Рішення

від 16.01.2024 по справі 908/2738/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/175/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2024 Справа № 908/2738/23

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом Міністерства юстиції України, (01001, м. Київ, вул. Городецького, буд. 13)

до відповідача 1 Обласного благодійного фонду «ПАРСЕК», (69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, буд. 93, кв. 42)

до відповідача 2 Комуністичної партії України, (04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, буд. 7)

про визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно

Суддя Зінченко Н.Г.

при секретарі судового засідання Батрак М.В.

За участю представників сторін:

від позивача Соловйова М.О., на підставі Витягу з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та витягу з наказу № 4722-к від 20.1.2022;

від відповідача 1 Шостак А.П. на підставі довіреності № 09/10-2023/1 від 09.10.2023 (адвокат);

від відповідача 2 не з`явився;

29.08.2023 до господарського суду Запорізької області від Міністерства юстиції України, м. Київ надійшла заява вих. № б/н від 24.08.2023 (вх. № 18411/08-08/23 від 29.08.2023) про вжиття заходів забезпечення позову (подається до пред`явлення позову), якою заявник на підставі ст., ст. 136-139 ГПК України просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:

1) накладення арешту на нерухоме майно нежитлову будівлю, загальною площею 133,2 кв.м., що знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Робоча, буд. 7, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 416939923107;

2) заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування/припинення реєстрації прав власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам та інше) щодо об`єкта нерухомого майна нежитлової будівлі, загальною площею 133,2 кв.м., що знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Робоча, буд. 7, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 416939923107.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2023 заяву про вжиття заходів забезпечення позову (подається до пред`явлення позову) у справі № 908/2738/23 розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 31.08.2023 у справі № 908/2738/23 заяву Міністерства юстиції України, м. Київ про забезпечення доказів (подається до пред`явлення позову) задоволено. Повний текст ухвали складено і підписано 31.08.2023.

Частиною 5 ст. 110 ГПК України унормовано, що у разі подання заяви про забезпечення доказів до подання позовної заяви заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів.

12.09.2023 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № б/н від 05.09.2023 (вх. № 3099/08-07/23 від 12.09.2023) Міністерства юстиції України, м. Київ до Обласного благодійного фонду «ПАРСЕК» і до Комуністичної партії України, м. Київ про:

1) визнання недійсним договору дарування нерухомого майна нежитлової будівлі, загальною площею 133,2 кв.м., що знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Робоча, буд. 7, укладеного 28.07.2014 між Комуністичною партією України та Обласним благодійним фондом «ПАРСЕК», посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н.В. та зареєстрованого за № 2025;

2) скасування державної реєстрації прав Обласного благодійного фонду «ПАРСЕК» на нерухоме майно магазину, розташованого за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Робоча, буд. 7, загальною площею 133,2 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 416939923107.

Згідно Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 12.09.2023 справу № 908/2738/23 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 18.09.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2738/23, справі присвоєно номер провадження справи 4/175/23, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.10.2023.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 18.10.2023 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 908/2738/23 до 18.12.2023, підготовче засідання відкладалося на 20.11.2023.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.11.2023 закрито підготовче провадження у справі № 908/2738/23, справу призначено до розгляду по суті та призначено судове засідання на 18.12.2023.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 18.12.2023 в судовому засіданні оголошувалася перерва до 16.01.2024.

В судове засідання 16.01.2024 з`явилися представники позивача і відповідача 1, здійснювалася фіксація судового процесу програмно-апаратним комплексом «Акорд».

В судовому засіданні 16.01.2024 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та долучених судом до матеріалів справи.

Відповідач 2 в жодне судове засідання у справі № 908/2738/23 не з`явився.

Про дату, час та місце розгляду справи № 908/2738/23 відповідач 2 повідомлявся належним чином ухвалами суду по справі, які направлялися відповідачу 2 на адресу його реєстрації, проте повернулися до суду без вручення адресату з відміткою оператора поштового зв`язку: «Адресат відсутній» та «Адресат відмовився від отримання».

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

В постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 922/2887/16 викладена правова позиція, що сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача 2 про відкриття провадження у справі № 908/2738/23 та подальший розгляд справи.

Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду справи відповідач 2 і третя особа могли дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України «»://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

Згідно приписів ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Однією із найважливіших гарантій забезпечення захисту прав та свобод особи є закріплення права на судовий захист безпосередньо в Основному законі України.

Відповідно до приписів ч. 1 та 2 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У силу статей 6, 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа «Скопелліті проти Італії» від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа «Папахелас проти Греції» від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України», від 02.12.2010 «Шульга проти України», від 21.10.2010 «Білий проти України»).

Заявлені позовні вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на ст., ст. 3, 203, 215, 216, 234, 256, 257, 261, 267 ЦК України. Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що: у 2014 році Міністерство юстиції України звернулось до суду з позовом про заборону діяльності Комуністичної партії України у зв`язку із порушенням партією статті 5 Закону України «Про політичні партії в Україні», чинної на момент подання позовної заяви. Рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14, яке набрало законної сили 27.07.2022, позов Міністерства юстиції України до Комуністичної партії України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служби безпеки України, Всеукраїнського об`єднання «Свобода», Радикальної партії Олега Ляшка, Громадської організації «Воля-Громада-Козацтво», Української республіканської партії, ОСОБА_1 , за участю Офісу Генерального прокурора, про заборону діяльності політичної партії, задоволено. Заборонено діяльність Комуністичної партії України. Передано майно, кошти та інші активи Партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави. Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2022 № 896 (зі змінами), після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії, у резолютивній частині якого зазначено про передачу майна політичної партії у власність держави, Міністерство юстиції України вживає заходів до розшуку майна політичної партії, зокрема за відомостями єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України. З метою повного та об`єктивного виконання рішення суду у справі № 826/9751/14 Міністерством юстиції було вжито заходів щодо моніторингу відповідних відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за результатами якого було встановлено, що з моменту відкриття провадження у справі № 826/9751/14 стосовно об`єктів нерухомого майна та земельних ділянок, які належали Комуністичній партії України та її структурним утворенням на праві власності, було вчинено ряд договорів дарування об`єктів нерухомого майна. Зокрема, у ході виконання Мін`юстом судового рішення в частині передачі майна, коштів та інших активів Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави встановлено, що Комуністичною партією України відчужене належне їй майно, а саме нежитлова будівля загальною площею 133,2 кв.м., що знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Робоча, буд. 7, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 416939923107, на користь Обласного благодійного фонду «ПАРСЕК» на підставі договору дарування від 28.07.2014 № 2025, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н.В. Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 342919790 (сформована 15.08.2023) підтверджується реєстрація права власності Обласного благодійного фонду «ПАРСЕК» на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 416939923107, за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Робоча, буд. 7, площею 133,2 кв.м; тип об`єкта: нежитлова будівля, підстава державної реєстрації прав: договір дарування, серія та номер: 2025, від 28.07.2014, відомості внесено до реєстру приватним нотаріусом Кияниця Н.В. Як зазначає позивач, згідно із інформацією, отриманою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником та керівником Обласного благодійного фонду «ПАРСЕК» є Бабурін Олексій Васильович. Разом з цим, Бабурін О.В. був обраний членом керівних органів Комуністичної партії України на підставі протоколу з`їзду Комуністичної партії України від 19.06.1993. Крім того, наявні відомості про включення його до складу керівних органів КПУ (Президії КПУ) на XXXIX з`їзді КПУ та Першому організаційному Пленумі ЦК КПУ від 26.06.2005. В подальшому він також обирався членом керівних органів Комуністичної партії України на підставі постанови 42 з`їзду Комуністичної партії України від 22.06.2008 та постанови 44 з`їзду Комуністичної партії України від 19.06.2011. Таким чином, спірне нерухоме майно безоплатно передано до Організації, керівником якої є один із лідерів Комуністичної партії України. Отже, як стверджує позивач, є підстави вважати, що у даному випадку сторони оспорюваного договору знали заздалегідь, що такий договір не буде виконаний, що він має інші цілі, ніж ним передбачені, а відтак між відповідачами 1 і 2 умисно укладено фіктивний правочин. Наведене свідчить, що укладення спірного договору спрямовано не на реальне настання наслідків договору дарування, а має на меті уникнення передачі майна у державну власність. З урахуванням викладеного, позивач вважає, що спірний договір дарування від 28.07.2014 № 2025, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н.В., є фіктивним, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, що є порушенням ч., ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України, та відповідно до приписів ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України в судовому порядку. Відповідно до ч. 4 ст. 21 Закону України «Про політичні партії в Україні» у разі заборони судом політичної партії майно, кошти та інші активи політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень переходять у власність держави, про що зазначається у рішенні суду. Перехід такого майна, коштів та інших активів у власність держави забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Оскільки на сьогодні частина майна, яка належала Комуністичної партії України та її структурним осередкам, зокрема спірне майно, перебуває у власності пов`язаного із Партією Благодійного фонду «ПАРСЕК», то позивач вважає, що відновлення становища, яке існувало до порушення можливе шляхом скасування судом державної реєстрації права власності відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав не нерухоме майно та їх обтяжень». Також позивач зауважує, що не зважаючи на те, що спірний договір укладено 28.07.2014, Міністерство юстиції України довідалося про його наявність в ході вжиття заходів із розшуку майна забороненої судом Комуністичної партії України після набрання законної сили рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14, тобто не раніше 27.07.2022. Отже, в даному випадку обчислення строку позовної давності починається з 27.07.2022. На підставі зазначеного, позивач просить суд позов задовольнити повністю. Також позивач просить суд покласти на відповідачів 1 і 2 судові витрати зі сплати судового збору.

Відповідач 1 (Обласний благодійний фонд «ПАРСЕК») відзив на позовну заяву у встановлений в ухвалі суд від 18.09.2023 про відкриття провадження у справі № 908/2738/23 процесуальний строк суду не надав.

21.11.2023 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС від відповідача 1 надійшло клопотання про поновлення Обласному благодійному фонду «ПАРСЕК» строку для подання відзиву на позовну заву у справі № 908/2738/23, також разом з вказаним клопотанням відповідачем 1 наданий суду відзив на позовну заяву.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 18.12.2023 у справі № 908/2738/23 судом відмовлено в задоволені клопотання про поновлення Обласному благодійному фонду «ПАРСЕК» строку для подання відзиву на позовну заву у справі № 908/2738/23, відзив відповідача 1 на позовну заяву судом до розгляду не прийнятий.

В судовому засіданні з розгляду спору по суті представник відповідача 1 проти позову заперечив, Заперечуючи проти заявлених позовних вимог посилався на те, що ч. 2 ст.21 Закону України «Про політичні партії в Україні» в редакції, яка діяла на момент відкриття провадження у справі № 826/9751/14, було встановлено, що заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск керівних органів, обласних, міських, районних організацій політичних партій, її первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії. Частиною 3 статті 105 ЦК України у редакції, яка діяла на момент відкриття провадження у справі № 826/9751/14, визначалося, що суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій» від 03.05.2022, який набрав чинності 18.05.2022, внесено зміни, зокрема, до Закону України «Про політичні партії в Україні». Так, статтю 21 Закону доповнено частиною четвертою, згідно з якою у разі заборони судом політичної партії майно, кошти та інші активи політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень переходять у власність держави, про що зазначається у рішенні суду. В свою чергу, спірний договір дарування, який було посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н.В., укладено з дотриманням вимог чинного законодавства. Нерухомість за спірним договором перейшла у власність Обласного благодійного фонду «ПАРСЕК», який не має жодного відношення до Комуністичної партії України чи Запорізької обласної організації Комуністичної партії України, та є окремою юридичною особою. Діяльність благодійного фонду ніяким чином не пов`язана з діяльністю Комуністичної партії України. Чинним законодавством України не заборонено благодійним організаціям бути власниками майна, жодна посадова особа Обласного благодійного фонду «Парсек» не притягувалася до будь-якої відповідальності, за вчинення тих чи інших правопорушень, які завдають шкоду суверенітету України. Отже, та обставина, що засновник відповідача 1 ОСОБА_2 був членом Комуністичної партії жодним не чином не може свідчити про те, що він в силу своїх політичних уподобань не має право бути засновником благодійного фонду, займатися благодійністю, а тим паче укладати договори дарування. Крім того, ОСОБА_2 з 2014 року не є членом Комуністичної партії України, на сьогоднішній день є засновником ОБФ «ПАРСЕК». За загальним правилом, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на меті настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. При цьому, ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення. Таким чином, представник відповідача 1 вважає, що позов у даній справі подано з метою політичного переслідування. Однак, політичні погляди не є перешкодою бути власником майна. За таких обставин, представник відвідача 1 вважає, що заявлені позивачем у даній справі вимоги порушують вимоги Конституції України, чинного ЦК України та ГК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також представник відповідача 1 зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності, будь-яких клопотань та заяв про його поновлення позивачем не надано. На підставі викладеного, представник відповідача 1 просив суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідач 2 (Комуністична партія України) письмового відзиву на позовну заяву у встановлені судом строки суду не надав.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників позивача і відповідача 1, суд

УСТАНОВИВ

У 2014 році Міністерство юстиції України звернулось до суду з позовом про заборону діяльності Комуністичної партії України у зв`язку із порушенням партією статті 5 Закону України «Про політичні партії в Україні», чинної на момент подання позовної заяви.

11.07.2014 Окружним адміністративним судом м. Києва відкрито провадження у справі № 826/9751/14 за позовом Міністерства юстиції України та Державної реєстраційної служби України до Комуністичної партії України про заборону діяльності політичної партії.

Рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14, яке набрало законної сили, задоволено адміністративний позов Міністерства юстиції України та Державної реєстраційної служби України до Комуністичної партії України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служби безпеки України, Всеукраїнського об`єднання «Свобода», Радикальної партії Олега Ляшка, Громадської організації «Воля-Громада-Козацтво», Української республіканської партії, ОСОБА_1 , за участю Офісу Генерального прокурора. Заборонено діяльність Комуністичної партії України; передано майно, кошти та інші активи Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.

Згідно з пунктом 2 Порядку переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2022 № 896, після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії, у резолютивній частині якого зазначено про передачу майна політичної партії у власність держави, Мін`юст вживає заходів до розшуку майна політичної партії, зокрема за відомостями єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Мін`юст.

Згідно із пунктом 3 вказаного Порядку, за результатами заходів із розшуку майна політичної партії Мін`юст складає та затверджує перелік майна політичної партії, переданого у власність держави.

Міністерством юстиції України було видано наказ від 07.11.2022 № 4964/5 «Про затвердження Переліку майна, коштів та інших активів забороненої судом Комуністичної партії України (ідентифікаційний код 00049147), її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, що передається у власність держави».

Опрацюванням відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачем встановлено, що після відкриття 11.07.2014 судом провадження в адміністративній справі про заборону Комуністичної партії України, Комуністичною партією України відчужено нежитлову будівлю, розташовану за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Робоча, буд. 7, загальною площею 133,2 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 416939923107.

Зокрема, з матеріалів справи судом встановлено, що 28.07.2014 Комуністичною партією України в особі Бєлікова Віктора Миколайовича, яки діяв на підстав довіреності, посвідченої Смірновою Т.Ю., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 27.05.2014, реєстр. № 921, та Постанови президії Центрального комітету Комуністичної партії України від 14.04.2014, (Дарувальник, відповідач 2 у справі) та Обласним благодійним фондом «ПАРСЕК» (Обдаровуваний, відповідач 1 у справі), в особі Виконавчого директора Фонду Мільченко Галини Олександрівни укладено Договір дарування, за умовами якого (пункт 1.1) Комуністична партія України безоплатно передає майно у власність Обласного благодійного фонду «ПАРСЕК», а останній приймає майно за цим Договором, а саме: нежитлову будівлю, загальною площею 133,2 кв.м., розташовану за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Робоча, буд. 7 (сім).

Зазначений Договір дарування 28.07.2014 посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н.В. та зареєстрований за реєстровим № 2025.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (інформаційна довідка № 342919790 від 15.08.2023) набувачем спірного майна став Обласний благодійний фонд «ПАРСЕК», засновником та керівником якого є ОСОБА_2 .

Разом з цим, ОСОБА_2 - член Комуністичної партії України, був обраний до складу Центрального Комітету Комуністичної партії України від Запорізької обласної партійної організації на момент укладення спірного договору дарування (на підставі протоколу з`їзду Комуністичної партії України від 19.06.1993).

Крім того, наявні відомості про включення ОСОБА_2 до складу керівних органів КПУ (Президії КПУ) на XXXIX з`їзді КПУ та Першому організаційному Пленумі ЦК КПУ від 26.06.2005. В подальшому ОСОБА_2 також обирався членом керівних органів Комуністичної партії України на підставі постанови 42 з`їзду Комуністичної партії України від 22.06.2008 та постанови 44 з`їзду Комуністичної партії України від 19.06.2011.

Таким чином, спірне нерухоме майно безоплатно передано до Організації, керівником якої є один із лідерів Комуністичної партії України.

Як зазначив позивач, наведені вище обставини стали підставою для звернення до суду з позовом у цій справі про визнання недійсним спірного Договору дарування від 28.07.2014 та скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно.

В обґрунтування вимоги про визнання недійсним спірного договору позивач зазначає що Договір дарування від 28.07.2014 № 2025, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н.В., є фіктивним, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, що є порушенням ч., ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України, та відповідно до приписів ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України в судовому порядку. Оскільки на сьогодні частина майна, яка належала Комуністичної партії України та її структурним осередкам, зокрема спірне майно, перебуває у власності пов`язаного із Партією Благодійного фонду «ПАРСЕК», то позивач вважає, що відновлення становища, яке існувало до порушення можливе шляхом скасування судом державної реєстрації права власності відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав не нерухоме майно та їх обтяжень».

Розглянувши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши представлені сторонами письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновків про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. (ч. 1 ст. 203 ЦК України)

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише «про людське око», знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 викладено правовий висновок, що порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.

Обов`язок діяти добросовісно поширюється на усі сторони дійсного правочину та особу, яка прийняла виконання (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц).

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У Цивільному Кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки, якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21).

У Рішенні від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 ЦК України Конституційний Суд України визнав, що зазначені положення ЦК України є конституційними та такими, що не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполучення «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства, перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) (абзаци другий, третій пункту 5.3, пункт 5.4 та абзац другий пункту 8.2 мотивувальної частини цього Рішення).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 наголошує на тому, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину, є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є «вживанням права на зло». За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника (подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19(905/2445/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якого може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень 11.07.2014 Окружним адміністративним судом м. Києва відкрито провадження у справі № 826/9751/14 за позовом Міністерства юстиції України до Комуністичної партії України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служби безпеки України, Всеукраїнського об`єднання «Свобода», Радикальної партії Олега Ляшка, Громадської організації 2Воля-Громада-Козацтво», Української республіканської партії, ОСОБА_1 , за участю Офісу Генерального прокурора, про заборону діяльності політичної партії.

Частиною другою ст. 21 Закону України «Про політичні партії в Україні» (у редакції, яка діяла на момент відкриття провадження у справі № 826/9751/14) було встановлено, що заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск керівних органів, обласних, міських, районних організацій політичних партій, її первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії.

Частинами 3, 4 ст. 105 ЦК України (у редакції, яка діяла на момент відкриття провадження у справі № 826/9751/14) визначено, що суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Таким чином, з моменту звернення Мін`юстом до суду з адміністративним позовом у справі № 826/9751/14 Комуністичній партії України та Запорізькій обласній організації Комуністичної партії України було достеменно відомо, що в разі ухвалення рішення про заборону діяльності партії, відбудеться припинення її діяльності, розпуск керівних органів та її обласних організацій (відповідача 2), відповідно, керівні органи будуть позбавлені можливості вільно розпоряджатися своїм майном.

Судом враховується, що розгляд справи № 826/9751/14 тривав 8 років.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій» № 2243-IX від 03.05.2022, який набрав чинності 18.05.2022, внесено зміни до Закону України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 року № 2365-III. Статтю 21 Закону доповнено частиною четвертою, згідно з якою, у разі заборони судом політичної партії майно, кошти та інші активи політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень переходять у власність держави, про що зазначається у рішенні суду. Перехід такого майна, коштів та інших активів у власність держави забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 Порядку переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2022 № 896, після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії, у резолютивній частині якого зазначено про передачу майна політичної партії у власність держави, Мін`юст вживає заходів до розшуку майна політичної партії, зокрема за відомостями єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Мін`юст.

Укладення оспорюваного Договору дарування від 28.07.2014 між Комуністичною партією України та Обласним благодійним фондом «ПАРСЕК» відбулося після відкриття 11.07.2014 провадження у справі № 826/9751/14.

Згідно з поясненнями позивача, проведеним ним моніторингом Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виявлено, що після відкриття провадження у справі № 826/9751/14 Комуністичною партією України та її підпорядкованими організаціями відчужено близько 150 об`єктів нерухомості, в тому числі і спірне майно, шляхом укладання договорів дарування. Відповідно дії щодо виведення майна з власності Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень носять систематичний характер.

Господарським судом Запорізької області на даний час відкрито провадження в багатьох справах за позовами Міністерства юстиції України про визнання недійсними договорів відносно нерухомого майна, розташованого у Запорізькій області.

При цьому, керівником Запорізької осередку Комуністичної партії України, а також одним із засновників та керівником Обласного благодійного фонду «ПАРСЕК», членом керівних органів Комуністичної партії України на момент укладення спірного договору був ОСОБА_2 .

Вказане свідчить про пов`язаність осіб правочину та спільну реалізацію ними волевиявлення на свідоме зловживання правом на шкоду іншій особі, оскільки сторони спірного договору, діючи недобросовісно та зловживаючи правами на шкоду державі та Міністерству юстиції України, як уповноваженому кредитору, мали спільний умисел на укладання спірного договору дарування виключно з метою уникнення виконання судового рішення у справі № 826/9751/14, передбачаючи можливість негативного результату за результатами розгляду справи, а саме передання майна Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.

Згідно із даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Бабурін О.В. продовжує бути керівником Запорізької обласної організації Комуністичної партії України станом на час розгляду цього спору.

Оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням суд приходить до висновку, що Комуністичною партією України та Обласним благодійним фондом «ПАРСЕК» здійснено зловживання правом щодо відчуження та набуття права власності на спірне майно; дії вказаних осіб визнаються судом недобросовісними, оскільки відчужуючи майно відповідач 2 намагався уникнути виконання в подальшому судового рішення з відома відповідача 1.

Обов`язковість виконання судових рішень встановлена у статтях 18, 326 ГПК України, статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Питання порядку виконання судових рішень врегульоване статтею 129-1 Конституції України, у відповідності до якої суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Враховуючи наведене, судом задовольняються позовні вимоги про визнання недійсним Договору дарування від 28.07.2014, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н.В. та зареєстрованого за № 2025, оскільки вказаний правочин розцінюється судом як фраудаторний.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, право або інтерес позивача, який вважає себе постійним користувачем земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права власності (користування) іншої особи.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону № 1952-IV).

При цьому абзацом другим частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент подання позовної заяви) встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення записів про проведену державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав виситься запис про скасування держаної реєстрації прав.

Подібна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/589/19.

Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено вичерпний перелік рішень суду, на підставі яких здійснюється державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме набуття, зміна або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяження таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора.

Рішення суду щодо недійсності правочину не зумовлює виникнення обов`язку скасування рішення про державну реєстрацію права власності на відповідний об`єкт. У разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, оскільки за чинним Цивільним кодексом України право власності виникає з моменту його реєстрації. (Правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 28/29-б-43/212-2012)

З урахуванням зазначеного вище, приймаючи до уваги висновок суду про наявність підстав для визнання судом недійсним Договору дарування від 28.07.2014, судом задовольняються і похідні вимоги щодо скасування державної реєстрації прав Обласного благодійного фонду «ПАРСЕК» відносно спірного нерухомого майна.

Щодо доводів відповідача 1, що даний позов подано з метою політичного переслідування, суд вважає ці доводи недоведеними.

Так, рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду в справі № 826/9751/14 заборонено діяльність Комуністичної партії України враховуючи пряму військову агресію з боку Російської Федерації, зважаючи на антиукраїнську політичну та організаційну діяльність, пропаганду війни, реальні загрози порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, а також дії, спрямовані на незаконне захоплення державної влади, демонстрацію проявів колабораціонізму, насильства, поширення відомостей про виправдування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України.

Рішення набрало законної сили, а отже є обов`язковим до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

У даному випадку спірний Договір дарування від 01.09.2014 визнано судом недійсним як фраудаторний правочин, вчинений для уникнення виконання в подальшому судового рішення.

При цьому, політичні погляди працівників та представників ОБФ «ПАРСЕК» не мають жодного відношення до розгляду цієї справи.

Стосовно тверджень відповідача 1 про пропуск позивачем строку позовної давності при зверненні до суду з позовом у цій справі, то суд означає наступне.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Міністерство юстиції України довідалося про наявність спірного Договору дарування від 01.09.2014 в ході вжиття заходів із розшуку майна забороненої судом Комуністичної партії України, після набрання законної сили рішенням в справі № 826/9571/14 27.07.2022.

Саме з моменту набрання рішення законної сили у справі № 826/9571/14, тобто з 27.07.2022, Міністерство юстиції України і отримало право на звернення до господарського суду з даним позовом.

Позовна заява надійшла до господарського суду 12.09.2023, тобто в межах трирічного строку позовної давності. Відтак, позивачем не пропущено строку позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. (ст. 45 ГПК України) Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

На позивача покладено обов`язок обґрунтувати своєї вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Згідно ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Доказами, наданими позивачем, повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини і при цьому правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.

Відповідачем 1 не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Відповідач 2 своїм правом на участь у судовому розгляді справи не скористався, відповідачем 2 не спростовані належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Враховуючи вище наведене, позов задовольняється судом повністю.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 5368,00 грн. та судового збору за подання заяви про вжиття заходів забезпечення позову в розмірі 1342,00 грн. покладаються на відповідачів у даній справі порівну, оскільки спір доведено до суду саме з їх вини.

Керуючись ст., ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Міністерства юстиції України, м. Київ до Обласного благодійного фонду «ПАРСЕК» і до Комуністичної партії України, м. Київ про визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір дарування нерухомого майна нежитлової будівлі загальною площею 133,2 кв.м., що знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Робоча, буд. 7, укладений 28.07.2014 між Комуністичною партією України (ідентифікаційний код юридичної особи 00049147) та Обласним благодійним фондом «ПАРСЕК» (ідентифікаційний код юридичної особи 26468367), посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н.В. та зареєстрований за № 2025.

3. Скасувати державну реєстрацію прав Обласного благодійного фонду «ПАРСЕК» (69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, буд. 93, кв. 42, ідентифікаційний код юридичної особи 26468367) на нерухоме майно нежитлову будівлю загальною площею 133,2 кв.м., що знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Робоча, буд. 7, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 416939923107.

4. Стягнути з Обласного благодійного фонду «ПАРСЕК» (69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, буд. 93, кв. 42, ідентифікаційний код юридичної особи 26468367) на користь Міністерства юстиції України, (01001, м. Київ, вул. Городецького, буд. 13, ідентифікаційний код юридичної особи 00015622) 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору за подання позовної заяви та 671 (шістсот сімдесят одну) грн. 00 коп. судового збору за подання заяви про забезпечення позову. Видати наказ.

5. Стягнути з Комуністичної партії України, (04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, буд. 7, ідентифікаційний код юридичної особи 00049147) на користь Міністерства юстиції України, (01001, м. Київ, вул. Городецького, буд. 13, ідентифікаційний код юридичної особи 00015622) 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору за подання позовної заяви та 671 (шістсот сімдесят одну) грн. 00 коп. судового збору за подання заяви про забезпечення позову. Видати наказ.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 23» січня 2024 р.

Суддя Н.Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.