Рішення

від 22.01.2024 по справі 120/14462/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

22 січня 2024 р. Справа № 120/14462/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Крапівницької Н.Л.,

розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, Міністерства внутрішніх справ України

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі- ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (далі- відповідач 1), Міністерства внутрішніх справ України (далі-відповідач 2), в якому просив:

-визнати протиправним рішення Міністерства внутрішніх справ України, у формі повідомлення департаменту пенсійних питань та соціального захисту № 41194/49-11644-2023 від 30.06.2023 року, за вих.. № 466/22-23 від 18.07.23 року, яким повернуто матеріали назад до ліквідаційної комісії МВС України у Вінницькій області, щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , так як суперечить вимогам пункту 9 Порядку та умов призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015 року.

-зобов`язати ліквідаційну комісію УМВС у Вінницькій області в 15-денний строк, подати документи до Міністерства внутрішніх справ України, щодо виплати грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку з встановленням другої групи інвалідності, відповідно до пункту 8 Порядку та умов призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №850 від 21.10.2015 року

-зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України, відповідно до пункту 9 Порядку № 850 МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів, прийняти рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надіслати його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови, щодо виплати грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку з встановленням 10.03.2020 другої групи інвалідності.

Ухвалою від 25.09.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін. Також даною ухвалою встановлено відповідачам строк на подачу відзиву на позов.

10.10.2023 відповідачем 1 подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначив, що у наданих позивачем матеріалах була відсутня копія постанови військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку захворювання. Крім того, вказав, що при розгляді матеріалів було встановлено, що 18.03.2020 в результаті повторного огляду позивачу встановлено ІІ-групу інвалідності. Разом із тим, 09.03.2010 позивачу було здійснено виплату за втрату 40% працездатності, тобто між оглядами МСЕК пройшло більше двох років. З огляду на викладене, зазначив, що у Ліквідаційної комісії МВС України у Вінницькій області були відсутні підстави для направлення до МВС України матеріалів, що суперечать вимогам Порядку №850.

18.10.2023 від Міністерства внутрішніх справ України надійшов відзив на позов, в якому останній заперечив щодо задоволення позову. Зазначив, що відмова МВС України у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу у зв`язку із встановлення ІІ групи інвалідності є правомірною, оскільки позивачу було в 2006 році встановлено 40% втрати професійної працездатності та відповідно при повторному огляді 10.03.2020 встановлено ІІ групу інвалідності та 80% втрати професійної працездатності. Вказав, що пунктом 4 Порядку № 850 передбачено, якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступенем втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням МСЕК вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 13.06.1985 по 23.06.1999.

Відповідно до довідки (маршрутного листа) № 20/B-108 від 12.06.2008 в період з 01.09.1988 по 30.11.1988 року позивач виконував службові обов`язки по ліквідації наслідків на ЧАЕС та знаходився населених пунктах: Ковшилівка - 30 днів; Клівіни - 33 днів; Клівіни - 20 днів; Клівіни - 8 днів. Внаслідок чого ОСОБА_1 отримав дозу радіоактивного випромінення 0.40 Бер.

Відповідно до довідки Вінницької обласної дирекції Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" від 09.03.2010, за втрату 40% працездатності позивачу було виплачено страхову суму 5700 грн.

Крім того, за наслідками повторного огляду МСЕК позивачу встановлено ІІ-групу інвалідності з 10.03.2020, у зв`язку з захворюванням, що пов`язане з виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується актом №641393 від 18.03.2020.

Крім того, відповідно до експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України №85 від 23.03.2021, який виданий за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 на предмет встановлення причинного зв`язку хвороб, інвалідності, смерті, слідує, що захворювання пов`язане з виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

В подальшому, 01.07.2021 позивач звернувся до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності.

Листом від 22.07.2021 ГУ НП у Вінницькій області повідомило позивача про те, що його заява направлена за належністю до Ліквідаційної комісії МВС України у Вінницькій області.

Крім того, листом №209/22-2021 від 22.07.2021 за підписом голови Ліквідаційної комісії МВС України у Вінницькій області, позивачу було відмовлено в направленні до МВС України матеріалів щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки вони суперечать вимогам Порядку №850.

Так, судом встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного від 27.10.2022 у справі №120/5412/22 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною відмову, викладену у листі ліквідаційної комісії МВС України у Вінницькій області № 106/22-2022 від 20.06.2022 року, щодо відмови в направленні до Міністерства внутрішніх справ України України документів (матеріалів) щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .

Зобов`язано Управління міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області в особі Ліквідаційна комісія МВС України у Вінницькій області повторно розглянути документи про призначення одноразової грошової допомоги та в 15-денний строк, подати документи до Міністерства внутрішніх справ України, щодо виплати грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку з встановленням другої групи інвалідності, відповідно до пункту 8 Порядку та умов призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015 року.

Дане рішення залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2023.

Як слідує з наявного у матеріалах справи листа Управління міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області №99/22-2023 від 20.07.2023, Ліквідаційна комісія УМВС України у Вінницькій області інформує, що для забезпечення виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27.10.2022, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2023 по справі №120/5412/22, щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням другої групи інвалідності, матеріали та висновок про призначення були направлені до Міністерства внутрішніх справ України. Також вказано, що на виконання вищезазначеного рішення суду та за результатами опрацювання надісланих матеріалів щодо призначення одноразової грошової допомоги Міністерством вказані документи повернуто, як такі, що не відповідають вимогам законодавства (копія листа МВС №41194/49-11644-2023 від 30.06.2023 додається).

В листі МВС №41194/49-11644-2023 від 30.06.2023 зазначено, що із надісланих матеріалів з`ясовано, що при первинному огляді ОСОБА_1 медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) який проводився у 2006 році. ОСОБА_1 встановлено 40 % втрати професійної працездатності та ПАТ HACK «ОРАНТА» 17.10. 2006 проведено виплату страхового відшкодування з обов`язкового особистого страхування працівників МВС України в розмірі 57000 грн. При повторному огляді МСЕК який проводився 10.03 2020. ОСОБА_1 встановлено з 10.03.2020 другу групу інвалідності та 80% втрати професійної праце здатності внаслідок захворювання пов`язаного з виконання службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Вказано, що установлення заявнику медико-соціальною експертною комісією ІІ групи інвалідності (2020 рік) відбулось в період понад 2 роки від дати встановлення 40% втрати професійної працездатності, що на думку відповідача 2 суперечить п. 4 Порядку №850.

Тому, на думку відповідача 2, доданий до матеріалів експертний висновок Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МИС України від 31.05.2021 у якому пов`язано зв`язок захворювання ОСОБА_1 із виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків авари на Чорнобильській АЕС не може бути врахований при прийнятті рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги заявнику, оскільки подання такого документу пунктом 7 Порядку не передбачено.

Разом із тим, не погоджуючись із такими діями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Так, відповідно до довідки Вінницької обласної дирекції Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" від 09.03.2010, за втрату 40% працездатності позивачу було виплачено страхову суму 5700 грн.

Частинами 1 та 6 статті 23 Закону України "Про міліцію" (в редакції станом на виникнення права отримання одноразової грошової допомоги) передбачалось, що працівник міліції підлягає обов`язковому державному страхуванню на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою, яку він займає, за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також коштів, що надходять на підставі договорів від міністерств, відомств, підприємств, установ і організацій.

У разі каліцтва, заподіяного працівникові міліції при виконанні службових обов`язків, а також інвалідності, що настала у період проходження служби або не пізніш як через 3 місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце у період проходження служби, йому виплачується одноразова допомога в розмірі від трирічного до п`ятирічного грошового утримання (залежно від ступеня втрати працездатності) і призначається пенсія по інвалідності.

Положеннями частини 2 статті 23 Закону України "Про міліцію" в редакції, що діяла до 1 січня 2007 року, Кабінет Міністрів України уповноважувався лише встановлювати порядок та умови страхування працівників міліції.

На виконання цієї норми права Кабінетом Міністрів України постановою від 29 червня 1991 року № 59 затверджено Положення про порядок і умови державного обов`язкового страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України, яким визначено порядок і умови проведення страхових виплат, передбачених законом у разі настання подій, вичерпний перелік яких наведено в законі, встановлено критерії визначення розміру відшкодування в залежності від ступеня втрати працездатності в межах граничної суми, встановленої цією нормою закону. Визначено особу страховика - Національну акціонерну страхову компанію "Оранта" (до 2005 року на підставі безпосередньо положень цієї постанови, а з 2005 року - згідно з результатами проведених тендерів) за рахунок цільових бюджетних коштів, які йому перераховувалися МВС України.

Законом України від 03.11.2006 року № 328-VІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб", який набрав чинності з 01.01.2007 року, внесено зміни до Закону України "Про міліцію", зокрема, статтю 23 даного Закону викладено в наступній редакції: у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства".

Тобто, з 01.01.2007 року інститут обов`язкового державного особистого страхування працівників міліції ліквідовано, на заміну йому було запроваджено інститут компенсаційних виплат у вигляді одноразової грошової допомоги працівникам міліції у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного йому під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ.

На виконання цих положень Кабінетом Міністрів України було прийнято 12 травня 2007 року Постанову № 707, якою затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції (далі - Порядок № 707) та визнано такою, що втратила чинність, - Постанова Кабінету Міністрів Української РСР від 29 червня 1991 року № 59.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 707 установлено, що виплати згідно з цією постановою здійснюються з 1 січня 2007 року за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання Міністерства внутрішніх справ.

Міністерству внутрішніх справ України доручено завершити виплату страхової суми та одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, що повинні бути нараховані до 1 січня 2007 року (пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 707).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 707, одноразова грошова допомога виплачується у разі: установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися: під час виконання службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі: п`ятирічного грошового забезпечення - інвалідам I групи; чотирирічного грошового забезпечення - інвалідам II групи; трирічного грошового забезпечення - інвалідам III групи; у період проходження служби, - у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією.

Розмір грошової допомоги визначається відповідно до грошового забезпечення за останньою посадою, яку особа рядового або начальницького складу займала на день загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва), установлення інвалідності. До грошового забезпечення, виходячи з якого здійснюється розрахунок грошової допомоги працівнику міліції, включається посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, відсоткова надбавка за вислугу років та щомісячна надбавка в розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років) згідно із законодавством (п. 3 Порядку № 707).

Крім того, на виконання пункту 3 постанови КМ України № 707 з метою врегулювання правового механізму завершення страхових виплат за страховими випадками, що настали до 1 січня 2007 року, постановою Кабінету Міністрів України № 593 від 17 червня 2009 року затверджено Порядок та умови завершення виплати страхових сум за страховими випадками, які сталися до 1 січня 2007 року (далі - Порядок № 593).

За змістом пункту 1 Порядку № 593, виплата страхових сум за страховими випадками здійснюється в разі установлення групи інвалідності, що настала у період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення зазначеного строку внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце під час виконання службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку і громадської безпеки, боротьбі із злочинністю, у розмірі: трирічного грошового забезпечення - інвалідам III групи.

У разі виникнення в працівника міліції права на отримання страхової суми в більшому розмірі вона виплачується з урахуванням раніше виплаченої суми.

7 листопада 2015 втратив чинність Закон України "Про міліцію" та набрав чинності Закон України "Про Національну поліцію".

Пунктом 15 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

На виконання статті 23 Закону України "Про міліцію", постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року N 850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (Порядок N 850).

Пунктом 2 зазначеної постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Законом України від 13 лютого 2015 року N 208-VIII "Про внесення змін до статті 23 Закону України "Про міліцію" щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції" (12 березня 2015 року) мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року N 707 (Порядок № 707).

Разом з тим судом встановлено, що 10.03.2020 в результаті повторного огляду МСЕК позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності та встановлено 80% втрати працездатності.

Тобто, на час установлення позивачу II групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби, чинними є обидва Порядки (№707 і № 850), які регулюють однопредметні правовідносини щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, передбаченої статтею 23 Закону України "Про міліцію".

Відповідно, спірним моментом у цій справі є те, за яким Порядком відповідачі мали розглядати питання щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням йому другої групи інвалідності.

Однак, суд зважає на те, що правову оцінку даним правовідносинам та необхідній процедурі розгляду ініційованого позивачем питання уже надано Вінницьким окружним адміністративним судом у рішення від 27.10.2022 у справі № 120/5412/22 за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області в особі Ліквідаційна комісія МВС України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, яке набрало законної сили.

Зокрема, судом у справі № 120/5412/22 зобов`язано Управління міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області в особі Ліквідаційна комісія МВС України у Вінницькій області повторно розглянути документи про призначення одноразової грошової допомоги та в 15-денний строк, подати документи до Міністерства внутрішніх справ України, щодо виплати грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку з встановленням другої групи інвалідності, відповідно до пункту 8 Порядку та умов призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015 року.

Як зазначено у частині 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, право позивача на набуття одноразової грошової допомоги у разі інвалідності відповідно до умов Порядку № 850 є підтвердженим судовим рішенням по справі № 120/5412/22, що набрало законної сили, а обставини необхідності розгляду поданих документів згідно з цим же Порядком № 850 є приюдиційними згідно ч. 4 ст. 78 КАС України, а отже додатковому доказуванню в межах розгляду даної адміністративної справи не підлягають.

Так, пунктом 2 Порядку № 850 визначено, що днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

У пункті 3 Порядку № 850 зазначено окремі підстави, які надають право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги, однією із яких є установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності,-у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності,-у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.

За змістом пункту 7 Порядку № 850 працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).

До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов`язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України-для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).

Згідно з пунктом 8 Порядку № 850 керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги тощо.

МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови (пункт 9 Порядку № 850).

Отже у керівника органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, з моменту прийняття (реєстрації) поданих особою документів на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, виникає обов`язок надіслання Міністерству внутрішніх справ України висновок щодо виплати грошової допомоги. Рішення про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності приймається Міністерством внутрішніх справ України на підставі поданого керівником органу внутрішніх справ, у якому проходив службу позивач, висновку про призначення одноразової грошової допомоги.

Судом, під час розгляду справи з`ясовано, що однією з позовних вимог ОСОБА_1 є зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України прийняти рішення про призначення останньому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням 2-ї групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ або про відмову у призначенні грошової допомоги.

В свою чергу на думку позивача, рішення Міністерства внутрішніх справ України, у формі повідомлення департаменту пенсійних питань та соціального захисту № 41194/49-11644-2023 від 30.06.2023 року, за вих.. № 466/22-23 від 18.07.23 року, яким повернуто матеріали назад до ліквідаційної комісії МВС України у Вінницькій області, щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , так як суперечить вимогам пункту 9 Порядку та умов призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015 року.

Разом з тим, при дослідженні матеріалів справи встановлено, що останні містять лише лист Департаменту фінансово-облікової політики МВС України датований 17.05.2023 №60/22-2023, з якого вбачається, що матеріали щодо призначення допомоги ОСОБА_1 повернуто, як такі що не відповідають вимогам законодавства.

Будь-якого рішення, прийнятого в порядку п.9 Порядку №850, з зазначенням підстав відмови, передбачених п.14 Порядку №850, матеріали справи не містять.

Суд встановив, що Ліквідаційна комісія УМВС у Вінницькій області, на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/5412/22, надіслала до МВС для прийняття відповідного рішення заяву разом з пакетом документів про призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІІ інвалідності.

Зі змісту листа Управління міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області № 99/22-2023 від 20.07.2023 вбачається, що Ліквідаційна комісія УМВС України у Вінницькій області інформує, що для забезпечення виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27.10.2022, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2023 по справі № 120/5412/22, щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням другої групи інвалідності, матеріали та висновок про призначення були направлені до Міністерства внутрішніх справ України. Також вказано, що на виконання вищезазначеного рішення суду та за результатами опрацювання надісланих матеріалів щодо призначення одноразової грошової допомоги Міністерством вказані документи повернуто, як такі, що не відповідають вимогам законодавства (копія листа МВС №41194/49-11644-2023 від 30.06.2023 додається).

До вищезазначеного листа долучено лист МВС № 41194/49-11644-2023 від 30.06.2023 в якому зазначено, що із надісланих матеріалів з`ясовано, що при первинному огляді ОСОБА_1 медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) який проводився у 2006 році. ОСОБА_1 встановлено 40 % втрати професійної працездатності та ПАТ HACK «ОРАНТА» 17.10. 2006 проведено виплату страхового відшкодування з обов`язкового особистого страхування працівників МВС України в розмірі 57000 грн. При повторному огляді МСЕК який проводився 10.03 2020. ОСОБА_1 встановлено з 10.03.2020 другу групу інвалідності та 80% втрати професійної працездатності внаслідок захворювання пов`язаного з виконання службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Вказано, що установлення заявнику медико-соціальною експертною комісією ІІ групи інвалідності (2020 рік) відбулось в період понад 2 роки від дати встановлення 40% втрати професійної працездатності, що на думку відповідача 2 суперечить п. 4 Порядку №850.

В свою чергу, суд зазначає, що ні лист управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області № 99/22-2023 від 20.07.2023 ні лист МВС № 41194/49-11644-2023 від 30.06.2023, не може вважатися рішенням в розумінні пункту 9 Порядку № 850.

Вказане свідчить, що МВС України не дотрималось пункт 9 Порядку № 850 та не прийняло рішення за результатами розгляду заяви позивача про призначення допомоги.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 28.03.2019 у справі №296/10138/16-а, від 16.05.2019 у справі №822/2518/17, від 24.10.2019 у справі №817/713/16, від 13.06.2019 у справі №826/6354/18, від 30.01.2018 у справі №822/1579/17 та від 13.02.2018 у справі №808/1866/16.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач 2, за результатом розгляду матеріалів Ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області про виплату позивачу одноразової грошової допомоги, не прийняв жодного із зазначених вище рішень (ні рішення про призначення йому такої допомоги, а ні рішення про відмову в її призначенні).

Водночас, всупереч пункту 9 Порядку № 850, Міністерство внутрішніх справ України повернуло матеріали щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, без прийняття відповідного рішення.

Відтак, спосіб, у який Міністерство внутрішніх справ України розглянуло заяву та документи про виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, нормами Порядку № 850 не передбачений.

Згідно ч.2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

При прийнятті рішення суд враховує, що бездіяльність - це не вчинення у встановлений законом строк дії, яку суб`єкт владних повноважень повинен вчинити, та в даному випадку вказана бездіяльність стосується саме неприйняття рішення щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із отриманням ІІ групи інвалідності.

Таким чином, МВС України не приймало рішення за результатами розгляду питання про призначення одноразової грошової допомоги позивачу, та надало відповідь листом про повернення матеріалів справи, чим допустило протиправну бездіяльність.

Тому суд для повного захисту прав позивача вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог та обрати інший спосіб захисту його прав, шляхом визнання протиправною бездіяльність МВС що полягає у неприйнятті рішення щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із отриманням ІІ групи інвалідності.

Перевіряючи доводи відповідачів про ненадання позивачем копії постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, суд встановив, що позивач надав експертний висновок Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України №85 від 23.03.2021, яким підтверджується факт того, що захворювання позивача пов`язане з виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с. 19).

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", причинний зв`язок між захворюванням, пов`язаним з Чорнобильською катастрофою, частковою або повною втратою працездатності громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і Чорнобильською катастрофою визнається встановленим (незалежно від наявності дозиметричних показників чи їх відсутності), якщо його підтверджено під час стаціонарного обстеження постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи уповноваженою медичною комісією не нижче обласного рівня або спеціалізованими медичними установами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, які мають ліцензію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до цієї ж норми Закону наказом Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 30.05.1997 №166/129, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.10.1997 за №491/2295, було затверджено та введено в дію через 10 днів після державної реєстрації у Міністерстві юстиції України Положення про систему експертизи по встановленню причинного зв`язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС; Склад Центральної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв`язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до п.п. 1.2 цього Положення, складовими системи експертизи щодо встановлення причинного зв`язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС є експертні комісії:

для дорослих - Центральна міжвідомча експертна комісія (далі - Центральна МЕК), Донецька регіональна міжвідомча експертна комісія (далі - Донецька РМЕК) та Львівська регіональна міжвідомча експертна комісія (далі - Львівська РМЕК);

для дітей - Центральна дитяча спеціалізована лікарсько-консультативна комісія (далі - Центральна дитяча спецЛКК) та Рівненська обласна дитяча спеціалізована лікарсько-консультативна комісія (далі - Рівненська дитяча облспецЛКК).

Згідно з п.п. 1.4 цього ж Положення, експертизі щодо встановлення причинного зв`язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС підлягають особи, які згідно з чинним законодавством мають статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

З огляду на таку систему експертизи суд вважає, що МВС необґрунтовано не взято до уваги наданий позивачем експертний висновок Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України, оскільки така установа є спеціалізованою, і покликана підтверджувати для дорослих факт того, що захворювання пов`язане з виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню у визначений судом спосіб.

Що стосується відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно із ч. 2ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).

Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:

договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист,

представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно із положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами 2 та 3 статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із ч. 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Водночас за приписами ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

При цьому покладення обов`язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень статті 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.

У рішенні ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited проти України", заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано ордер про надання правничої (правової) допомоги від 18.09.2023 року, квитанцію до прибуткового касового ордера про сплату гонорару адвоката в розмірі 6800 грн., договір про надання правничої допомоги від 14.09.2023.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що розмір понесених витрат на правничу допомогу у сумі 6800 грн. не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

На думку суду, майже усі надані адвокатом послуги охоплюються єдиною метою, якою є підготовка до складання позовної заяви, а тому обсяг виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) є неспівмірним із складністю такої роботи (наданих послуг). Адміністративна справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, також вказує на необґрунтовано завищену вартість наданих послуг.

Беручи до уваги предмет спору, складність справи, обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту інтересів позивача в суді у зв`язку з розглядом цієї справи, враховуючи часткове задоволення позову, суд вважає, що витрати на правову допомогу, на відшкодування яких у позивача виникло право за результатами розгляду цієї справи, підлягають зменшенню та на користь позивача належить присудити витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн., що відповідає вимогам співмірності, розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В той же час, суд враховує, що згідно частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи те, що позов задоволено частково, на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань саме Міністерство внутрішніх справ України , адже судом встановлено, що саме ним допущено протиправну бездіяльність що полягає у неприйнятті рішення.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України, що полягає у неприйнятті рішення щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із отриманням ІІ групи інвалідності.

Зобов`язати Ліквідаційну комісію управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області направити до Міністерства внутрішніх справ України заяву ОСОБА_1 з доданими документами для прийняття рішення щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності.

Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України прийняти рішення за наслідком розгляду заяви ОСОБА_1 з доданими документами щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку із отриманням ІІ групи інвалідності відповідно до Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850, з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн. (дві тисяча гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (вул. Театральна, 10, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 08592106)

Відповідач: Міністерство внутрішніх справ України (вул. Богомольця, 10, м. Київ, код ЄДРПОУ 00032684)

СуддяКрапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом

Суддя:

Секретар: