Постанова

від 23.01.2024 по справі 922/3366/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2024 року м. Харків Справа № 922/3366/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В.О., суддя Шевель О.В.,

за участі секретаря судового засідання Дзюби А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦ Кияночка" (вх. №2485Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 17.10.2023 (рішення ухвалено суддею Погореловою О.В., в приміщенні Господарського суду Харківської області 17.10.2023 о 09:20 год, повний текст складено 25.10.2023) у справі №922/3366/23

за позовом Харківської міської ради, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦ Кияночка", м. Київ

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.10.2023 у справі №922/3366/23 (суддя Погорелова О.В.) позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦ Кияночка" на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 1099882,40 грн за використання земельної ділянки загальною площею 0,5053 га по вул. Шевченка, 24 у м. Харкові з кадастровим номером 6310136600:03:012:0029 за період з 01.09.2020 по 28.02.2022, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦ Кияночка" на користь Харківської міської ради витрати зі сплати судового збору у розмірі 16498,24 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "БЦ Кияночка" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції вважав встановленими, порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 17.10.2023 року у справі №922/3366/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Харківської міської ради до ТОВ БЦ Кияночка про стягнення 1099882,40 грн та витрат зі сплати судового збору у розмірі 16498,24 грн повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення не були враховані особливості нарахування, сплати та подання звітності з окремих податків і зборів платниками єдиного податку, зокрема вимоги п. 4 ч. 1 ст. 297 Податкового кодексу України, якою передбачено звільнення платників єдиного податку, яким є відповідач, від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої-третьої груп для провадження господарської діяльності. За твердженням відповідача, посилання суду першої інстанції у частині несплати ТОВ "БЦ Кияночка" земельного податку за користування земельною ділянкою ґрунтуються на помилковому розумінні судом норм матеріального права, якими врегульовано правовідносини сторін.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦ Кияночка" (вх.№2485Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 17.10.2023 у справі №922/3366/23, встановлено учасникам справи строк по 26.12.2023 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження, повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 23.01.2024.

Відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень до суду від учасників справи не надійшло.

У судове засідання сторони не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені судом про дату, час та місце розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №334843139 від 07.06.2023 право власності на нежитлову будівлю літ. "И-4" загальною площею 19463,9 кв.м. за адресою: вул. Шевченка, буд. 24, м. Харків зареєстроване з 24.06.2019 за Товариством з обмеженою відповідальністю "БЦ Кияночка" на підставі договору купівлі- продажу від 24.06.2019 №331, виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Богданович А.О.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 14.07.2020 №НВ-0005248522020 площа земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:03:012:0029 складає 0,5053 га, дата державної реєстрації земельної ділянки 20.06.2019. Вищевказана земельна ділянка належить до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, вид використання земельної ділянки - для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "И-4" (виробничо-складського призначення) по вул. Шевченка, 24, м.Харків.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 07.06.2023 №334842244 право власності на вищевказану земельну ділянку зареєстровано з 30.09.2021 за Харківською міською радою.

Листом Головного управління Державної податкової служби у Харківській області №7849/5/20-40-04-02-12 від 19.05.2023 повідомлено Департамент земельних відносин Харківської міської ради, що ТОВ "БЦ Кияночка" у 2020-2022 роках не значиться платником плати за землю, а також у вказаний період перебувало на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності - єдиний податок третьої групи.

Відповідно до акту обстеження земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 24, кадастровий номер 6310136600:03:012:0029 від 24.05.2023 головним спеціалістом сектору інспекційної роботи Інспекції з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту земельних відносин Харківської міської ради Миколайчук А.С. у порядку ч. 2. ст. 83 та ст. 187 Земельного кодексу України проведено комплекс перевірочних заходів щодо вищезазначеної земельної ділянки, за результатами якого встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:03:012:0029 по вул. Шевченка, 24 у м. Харкові використовується ТОВ "БЦ Кияночка" для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (виробничі будівлі та магазини).

За твердженням позивача, ТОВ БЦ Кияночка, набувши право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином у встановленому законодавством порядку не оформило речового права на вказану земельну ділянку (договір оренди земельної ділянки по вул. Шевченка, 24 у м. Харкові між Харківської міською радою та відповідачем у період з 01.09.2020 по 28.02.2022 не укладався), а тому орендна плата за володіння і користування вказаною земельною ділянкою відповідачем на користь позивача у відповідний період не сплачувалася.

Згідно з наявним в матеріалах справи розрахунком (т. 1, а.с. 26-28) розмір безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності на території м. Харкова з кадастровим номером 6310136600:03:012:0029 в період з 01.09.2020 по 28.02.2022 складає 1099882,40 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та інтересів, що і стало підставою для звернення до суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми вартості належного позивачеві майна збереженого відповідачем за рахунок позивача без достатніх правових підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що ТОВ "БЦ Кияночка" у період з 01.09.2020 до 28.02.2022, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути кошти у сумі 1099882,40 грн власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Надаючи власну правову кваліфікацію обставинам справи, апеляційний господарський суд зазначає таке.

Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності(підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Згідно зі статтями 122-124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Тож, особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату.

Водночас Земельний кодекс України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Відповідно до частин 1, 2 статті 120 цього Кодексу (у редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю, розташовану на спірній земельній ділянці) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна (аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20, постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у cправі №922/2060/20).

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі №902/794/17, від 04.02.2019 у справі №922/3409/17, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі №924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №22/207/15 і №922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №922/2413/19, постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у cправі №922/2060/20.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

Таким чином, з дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №334843139 від 07.06.2023, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 62741063101 будівля, літ. "И-4", нежитлова будівля загальною площею 19463,9 кв.м. за адресою: вул. Шевченка, буд. 24, м. Харків належить відповідачу ТОВ "БЦ Кияночка" на праві приватної власності з 24.06.2019.

Нерухоме майно розміщено в межах земельної ділянки площею 0,5053 га, кадастровий номер 6310136600:03:012:0029.

Отже, із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна ТОВ "БЦ Кияночка" як власник такого майна стало фактичним користувачем спірної земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно.

Проте матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідного договору оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права. Отже, відповідач користується земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави. Отже, встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спорів таких категорій справ.

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами 1-4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

У разі користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору власник такої земельної ділянки може захистити своє право на компенсацію йому недоотриманої орендної плати у порядку статті 1212 Цивільного кодексу України (пункт 27 постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 910/8770/19, пункт 7.10 постанови Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20).

Матеріали справи свідчать, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:03:012:0029 є сформованою, на вказаній земельній ділянці розташоване нерухоме майно, що належить ТОВ "БЦ Кияночка" на праві власності.

Колегія суддів враховує, що рішенням Господарського суду Харківської області від 29.06.2023 у справі №922/3168/20 стягнуто з ТОВ "БЦ Кияночка" на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки площею 0,5053 га по вул. Шевченка, 24 у м. Харкові (кадастровий номер 6310136600:03:012:0029) з 01.01.2020 по 31.08.2020 у сумі 381525,13 грн.

В основу зазначеного рішення місцевим господарським судом покладено також ті встановлені обставини, що право власності на нежитлову будівлю літ. "И-4" загальною площею 19463,9кв.м по вул. Шевченка, 24 у м. Харкові зареєстроване за ТОВ "БЦ Кияночка" на підставі договору купівлі-продажу від 24.06.2019 № 331, яка знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136600:03:012:0029 площею 0,5053 га по вул. Шевченка, 24 у м. Харкові, що належить територіальній громаді м. Харкова. При цьому, у період з 01.07.2019 по 31.08.2020 право користування (оренди) чи інші речові права відповідача ТОВ "БЦ Кияночка" на земельну ділянку площею 0,5053 га (кадастровий номер 6310136600:03:012:0029) по вул. Шевченка, 24 у м. Харкові, на якій розташована вказана нежитлова будівля літ. "И-4" не були зареєстровані за відповідачем.

У відповідності до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, дані про яку, відповідно до частини другої статті 20 Закону України "Про оцінку земель" оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №5417 від 03.09.2020 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:03:012:0029 загальною площею 0,5053 га по вул. Шевченка, 24 у м. Харкові становить 16351076 грн.

Апеляційний господарський суд приймає до уваги, що розрахунок розміру безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки був здійсненій позивачем у відповідності до нормативно-правових актів у сфері визначення вартості земель міста Харкова і технічній документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, з урахуванням чинних коефіцієнтів. І оскільки відповідач у період з 01.09.2020 до 28.02.2022 не вносив за користування вищенаведеною земельною ділянкою плати за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Щодо тверджень відповідача про те, що судом першої інстанції не вірно застосовано норми матеріального права, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до положень п. 297.1. ст. 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів, зокрема, податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Предметом позову у даній справі є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений, а не вимога про сплату земельного податку за земельну ділянку.

Тож, посилання відповідача про те, що на вказані відносини розповсюджуються положення ст. 297 Податкового кодексу України є необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на довільному тлумаченні норм права.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги ТОВ "БЦ Кияночка" без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 17.10.2023 у справі №922/3366/23 без змін.

З урахуванням приписів статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦ Кияночка" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 17.10.2023 у справі №922/3366/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 24.01.2024.

Головуючий суддя О.О. Крестьянінов

Суддя В.О. Фоміна

Суддя О.В. Шевель