Рішення від 22.01.2024 по справі 826/832/16

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2024 року справа №826/832/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Парненко В.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України, Державної казначейської служби України про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

20.01.2016 до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі позивач) з адміністративним позовом до Вищого адміністративного суду України (далі відповідач 1), Державної казначейської служби України (далі відповідач 2), у якому просить суд:

- визнати неправомірною відмову Вищого адміністративного суду України у виплаті йому вихідної допомоги як судді у зв`язку з відставкою відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону України « Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010 року у редакції, яка була чинна на день подачі заяви від 05.03.2014 р. про звільнення у відставку;

- зобов`язати Вищий адміністративний суд України відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010 року у редакції, чинній станом на 05.03.2014 року, нарахувати і виплатити йому вихідну неоподатковану допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що вважає неправомірною відмову у виплаті йому вихідної допомоги, як судді, у зв`язку з відставкою відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, яка була чинна на день подачі позивачем заяви від 05.03.2014 про звільненні у відставку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.01.2016 (суддя Келеберда В.І.) відкрито провадження у адміністративній справі № 826/832/16, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті "Голос України" №254 та набрав чинності 15.12.2022.

05.12.2023 на адресу Київського окружного адміністративного суду супровідним листом від 25.09.2023 №03-19/27209/23 "Про скерування за належністю справи" надійшли матеріали адміністративної справи №826/832/16.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №826/832/16 передано 08.12.2023 на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.12.2023 р. адміністративну справу №826/832/16 прийнято до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розгляд справи ухвалено розпочати спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

В матеріалах справи міститься відзив (заперечення) від відповідача 1, поданий 18.02.2016, у якому останній просить суд повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки на час фактичного звільнення позивача з посади судді Вищого адміністративного суду України уже була виключена стаття Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка регламентувала отримання вихідної допомоги.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України за № 3330 -IV від 12.01.2006 року позивач був зарахований на посаду судді Вищого адміністративного суду України з 26.01.2006 року.

Постановою Верховної Ради України від 12.11.2015 року № 788 -VIII «Про звільнення суддів» позивач був звільнений з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Наказом голови Вищого адміністративного суду України за № 659 -к від 19.11.2015 року позивача було відраховано зі штату суду.

Остаточного розрахунку у зв`язку зі звільненням у відставку на час подання позову позивач не отримав.

Такі докази також відсутні в матеріалах справи.

Згідно зі ст. 136 у редакції Закону України від 08.07.2011 року № 3668-VI судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою ( ч.1 ст. 136 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 02.12.2010 р. N° 2756-V). Положення статті 136 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 19.11.2013 р. № 10-рп/2013).

На звернення позивача про виплату вихідної допомоги розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на підставі вказаних вище норм закону, ВАСУ відмовлено у її виплаті, з посиланням на те, що на момент його звільнення норма, щодо виплати суддям вихідної допомоги була виключена з 01.04.2014 р. Законом України «Про запобігання фінансовою катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні».

Позивач не погодився з такими висновками відповідача, у зв`язку з чим звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у справі, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на момент їх виникнення, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

При цьому звільнення судді відбувається за наявності в судді відповідного стажу роботи, який, відповідно до частини першої статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (тут і далі нормативно-правові акти в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), становить не менше двадцяти років, та подання суддею заяви, яка є підтвердженням вільного волевиявлення судді на реалізацію ним права на відставку.

Частина перша статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачає, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Зазначене вбачається також і з рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII "Прикінцеві положення", абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Так, Конституційний Суд України зокрема зазначив, що аналіз розділу VІІІ Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" дає підстави для висновку, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

Конституційним судом України також зауважено, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов`язків.

Тобто, реалізація права судді на відставку за наявності підстав, встановлених Законом України "Про судоустрій і статус суддів", є підставою для виплати такому судді у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Суд враховує, що 01 квітня 2014 року набрав чинності Закон України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", яким виключено статтю 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Разом з тим, зазначена обставина не є підставою для позбавлення позивача права на отримання вихідної допомоги, оскільки право на відставку реалізовано ним до набрання чинності Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні".

Так, відповідно до частини третьої статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Згідно з пунктом 4 параграфа 2.1 розділу II Регламенту Вищої ради юстиції, затвердженого рішенням Вищої ради юстиції від 04 квітня 2010 року №791/0/15-10, розгляд питання про відставку судді включає в себе з`ясування дійсного волевиявлення судді, який подав заяву про відставку, з метою перевірки відсутності стороннього впливу на суддю або примусу.

Наведені правові норми вказують, що Вища рада юстиції за наявності у судді відповідного стажу роботи повноважна перевіряти лише справжність волевиявлення судді, водночас відмовити в задоволенні заяви про відставку з інших підстав Вища рада юстиції не правомочна.

Подібну роль у цьому процесі відведено й Верховній Раді України, оскільки, згідно з положеннями статті 216 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України "Про Регламент Верховної Ради України" керівництво Верховної Ради України лише забезпечує організацію підготовки цього питання до розгляду на пленарних засіданнях.

Отже, подання заяви про відставку та внесення Вищою радою юстиції відповідного подання до Верховної Ради України вказує на набуття суддею прав на відставку.

Як вбачається з матеріалів справи, право на відставку позивач отримав з моменту подання заяви про відставку - 5 березня 2014 року.

Разом з тим, фактичне звільнення позивача з посади судді у зв`язку із поданням заяви про відставку відбулося більше ніж через рік на підставі постанови Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року №788-VІІІ "Про звільнення суддів".

На переконання суду, тривалий період, протягом якого не вирішувалося питання про звільнення позивача з посади судді у відставку, не залежав від його волі, а тому, не може впливати на вирішення питання про нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги за законодавством, чинним на час подання ним заяви про відставку.

Суд при вирішенні спору також враховує, що позбавлення позивача права на отримання відповідної вихідної допомоги у зв`язку з відставкою суперечить приписам статті 22 Конституції України, відповідно до якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинник законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абзацу другого пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, і така незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюється на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці.

Конституційний Суд України відзначив, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен враховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізувати інше право (гарантію). Зокрема, суддя після виходу на пенсію або у відставку, використовуючи конституційне право на працю, визначене статтею 43 Основного Закону України, не може бути при цьому позбавлений гарантій незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення.

Підставою для отримання матеріального забезпечення судді після припинення його повноважень є виключно конституційно визначений статус професійного судді, при цьому не може виокремлюватися певна категорія суддів у відставці, які не мають права на отримання вихідної допомоги у зв`язку з виходом у відставку з підстав, не пов`язаних з статусом судді та його професійною діяльністю щодо здійснення правосуддя.

Відтак, враховуючи, що за суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді та такі ж гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку, скасування при виході у відставку гарантованої виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою є обмеженням соціальних гарантій суддів, передбачених Конституцією України та іншими Законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.

Таким чином, оскільки право на відставку позивачем реалізовано до набрання чинності Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", позивач має право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до частини першої статті 136 Закону Україну "Про судоустрій і статус суддів", що є підставою для зобов`язання відповідача вчинити відповідні дії.

З таких підстав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Водночас суд не погоджується із позовними вимогами в частині виплати саме неоподатковуваної вихідної допомоги, оскільки стаття 136 Закону Україну "Про судоустрій і статус суддів" в редакції, чинній на момент виходу позивача у відставку, передбачала, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, однак не містила приписів щодо її оподаткування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою ст.9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На думку суду, відповідачем 1 не доведено правомірність не виплати вихідної допомоги відповідно до вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, однак, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів учасників справи висновків суду по суті справи не змінюють.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 2-10, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України, Державної казначейської служби України про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати неправомірною відмову Вищого адміністративного суду України у виплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги, як судді у зв`язку з відставкою відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону України « Про судоустрій і статус суддів» № 2453 -VI від 07.07.2010 року у редакції, яка була чинна на день подачі ним заяви від 05.03.2014 р. про звільнення у відставку;

Зобов`язати Вищий адміністративний суд України відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону України « Про судоустрій і статус суддів» № 2453 -V1 від 07.07.2010 року у редакції, чинній станом на 05.03.2014 року, нарахувати і виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

В іншій частині адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Парненко В.С.