Ухвала

від 19.01.2024 по справі 204/16751/23

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 204/16751/23

Провадження № 2/204/1379/24

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про відмову у відкритті провадження у справі

19 січня 2024 року суддя Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська Токар Н.В., ознайомившись з матеріалами цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Солонянська державна нотаріальна контора Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), Першотравенська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, Третя Дніпровська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про визнання заповіту недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року позивач звернулась до Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська з позовною заявою до ОСОБА_2 , треті особи - Солонянська державна нотаріальна контора Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), Першотравенська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, Третя Дніпровська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про визнання заповіту недійсним, в якому просила визнати недійсним заповіт складений ОСОБА_3 , 22 листопада 1993 року на користь ОСОБА_4 , який посвідчений державним нотаріусом Першотравенської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області від 22 листопада 1993 року, зареєстрований за №25.

На виконання вимог ч.8 ст.187 ЦПК України, судом був зроблений запит до Єдиного державного демографічного реєстру, та 19.01.2024 отримано відповідь №412902 щодо відсутності інформації про реєстрацію відповідача.

Згідно відповіді з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №412925 від 19.01.2024, відсутня інформація щодо реєстрації за відповідачем будь-якого майна.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі судом враховується наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Поняття підсудності у цивільному судочинстві - це розмежування компетенції між окремими ланками судової системи та між судами однієї ланки щодо розгляду цивільних справ. Підсудністю фактично є визначення в системі судів компетентного суду стосовно вирішення певної цивільної справи.

Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.

Частиною 1 ст. 27 ЦПК України встановлено, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , треті особи - Солонянська державна нотаріальна контора Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), Першотравенська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, Третя Дніпровська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про визнання заповіту недійсним.

Позивач ОСОБА_1 є громадянкою України. Місце її проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 є громадянином Казахстану. Зареєстрованого місця проживання та майна в Україні не має. Зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Предметом позову є визнання заповіту недійсним.

Позивач, звертаючись до Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 який є громадянином Казахстану, посилалась на положення ч.1 ст.27, ч.10 ст.28 ЦПК України.

Ознайомившись із зазначеним, суд враховує, що відповідач є громадянином Казахстану, зареєстрованого місця проживання та майна на території України не мав та не має, наразі на території України не мешкає та не мешкав, останнім місцем проживання відповідача є ОСОБА_5 , а тому, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства судами України.

До зазначеного висновку, суд прийшов з урахуванням наступного.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (статті 497 ЦПК України).

Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися (частина першастатті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Чинним цивільним процесуальним законодавством України передбачено, що спір про визнання заповіту недійсним підсудний суду за зареєстрованим у встановленому порядку місцем проживання або перебування відповідача (правила загальної підсудності,стаття 27 ЦПК України) та не передбачає альтернативної підсудності щодо можливості розгляду вказаної справи за зареєстрованим місцем проживання позивача.

З урахуваннямтого, що Договір між Україною та Республікою Казахстан проправову допомогуу цивільнихсправах відсутній, а відповідач є громадянином іншої держави, процесуальні питання, пов`язані з вирішенням даного спору, регулюютьсяЗаконом України «Про міжнародне приватне право».

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті1, статей75-77 Закону України «Про міжнародне приватне право»встановлено порядок урегулювання приватно-правових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом.

У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.

Таким чином, суди, вирішуючи питання про належність справи до їх компетенції, зобов`язані з`ясувати, в судах якої країни відповідно до міжнародних зобов`язань України підлягає розгляду справа з міжнародним елементом. Лише у разі, якщо спір підлягає вирішенню в судах України, підсудність справи визначається за правилами, встановленими статтями27,28 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини 1статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право»іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Згідно ізстаттею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право»суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених устатті 77цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

При цьому, ані вказана нормаЗакону України «Про міжнародне приватне право», ані інші законодавчі акти не передбачають, що національні суди можуть приймати до свого провадження і розглядати справи про визнання заповіту недійсним, відповідачем за яким є громадянин іншої держави, який не має місця проживання або місцезнаходження в Україні.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 200/421/19, провадження № 61-6949св21.

Пунктом 1 частини 1статті 186 ЦПК Українипередбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Виходячи з наведеного, оскільки відповідач є громадянином Казахстану, зареєстрованого місця проживання та майна на території України не мав та не має, наразі на території України не мешкає, останнім місцем проживання відповідача є ОСОБА_5 , то позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства судами України.

Одночасно суд роз`яснює позивачу, що ці позовні вимоги слід пред`являти у відповідний суд за місцем проживання відповідача в іноземній державі.

Згідно приписів ч.3 ст.186 ЦПК України, до ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді.

На підставі викладеного, керуючись ст.186 ЦПК України, суд

Ухвалив:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Солонянська державна нотаріальна контора Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), Першотравенська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, Третя Дніпровська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про визнання заповіту недійсним.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Н.В. Токар