Рішення

від 22.01.2024 по справі 916/4530/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" січня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4530/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Мостепаненко Ю.І., розглянувши без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження матеріали (вх.№ 5093/23)

позовної заяви Публічного акціонерного товариства "МТБ Банк" (68003, Одеська область, м. Чорноморськ, проспект Миру, 28, код ЄДРПОУ 21650966)

до відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Гаспар-Плюс" (73009, Херсонська область, м. Херсон, вул. Нафтовиків, буд. 5, код ЄДРПОУ 36587918)

до відповідача 2 - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

до відповідача 3 - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 )

про стягнення 214 492,98 грн, -

ВСТАНОВИВ:

17.10.2023 Публічне акціонерне товариство "МТБ Банк" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гаспар-Плюс", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якій просить суд стягнути солідарно з відповідачів 214 492,98 грн. заборгованості, у тому числі: 200 000 грн. - простроченого тіла кредиту, 1 894,44 грн. - нарахованих строкових відсотків, 12 598,54 грн. - нарахованих прострочених відсотків, а також витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем - Товариства з обмеженою відповідальністю "Гаспар-Плюс" як позичальником прийнятих на себе зобов`язань за кредитним договором №К08977/2021 від 04.06.2021, укладеним між ПАТ "МТБ Банк" та Товариством, а також на неналежне виконання відповідачами - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як поручителями прийнятих на себе зобов`язань за договорами поруки №К08977/2021/S-2 від 04.06.2021 і №К08977/2021/S-1 від 04.06.2021, укладеними з ПАТ "МТБ Банк".

Зокрема, як вказує позивач, згідно з пунктом 1.3 кредитного договору Банк відкриває позичальнику кредитну лінію з 04.06.2021 по 03.06.2022 включно. Погашення кредиту здійснюється відповідно до графіку погашення, передбаченого п. 2.4. цього договору.

За ствердженнями позивача, свої зобов`язання за укладеним з ТОВ "Гаспар-Плюс" кредитним договором №К08977/2021 від 04.06.2021 ПАТ "МТБ Банк" виконало в повному обсязі, що підтверджується меморіальним ордером № 17683895 від 10.06.2021, а також виписками по особовим рахункам позичальника.

Так, в п. 2.4 кредитного договору встановлено, що позичальник зобов`язується повернути Банку кредит не пізніше кінцевої дати, зазначеної у п. 1.3 цього договору відповідно до графіку погашення. У разі непогашення заборгованості за кредитом у передбачені графіком терміни, така заборгованість вважається простроченою.

Відповідно до пункту 2.5 кредитного договору сплата нарахованих Банком процентів за користування кредитом здійснюється позичальником на транзитний рахунок, зазначений у п. 2.2 цього договору.

Нарахування Банком процентів за користування кредитом здійснюється щоденно, починаючи з дати виникнення фактичної заборгованості на позичковому рахунку, зазначеному у п.2.2 цього договору, до дати повного погашення кредиту. Проценти нараховуються на фактичний залишок заборгованості за кредитом, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році.

Проценти сплачуються позичальником щомісяця в останній робочий день поточного місяця за період з останнього робочого дня місяця, що передує поточному, до передостаннього робочого дня поточного місяця включно. В день повного погашення кредиту сплаті підлягають проценти, нараховані за період з останнього робочого дня попереднього місяця по попередній календарний день включно, який передує дню погашення кредиту в останній робочий день поточного місяця, і в день фактичного повного погашення кредиту. У випадку несплати позичальником процентів у останній робочий день поточного місяця, вони вважаються простроченими у перший наступний за ним календарний день поточного місяця. Після закінчення передбаченого цим договором строку кредитування, проценти, нараховані за період прострочення до фактичного погашення кредиту, позичальник сплачує в тому ж розмірі, що визначені п. 1.1. цього договору та у тому ж порядку, який визначений цим пунктом, а у разі дострокового повного погашення заборгованості за цим договором - в день фактичного погашення кредиту.

Як вказує позивач, позичальником систематично порушуються умови даного кредитного договору, у зв`язку з чим станом на 22.08.2023 заборгованість за кредитним договором № К08977/2021 від 04.06.2021 складає 214 492,98 грн., яка складається з: простроченого тіла кредиту - 200 000,00 грн.; нарахованих строкових відсотків - 1 894,44 грн.; нарахованих прострочених відсотків - 12 598,54 грн.

Також позивач зазначає, що виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором забезпечується:

1) порукою фізичної особи - ОСОБА_1 (далі - поручитель 1) на підставі укладеного з Банком договору поруки № К08977/2021/S-1 від 04.06.2021;

2) порукою фізичної особи - ОСОБА_2 (далі - поручитель 2) на підставі укладеного з Банком договору поруки № К08977/2021/S-2 від 04.06.2021.

У випадку порушення боржником зобов`язань за кредитним договором боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів за користування кредитом, комісій, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. За цими договорами поручителі поручаються перед кредитором за виконання зобов`язань боржника по всіх наданих боржнику траншах за кредитом (п. 1.3 - 1.4 договорів поруки).

При цьому позивач зауважує, що ПАТ «МТБ Банк» неодноразово намагалось добровільно врегулювати питання погашення заборгованості ТОВ «Гаспар-Плюс» згідно з зазначеним вище кредитним договором, в тому числі й шляхом направлення 30.08.2023 вимоги за вих. № 00/2537-0/62.1 від 28.08.2023, яка була адресована відповідачам. Вказана вимога була направлена засобами поштового зв`язку, що підтверджується описами вкладення у цінний лист та накладними за № 3600008615584, 3600008615606, 3600008615592. Однак, вказана вимога Банку залишилася без виконання, а всі спроби добровільно врегулювати питання погашення заборгованості для Банку виявилися марними, відповідачі ухиляються від вчинення будь-яких дій, спрямованих на виконання своїх зобов`язань за кредитним договором, і станом на дату подання даного позову, зобов`язання за кредитним договором є невиконаними, що стало підставою для звернення Банку до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.10.2023 позовну заяву ПАТ "МТБ Банк" залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Крім того, 23.10.2023 судом направлено відповідні запити № 916/4530/23/6534/2023 і № 916/4530/23/6535/2023 до Управління ДМС у Херсонській області щодо місця проживання (перебування) фізичних осіб - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

27.10.2023 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх.№38646/23), до якої позивачем надано розрахунок заборгованості за кредитним договором з уточненнями.

Так, листом Господарського суду Одеської області за вих. №916/4530/23/6745/2023 від 01.11.2023, з огляду на перебування судді Мостепаненко Ю.І. у відпустці, ПАТ "МТБ Банк" було повідомлено про відкладення розгляду заяви про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.11.2023 позовну заяву ПАТ «МТБ Банк» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №916/4530/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

Вказаною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.

Позивач був повідомлений про розгляд справи шляхом направлення ухвали суду про відкриття провадження у справі від 13.11.2023 до електронного кабінету ПАТ «МТБ Банк», що підтверджується довідкою про доставку електронного документа № 916/4530/23/46910/23 від 14.11.23. Також згідно довідки суду про доставку електронного документа за вих. № 916/4530/23/46913/23 від 14.11.23 ухвала суду про відкриття провадження у справі від 13.11.2023 доставлена до електронного кабінету представника позивача Мирко Р.О.

Відповідач 1 - ТОВ "Гаспар-Плюс" про розгляд справи повідомлений належним чином, оскільки копія ухвали суду про відкриття провадження у справі від 13.11.2023 р. була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу: 73009, Херсонська область, м. Херсон, вул. Нафтовиків, буд. 5, та отримана відповідачем 07.12.2023, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0600233340267 щодо вручення копії ухвали суду. Також ухвала суду про відкриття провадження у справі від 13.11.2023 р. була доставлена відповідачу 1 на зазначену у позові електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа вих.№916/4530/23/47325/23 від 14.11.2023.

Відповідач 2 - ОСОБА_1 про розгляд справи повідомлена належним чином, оскільки ухвала суду про відкриття провадження у справі від 13.11.2023 р. була доставлена відповідачу 2 до її електронного кабінету, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного документу за вих. № 916/4530/23/57672/23 від 14.11.23. Також копія ухвали суду про відкриття провадження у справі від 13.11.2023 була направлена судом відповідачу 2 на адресу за останнім відомим місцем реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач 3 - ОСОБА_2 про розгляд справи повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду про відкриття провадження у справі від 13.11.2023 р. була доставлена відповідачу 3 на його електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа вих.№916/4530/23/47323/23 від 14.11.2023. Також копія ухвали суду про відкриття провадження у справі від 13.11.2023 була направлена судом відповідачу 3 на адресу за останнім відомим місцем реєстрації: АДРЕСА_2 , проте поштове відправлення № 0600233340283 було повернуто до суду поштовою установою без вручення з довідкою на конверті "адресат відсутній за вказаною адресою" від 21.11.2023, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення з поштовим конвертом.

Наразі судом враховано, що Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 25.04.2022 N 75 (у редакції наказу Мінреінтеграції від 28.04.2022 N 80) року було затверджено Перелік територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), до якого увійшла й Херсонська міська територіальна громада (станом на квітень 2022 року).

Згідно розділу ІІ Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 № 309 „Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" Херсонська міська територіальна громада перебувала в окупації з 01.03.2022 по 11.11.2022. Також в розділі І вказаного Наказу № 309 визначено території, на яких ведуться (велися) бойові дії, серед яких значиться Херсонська міська територіальна громада як територія, на якій ведуться бойові дії з 11.11.2022 і до теперішнього часу.

З урахуванням обставин місця реєстрації (місцезнаходження) відповідачів в м. Херсон, що є територією, яка перебувала в окупації з 01.03.2022 по 11.11.2022, а з 11.11.2022 і до теперішнього часу є територію, на якій ведуться бойові дії, господарським судом відповідно до ухвали суду від 13.11.2023, відповідачі повідомлялись про розгляд даної справи також через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, про що свідчить наявне в матеріалах справи оголошення.

Згідно з ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

Наразі 15.12.2023 до суду від відповідача 1 - ТОВ «Гаспар-Плюс» надійшов відзив на позовну заяву (вх.№45668/23), в якому останнє визнає заборгованість за простроченим тілом кредиту у розмірі 200 000,00 грн., натомість з вимогами про стягнення строкових та прострочених відсотків відповідач 1 не згоден, з огляду на те що, відповідно до змісту позовної заяви, а також додатків до неї не вбачається, за який період вони були нараховані, а тому відповідач 1 не має можливості визначитися з правомірністю їх правового обґрунтування. При цьому відповідач вказує на те, що у разі, якщо відсотки нараховані за період з 24.02.2022, то вимога про їх стягнення є неправомірною. Також відповідач 1 зауважує, що відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України позичальник за порушення ним зобов`язань за кредитним договором звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України. Разом з тим відповідач 1 наголошує на тому, що не відмовляється від боргу та просить суд відстрочити виконання рішення суду до шести місяців від дати завершення воєнного стану.

Вказаний відзив на позов було підписано керівником Товариства - Бутрий Вадимом Миколайовичем, який є також відповідачем у справі.

Відповідач 2 - ОСОБА_1 своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористалась, жодних заперечень проти позову не надала.

26.12.2023 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 47084/23), в якій позивач зауважує, шо Банк не вимагає від відповідачів стягнення штрафних санкцій чи сум, передбачених ст. 625 ЦК України, а проценти, передбачені умовами кредитного договору, зокрема п. 1.1., нараховані відповідно до ст. 1048 ЦК України. Так, позивач вказує, що нараховані Банком проценти після 24.02.2022 не є процентами у розумінні ст. 625 ЦК України, які вважаються мірою відповідальності за прострочення виконання зобов`язань.

Крім того, позивач посилається на п. 2.5 кредитного договору, за яким нарахування Банком процентів за користування кредитом здійснюється щоденно, починаючи з дати виникнення фактичної заборгованості на позичковому рахунку, зазначеному у п. 2.2 цього договору, до дати повного погашення кредиту; проценти нараховуються на фактичний залишок заборгованості за кредитом, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році. Таким чином, позивач зазначає, що умовами кредитного договору визначено, що Банк має право нараховувати проценти за весь час користування кредитом до дати повного погашення кредиту, і позовні вимоги Банку щодо стягнення суми заборгованості є цілком обґрунтованими.

Щодо відстрочення виконання рішення суду до шести місяців від дати завершення воєнного стану позивач зауважує, що відстрочення виконання судового рішення не може бути більшим ніж один рік з дня ухвалення такого рішення, тоді як відповідач просить відстрочення на період дії воєнного стану та шість місяців з дня його припинення, що суперечить вимогам ГПК України.

08.01.2024 від відповідача 1 - ТОВ «Гаспар-Плюс» надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 685/24), в яких відповідач 1 визнає частково позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту у розмірі 166218,15 грн., а в іншій частині вимог просить відмовити. Зокрема, відповідач 1 вказує, що відповідно до п. 1.3. кредитного договору № К08977/2021 від 04.06.2021 року позивач відкриває відповідачу кредитну лінію на строк з 04.06.2021 року по 03.06.2022 року включно.

Наразі відповідач 1 посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, де в п. 91 зазначено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється (такий же висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16). Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування). Однак, якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (такої позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16 листопада 2023 року по справі № 910/15587/21).

Отже, виходячи з наведеного, відповідач 1 вважає, що нарахування позивачем строкових та прострочених відсотків за період з 03.06.2022 року є неправомірним, а використання замість договірних відсотків процентів за ст. 625 ЦК України є недопустимим в силу положення п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України. Також відповідач 1, виходячи з аналізу банківських виписок відповідача, зазначає, що з 04.06.2022 року позивачем неправомірно відносились списані суми на погашення відсотків, в той час, коли ці кошти мали бути направлені на погашення тіла кредиту. Так, зокрема, за червень 2022 року позивач утримав відсотки за весь місяць у розмірі 2583,33 гривень, хоча мав право утримати відсотки тільки за 3 дні червня 2022 року у розмірі 258,33 грн. (2583,33 грн./30 днів х 3 дні). Таким чином, відповідач 1 стверджує, що відсотки за кредитним договором № К08977/2021 від 04.06.2021 року були сплачені відповідачем у повному обсязі, що підтверджується банківською випискою відповідача за 2022 рік, і тому вимога позивача про стягнення строкових та прострочених відсотків є неправомірною.

Поряд з цим відповідач 1 вважає, що вимога позивача про стягнення тіла кредиту саме у розмірі 200 000 гривень також є необґрунтованою, оскільки за період з 04.06.2022 року по 29.12.2023 року позивач отримав від відповідача кошти у розмірі 33781,85 грн. ((30 724,93 грн. (по дебету рахунку за 2022 рік) - (258,33 грн. + 2411,11 грн. + 2092,99 грн. + 2841,67 грн. + 3616,67 грн. + 4004,17 грн. + 2841,67 грн.) +17 765,20 (по дебету рахунку за 2023 рік). Отже, на думку відповідача 1, розмір заборгованості по тілу кредиту складає 166 218,15 грн. (200 000,00 грн. - 33 781,85 грн.), і саме цю суму визнає відповідач 1.

12.01.2024 від позивача до суду надійшли додаткові пояснення у справі (вх. № 1425/23), в яких Банк категорично не погоджується з доводами відповідача 1 про те, що банк не мав права нараховувати відсотки після закінчення строку дії кредитного договору, а саме після 03.06.2022, та про те, що позивач за період з 04.06.2022 по 29.12.2023 отримав від відповідача кошти у розмірі 33 781,85 грн. Зокрема, позивач вказує, що з наданих відповідачем 1 виписок по особовим рахункам вбачається, що останній платіж по тілу кредиту відповідачем було здійснено 29.06.2022 у розмірі 100 000,00 грн. і він врахований в розрахунку заборгованості, а останній платіж в рахунок погашення заборгованості по відсотках 31.03.2023 у розмірі 576,45 грн. Сума у загальному розмірі 33 781,85 грн., на яку вказує відповідач, це внутрішньо банківські проводки з призначенням платежів «віднесення прострочених %% за кредит. договором № К08977/2021 від 04.06.2021». Тобто, коли строк погашення строкових відсотків ставав простроченим, то строкові відсотки переносились на рахунок прострочених. Зазначене жодним чином не пов`язане з тим, що відповідач погасив цю суму.

Щодо нарахування Банком відсотків після 03.06.2022 позивач посилається на п. 2.2 кредитного договору, який передбачає, що нарахування Банком процентів за користування кредитом здійснюється щоденно, починаючи з дати виникнення фактичної заборгованості на позичковому рахунку, зазначеному у п.2.2 цього договору, до дати повного погашення кредиту, а проценти нараховуються на фактичний залишок заборгованості за кредитом, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році. Поряд з цим, позивач посилається на висновки ВП ВС у постанові від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, в якій вказано про те, що нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів.

Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Таким чином, враховуючи обставини справи та введення воєнного стану в Україні згідно Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, суд застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

04 червня 2021 року між Публічним акціонерним товариством "МТБ Банк" (далі - Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гаспар-Плюс" (позичальник) було укладено кредитний договір №К08977/2021, згідно з умовами п. 1.1 якого Банк зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у вигляді поновлюваної кредитної лінії з лімітом заборгованості 300 000,00 грн., а позичальник зобов`язується прийняти, використати за цільовим призначенням та повернути Банку кредит, сплатити за користування кредитом 15,5% річних, комісії, пені і штрафи та інші платежі, що будуть нараховані відповідно до умов цього договору.

Видача коштів за кредитом відбувається траншами (частинами) на підставі письмових повідомлень (заявок) позичальника, що є невід`ємною частиною цього договору.

За цим договором позичальник має право багаторазово отримувати кошти за кредитом і погашати заборгованість таким чином, щоб фактичний залишок заборгованості за кредитом не перевищував встановленого ліміту заборгованості, з урахуванням умов п. 2.4. цього договору.

В п. 1.1 договору передбачено, що кредит надається позичальнику на поповнення обігових коштів.

За умовами п. 1.2 договору Банк відкриває позичальнику кредитну лінію на строк з « 04» червня 2021 року по « 03» червня 2022 року включно, з урахуванням умов п.п. 2.4., цього договору. Погашення кредиту здійснюється відповідно умов п. 2.4. цього договору.

Відповідно до п. 2.2 договору для надання та обслуговування кредиту банк відкриває:

- позичковий рахунок № НОМЕР_3 ;

- рахунок по обліку процентів № НОМЕР_7;

- рахунок по обліку комісій №

Для повернення кредиту сплати процентів за користування кредитом, сплати встановлених цим договором комісій, сплати пені та штрафів Банк відкриває транзитний рахунок № НОМЕР_8.

Повернення позичальником наданого Банком кредиту, сплата нарахованих Банком процентів за користування кредитом, сплата встановлених цим договором комісій, сплата штрафних санкцій, здійснюється позичальником виключно на транзитний рахунок, вказаний в п. 2.2. цього договору.

Згідно п. 2.3. договору, видача кредиту відбувається шляхом перерахування грошових коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника в національній валюті України (у гривні) № НОМЕР_4 у Банку, або за погодженням з Банком, на інший рахунок, зазначений позичальником у повідомленні (заявці) на транш, яка подається відповідно до п. 1.1. даного договору.

Не пізніше ніж за три робочі дні позичальник повинен повідомити Банк на паперовому носії або електронним повідомленням IFOBS про необхідну йому суму кредиту із наданням Банку усіх необхідних документів стосовно цільового напрямку використання, оформлених відповідно до чинного законодавства України.

Згідно п. 2.4 договору, позичальник зобов`язується повернути Банку кредит не пізніше кінцевого терміну/строку, зазначеного у п. 1.3. цього договору. При цьому, позичальник зобов`язується кожні 90 (дев`яносто) днів фактичного безперервного користування кредитними коштами, з дати отримання першого траншу за кредитом за цим договором (періоди), здійснювати повне погашення заборгованості за отриманими грошовими коштами за кредитом. Кожне наступне повне погашення заборгованості за кредитом позичальник повинен здійснювати протягом кожних 90 календарних днів, відлік яких починається з дня, наступного дня від дати отримання нового траншу після попереднього повного погашення позичальником заборгованості за кредитом, а також в останній день користування кредитом, встановлений цим договором незалежно від дати отримання коштів за кредитом. У разі порушення позичальником зобов`язання по повному погашенню заборгованості за кредитом, відповідно до зазначених у цьому пункті строків (один раз на кожні 90 (дев`яносто) днів фактичного безперервного користування кредитними коштами) кінцевий термін/строк погашення кредиту встановлюється у день закінчення відповідного періоду, у якому повинно було здійснено чергове, повне погашення. У разі непогашення заборгованості за кредитом відповідно до умов цього пункту договору, така заборгованість вважається простроченою з зазначених у цьому пункті договору термінів/строків.

Відповідно до п. 2.5 договору сплата нарахованих банком процентів за користування кредитом здійснюється позичальником на транзитний рахунок, зазначений у п. 2.2 цього договору.

Нарахування Банком процентів за користування кредитом здійснюється щоденно, починами з дати виникнення факти заборгованості на позичковому рахунку, зазначеному у п. 2.2 цього договору, до дати повного погашення кредиту, проценти нараховуються на фактичний залишок заборгованості за кредитом, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та 360 (триста шістдесят) днів у році.

Проценти сплачуються позичальником щомісяця в останній робочий день поточного місяця за період з останнього робочого дня місяця, що передує поточному, до передостаннього робочого дня поточного місяця включно. В день повного погашення кредиту сплаті підлягають проценти, нараховані за період з останнього робочого дня попереднього місяця по попередній календарний день включно, який передує дню погашення кредиту в останній робочий день поточного місяця, і в день фактичного повного погашення кредиту. У випадку несплати позичальником процентів у останній робочий день поточного місяця, вони вважаються простроченими у перший наступний за ним календарний дань поточного місяця. Після закінчення передбаченого цим договором строку кредитування проценти, нараховані за період прострочення до фактичного погашення кредиту, позичальник сплачує в тому ж розмірі, що визначений п.1.1. цього договору та у тому ж порядку, який визначений цим пунктом, а у разі дострокового повного погашення заборгованості за цим договором - в день фактичного погашення кредиту.

У випадку надходження грошових коштів на погашення процентів у день, відмінний від дня, передбаченого цим пунктом для сплати процентів, вони направляються у повному обсязі на погашення заборгованості за основним боргом за кредитом.

Згідно п. 2.6 договору позичальник сплачує Банку комісію:

а) за проведення розрахунків за поточним рахунком, пов`язаних з кредитуванням, в розмірі 0,8% від суми кредиту, передбаченої п. 1.1. цього договору, комісія без ПДВ. Комісія сплачується позичальником в день укладення цього договору на транзитний рахунок, зазначений у п.2.2. цього договору.

б) за зарахування коштів на поточний рахунок позичальника в розмірі 0,15% від суми кожного траншу. Комісія без ПДВ. Комісія сплачується позичальником на транзитний рахунок, зазначений в п. 2.2 цього договору, в останній робочий день поточного місяця, в якому був отриманий транш, і в день фактичного повного погашення кредиту.

При несплаті комісійної винагороди у зазначені терміни, вона вважається простроченою.

Відповідно до п. 2.7 договору при надходженні коштів у рахунок оплати зобов`язань позичальника за цим договором погашення зобов`язань позичальника здійснюється у наступній черговості:

1) сума простроченої заборгованості:

1.1. прострочені проценти (у повному обсязі);

1.2. прострочені реструктуризовані проценти (у повному обсязі);

1.3. прострочені комісії (у повному обсязі);

1.4. прострочені реструктуризовані комісії;

1.5. прострочена заборгованість за основним боргом (в повному обсязі);

2) строкова заборгованість до сплати по графіку в поточному місяці:

2.1. строкова заборгованість за відсотками (щомісячний плати);

2.2. строкова заборгованість за реструктуризованими відсотками (щомісячний платіж);

2.3. строкова заборгованість за комісіями (щомісячний платіж);

2.4. строкова заборгованість за реструктуризованими комісіями (щомісячний платіж);

2.5. строкова (поточна) заборгованість за основним боргом (щомісячний платок за графіком погашення);

3) сума неустойки;

4) поточна заборгованість за кредитним договором.

Погашення заборгованості у межах кожної черги відбувається залежно від терміну/строку прострочення. В першу чергу погашаються прострочені платежі, у другу чергу - поточні платежі, третю чергу - сума неустойки, в четверту - часткове або повне погашення поточної заборґованості за кредитним поговором, якщо інше не встановлено цим договором.

Черговість оплати може бути змінено за рішенням уповноваженого органу Банку про що Банк у строк до трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення уповноваженим органом Банка, повідомляє позичальника листом, який направляється на адресу позичальника, що вказана у розділі «Реквізити і підписи сторін» даного договору.

Зазначені платежі, за умови готівкових розрахунків, повинні бути здійснені позичальником протягом операційного часу Банку (до 16 годин 30 хвилин). Платежі, прийняті Банком пізніше зазначеного часу, зараховуються в погашення заборгованості позичальника на наступний банківський день.

В п. 4.1 договору передбачено, що виконання позичальником зобов`язань за цим договором забезпечується:

-порукою фізичної особи: ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , паспорт серія НОМЕР_5 , виданий Суворовським РВ УМВС України в Херсонській області « 09» серпня 2001 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків НОМЕР_2 ;

- порукою фізичної особи: ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , паспорт серія НОМЕР_6 , виданий Суворовським РВ УМВС України а Херсонській області « 09» серпня 2001 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків НОМЕР_1 .

Згідно з п. 4.2 договору за виконання зобов`язань за цим договором позичальник відповідає також всім належним йому майном і коштами, на які може бути звернене стягнення в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Якщо майно, зазначене у п. 4.1. цього договору, є забезпеченням зобов`язань позичальника та/або третіх осіб перед Банком також за іншими, ніж даний договір, договорами про надання кредитів позичальнику та/або третім особам, то у випадку невиконання позичальником та/або третіми особами умов даного договору або одного з вказаних договорів, Банк має право на дострокове стягнення боргу за всіма іншими договорами про надання кредитів позичальнику (та/або третім особам) та/або на дострокове погашення боргу за рахунок реалізації предмета застави (п. 4.3).

В п. 5.2.1 договору сторони домовились, що з моменту настання будь-якої з наступних подій:

- пред`явлення Банком вимоги про дострокове повернення кредиту на підставах, передбачених цим договором або законом, та/або

- звернення Банку з позовом про стягнення кредиту (в тому числі і дострокове), на підставах, передбачених цим договором або законом, у тому числі, шляхом звернення стягнення на заставлене майно; та/або

- закінчення строків/термінів кредитування, передбачених умовами кредитного договору за умови наявності простроченої заборгованості за кредитом, процентами за користування кредитом, комісіями, передбаченими цим договором,

вся заборгованість позичальника за кредитом, процентами за користування кредитом, комісіями, передбаченими цим договором, вважається простроченою і позичальник зобов`язаний повернути таку заборгованість в повному розмірі та сплатити на користь Банку платежі згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, які дорівнюють 15,5%.

В п. 5.2.2 договору сторони визначили, що платежі, передбачені п. 5.2.1. договору, згідно з ч. 2. ст. 625 Цивільного кодексу України - це плата позичальника Банку за порушення ним грошового зобов`язання, розрахована за домовленістю сторін у процентах річних від суми простроченої заборгованості за кредитом, процентами за користування кредитом, комісіями, передбаченими цим договором, розмір яких у відповідності до ч.2. ст. 625 Цивільного кодексу України встановлюється договором та підлягає сплаті за весь період прострочення.

В п. 5.2.3 договору сторони визначили, що днем початку нарахування процентів, передбачених п. 5.2.1. договору, є:

- закінчення строку кредитування - наступний календарний день після кінцевої дати строку кредитування визначеної кредитним договором (п. 5.2.3.1);

- пред`явлення Банком вимоги про повернення кредиту (в тому числі і дострокове) на підставах, передбачених цим договором або законом, - дата зазначена в такому письмовому повідомленні Банку (п. 5.2.3.2);

- звернення Банку з позовом про стягнення кредиту (в тому числі і дострокове), на підставах, передбачених цим договором або законом, у тому числі, шляхом звернення стягнення на заставлене майно - наступний календарний день за днем подання позову до суду (п. 5.2.3.3).

За умовами п. 5.2.4 договору при розрахунку розміру платежу позичальника на користь Банку згідно п.5.2.1. цього договору використовується метод «факт/360», враховуючи день початку нарахування процентів, передбачених п. 5.2.1. договору, та не враховуючи день, коли прострочена заборгованість позичальника щодо погашення суми кредиту була повністю погашена.

Згідно із п. 5.9 договору, на підставі статті ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України та у відповідності з цим договором сторони досягли домовленості про те, що позовна давність за вимогами Банку про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, комісій та неустойки (пені, штрафів) за цим договором встановлюється тривалістю 3 (три) роки.

В п. 9.1 договору вказано, що останній набирає сили з моменту його підписання обома сторонами. При цьому сторони домовились, що підписи їх представників на договорі мають бути скріплені печатками сторін. Кредитний договір діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань, про що сторони укладають окрему відповідну угоду про виконання зобов`язань за кредитним договором, що є невід`ємною частиною даного договору. Неукладення вказаної угоди про виконання з вини позичальника, не вважається простроченням Банку та не тягне за собою настання негативних правових наслідків для Банку.

Як встановлено судом, задля забезпечення виконання позичальником зобов`язань за вищевказаним кредитним договором 04 червня 2021 року ПАТ «МТБ Банк» було укладено:

- договір поруки № К08977/2021/S-1 з ОСОБА_1 (поручитель);

- договір поруки №К08977/2021/S-2 з ОСОБА_2 (поручитель),

у відповідності до п. 1.1 яких поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником - ТОВ «Гаспар-Плюс» (місцезнаходження: 73009, Херсонська обл„ місто Херсон, вулиця Нафтовиків, будинок 5, код ЄДРПОУ 36587918), та його правонаступниками (далі - «Боржник») зобов`язань за кредитним договором №К08977/2021 від « 04» червня 2021 року із всіма додатковими угодами до нього в повному обсязі, в тому числі:

- по поверненню наданого боржнику кредиту у вигляді поновлюваної кредитної лінії з лімітом заборгованості 300 000,00 грн., терміном погашення по « 03» червня 2022 року включно, з урахуванням умов п.п. 2.4. кредитного договору, відповідно до умов кредитного договору;

- по сплаті процентів за користування кредитом у розмірі 15,5% річних, шо нараховуються на суму залишку заборгованості за кредитом (виходячи з фактичної кількості днів у місяці та 360 (триста шістдесят) днів у році) та сплачуються щомісяця, у строки/терміни. в порядку та на умовах відповідно до кредитного договору;

- по сплаті комісії за проведення розрахунків за поточним рахунком, пов`язаних з кредитуванням, в розмірі 0,8% від суми кредиту, передбаченої п., 1.1. кредитного договору. Комісія без ПДВ. Комісія сплачується в день укладення кредитного договору;

- по сплаті комісії за зарахування коштів на поточний рахунок боржника в розмірі 0,15% від суми кожного траншу. Комісія без ПДВ. Комісія сплачується в останній робочий день поточного місяця, в якому був отриманий транш, і в день фактичного повного погашення кредиту;

- по сплаті можливих штрафних санкцій у випадках та розмірі, передбачених кредитним договором.

Відповідно до п. 1.2 договорів поруки від 04.06.2021 копія кредитного договору є невід`ємною частиною цих договорів, поручителі з умовами кредитного договору ознайомлені, вони їм зрозумілі.

Відповідно до частини 1 статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківський кредит - будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ("Позика"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Отже, укладений між банком та відповідачем 1 кредитний договір є підставою для виникнення у сторін за цим договором відповідних зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Як встановлено судом, ПАТ "МТБ Банк" свої зобов`язання за кредитним договором №K08977/2021 від 04.06.2021 р. виконувало належним чином, а саме: 04.06.2021 видало позичальнику - ТОВ "Гаспар-Плюс" кредит в розмірі 298 350 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 17683895 від 10.06.2021, а також виписками по особовим рахункам позичальника. З наданої позивачем виписки по особовим рахункам відповідача 1 за період з 04.06.2021 по 31.07.2023 вбачається, що вказану суму коштів відповідачем 1 було повернуто позивачу 02.09.2021. Крім того, вказана виписка свідчить, що в подальшому, 15.09.2021 позивачем було видано відповідачу 1 кредит в розмірі 300 000,00 грн., який було повернуто відповідачем 10.12.2021 р. Також 16.12.2021 ПАТ "МТБ Банк" видало відповідачу 1 за кредитним договором №K08977/2021 від 04.06.2021 кредит в розмірі 300 000,00 грн., який було погашено частково 29.06.2022 траншем на суму 100 000,00 грн., хоча він повинен був бути повністю сплачений у строк до 03.06.2022 включно, згідно з п. 1.3 договору. У зв`язку з цим, позивач стверджує про наявність у відповідача 1 станом на 22.08.2023 заборгованості по кредиту в розмірі 200 000,00 грн., що заявлена до стягнення.

Згідно вимог ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Поряд з цим, за положеннями ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Поряд з цим, як свідчать матеріали справи, позивачем протягом всього періоду користування відповідачем 1 кредитними коштами останньому були нараховані відсотки в розмірі 15,5% річних. Зокрема, за ствердженнями позивача, нараховані за період з 28.02.2023 по 30.03.2023 відсотки в розмірі 2669,44 грн. сплачені частково відповідачем 1 31.03.2023 в розмірі 576,45 грн., у зв`язку з чим з 01.04.2023 у позичальника виникло прострочення по несплаченим відсоткам у розмірі 2092,99 грн. Так, згідно доданого до заяви про усунення недоліків розрахунку боргу за кредитним договором (а.с. 103) позивачем заявлено до стягнення 1894,44 грн. - нарахованих строкових відсотків, а також 12598,54 грн. - нарахованих прострочених відсотків, у т.ч. за період з 31.03.2023 по 27.04.2023 - 2092,99 грн., за період з 28.04.2023 по 30.05.2023 - 2411,11 грн., за період з 31.05.2023 по 29.06.2023 - 2841,67 грн., за період з 30.06.2023 по 30.07.2023 - 2583,33 грн., за період з 31.07.2023 по 21.08.2023 - 2669,44 грн.

В свою чергу, відповідач 1, заперечуючи проти нарахованих відсотків з посиланням на висновки Верховного Суду у постанові від 16.11.2023 у справі № 910/15587/21, вказує, що нарахування позивачем строкових і прострочених відсотків за період з 03.06.2022 є неправомірним, а використання замість договірних відсотків процентів за ст. 625 ЦК України є недопустимим в силу положення п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України. Також відповідач 1 стверджує, що з 04.06.2022 року позивачем неправомірно відносились списані суми на погашення відсотків, в той час, коли ці кошти мали бути направлені на погашення тіла кредиту, у зв`язку з чим відповідач 1 вважає, що сплачені ним кошти після 03.06.2022, а саме за період з 04.06.2022 по 29.12.2023 в розмірі 33781,85 грн. ((30 724,93 грн. (по дебету рахунку за 2022 рік) - (258,33 грн. + 2411,11 грн. + 2092,99 грн. + 2841,67 грн. + 3616,67 грн. + 4004,17 грн. + 2841,67 грн.) +17 765,20 (по дебету рахунку за 2023 рік) повинні були бути зараховані в рахунок погашення кредиту. Відтак, відповідач 1 визнає лише наявність боргу за кредитом по в сумі 166218,15 грн. (200 000,00 грн. - 33 781,85 грн.).

Позивач, натомість, наполягає на правомірності нарахування відсотків згідно п. 2.2 договору до дати повного погашення кредиту з посиланням на висновки ВП ВС у постанові від 18.01.2022 у справі № 910/17048/27.

Проаналізувавши доводи сторін щодо нарахування відсотків після закінчення строку кредитного договору, суд зазначає наступне.

Так, умовами п. 1.3, 2.4. кредитного договору чітко встановлено, що строк повернення позичальником кредиту є дата 03.06.2022. Як з`ясовано судом, на момент закінчення строку дії договору відповідач 1 не повернув суму кредиту в розмірі 300 000,00 грн., лише 29.06.2022 було сплачено частково 100 000,00 грн.

При цьому в п. 5.2.1 договору сторонами обумовлено, що з моменту закінчення строків/термінів кредитування, передбачених умовами кредитного договору за умови наявності простроченої заборгованості за кредитом, процентами за користування кредитом, комісіями, передбаченими цим договором, вся заборгованість позичальника за кредитом, процентами за користування кредитом, комісіями, передбаченими цим договором, вважається простроченою і позичальник зобов`язаний повернути таку заборгованість в повному розмірі та сплатити на користь Банку платежі згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, які дорівнюють 15,5%.

Також в п. 5.2.2 договору сторони визначили, що платежі, передбачені п. 5.2.1. договору, згідно з ч. 2. ст. 625 Цивільного кодексу України - це плата позичальника Банку за порушення ним грошового зобов`язання, розрахована за домовленістю сторін у процентах річних від суми простроченої заборгованості за кредитом, процентами за користування кредитом, комісіями, передбаченими цим договором, розмір яких у відповідності до ч. 2. ст. 625 Цивільного кодексу України встановлюється договором та підлягає сплаті за весь період прострочення.

Наведені умови договору узгоджуються з приписами ч. 1 статті 1050 Цивільного кодексу України, згідно з якою, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що нараховані позивачем відсотки у розмірі 15,5% річних після закінчення строку кредитування є нічим іншим, як плата позичальника Банку за порушення ним грошового зобов`язання, а заявлена до стягнення сума відсотків як строкових в розмірі 1894,44 грн., так і прострочених в розмірі 12598,54 грн., є саме платою за ст. 625 ЦК України у відповідності з положеннями п. 5.2.1, п. 5.2.2 кредитного договору.

З огляду на таке, судом критично оцінюються доводи позивача про заявлення до стягнення нарахованих Банком процентів, передбачених умовами п. 1.1 кредитного договору, відповідно до ст. 1048 ЦК України, а не заявлення вимог про стягнення сум, передбачених ст. 625 ЦК України.

Стосовно застосування наведених норм матеріального права Велика Палата Верховного Суду неодноразово в своїх постановах (зокрема від 04.02.2020 у справі N 912/1120/16, від 28.03.2018 у справі N 444/9519/12) викладала висновок про те, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України.

Натомість в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.

Наразі суд вважає безпідставними посилання позивача висновки ВП ВС у постанові від 18.01.2022 у справі № 910/17048/27 щодо можливості нарахування відсотків за кредитним договором до остаточного повернення коштів, оскільки Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі N 910/4518/16 уточнила викладений в п. 123 постанови від 18.01.2022 у справі N 910/17048/17 висновок, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів. Так, вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі N 910/4518/16 наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми позики передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

Зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

Тобто регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

При цьому, щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування Велика Палата Верховного Суду зауважила, що сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас, така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, і цей розмір може зменшити суд.

При вирішенні відповідних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування (або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту). Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

З огляду на мотивувальну частину цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду уточнила викладений в п. 123 постанови від 18.01.2022 у справі N 910/17048/17 таким, що у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Так, в даній справі сторони спірного кредитного договору чітко встановили, що після закінчення строку кредитування позичальник сплачує на користь Банку платежі за ст. 625 ЦК України у розмірі 15,5% річних, що погоджено сторонами в договорі.

Разом з тим, суд бере до уваги, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до Господарського Кодексу та інших законодавчих актів щодо дії норм на період дії воєнного стану" N 2120-IX від 15.03.2022 Прикінцеві та Перехідні положення Цивільного кодексу України були доповнені пунктом 18, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що з огляду на відсутність у позичальника обов`язку сплати нарахованих Банком після закінчення строку кредитування 03.06.2022 відсотків за ст. 625 ЦК України, як це передбачено в п. 5.2.1, 5.2.2 кредитного договору, відповідно заявлені Банком вимоги про стягнення відсотків як строкових в розмірі 1894,44 грн., так і прострочених в розмірі 12598,54 грн., які є саме платою за ст. 625 ЦК України, не підлягають задоволенню з урахуванням приписів п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України.

Крім того, враховуючи наведене, суд зауважує, що всі сплачені позичальником кошти на погашення відсотків після закінчення строку кредитування підлягали зарахуванню саме на погашення основної суми кредиту, чого позивачем не було зроблено. Отже, враховуючи зазначене та дослідивши наданий позивачем разом із заявою про усунення недоліків розрахунок боргу за кредитним договором (а.с. 103), судом встановлено, що за період з 04.06.2022 по 31.03.2023 відповідачем було сплачено, а позивачем зараховано на погашення відсотків суму в розмірі 24822,45 грн., у т.ч. за період з 04.06.2022 по 29.06.2022 - 3321,01 грн. (3831,94 грн./30 дн. х 26 дн.), за період з 30.06.2022 по 28.07.2022 - 2497,22 грн., за період з 29.07.2022 по 30.08.2022 - 2841,67 грн., за період з 31.08.2022 по 29.09.2022 - 2583,33 грн., за період з 30.09.2022 по 30.10.2022 - 2669,44 грн., за період з 31.10.2022 по 29.11.2022 - 2583,33 грн., за період з 30.11.2022 по 29.12.2022 - 2583,33 грн., за період з 30.12.2022 по 30.01.2023 - 2755,56 грн., за період з 31.01.2023 по 27.02.2023 - 2411,11 грн., за період з 28.02.2023 по 30.03.2023 - 576,45 грн. Натомість, вказана сума підлягала зарахуванню на оплату суми кредиту, у зв`язку з чим суд вважає, що сума боргу відповідача 1 складає саме 175177,55 грн. (200 000,00 грн. - 24 822,45 грн.).

Доводи відповідача 1 про те, що ним за період з 04.06.2022 по 29.12.2023 були сплачені кошти в розмірі 33 781,85 грн. з посиланням на виписки банку по особовим рахункам, судом до уваги не приймаються, оскільки внутрішні банківські проводки із зазначенням «віднесення прострочених %% за кредит. договором № К08977/2021 від 04.06.2021» не свідчать про оплату відповідачем 1 суми відсотків. При цьому, доказів саме сплати відповідачем 1 сум відсотків останній не надав, і такі докази в матеріалах справи відсутні. Адже, частиною першою, третьою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, якими в силу ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, які мають значення для вирішення справи.

Між тим, неповерненням позивачу всієї суми отриманих кредитних коштів за вищевказаним кредитним договором відповідач-1 порушив умови цього договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. В свою чергу, вказані обставини є підставою для стягнення суми заборгованості у судовому порядку.

Таким чином, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача-1 суми заборгованості по кредиту за спірним кредитним договором № К08977/2021 від 04.06.2021 в розмірі 175 177,55 грн., що встановлено судом.

Водночас, з огляду на заявлення позивачем до стягнення заборгованості з відповідачів в солідарному порядку, слід зазначити наступне.

Як вище зазначалось судом, виконання зобов`язань ТОВ «Гаспар-Плюс» перед ПАТ «МТБ Банк» за спірним кредитним договором № К08977/2021 від 04.06.2021 було забезпечено порукою ОСОБА_1 (поручитель) згідно із договором поруки № К08977/2021/S-1 від 04.06.2021 та порукою ОСОБА_2 (поручитель) згідно із договором поруки №К08977/2021/S-2 від 04.06.2021.

В п. 1.3 договорів поруки передбачено, що у випадку порушення боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Згідно п. 1.4 договорів поруки поручитель відповідає перед кредитором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів за користування кредитом, комісій, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. За цими договорами поручитель поручається перед кредитором за виконання зобов`язань боржника по всіх наданих боржнику траншах за Кредитом.

Умовами п. 2.1 договорів визначено, що забезпечене порукою зобов`язання боржника поручитель повинен виконати на протязі 5-ти календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора.

Відповідно до п. 5.1 договорів поруки останні набирають чинності з моменту їх підписання сторонами і діють 120 місяців з дати набуття ними чинності.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

В ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, якою визначені загальні умови забезпечення виконання зобов`язання, передбачено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Так, в силу приписів ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У відповідності до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Як свідчать матеріали справи, 30.08.2023 ПАТ «МТБ Банк» направило відповідачам вимогу за вих. № 00/2537-0/62.1 від 28.08.2023 про погашення заборгованості, що підтверджується описами вкладення у цінний лист та накладними за № 3600008615584, 3600008615606, 3600008615592.

Враховуючи вищенаведене та виходячи зі змісту ст.ст. 554, 559 ЦК України, суд вважає, що порука, встановлена договорами поруки від 04.06.2021 № К08977/2021/S-1 та № К08977/2021/S-2, як вид забезпечення виконання зобов`язань за вищезазначеним кредитним договором № К08977/2021 від 04.06.2021, не є припиненою, оскільки позивач пред`явив вимогу до поручителів.

Таким чином, господарський суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідачів солідарно суми заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором № К08977/2021 від 04.06.2021 у встановленому судом розмірі 175 177,55 грн., що виникла у зв`язку з неналежним виконанням ТОВ "Гаспар-Плюс" - позичальником своїх зобов`язань по вказаному договору, що було встановлено судом.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ст. 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Разом з тим у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов`язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо виконання договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019р. по справі №910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов`язку в натурі застосовується у зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов`язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов`язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов`язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, а також відсутність в матеріалах справи доказів виконання відповідачами в повному обсязі зобов`язань по сплаті боргу за кредитним договором № К08977/2021 від 04.06.2021, згідно приписів ст. 74, 76-77 ГПК України, суд вважає, що стягнення солідарно з відповідачів заборгованості в розмірі 175177,55 грн. за вказаним договором цілком відповідає такому способу захисту цивільних прав та інтересів позивача, як примусове виконання обов`язку в натурі.

Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів пропорційно задоволеним вимогам, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо заявленого відповідачем-1 у відзиві на позов клопотання про відстрочення виконання рішення суду строком на 6 місяців після закінчення воєнного стану, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4 ст. 331 ГПК України).

Як вбачається з вищезазначеної норми ГПК, підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк.

Так, питання задоволення заяви сторони у справі про розстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Таким чином, в основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання. З цією метою, під час вирішення питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, суди повинні враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Разом з тим, необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 N 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.97); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (рішення ЄСПЛ у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" від 28.07.99).

Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд застосовує при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За змістом ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Так, встановлення та підтвердження факту наявності обставин, на які посилається заявник, можливо лише внаслідок сукупного аналізу відповідних доказів щодо наявності зазначених обставин, що безпосередньо ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у момент звернення рішення до виконання.

Між тим, до заявленого клопотання про відстрочку виконання рішення відповідачем не додано жодного доказу на підтвердження того, що боржник спроможний виконати рішення суду після спливу одного року, у разі, якщо така заява буде задоволена.

Окрім зазначеного, обставини, наведені відповідачем в клопотанні про відстрочення виконання судового рішення, носять загальний характер з посиланням на військовий стан.

Водночас, суд вважає загальновідомим та нормативно врегульованим питання відносно існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану, що неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків, обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, та Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX), 11 лютого Президентом підписано Закони щодо продовження строку дії воєнного стану та мобілізації з 19 лютого 2023 року строком на 90 діб: № 8419 "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану в Україні. 19 травня, набув чинності Закон від 02.05.2023 № 3057-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким затверджено Указ Президента України від 1 травня 2023 року № 254/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 2023 року 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб (тобто до 18 серпня 2023 року).

Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до листа Торгово - промислової палати України (далі -ТПП) від 28.02.2022 року, вих.№2024/02.0-7.1 визнано військову агресію Російської Федерації проти України форс-мажорними обставинами з 24.02.2022 року. За даним листом ТПП засвідчує форс мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Тобто, ТПП України підтвердила, що обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами, як для суб`єктів господарювання так і для населення.

Також суд враховує висновок Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.01.2022 у справі N 904/3886/21, який зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Разом з тим, суд зазначає, що фінансове становище відповідача, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання відстрочки виконання судового рішення; при цьому, відстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника. На думку суду, наведені заявником обставини не свідчать про неможливість виконання рішення суду у цій справі, а лише відображають поточну господарську діяльність відповідача, що не є обставинами, з якими закон пов`язує можливість відстрочення виконання судового рішення. До того ж, заявник не надав доказів скрутного фінансового стану, неможливості ведення або зупинення господарської діяльності внаслідок введення в країні військового стану.

Поряд з цим, необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, повинні досліджуватися та оцінюватися не тільки доводи боржника, а й заперечення кредитора.

При цьому, позивач заперечує проти відстрочення виконання рішення суду, посилаючись на можливі негативні наслідки також для нього, у разі затримки виконання рішення.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Разом з тим, суд наголошує, що положеннями ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

При цьому, необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 ГПК України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений річним терміном відстрочки виконання рішення з дня ухвалення такого рішення.

Отже, відстрочення виконання судового рішення не може бути більшим ніж один рік з дня ухвалення такого рішення, тоді як відповідач просить відстрочити виконання рішення суду на 6 місяців після закінчення воєнного стану, що суперечить вимогам ГПК України, з огляду на відсутність встановлення на законодавчому рівні моменту завершення припинення військового стану.

При цьому, господарський суд наголошує, що положеннями господарського законодавства не передбачено продовження встановленого у ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України процесуального строку.

Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Гаспар-Плюс" про відстроченн виконання рішення суду в порядку ст. 331 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241

Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Публічного акціонерного товариства "МТБ Банк" задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гаспар-Плюс" (73009, Херсонська область, м. Херсон, вул. Нафтовиків, буд. 5, код ЄДРПОУ 36587918), з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Публічного акціонерного товариства "МТБ Банк" (68003, Одеська область, м. Чорноморськ, проспект Миру, 28, код ЄДРПОУ 21650966) заборгованість по кредиту в розмірі 175177/сто сімдесят п`ять тисяч сто сімдесят сім/грн. 55 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 2627/дві тисячі шістсот двадцять сім/грн. 66 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог Публічного акціонерного товариства "МТБ Банк" відмовити.

4. В задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Гаспар-Плюс" про відстрочення виконання рішення суду відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Ю.І. Мостепаненко

23 січня 2024 р.