Рішення

від 23.01.2024 по справі 483/705/18

ОЧАКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ОЧАКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 483/705/18

Провадження № 2/483/43/2024

РІШЕННЯ

Іменем України

23 січня 2024 року м. Очаків

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:

Головуючої судді - Шевиріної Т.Д.,

за участю секретаря - Акопової К.Р.,

прокурора - Чехліної В.О.,

представника Очаківської міської ради - Молоткова В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 Савицької М., яка діє в інтересах держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації до Очаківської міської ради Миколаївського району Миколаївської області, ОСОБА_1 , третя особа-державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

З Верховного Суду до Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області надійшла вказана справа, по якій скасовано рішення суду першої інстанції та постанову Миколаївського апеляційного суду, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення позовних вимог в частині витребування земельної ділянки.

Предметом позовної заяви по зазначеній справі є: витребування у ОСОБА_1 на користь держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 4825183203:02:006:0058, що розташована по АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що прокуратурою встановлено факт порушення Покровською сільською радою вимог законодавства при передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , якій рішенням від 27 серпня 2010 року № 10 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,1 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 . Частина наданої відповідачці земельної ділянки належить до земель державної власності, перебуває у постійному користуванні ДП «Очаківське ЛМГ» та відноситься до земель лісогосподарського призначення, а тому повноваження щодо вилучення та передачі її у власність належали Очаківській РДА. Крім того, спірну земельну ділянку було передано відповідачці у власність без погодження з Миколаївським управлінням лісового та мисливського господарства проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та всупереч встановленому мораторію на вилучення земель лісогосподарського призначення. Оскільки спірна земельна ділянка була передана у власність з порушенням закону, прокурор змушена звернутися до суду з вказаним позовом.

Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 листопада 2022 року до участі у справі в якості правонаступника позивача залучено Миколаївську районну державну адміністрацію; як правонаступника відповідача Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області - Очаківську міську раду Миколаївського району Миколаївської області; як правонаступника третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне підприємство «Миколаївське лісове господарство» (т. 3, а.с. 16-17).

21 вересня 2023 року Очаківським міськрайонний судом Миколаївської області постановлено ухвалу, якою задоволено клопотання прокурора - залучено до участі у справі в якості правонаступника третьої особи - державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» - державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (т.3, а.с. 69).

Прокурор в судовому засіданні вимоги підтримала, просила їх задовольнити. Пояснила, що спірна земельна ділянка віднесена до земель лісового фонду, що унеможливлює її передачу у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку. Так, її було передано всупереч розпорядженню Кабінету Міністрів № 318-р від 11 лютого 2010 року без вилучення та припинення права постійного користування цією землею державного підприємства. Крім того, вказала на незаконність передачі земель державного лісового фонду органом місцевого самоврядування поза межами його повноважень, без зміни цільового призначення земельної ділянки, без погодження з органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

Представник позивача Миколаївської районної державної адміністрації в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник третьої особи - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», в судове засідання не з`явилася, про причин неявки суд не повідомила, про час та місце судового засідання повідомлена належним чином.

Представник відповідача - Очаківської міської ради, в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про причин неявки суд не повідомила, про час та місце судового засідання повідомлена належним чином.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд дійшов такого.

Судом встановлено, що на підставі рішення Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області від 29 грудня 2009 року № 14 відповідачці ОСОБА_1 було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1 га в межах території с. Покровське Очаківського району Миколаївської області із земель житлової та громадської забудови (т. 1 а.с. 13).

27 серпня 2010 року Покровською сільською радою прийнято рішення № 10, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в с. Покровське Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, в тому числі ОСОБА_1 - площею 0,1 га по АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 14).

На підставі вказаного рішення відповідачці ОСОБА_1 06 жовтня 2011 року видано державний акт серії ЯЛ № 619448 на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га за цільовим призначенням - будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, з кадастровим номером 4825183203:02:006:0058, що розташована по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 33).

Нерухоме майно на спірній земельній ділянці відсутнє, що вбачається з повідомлення Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області та відповідного акту обстеження земельної ділянки (т. 1 а.с. 30-31).

Як на одну з підстав свого позову прокурор послався на те, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах двохкілометрової прибережної захисної смуги Чорного моря, а тому не могла бути передана у приватну власність ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Так, відповідно до витягу з публічної кадастрової карти України, спірна земельна ділянка, надана у власність ОСОБА_1 , знаходиться на відстані близько 631,7 метрів від урізу Дніпровського лиману (т. 1 а.с. 17).

Згідно з абз. 38 ч. 1 ст. 1 Водного кодексу України прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

За положеннями ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України (у редакціях, що були чинними на час виникнення спірних правовідносин) вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Відповідно до ст.ст. 85, 88 Водного кодексу України, ст.ст.59, 84 Земельного кодексу України землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей.

Згідно з ч. 4 ст. 88 Водного кодексу України у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Статтею 87 Водного кодексу України визначено, що зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Відповідно до п. 5 порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 486 від 08 травня 1996 року розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуги та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 Водного кодексу України (п. 4 Порядку).

Таким чином, фактичні розміри і межі прибережних захисних смуг існують не в силу їх законодавчого закріплення, а для визначення, встановлення та закріплення меж прибережної захисної смуги, та як наслідок віднесення цієї території до земель водного фонду. Законодавством України передбачений відповідний порядок, який полягає у розробці відповідного проекту та виділення на його підставі земель водоохоронних зон та прибережних захисних смуг.

У той же час, згідно з містобудівною документацією с. Покровське така прибережна смуга не встановлена. Проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не розроблено та не затверджено.

Вказані обставини також встановлені рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 травня 2013 року, яке набрало законної сили відповідно до ухвали апеляційного суду Миколаївської області від 05 листопада 2013 року. Вказаним рішенням відмовлено у задоволенні позову Очаківського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської обласної ради, Головного управління Держземагентства у Миколаївській області, регіонального ландшафтного парку «Кінбурнська коса», державної інспекції сільського господарства в Миколаївській області до Покровської сільської ради, ОСОБА_1 , управління Держземагентства в Очаківському районі Миколаївської області про визнання незаконним та скасування рішення Покровської сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення земельних ділянок (а. с. 78-81).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З врахуванням викладеного, твердження прокурора про віднесення спірної ділянки до земель прибережної захисної смуги та категорії земель водного фонду суд вважає безпідставними.

Разом із тим, суд вважає доведеним той факт, що частина земельної ділянки, наданої у власність ОСОБА_1 , входить до складу земель державного лісового фонду Кінбурнського лісництва ДП «Очаківське ЛМГ» в межах Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, відноситься до земель лісогосподарського призначення, перебуває у державній власності та у постійному користуванні ДП «Очаківське ЛМГ» (до перейменування - Очаківське державне лісомисливське господарство, Очаківський держлісгосп), що підтверджується копією виданого у 1994 році державного акта про надання Очаківському державному лісомисливському господарству земельної ділянки у складі єдиного земельного масиву площею 9355 га у постійне користування, фрагментами накладки земельних ділянок та картографічної бази даних ДП «Очаківське ЛМГ» на публічну кадастрову карту України станом на 01 січня 2004 року та станом на 01 січня 2014 року (т. 1 а.с. 24, 25, 132-136).

Зазначені обставини підтверджуються також повідомленнями ВО «Укрдержліспроект» від 23 жовтня 2017 року № 609 ( т. 1 а.с. 22) та ДП «Очаківське ЛМГ» від 17 жовтня 2017 року № 250 (т. 1 а.с. 21).

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації, центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, відповідно до закону (частини перша, друга статті 84 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 32 ЛК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території: передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення та припиняють права користування ними.

Відповідно до ст. 55 ЗК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. Стаття 5 Лісового кодексу України (далі - ЛК) містить аналогічне поняття «земель лісогосподарського призначення», які повинні використовуватися тільки для потреб лісового господарства.

За змістом ст. 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Статтею 57 ЛК України визначені вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини першої цієї статті зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Аналогічне положення міститься й у статті 20 ЗК України.

Порядок вилучення земельних ділянок передбачений статтею 149 ЗК України, згідно з якою земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Отже, визначений ст. 56 ЗК України виняток щодо можливості передачі земельної ділянки у приватну власність не поширює свою дію на спірні правовідносини.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно зі ст. 141 ЗК України, однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки, у випадках визначених Законом.

Статтею 149 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених ст. 150 цього Кодексу.

Отже, законодавцем визначено, що вилучення земель державного лісового фонду для нелісогосподарських потреб на час прийняття спірного наказу належало до виключних повноважень Кабінету Міністрів України.

Таким чином, вирішення питання зміни цільового призначення ділянок не обмежене власним розсудом компетентного органу, оскільки при прийнятті відповідного рішення належить керуватися вимогами земельного та лісового законодавства і діяти з урахуванням загальних інтересів.

Згідно зі ст. 57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Водночас, вище судом було встановлено, що рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення із державної власності та передачу у приватну власність спірної земельної ділянки компетентним органом не приймалося.

За таких обставин, вилучення земель лісогосподарського призначення не належало до компетенції Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновок, що «набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата відступила від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 04 лютого 2020 року по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями, та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим та підтвердила висновок, що «вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності».

За змістом статті 388 ЦК України якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, власник має право витребувати це майно від набувача.

Оскільки рішення ради, яким передано у приватну власність спірну земельну ділянку, прийнято не в межах повноважень органу місцевого самоврядування, суд дійшов висновку, що земельна ділянка вибула з володіння держави поза волею власника, а відтак позовні вимоги прокурора в частині витребування земельної ділянки є обґрунтованими, такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про застосування позовної давності у цьому спорі, суд виходить з такого.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

На віндикаційні позови поширюється загальна позовна давність. Вказаний висновок щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду повторила в постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як у разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року у справі № 953/24053/19 (провадження № 61-13765св21) зроблено висновок: «якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Така позиція відображена і у висновку Великої Палати Верховного Суду, зробленому у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18)».

Під час розгляду справи судом встановлено порушення прав Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області, правонаступником якої є Миколаївська районна державна адміністрація, якій стало відомо про порушення її прав саме у листопаді 2017 році, коли до них звернувся прокурор із запитом щодо спірної земельної ділянки та прийняття Покровською сільською радою Очаківського району Миколаївської області відповідного рішення (т. 1 а.с. 27-28).

Відтак, встановивши порушення прав Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області, суд також з`ясував, що останній стало відомо про порушення її прав у 2017 році, тоді як позов прокурором подано до суду 26 квітня 2018 року, тобто в межах загального трирічного строку позовної давності.

З урахуванням викладеного, а також того, що земельна ділянка вибула з володіння держави поза волею власника, повноваження якого на час розгляду справи здійснює Миколаївська РДА, суд дійшов висновку, що вимоги прокурора про витребування земельної ділянки підлягають задоволенню.

Розподіляючи судові витрати, суд враховує клопотання прокурора про відсутність судових витрат в зазначеній справі, оскільки вони були відшкодовані сторонами після ухвалення рішення суду від 09 грудня 2019 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

Цивільний позов заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 Савицької М., яка діє в інтересах держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації, до Очаківської міської ради Миколаївського району Миколаївської області, ОСОБА_1 , третя особа - державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про витребування земельної ділянки - задовольнити повністю.

Витребувати в ОСОБА_1 на користь держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївської області земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 4825183203:02:006:0058, що розташована по АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 23 січня 2024 року.

Головуюча: