Рішення

від 24.01.2024 по справі 201/10987/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 201/10987/23

провадження 2/201/541/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2024 року місто Дніпро

суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Антонюк О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скай-Віннер», третя особа генеральний директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Скай-Віннер» Зберовський Володимир Олександрович про визнання дій протиправними, визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і компенсації, судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 14 вересня 2023 року звернулася до суду з позовом до відповідача ТОВ «Скай-Віннер» про визнання дій протиправними, визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і компенсації, судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своєму позові та з представником посилаються на те, що 16 липня 2021 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду лікаря фізичної та реабілітаційної медицини до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скай-Віннер». 15 серпня 2023 року ОСОБА_1 отримала від ТОВ «Скай Віннер» рекомендоване поштове відправлення № 4900001746931, у який було вкладено копію наказу від 09 серпня 2023 року № 95-о. У наказі було зазначено, що ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці з 01 серпня 2023 року по 09 серпня 2023 року, внаслідок чого її звільнили за прогул за пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України. 18 серпня 2023 року ОСОБА_1 отримала від ТОВ «Скай Віннер» ще два поштових відправлення про необхідність отримати трудову книжку та копіями наказів про звільнення.

З вказаним та наказом по звільнення вона категорично не згодна.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Тобто, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено. Ураховуючи приписи частини першої статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону ВР України «Про оплату праці» № 108/95-ВР від 24 березня 1995 року за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу третього пункту 2 розділу II Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Ураховуючи те, що звільнення позивача відбулося 15 серпня 2023 року, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме за червень, липень 2023 року.

Оскільки встановити заробітну плату за липень 2023 року наразі не можливо (на адвокатські запити до відповідача позивач відповіді не отримав, а у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за 2021 - 2023 роки інформація наводиться поквартально, тобто за 1 - 2 квартал 2023 року, із червнем 2023 року включно), для нарахування збереженої середньої заробітної плати беруться суми, нараховані за травень та червень 2023 року.

З липня 2021 року по червень 2023 року ТОВ «Скай Віннер» нараховувала ОСОБА_1 заробітну плату, яку вона не отримувала, у розмірі: 36111.46 грн. за 2021 рік; 117262.54 грн. за 2022 рік; 61584.14грн. за 2023 рік. Всього у розмірі 214958.14 грн.

Ознайомившись зі змістом отриманої виписки з наказу, листами відповідача, позивач вважає, що виданий наказ є не обґрунтованим, свавільним, таким, що порушує діючі норми законодавства Україні, права та інтереси позивача, має дискримінаційний характер.

Позивач вважає, що керівництвом ТОВ «Скай-Віннер» проводилось вибіркове притягнення працівників до дисциплінарної відповідальності та звільнення і стосувалося воно виключно з суб`єктивних міркувань такого керівництва та лише відносно тих працівників, які є неугодними на підприємстві. Позиція позивача щодо можливості застосування «прихованого покарання» відносно неї зі сторони відповідача шляхом видання оскаржуваних наказів підтверджується активною позицією позивача.

Отже, на думку позивача, зміст оскаржуваних наказів ТОВ «Скай-Віннер» сам по собі свідчить про їх безпідставність та необґрунтованість, не відповідність вимогам діючого законодавства України. Позивач позбавлена можливості працювати з моменту прийняття відповідачем протиправного наказу про звільнення з роботи, розірвання з нею трудового договору та фактичного, незаконного відсторонення її від роботи і до моменту прийняття рішення про скасування відповідного наказу, поновлення трудових відносин та допуску позивача до роботи.

Отже, позивач вважає вказане притягнення її до відповідальності і звільнення з роботи незаконним та таким, що порушує його права та законні інтереси, її було фактично звільнено з порушенням процедури зупинення трудового договору, передбаченої чинним законодавством, без врахування тимчасової непрацездатності, обставин в країні, розрахунок не проводиться і по сьогоднішній день. Позивач вважає такі порушення і відсутність розрахунку з ним при звільненні з роботи незаконними, та таким, що грубо порушує його трудові права та вимоги діючого законодавства, звернувся до відповідача і просив відповісти, чому саме так її звільнено і не проведено розрахунок, своєчасно не вручено наказ, належної відповіді не було, що також не законно. Вважаючи незаконним не тільки саму видачу розпоряджень, наказів, а і той порядок, який при цьому відповідачем був застосований, просила визнати протиправними дії ТОВ «Скай-Віннер» щодо застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за прогул; визнати протиправним та скасувати наказ генерального директора ТОВ «Скай-Віннер» від 09 серпня 2023 року № 95-о «Про накладання дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення на ОСОБА_1 »; визнати протиправним та скасувати наказ генерального директора ТОВ «Скай-Віннер» від 15 серпня 2023 року № 212/к/тр «Про припинення трудового договору»; визнати протиправним та скасувати наказ генерального директора ТОВ «Скай-Віннер» від 15 серпня 2023 року № 213/к/тр «Про припинення трудового договору»; визнати протиправним та скасувати наказ генерального директора ТОВ «Скай-Віннер» від 15 серпня 2023 року № 214/к/тр «Про припинення трудового договору»; поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря-терапевта Відділення реабілітації з ліжками цілодобового стаціонару ТОВ «Скай-Віннер» з 16 серпня 2023 року; поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря-терапевта Вернадського, 18А, філії ТОВ «Скай-Віннер» з 16 серпня 2023 року; поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря фізичної та реабілітаційної медицини Відділення реабілітації з ліжками цілодобового стаціонару ТООВ «Скай-Віннер» з 16 серпня 2023 року; стягнути з ТОВ «Скай-Віннер» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 16 серпня 2023 року по день поновлення ОСОБА_1 на роботі із розрахунку середньоденної заробітної плати у сумі 454.89 грн.; стягнути з ТОВ «Скай-Віннер» на користь ОСОБА_1 нараховану та не виплачену заробітну плату за період 2021 - 2023 роки у розмірі 214958.14грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати; стягнути з ТОВ «Скай-Віннер» на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі, задовольнивши уточнений позов в повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ «Скай-Віннерь» надав відзив, де позовні вимоги не визнав, притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності і звільнення з роботи позивача і накази, порядок цього застосування та винесення були правильні і законні, в передбаченому законом порядку, передбачений в цьому випадку розрахунок провели, позовні вимоги безпідставні та не можливими до задоволення, просив в позові відмовити в повному обсязі.

Третя особа генеральний директор ТОВ «Скай-Віннер» Зберовський В.О. підтримав позицію та відзив відповідача на позовну заяву, вимоги не визнав, фактичне звільнення позивача з роботи і порядок цього були правильні і законні, в передбаченому законом порядку, позовні вимоги безпідставні та не можливими до задоволення, просив в позові відмовити в повному обсязі.

З`ясувавши думку сторін, третьої особи, дослідивши добуті та надані докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовну заяву не обгрунтованою і не підлягаючою задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Згідно позиції позивача, наданих позивачем та відповідачем документів судом з`ясовано, що 16 липня 2021 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду лікаря фізичної та реабілітаційної медицини до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скай-Віннер» (ідентифікаційний код 39336307, комерційне найменування - Центр сімейного здоров`я та реабілітації «Геліос»), що підтверджується записами у Трудовій книжці серії НОМЕР_1 .

15 серпня 2023 року ОСОБА_1 отримала від ТОВ «Скай Віннер» рекомендоване поштове відправлення № 4900001746931, у який було вкладено копію наказу від 09 серпня 2023 року № 95-о. У наказі було зазначено, що ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці з 01 серпня 2023 року по 09 серпня 2023 року, внаслідок чого її звільнили за прогул за пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України.

18 серпня 2023 року ОСОБА_1 отримала від ТОВ «Скай Віннер» ще два поштових відправлення (цінний лист з описом вкладення) на адресу АДРЕСА_1 та на адресу АДРЕСА_2 із листом від 15 серпня 2023 року № 08-15/01 про необхідність отримати трудову книжку та копіями наказів про звільнення.

З липня 2021 року по червень 2023 року ТОВ «Скай Віннер» нараховувала ОСОБА_1 заробітну плату, яку вона не отримувала, у розмірі: 36111.46 грн. за 2021 рік; 117262.54 грн. за 2022 рік; 61584.14грн. за 2023 рік. Всього у розмірі 214958.14 грн.

З вказаним та наказом по звільнення вона категорично не згодна.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина перша, друга статті 55 Конституції України).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 3, 4, 5, 9 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України). Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі (пункт 1 частини першої статті 5 Закону ВР України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011р.).

Ознайомившись зі змістом отриманої виписки з наказу, листами відповідача, позивач вважає, що виданий наказ є не обґрунтованим, свавільним, таким, що порушує діючі норми законодавства Україні, права та інтереси позивача, має дискримінаційний характер.

Позивач вважає, що керівництвом ТОВ «Скай-Віннер» проводилось вибіркове притягнення працівників до дисциплінарної відповідальності та звільнення і стосувалося воно виключно з суб`єктивних міркувань такого керівництва та лише відносно тих працівників, які є неугодними на підприємстві. Позиція позивача щодо можливості застосування «прихованого покарання» відносно неї зі сторони відповідача шляхом видання оскаржуваних наказів підтверджується активною позицією позивача.

Отже, на думку позивача, зміст оскаржуваних наказів ТОВ «Скай-Віннер» сам по собі свідчить про їх безпідставність та необґрунтованість, не відповідність вимогам діючого законодавства України. Позивач позбавлена можливості працювати з моменту прийняття відповідачем протиправного наказу про звільнення з роботи, розірвання з нею трудового договору та фактичного, незаконного відсторонення її від роботи і до моменту прийняття рішення про скасування відповідного наказу, поновлення трудових відносин та допуску позивача до роботи.

Згідно зі ст. З КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Отже, позивач вважає вказане притягнення її до відповідальності і звільнення з роботи незаконним та таким, що порушує його права та законні інтереси, її було фактично звільнено з порушенням процедури зупинення трудового договору, передбаченої чинним законодавством, без врахування тимчасової непрацездатності, обставин в країні, розрахунок не проводиться і по сьогоднішній день. Позивач вважає такі порушення і відсутність розрахунку з ним при звільненні з роботи незаконними, та таким, що грубо порушує його трудові права та вимоги діючого законодавства, звернувся до відповідача і просив відповісти, чому саме так її звільнено і не проведено розрахунок, своєчасно не вручено наказ, належної відповіді не було, що також не законно. Позивач вважає незаконним не тільки саму видачу розпоряджень, наказів, а і той порядок, який при цьому відповідачем був застосований. Отже, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістомстатті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1Кодексу законівпро працюУкраїни правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно ч. 2ст. 22 КЗпП України відповіднодоКонституції Українибудь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Як неодноразово зазначалось судами під час розгляду аналогічних спорів, у наказі про звільнення, накладення дисциплінарного стягнення обов`язково має бути зазначено, в чому полягає порушення закону, трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення. Наказ, розпорядження про звільнення з роботи повинен обов`язково містити нормативне посилання, тобто відповідач повинен зазначити назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акта чи акта локального нормотворення, на підставі якого позивач звільняється чи притягується до дисциплінарної відповідальності.

У частині першій статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода обов`язкових яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Однією з головних гарантій від незаконного звільнення, яка грунтується на положеннях Конвенції Міжнародної Організації Праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця від 22 червня 1982 року (Конвенція МОП № 158), є те, що роботодавець не може діяти довільно, на власний розсуд визначаючи як підстави, так і процедуру звільнення.

Згідно статті 9 Конвенції МОП № 158, тягар доказування наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст. 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Аналогічний правовий висновок щодо принципу розподілу тягаря доказування у трудових спорах та застосування до спірних правовідносин Конвенції МОП № 158 міститься в постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі № 235/3148/17-ц, від 23 січня 2019 року по справі № 520/211/16-ц.

В той же час, як вбачається зі змісту статті 7 Конвенції МОП № 158 трудові відносини з працівником не припиняються з причин, пов`язаних з його поведінкою і роботою, доти, доки йому не нададуть можливість захищатись у зв`язку з висунутим проти нього звинуваченням.

Відповідно до ст. 13 Закону України від 15 березня 2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65)).

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic, заява № 47273/99, § 50-51, 69); «Волчі проти Франції» (Walchliv.France, заява № 35787/03, § 29).

При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях «правової визначеності» та «належного здійснення правосуддя» як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (рішення у справах «Карт проти Туреччини» (Kartv. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79; «Ефстатіу та та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24); «Ешим проти Туреччини» (Esimv.Turkey, заява № 59601/09, § 21).

Згідно п. 1, 2 ч. 1 ст. 264 Цивільного процесуального кодексу України, для ухвалення рішення у цивільній справі суд має встановити, зокрема, чи мали місце і обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також фактичні дані, які мають значення для вирішення справи.

З позовної заяви не вбачається, в чому саме позивач вбачає незаконність свого звільнення із займаних посад, а зважаючи на те, що підставою для її звільнення став прогул, тобто відсутність на робочому місці, що підтверджується фактичними обставинами справи про звільнення та документами, на підставі яких винесено вказані накази, факт незаконного звільнення позивачки не знаходить свого підтвердження.

Згідно п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, на невизначений строк, може бути розірваний роботодавцем у випадку прогулу числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без причин.

Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 -1 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

У відповідності до п. 24 цієї постанови, прогулом визнається відсутність працівника на к протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно м робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або женим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального закладу).

Судом дійсно встановлено, що відсутність ОСОБА_1 , лікаря фізичної та реабілітаційної медицини Відділення реабілітації з ліжками цілодобового стаціонару протягом всього робочого дня, з 08.00 год. до 17 год. 00 хв. (згідно робочого графіку), встановлена: доповідною запискою медичного директора ТОВ «Скай-Віннер» Коваленко В.В. від 01 серпня 2023 року про відсутність ОСОБА_1 протягом всього робочого дня 01 серпня 2023 року та актом № 01/08.23 про відсутність працівника на робочому місці від 01 серпня 2023 року; доповідною запискою медичного директора ТОВ «Скай-Віннер» Коваленко В.В. на 02 серпня 2023 року про відсутність ОСОБА_1 протягом всього робочого дня 02 серпня 2023 року та актом № 02/08.23 про відсутність працівника на робочому місці від 02 серпня 2023 року; доповідною запискою медичного директора ТОВ «Скай-Віннер» Коваленко В.В. за 03 серпня 2023 року про відсутність ОСОБА_1 протягом всього робочого дня 03 серпня 2023 року та актом № 03/08.23 про відсутність працівника на робочому місці від 03 серпня 2023 року; доповідною запискою медичного директора ТОВ «Скай-Віннер» Коваленко В.В. від 04 серпня 2023 року про відсутність ОСОБА_1 протягом всього робочого дня 04 серпня 2023 року та актом № 04/08.23 про відсутність працівника на робочому місці від 04 серпня 2023 року; доповідною запискою медичного директора ТОВ «Скай-Віннер» Коваленко В.В. від 05 серпня 2023 року про відсутність ОСОБА_1 протягом всього робочого дня 05 серпня 2023 року та актом № 05/08.23 про відсутність працівника на робочому місці від 05 серпня 2023 року; доповідною запискою медичного директора ТОВ «Скай-Віннер» Коваленко В.В. від 06 серпня 2023 року про відсутність ОСОБА_1 протягом всього робочого дня 06 серпня 2023 року та актом № 06/08.23 про відсутність працівника на робочому місці від 06 серпня 2023 року; доповідною запискою медичного директора ТОВ «Скай-Віннер» Коваленко В.В. від 07 серпня 2023 року про відсутність ОСОБА_1 протягом всього робочого дня 07 серпня 2023 року та актом № 07/08.23 про відсутність працівника на робочому місці від 07 серпня 2023 року; доповідною запискою медичного директора ТОВ «Скай-Віннер» Коваленко В.В. від 08 серпня 2023 року про відсутність ОСОБА_1 протягом всього робочого дня 08 серпня 2023 року та актом № 08/08.23 про відсутність працівника на робочому місці від 08 серпня 2023 року.

На підставі зазначених доповідних записок та актів 09 серпня 2023 року було винесено наказ № 95-о «Про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення ОСОБА_1 », згідно якого робочі дні з 01 серпня 2023 року по 08 серпня 2023 року лікаря фізичної та реабілітаційної медицини Відділення реабілітації з ліжками цілодобового стаціонару ОСОБА_1 визнано прогулами.

Відповідно до п. 4 вказаного наказу (з урахуванням наказу № 95/1-0 від 09 серпня 2023 року про внесення змін до наказу «Про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення ОСОБА_1 » від 09 серпня 2023 року № 95-о), за грубе порушення трудової дисципліни до ОСОБА_1 , лікаря фізичної та реабілітаційної медицини Відділення реабілітації з ліжками цілодобового стаціонару, лікаря-педіатра Відділення реабілітації з ліжками цілодобового стаціонару, лікаря-педіатра філії «Вернадського, 18А філія», згідно п. 2 ст. 147 КЗпП України застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України (за прогули без поважних причин).

Зі змісту наказу № 95-о від 09 серпня 2023 року відсутність на роботі ОСОБА_1 пояснити відмовилася, документів на підтвердження поважності прогулів не надавала. Так само позивачем не надано підтвердження поважності неявки на робоче місце і періоду з 01 по 08 серпня 2023 року разом із позовною заявою про поновлення на роботі та оскарження наказів про звільнення.

З урахуванням вказаного 15 серпня 2023 року було винесено: наказ № 214к/тр «Про припинення трудового договору», згідно якого ОСОБА_1 , лікаря фізичної та реабілітаційної медицини Відділення реабілітації з ліжками цілодобового стаціонару звільнено на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин; наказ № 213/к/тр, «Про припинення трудового договору (контракту)» згідно якого ОСОБА_1 , лікаря-педіатра філії «Вернадського, 18А», звільнено на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України; наказ № 212/к/тр «Про припинення трудового договору (контракту)», згідно якого ОСОБА_1 , лікаря-педіатра Відділення реабілітації з ліжками цілодобового стаціонару, звільнено на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Таким чином, документальне підтвердження систематичної неявки ОСОБА_1 на робочі місця протягом значного періоду, за відсутності підтвердження поважності причин неявки, неможливість нормального функціонування відділення за таких обставин, надає роботодавцю передбачене п. 2 ч. 1 ст. 147, п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю право звільнити працівника за прогул.

Хоча представник позивача прямо і не вказує на відсутність погодження первинною профспілковою організацією питання про розірвання трудового із ОСОБА_1 , як підставу незаконності її звільнення, однак вимога про витребування документів про розгляд питання про звільнення профспілковим комітетом дає підстави вважати, що вказану обставину позивач та її представник вважають такою.

Стосовно цього слід зазначити, що відповідно до положень ч. 2 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в період воєнного стану», у період дії воєнного стану статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

З урахуванням вказаного положення закону та змісту ст. 43 Кодексу законів про працю України в період дії воєнного стану розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 цього Кодексу не вимагає попередньої згоди первинної профспілкової організації.

Ознайомлення ОСОБА_1 із наказами про звільнення від 15 серпня 2023 року № 212/к/тр, № 213/к/тр, № 214/к/тр підтверджується наданими відповідачем додатками.

З у рахуванням викладеного, за відсутності документального підтвердження поважності причини скоєння прогулів в період з 01 серпня 2023 року по 08 серпня 2023 року, а також відсутності жодних доводів позивача про те, в чому вона вбачає незаконність власного звільнення, суд вважає вказані позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за прогул; протиправним та скасування наказу від 09 серпня 2023 року № 95-о «Про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення ОСОБА_1 »; визнання протиправними та наказів від 15 серпня 2023 року № 212/к/тр, № 213/к/тр, 214/к/тр та поновлення ОСОБА_1 на посадах, зважаючи на відсутність фактичних обставин, які би вказували на незаконність накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення та звільнення з посад.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з ТОВ «Скай-Віннер» на користь ОСОБА_1 нарахованої та не виплаченої заробітної плати за період 2021-2023 року в сумі 214958.14 гри та компенсацію втрати заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, то вказана позовна не лише не обгрунтована, але надані разом із позовною заявою докази прямо свідчать про невідповідність її фактичним обставинам.

Так, в позовній заяві наявне нічим не підтверджене твердження про те, що заробітна плата позивачки розмірі: 36111.46 грн. за 2021 рік; 117262.54 грн. за 2022 рік; 61584.14 грн. за 2023 рік нарахована, але не отримана ОСОБА_1 .. В той же час, на підтвердження вказаного твердження, до позовної заяви додано з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених та утриманих податків за 2021-2023 роки, що саме по собі суперечить такому твердженню (про невиплату), оскільки графа «Сума доходу» включає в собі як графу «сума нарахованого доходу» так і «сума виплаченого доходу».

Відповідно до вимог п. 168.1.1. ст. 168 Податкового кодексу України, податковий агент нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Згідно з п. 168.1.2. ПК України податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки, небанківські надавачі платіжних послуг приймають платіжні на виплату доходу лише за умови одночасного подання платіжної інструкції на перерахування цього податку до відповідного бюджету або платіжної інструкції на зарахування коштів у сумі цього податку на єдиний рахунок, визначений статтею 35'1 цього Кодексу.

Аналогічним чином врегульовано питання сплати Єдиного внеску на обов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно ч. 2 ст. 24 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на обов`язкове державне соціальне страхування», банки, небанківські надавачі послуг приймають від платників єдиного внеску, зазначених у пункті 1 частини статті 4 цього Закону, платіжні інструкції на видачу (перерахування) коштів для заробітної плати, на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного платником платіжних інструкцій про перерахування коштів для сплати відповідних сум єдиного внеску або документів, що підтверджують фактичну сплату таких сум.

Таким чином, податок на доходи фізичних осіб та єдиний внесок на обов`язкове державне соціальне страхування сплачується роботодавцем одночасно із виплатою заробітної плати працівнику, а підтвердження сплати податків і зборів є підтвердженням виплати заробітної плати.

Крім того, позовна заява та додані до неї матеріали не містять розрахунку, з якого можливо визначити походження суми 214958.14 грн., відповідно зазначену позовна вимога не є доведеною.

Отже, суд не може погодитися з такою позицією позивача.

Встановивши вказані обставини справи, а також керуючись вказаними нормами права, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Також, предметом розгляду у справі за позовом, поданим в інтересах ОСОБА_1 , є поновлення її на посадах: лікаря фізичної та реабілітаційної медицини, лікаря-педіатра (0.25 ст.) та лікаря-педіатра філії «Вернадського, 18а».

Судом встановлено, що згідно наказу № 77-К від 15 липня 2021 року про прийняття на роботу, ОСОБА_1 прийнято на посаду лікаря фізичної та реабілітаційної медицини за основним місцем роботи, з тривалістю робочого тижня 38.5 годин, з іспитовим строком один місяць. Згідно наказу № 78-К від 16 липня 2021 року, ОСОБА_1 прийнято на посаду лікаря-педіатра (0.25 ставки), за сумісництвом з тривалістю робочого дня - фактичний час на виконання роботи із погодинною оплатою за тарифною ставкою згідно штатного розпису.

Тобто, сторонами трудового договору, в розумінні норм ст. 21 Кодексу законів про працю України, чітко визначено умови, в тому числі щодо тривалості робочого часу та умов роботи, що спростовує тезу представника позивача про те, що ОСОБА_1 прийнято на посади на умовах ненормованого робочого часу і відвідувати робоче місце їй не потрібно.

Згідно ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір із нефіксованим робочим часом виділено як окремий вид трудового договору та відповідно до змісту ст. 21-1, п. 6-2, ч. 1 ст. 24 КЗпП України, украється у письмовій формі із зазначенням ряду обов`язкових умов.

В той же час, ОСОБА_1 прийнято на посаду лікаря фізичної та реабілітаційної медицини із чітко визначеним робочим часом 38.5 годин на тиждень. Зважаючи на викладене, твердження про прийняття позивачки на умовах ненормованого, як зазначено у відповіді на відзив чи нефіксованого, як зазначено у трудовому законодавстві, робочого часу, не відповідає дійсності. Твердження сторони позивача щодо «ненормованого» робочого часу, ґрунтуються на таких самих твердженнях про «розмови» ОСОБА_1 із керівництвом центром сімейного здоров`я та реабілітації «Геліос» та досягнення за результатами вказаних розмов усних домовленостей, що не підтверджується жодними доказами, а отже не відповідає фактичним обставинам справи.

Зважаючи на обов`язок працівника виконувати роботу, визначену трудовим договором на умовах, визначених трудовим договором, враховуючи, що посада лікаря фізичної та реабілітаційної медицини передбачає обов`язкове перебування на робочому місці в робочі дні згідно графіку роботи медичного закладу, відсутність особи на робочому місці без поважних причин є підставою для звільнення.

Згідно положень п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний роботодавцем у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відсутність ОСОБА_1 , лікаря фізичної та реабілітаційної медицини Відділення реабілітації з ліжками цілодобового стаціонару, лікаря-педіатра (за сумісництвом) протягом всього робочого дня, з 08 год. 00 хв. до 17 год. 00 хв. (згідно робочого графіку), в період з 01 по 08 серпня 2023 року встановлена відповідними актами, які наявні в матеріалах справи. Зафіксовані прогули являється підставою для звільнення.

Стосовно порушень трудового законодавства та визнання потерпілою у кримінальному провадженні.

Після звернення до суду із позовом позивачка звернулась до ВП № 5 ДРУП ГУ НП в Дніпропетровській області із заявою щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 172 КК України. Отже, метою надання цих документів суду, в свою чергу, стала необхідність доведення тверджень позивача про звільнення ОСОБА_1 із займаних посад з особистих мотивів. Тобто, позивачкою до органу поліції подано заяву про вчинення відносно неї кримінального правопорушення, яке виражається у грубому порушенні законодавства про працю, що виражається у тому числі у звільненні її з особистих мотивів та невиплаті заробітної плати, а після внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, наявність кримінального провадження подається представником позивача суду вже як доказ незаконного звільнення та невиплати заробітної плати.

Відповідно до ст. 214 КПК України, внесення відомостей до ЄРДР та початок досудового розслідування здійснюється лише на підставі заяви чи повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, без перевірки відомостей такого повідомлення. Так само, згідно ч. 2 ст. 55 КПК України, надання статусу потерпілого пов`язане із поданням особою заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення.

Тобто, надані позивачем витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань та постанова про визнання потерпілим не містять відомостей про проведення слідчих дій та жодним чином не підтверджують обставин, повідомлених органу досудового розслідування заявником.

До того ж, кримінальне провадження № 12023046650000448, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 жовтня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України, закрите на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України (відсутність в діянні складу кримінального правопорушення) постановою дізнавача СД ВГІ № 5 Дніпровського РУП ГУНП в Дніпропетровській області В.Петишко у жовтні 2023 року.

Згідно ч. 6 ст. 284 КПК України, потерпілому у кримінальному провадженні повідомляється про закриття провадження та направляється копія відповідної постанови. Крім того, потерпілий та його представник, згідно ч. 1 ст. 56 КПК України, має доступ до матеріалів кримінального провадження.

Враховуючи те, що на підтвердження вказаної позовної вимоги позивачем не надано жодного доказу, в задоволенні такої позовної вимоги має бути відмовлено.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог.

Згідно частини 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Як вказав Європейський суд у рішенні від 9 січня 2013 року «Олександр Волков ти України», № 21722/11, п. п. 165, 166, приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру» (див. рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (C. v. Belgium), п. 25, Reports 1996-ІІІ). Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом (див. рішення від 16 грудня 1992 року у справі «Нємець проти Німеччини» (Niemietz v. Germany), п. 29, Series А № 251-В). Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. рішення у справах «Сідабрас та Джяутас проти Литви» (Sidabras and Dziautas v. Lithuania), заяви №№ 55480/00 та 59330/00, п. 47, ECHR 2004-VIII, та «Бігаєва проти Греції» (Bigaeva v. Greece), заява № 26713/05, пп. 22-25, від 28 травня 2009 року). Стаття 8 Конвенції охоплює питання захисту честі та репутації як частину захисту права на повагу до приватного життя (див. рішення у справах «Пфайфер проти Австрії» (Pfeifer v. Austria), заява № 12556/03, п. 35, від 15 листопада 2007 року, та «А. проти Норвегії» (A. v. Norway), заява №28070/06, пп. 63 та 64, від 9 квітня 2009 року); впливає на широке коло стосунків заявника з іншими людьми, включаючи стосунки професійного характеру, під впливом опиняється і професійна репутація заявника.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

Не може суд прийняти до уваги позицію сторони позивача стосовно наполягання на позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується.

Твердження позивача відносно протиправності відповідача стосовно позивача є лише його оціночним судженням, що не може бути витлумачене, як таке, що містить фактичні дані. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів, які використовує в своєму позові позивач.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ТОВ «Скай-Віннер» про визнання дій протиправними, визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і компенсації, витрат слід відмовити.

Таким чином суд вважає, що обставини позовних вимог не знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході судового засідання, позовні вимоги в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставівикладеного,керуючись ст. 3, 8, 19, 43, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 21, 22, 36, 39-1, 40, 47, 48, 147, 149, 221,232,233,235КЗпП України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скай-Віннер», третя особа генеральний директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Скай-Віннер» Зберовський Володимир Олександрович про визнання дій протиправними, визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і компенсації, судових витрат відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя