зокрема, не надано суду належних та допустимих доказів здійснення оплати витрат на професійну правничу допомогу, а саме книгу обліків доходів і витрат адвоката.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду, в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, з наступних підстав.

Як установлено судом і підтверджено матеріалами справи, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 09.08.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 728, ОСОБА_1 доводилася дружиною ОСОБА_2 та отримала в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка спадщину, яка складається з недоотриманої спадкодавцем за життя пенсіїв розмірі 137 846,36 грн, що знаходиться на пенсійному рахунку в ГУ ПФУ

27.07.2021 року листом ГУ ПФУ № 0500-1509-8/42582 позивачці було надано відповідь, що згідно ст. 46 Закону 1058, розмір недоотриманої пенсії померлого ОСОБА_2 складає 91845,24 грн.

З довідки виданої в.о начальника Відділу обслуговування громадян № 6 про розмір нарахованої та фактично виплаченої пенсії ОСОБА_2 за період з вересня 2016 року по січень 2021 року, пенсія останнього складає137 846,36 грн. Також було повідомлено, що нотаріусу було надано відповідь з урахуванням вимог ст. 46 Закону 1058.

05.10.2022 року листом ГУ ПФУ в Донецькій області № 14886-14007/3-15/8-0500/22 було повідомлено позивачці, щонедоотримана пенсія померлого ОСОБА_2 обліковується в Головному управлінні та буде виплачена на умовах окремого порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1165, після затвердження відповідних бюджетних призначень.Також вказано,що відповідно до ст. 46 Закону 1058, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив з того, що оскільки позивачка набула право власності на недоотриману пенсію померлого чоловіка в розмірі 137 846,36 грн, то відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повинно виплатити усю суму грошових коштів, а відмова у виплаті цих коштів є незаконною. При цьому, з урахуванням вже проведених на користь ОСОБА_1 виплат на погашення заборгованості в межах бюджетних призначень в листопаді та грудні 2022 року, суд дійшов до висновку, що на користь позивачки підлягає стягненню сума недоотриманої пенсії, яка увійшла до спадкової маси після смерті ОСОБА_2 , у розмірі 137314,18 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно за ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Відповідно до ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в ч. 1 ст. 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Суд зазначає, що положення частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера.

Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.

Відповідно до частин 3,4 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів,поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення длявирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1ст. 79 ЦПК України).

Згідно ч. 1, ч. 2ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За статтею 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається із матеріалів справи, загальна сума пенсії померлого ОСОБА_2 за період з вересня 2016 року по січень 2021 року складає137 846,36 грн.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенцію ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Прийнявши спадщину в установленому законом порядку, спадкоємець набув право на все майно, яке належало спадкодавцеві на час смерті, а тому відповідно до статті 1227 ЦК України він має право на її отримання.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2022 року у справі № 220/30/21, від 23 лютого 2022 року у справі № 428/10113/20.

Отже, позивачка ОСОБА_1 , як спадкоємиця за законом після смерті ОСОБА_2 , набула право власності на недоотриману пенсію останнього у розмірі 137 846,36 грн.

Між тим, на звернення позивачки про виплату недоотриманої пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повідомило, що залишок пенсійних виплат за минулий період ОСОБА_2 складає 91845,24 грн. Пенсійні виплати за минулий період згідно з Порядком №1165 проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абзацом другим пункту 1 Порядку №1165, відповідно до бюджетного розпису.

Згідно абзацу другого пункту 1 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженого постанового Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 №1165, пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік.

Пунктом 4 згаданого Порядку передбачено, що пенсійні виплати за минулий період згідно з цим Порядком проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абзацом другим пункту 1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису.

Розмір пенсійної виплати за минулий період отримувачам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, визначається в сумі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата за минулий період, але не може бути більшим від належної до виплати отримувачу суми, що обліковується в переліку отримувачів.

У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати за минулий період у розмірі, передбаченому абзацом другим цього пункту, виплата проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на пенсійні виплати за минулий період бюджетним призначенням, але не більшій належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.

За результатами виконання бюджету Пенсійного фонду України за дев`ять місяців відповідного року зазначений в абзаці другому цього пункту розмір пенсійної виплати за минулий період може бути збільшений пропорційно залишку бюджетних призначень, але не може перевищувати належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.

Отже, Порядок 1165 визначає додаткові умови виплати недоотриманої пенсії у зв`язку із смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб та осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території, що не передбачені Конституцією України та Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Конституційний Суд України у Рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.

У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційне поняття Закон України, на відміну від поняття законодавство України, не підлягає розширеному тлумаченню. За загальним правилом закон - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.

Таким чином, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Верховною Радою України не приймались зміни до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з приводу особливостей виплати недоотриманої пенсії пенсіонерів, які є внутрішньо переміщеними особами.

Крім того, відповідно до частин першої - другої статті 8 Закону України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні від 06.09.2012 розроблення проектів нормативно-правових актів здійснюється з обов`язковим урахуванням принципу недискримінації; з метою виявлення у проектах нормативно-правових актів норм, що містять ознаки дискримінації, проводиться антидискримінаційна експертиза проектів нормативно-правових актів; результати антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів підлягають обов`язковому розгляду під час прийняття рішення щодо видання (прийняття) відповідного нормативно-правового акт; обов`язковій антидискримінаційній експертизі підлягають проекти законів України, актів Президента України, інших нормативно-правових актів, що розробляються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Як визначено статтею 2 ЦПК України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Принцип верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, є одним з головних завдань цивільного судочинства.

Положенням ст.10 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі Броньовський проти Польщі зазначив, що принцип верховенства права, на якому будується Конвенція, та принцип законності, про який ідеться в статті 1 Першого протоколу, вимагає від держав не лише поважати і застосовувати, у передбачуваний і узгоджуваний спосіб, запроваджені ними закони, а ще й - що безпосередньо випливає з цього обов`язку - забезпечувати правові та практичні умови для втілення їх в життя.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Щокін проти України від 14.10.2010 зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

З огляду на викладене, суд першої інстанції критично оцінив доводи відповідача про виплату позивачці недоотриманих сум пенсії, згідно Порядку 1165, адже наведене свідчить про невиконання державою взятих на себе позитивних зобов`язань, й доводи апеляційної скарги правильність таких висновків суду не спростовуують.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що відповідач перешкоджає реалізації права позивачки, як власниці майна в порядку спадкування, на отримання недоотриманої пенсії після померлого ОСОБА_2 та стягнення з відповідача недоотриманої пенсії в розмірі 137314,18 грн, з урахуванням вже проведених на користь ОСОБА_1 виплат на погашення заборгованості в межах бюджетних призначень в листопаді та грудні 2022 року, із розрахунку137 846,36 530 -2,18 =137314,18 грн.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що вказана справа не повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, призначена спадкодавцеві пенсія за віком нараховувалася, обліковувались але не була виплачена.

Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 вказувала, що до неї перейшло право власності на недоотриману пенсію за життя її чоловіка ОСОБА_2 , однак відповідач не виплатив їй належні гршові кошти.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства визначаються КАС України.

Згідно частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; «публічно-правовий спір» - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (стаття 4 КАС).

З аналізу наведених норм права вбачається, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин (відповідні правові висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 804/15129/15).

Статтею 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

З аналізу вимог ЦПК України та КАС України можна зробити висновок, що не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) як суб`єктом публічного права та суб`єктом приватного права, в якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи.

У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного права.

Статтею 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліменти, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Таким чином, аналіз статей 1218, 1227 ЦК України свідчить, що законодавець не забороняє спадкування права на отримання нарахованої, але не одержаних виплат.

На думку колегії суддів спір між сторонами в даному випадку виник з приводу захисту позивачкою свого права на спадкування за законом як спадкоємця першої черги після смерті чоловіка призначеної, нарахованої, але невиплаченої пенсії спадкодавця.

Сама собою участь у спорі Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що цей спір обумовлений порушенням приватного права позивача.

Тобто, між сторонами існує спір про право, цей спір є приватно-правовим і не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, що виключає його розгляд за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі № 286/3516/16 та у постанові Верховного суду від 12.02.2020 у справі № 638/11604/19.

Отже, цей спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки носить приватноправовий характер, який обумовлений порушенням приватного права спадкоємиці на отримання коштів та має вирішуватися загальними судами у порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами, а доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача Головного управлінняПенсійного фондуУкраїни вДонецькій області про те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих з відповідача на користь позивачки, є необґрунтованим та не підтверджений належними доказами.

Так, положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збірдоказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2статті 137 ЦПК України).

У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, щопри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до правової позиції,висловленої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Олександра Шипіцина» 20.01.20223 року було укладено Договір № 5-01/2022 про надання правової допомоги, додаткова угода № 3 до договору, якою сторони погодили розмір гонорару адвоката у розмірі 10 000,00 грн.

Суду надано ордер серії АН № 1106160 від 09.02.2023 року та Акт приймання передачі № 3 наданих позивачці послуг, які є належними доказами понесення судових витрат на професійну правничу допомогу, а доводи апеляційної скарги щодо необхідності надання суду книги обліків доходів і витрат адвокатає помилковими та спростовуються вищевикладеним.

З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності підготовки процесуальних документів та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивачки понесених нею витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі, тобто у сумі 10000,00 грн., адже ці витрати є обгрунтованими та їх стягнення не суперечить принципу розподілу судових витрат та є пропорційним до розміру задоволених позовних вимог.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.

Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонногосуду Донецькоїобласті від28вересня 2023року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повне судове рішення складено 23 січня 2024 року.

Головуючий:

Судді: