Постанова

від 22.01.2024 по справі 908/868/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2024 року м. Дніпро Справа № 908/868/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Коваль Л.А., Мороза В.Ф.,

при секретарі судового засідання: Ліпинському О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Головного управління ДПС у Запорізькій області та Головного управління ДПС у Львівській області

на ухвалу Господарського суду Запорізької області (суддя Юлдашев О.О.) від 05.09.2023р. у справі № 908/868/23

за заявою Приватного підприємства Рурал Інформ, код ЄДР 36690917 (04086 Київська область, м. Київ, вул. Бугорна, буд. 9)

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю Табакко Райсінг (код ЄДРПОУ 43167840 (69002 Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Перша Ливарна, буд. 40)

про визнання банкрутом, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 05.09.2023р. у справі № 908/868/23:

- у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Запорізькій області відмовлено;

- звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута - затверджено;

- банкрута Товариство з обмеженою відповідальністю Табакко Райсінг, код ЄДРПОУ 43167840 (69002 Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Перша Ливарна, буд. 40) - ліквідовано;

- провадження у справі закрито.

Не погодившись з даною ухвалою господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою звернулося Головне управління ДПС у Запорізькій області, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Господарського суду Запорізької області від 05.09.2023р. у справі № 908/868/23 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обгрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема вказує, що він є контролюючим органом та у зв`язку з відкриттям провадження у справі про банкрутство боржника у відповідності до ст. 78 Податкового кодексу України має право провести документальну позапланову перевірку боржника, втім останній за зареєстрованим місцезнаходженням не знаходиться, документи на перевірку не надає, що є підставою для задоволення клопотання Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області про зобов`язання лівідатора надати документи для проведення перевірки та вчинити інші дії, яке судом першої інстанції безпідставно відхилено.

Також, апелянт вказує, що судом першої інстанції не дотримано принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора та не враховано, що ліквідатором не вчинено усіх необхідних дій з пошуку майна банкрута, а також не перевірено достовірність змісту ліквідаційного балансу.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.10.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Запорізькій області на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 05.09.2023р. у справі № 908/868/23, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 22.01.2024р.

Також до апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 05.09.2023р. у справі № 908/868/23 звернулося Головне управління ДПС у Львівській області, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Запорізької області від 05.09.2023р. у справі № 908/868/23 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обгрунтування апеляційної скарги Головне управління ДПС у Львівській області також посилається на не дотримання судом першої інстанції принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора, зокрема судом не враховано, що ліквідатором банкрута не була проведена інвентаризація його майна та не закриті поточні рахунки.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Львівській області на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 05.09.2023р. у справі № 908/868/23 та приєднано її до спільного розгляду з апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Запорізькій області.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.01.2024р. клопотання представника Головного управління ДПС у Львівській області про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Судове засідання у справі № 908/868/23, призначене на 22.01.24р. о 11:30 год. ухвалено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для представника Головного управління ДПС у Львівській області з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку "EasyCon".

Втім, в процесі підготовки до проведення фіксації у режимі відеоконференції було встановлено непрацездатність комплексу технічних засобів відеозапису, у зв`язку з чим судове засідання в режимі відеоконференції не відбулось, про що працівниками суду складено відповідний акт від 23.01.2024р.

Відповідно до ч. 5 ст. 197 ГПК України, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку представників в судове засідання, про час та місце судового засідання були повідомлені апеляційним судом належним чином, що підтверджується відповідними матеріалами справи.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання апеляційним судом обов`язковою не визнавалася, а неявка представників не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності представників учасників справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги Головного управління ДПС у Львівській області та необхідність залишення без задоволення апеляційної скарги Головного управління ДПС у Запорізькій області, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25.04.2023 відкрито провадження у справі № 908/868/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Табакко Райсінг, визнано грошові вимоги ПП Рурал Інформ до боржника у розмірі 750 000,00 грн основного боргу, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника. Розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Клименко О.Ю.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 22.06.2023р. припинено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю Табакко Райсінг. Припинені повноваження розпорядника майна боржника Клименка О.Ю. Визнано Товариство з обмеженою відповідальністю Табакко Райсінг банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю Табакко Райсінг призначено арбітражного керуючого Клименка Олександра Юрійовича.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.08.2023 у справі № 908/868/23 визнані кредиторські вимоги Головного управління ДПС у Львівській області у розмірі 13 260,00 грн штрафних санкцій, з шостою чергою задоволення та 5 368,00 грн. судового збору з першою чергою задоволення.

22.08.2023р. ліквідатором банкрута подано до господарського суду звіт про проведену роботу, ліквідаційний баланс, документи на підтвердження проведення ліквідаційної процедури.

31.08.2023р. до Господарського суду Запорізької області надійшло клопотання Головного управління ДПС у Запорізькій області про зобов`язання ліквідатора провести аналіз фінансового становища боржника, закрити рахунки, надати інформацію про рух грошових коштів по всіх банківських рахунках, ліквідаційний баланс, результати проведеної інвентаризації основних фондів, тощо.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 05.09.2023р. у справі № 908/868/23: у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Запорізькій області відмовлено; звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута - затверджено; банкрута Товариство з обмеженою відповідальністю Табакко Райсінг, код ЄДРПОУ 43167840 (69002 Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Перша Ливарна, буд. 40) - ліквідовано; провадження у справі закрито.

Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість ухвали Господарського суду Запорізької області від 05.09.2023р. у справі № 908/868/23, яка і є предметом апеляційного оскарження, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (надалі Закон).

На час постановлення оскаржуваної ухвали набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Частиною 2 Прикінцевих та Перехідних Положень Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992р., № 31, ст. 440 із наступними змінами).

Частиною 1 статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає у своє відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута; аналізує фінансовий стан банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; формує ліквідаційну масу; заявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, які звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується згідно з цим Кодексом позачергово за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту; заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов`язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових актів підлягають обов`язковому зберіганню; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Кодексом; повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення господарським судом та надає державному реєстратору в електронній формі через портал електронних сервісів юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості, необхідні для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у порядку, встановленому державним органом з питань банкрутства; у разі провадження банкрутом діяльності, пов`язаної з державною таємницею, вживає заходів з ліквідації режимно-секретного органу; веде реєстр вимог кредиторів; подає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", інформацію до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення; здійснює дії щодо скасування реєстрації випуску акцій, передбачені законодавством, якщо організаційно-правовою формою юридичної особи - банкрута є акціонерне товариство; здійснює інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 65 Кодексу України з процедур банкрутства, після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; відомості про реалізацію об`єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу; копії документів, що підтверджують відчуження активів боржника під час ліквідаційної процедури (у тому числі протоколи про проведення аукціону, договори купівлі-продажу, акти приймання-передачі майна, акти про придбання майна на аукціоні тощо); реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, що підтверджують погашення вимог кредиторів; довідка архівної установи про прийняття документів, які відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню; для акціонерних товариств - розпорядження про скасування реєстрації випуску акцій, видане Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку; для емітентів боргових цінних паперів - звіт про результати погашення цінних паперів.

Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки кредиторів постановляє ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд постановляє ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Копія цієї ухвали надсилається державному реєстратору для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи - банкрута, а також власнику майна.

Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов`язаний подати до господарського суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна.

Розглянувши звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута місцевий господарський суд встановив, що рухоме та нерухоме майно, земельні ділянки за боржником не зареєстровані, виконавчі документи на виконанні в органах ДВС не перебувають.

Запити ліквідатора щодо наявності майна банкрута та отримані відповіді досліджені в судовому засіданні і долучені до матеріалів справи. У ліквідаційному балансі підприємства-банкрута відображено відсутність майнових активів.

Взявши до уваги, що у банкрута відсутні активи, необхідні для задоволення вимог кредиторів, а ліквідатором в повній мірі виконані обов`язки з розшуку кредиторів банкрута та виявленню майна (активів) банкрута, вжито всіх встановлених Кодексом України з процедур банкрутства заходів по здійсненню та завершенню ліквідаційної процедури, суд першої інстанції керуючись ст.ст. 65, 90 Кодексу України з процедур банкрутства дійшов висновку про необхідність затвердження звіту ліквідатора і ліквідаційного балансу банкрута, ліквідації юридичної особи банкрута та закриття провадження у справі.

Проте, апеляційний суд вважає такі висновки суду першої інстанції передчасними та помилковими, виходячи з наступного.

Ліквідація банкрута є однією із судових процедур, які застосовуються щодо боржника (ст. 6 КУзПБ). За своєю суттю ліквідація є припиненням існування суб`єкта підприємницької діяльності, визнаного банкрутом. Прядок проведення цієї процедури врегульований у розділі IV КУзПБ.

Зокрема, положеннями статті 62 та частини 1, 2 статті 65 КУзПБ передбачено певну сукупність дій, яку необхідно вчинити в ході ліквідаційної процедури та перелік додатків до звіту ліквідатора, які подаються суду разом із зазначеним звітом та є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, що проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів); подання звіту та ліквідаційного балансу здійснюється ліквідатором за наслідком всіх проведених ним дій в ході ліквідаційної процедури. Обов`язком ліквідатора є здійснення всієї повноти заходів, спрямованих на виявлення активів боржника, при цьому ні у кого не повинно виникати обґрунтований сумнів щодо їх належного здійснення (принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі).

Розгляд та затвердження ліквідаційного балансу судом є обов`язковим предметом судового засідання, за наслідком якого приймається рішення про ліквідацію (припинення) юридичної особи боржника. Ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора і ліквідаційного балансу є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи.

Затверджуючи звіт ліквідатора, господарський суд повинен надати оцінку належності проведення ліквідатором всієї ліквідаційної процедури, в тому числі додержання порядку продажу майна банкрута, дотримання ним черговості задоволення вимог кредиторів, відповідності законодавству складеного ліквідаційного балансу та всіх обов`язкових додатків до звіту ліквідатора, оцінити повноту пошуку, виявлення майнових активів банкрута, для включення їх в ліквідаційну масу, дати оцінку діям ліквідатора щодо пошуку, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб, надати оцінку повноті реалізації ліквідатором активів боржника, а також з`ясувати чи здійснювались ліквідатором заходи для виявлення та повернення дебіторської заборгованості банкрута.

Таким чином, звіт ліквідатора та поданий ним ліквідаційний баланс є підсумковими документами, які підтверджують належне проведення ліквідатором всіх заходів ліквідаційної процедури, повне вчинення ним дій по виявленню кредиторів та активів боржника, за результатом розгляду яких суд приймає рішення про можливість відновлення платоспроможності боржника або встановлює неможливість задоволення вимог конкретних кредиторів та приймає рішення про ліквідацію банкрута та закриває провадження у справі. Ухвала про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу приймається за наслідком проведення судового засідання, заслуховування думки учасників провадження у справі, в тому числі кредиторів боржника.

Разом з тим, ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу є судовим актом, який не тільки встановлює обставини відсутності майна боржника для задоволення вимог кредиторів, дає оцінку повноті дій ліквідатора в ході ліквідаційної процедури, а й підсумовує хід усієї процедури банкрутства, починаючи від порушення провадження, та закриває провадження у справі про банкрутство.

Висновки суду про встановлені обставини та їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Розглядаючи ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора, в судовому засіданні господарський суд перевіряє обґрунтованість, правомірність та повноту дій ліквідатора, а також достовірність змісту ліквідаційного балансу.

Подібний за змістом висновок Верховний Суд неодноразово викладав у своїх постановах, зокрема, в постанові від 12.09.2019 у справі № 914/3812/15.

Зазначаючи про принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі, Верховний Суд, зокрема, у постанові від 02.09.2021 у справі № 910/3438/13 також звертає увагу на критерій обґрунтованості сумнівів щодо повноти дій ліквідатора, з урахуванням чого на кредитора або іншу особу, яка оспорює дотримання цього принципу, покладений обов`язок обґрунтовувати, що саме не вчинив ліквідатор і як це вплинуло на результат формування ліквідаційної маси.

Тож згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду заперечуючи звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс боржника з підстав неналежного виконання ліквідатором боржника своїх обов`язків у ліквідаційній процедурі та неповноти здійснених ним заходів у цій процедурі, з урахуванням положень частини шостої статті 61 КУзПБ, статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, кредитор або інша особа має довести, що ці порушення з боку ліквідатора мали місце та призвели до недотримання порядку здійснення ліквідаційної процедури, і тим самим вплинули на формування ліквідаційної маси і на задоволення вимог кредиторів, відтак на результати ліквідаційної процедури боржника, а подальше провадження у справі про банкрутство в контексті збільшення судових витрат у справі та застосування додаткових інструментів задля задоволення вимог кредиторів є виправданим.

Натомість ліквідатор у звіті, в силу покладених на нього КУзПБ завдань у ліквідаційні процедурі, має довести, що його дії мали саме мету пошуку і виявлення майна банкрута. Під час ліквідаційної процедури, ліквідатор має здійснювати обґрунтовані і логічні дії, а також здійснювати запити до відповідних органів, з врахуванням минулої діяльності банкрута. При цьому кількість запитів не є критерієм якості роботи ліквідатора. Таким критерієм є наповнення ліквідаційної маси.

Повноваження ліквідатора визначені статтею 61 КУзПБ, зокрема, згідно з частиною 2 якої під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.

Верховний Суд неодноразово (зокрема у постанові від 07.10.2021 у справі № 914/3812/15) звертав увагу на те, що невід`ємним критерієм дотримання принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі є з`ясування усіх необхідних обставин для вирішення питання покладення на винних осіб субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника через доведення його до банкрутства.

Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності. Для застосування такої відповідальності необхідним є встановлення судом складових елементів господарського правопорушення як об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона правопорушення.

Притягнення винних у доведені до банкрутства осіб до субсидіарної відповідальності є механізмом відновлення порушених прав кредиторів, а також стимулюванням добросовісної поведінки засновників, керівників та інших осіб пов`язаних з боржником і як наслідок недопущення здійснення права власності на шкоду інших осіб.

Першочерговою метою застосування цього механізму є створення для кредиторів у межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав, законних інтересів та задоволення вимог, що відповідає загальній меті процедур банкрутства та кореспондується з обов`язком здійснення ліквідатором всієї повноти передбачених законом повноважень і заходів спрямованих на досягнення цієї мети у ліквідаційній процедурі.

Юридичним механізмом досягнення такої мети та недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок є притягнення винних осіб у доведенні боржника до банкрутства, які використовували таку особу як прикриття ("вуаль") для досягнення своїх цілей (отримання доходів, матеріальної вигоди, зокрема через зловживання правом тощо), до додаткової (субсидіарної) відповідальності і стягнення на користь кредиторів непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог (подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16).

Розгляд питання про застосування субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства є дуже важливим на завершальній стадії ліквідаційної процедури, а саме коли ліквідатор вчинив всю повноту дій у ліквідаційній процедурі і ця повнота дій є безсумнівною для кредиторів.

Неповнота з`ясування ліквідатором обставин з якими пов`язана можливість покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на третіх осіб свідчить про нездійснення ліквідатором всієї повноти заходів спрямованих на виявлення активів для задоволення вимог кредиторів.

Отже, звернення ліквідатора до господарського суду про покладення на винних осіб субсидіарної відповідальності за доведення боржника до банкрутства є складовою принципу безсумнівної повноти дій у ліквідаційній процедурі (подібний за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 927/1099/13, від 17.06.2020 у справі № 924/669/17, від 14.09.2023 у справі № 908/2414/21).

Без розгляду питання про субсидіарну відповідальність осіб винних у доведенні до банкрутства, господарський суд позбавлений можливості з дотриманням принципу повноти дій ліквідатора розглянути його звіт та ліквідаційний баланс.

У постанові від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16 Верховний Суд вказав, що за відсутності у диспозиції частини другої статті 61 КУзПБ конкретизації обставин (дій/бездіяльності винних осіб), що підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, при вирішенні цього питання мають братися до уваги також положення частини першої статті 215 Господарського кодексу України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути, зокрема:

- вчинення суб`єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;

- прийняття суб`єктами відповідальності рішення при виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях;

- прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій на користь інших юридичних осіб чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо.

Тобто саме детальний аналіз ліквідатором фінансового становища банкрута у поєднанні з дослідженням ним підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство дозволить ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника щодо доведення до банкрутства юридичної особи (висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 906/904/16, від 02.09.2020 у справі № 923/1494/15, від 24.02.2021 у справі № 902/1129/15 (902/579/20)).

Отже, поданий на затвердження звіт ліквідатора з додатками має включати обґрунтовані висновки щодо наявності/відсутності підстав покладення на відповідних осіб субсидіарної відповідальності за доведення боржника до банкрутства, підтверджені як аналізом фінансового становища банкрута, так і безпосереднім дослідженням підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство та сукупності правочинів, інших юридичних дій, здійснених під впливом винних осіб, а також їх бездіяльності, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника.

Під час затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу висновки ліквідатора щодо відсутності підстав покладення субсидіарної відповідальності на пов`язаних з боржником осіб підлягають перевірці господарським судом на предмет їх правомірності, повноти та обґрунтованості, із наведенням відповідної мотивованої оцінки в ухвалі суду за результатами розгляду звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Проте, зі змісту оскаржуваної у цій справі ухвали вбачається, що суд першої інстанції при її постановлені не врахував викладених висновків Верховного Суду щодо необхідності здійснення під час розгляду ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора ретельної перевірки повноти дій ліквідатора, зокрема щодо обґрунтованості висновків про відсутність підстав покладення субсидіарної відповідальності на керівників та засновників боржника.

Так, мотивувальна частина оскаржуваної ухвали господарського суду першої інстанції не містить аналізу обставин, які б свідчили про наявність або відсутність підстав покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника. Не містить таких обставин та висновків і звіт ліквідатора.

Отже, суд першої інстанції не перевірив як того вимагають виконання функцій судового контролю у справах про банкрутство, чи здійснив ліквідатор боржника детальне та повне дослідження підстав та причин виникнення кризової ситуації, що призвела до банкрутства, а також не надав оцінки повноті та обґрунтованості такого дослідження.

Крім цього, не встановлено судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі і конкретних заходів вжитих ліквідатором для встановлення та розшуку майна банкрута, а також не наведено доказів, які підтверджують такі обставини, зокрема проведення та результатів інвентаризації майна банкрута, відсутності коштів на банківських рахунках, які як вбачається з інформації Головного управління ДПС у Львівській області не були закриті ліквідатором.

Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає передчасним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, ліквідацію боржника із наступними процесуальними наслідками, закриття провадження у справі, адже він не ґрунтується на належному виконанні вимог статей 79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки наявних у справі та додатково поданих доказів, всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, через неврахування судом усталеної правової позиції Верховного Суду щодо застосування принципів безсумнівності повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі та судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства.

Отже, оскаржувана ухвала винесена місцевим господарським судом з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, що є підставою для задоволення апеляційної скарги Головного управління ДПС у Львівській області, скасування оскаржуваної ухвали та виходячи з особливостей процедури ліквідації у справі про банкрутство передачі справи для подальшого розгляду на стадію ліквідаційної процедури до суду першої інстанції.

Що стосується доводів та вимог апеляційної скарги Головного управління ДПС у Запорізькій області, то апеляційний суд враховує, що цей апелянт не є учасником провадження у даній справі про банкрутство, тому за його апеляційною скаргою оскаржувана ухвала підлягає апеляційному перегляду лише в частині відмови у задоволенні клопотання від 31.08.2023р. про зобов`язання ліквідатора провести аналіз фінансового становища боржника, закрити рахунки, надати інформацію про рух грошових коштів по всіх банківських рахунках, ліквідаційний баланс, результати проведеної інвентаризації основних фондів, тощо.

Відмовляючи у задоволенні цього клопотання місцевий господарський суд виходив з того, що вказане клопотання є необгрунтованим, а його вимоги не відповідають нормам ГПК України та Кодексу України з процедур банкрутства, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

Так, згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби, зокрема, мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

Положення статті 20 Податкового кодексу України надають контролюючому органу під час проведення перевірок право отримувати безоплатно від платників податків копії документів про фінансово-господарську діяльність та доступу до територій, приміщень (крім житла громадян) та іншого майна, що використовуються для провадження господарської діяльності.

Водночас зазначена норма права не наділяє контролюючий орган повноваженнями щодо звернення до суду із клопотанням чи позовом про зобов`язання платника податків надати необхідні для проведення перевірки документи чи забезпечити доступ до територій, приміщень (крім житла громадян) та іншого майна, що використовуються для провадження господарської діяльності.

Позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків (п.п. 78.1.7 п. 78.1 ст. 78 ПК України).

Відповідно до п. 78.4. ст. 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному ст. 42 ПК України, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Згідно із п. 42.2. ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони у порядку, визначеному п. 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

За змістом п. 81.1. ст. 81 ПК України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Відповідно до наказу Головного управління ДПС у Запорізькій області № 831-п від 22.05.2023р. про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Табакко Райсінг, визначено провести перевірку товариства з 23.05.2023р. тривалістю 5 робочих днів, за період з 09.08.2019р. по 29.05.2023р. з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування.

Однак органом ДПС було зафіксовано відсутність 23.05.2023р. посадових осіб ТОВ Табакко Райсінг за податковою адресою, про що складено акт № 507/08-01-07-16/43167 від 23.05.2023р.

Водночас, Податковим кодексом України чітко визначені строки, в які проводиться позапланова виїзна документальна перевірка.

Так, відповідно до п.82.2 ст. 82 ПК України тривалість перевірок, визначених у ст.78 цього Кодексу, не повинна перевищувати 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб`єктів малого підприємництва - 5 робочих днів, для фізичних осіб - підприємців, які не мають найманих працівників, за наявності умов, визначених в абзацах третьому - восьмому цього пункту, - 3 робочі дні, інших платників податків - 10 робочих днів.

Податковий кодекс визначає строки, на які може бути продовжена перевірка. Продовження перевірки оформлюється окремим наказом, та вручається згідно зі ст.42 Податкового кодексу України.

Продовження строків проведення перевірок, визначених у ст.78 цього Кодексу, можливе за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу не більш як на 10 робочих днів для великих платників податків, щодо суб`єктів малого підприємництва - не більш як на 2 робочих дні, інших платників податків - не більш як на 5 робочих днів.

Із клопотанням про спонукання ліквідатора вчинити певні дії та надати інформацію податковий орган звернувся до суду першої інстанції 31.08.2023р., тобто після закінчення п`ятиденного строку, встановленого для проведення позапланової документальної перевірки відповідно до наказу №831-п від 22.05.2023р.

Згідно із п.82.4 ст.82 ПК України проведення документальної планової та позапланової перевірки платника податків, крім платника податків - суб`єкта малого підприємництва, може бути зупинено за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що оформляється наказом, копія якого не пізніше наступного робочого дня вручається платнику податків чи його уповноваженому представнику під розписку або надсилається платнику податків у порядку, визначеному ст. 42 цього Кодексу, з подальшим поновленням її проведення на невикористаний строк.

Скаржником не надано доказів зупинення перевірки згідно наказу № 831-п від 22.05.2023р.

Як вірно вказано судом першої інстанції, не виявлення боржника або його посадових осіб за його місцезнаходженням не звільняє контролюючий орган від обов`язку здійснення повідомлення платника податків про проведення перевірки шляхом надіслання поштою відповідного рекомендованого листа з повідомленням про вручення.

Втім, матеріали справи не містять, а скаржником не надано доказів пред`явлення або надіслання боржнику наказу Головного управління ДПС у Запорізькій області №831-п від 22.05.2023р. про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Табакко Райсінг.

Непред`явлення або ненадіслання боржнику наказу Головного Управління ДПС у Запорізькій області № 831-п від 22.05.2023р., є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення такої перевірки.

Крім того, у клопотанні Головним управлінням ДПС у Запорізькій області зазначено про направлення на адреси керівника товариства та розпорядника майна запитів. Водночас, згідно з умовами п. 85.2 ст. 85 ПК України обов`язок платника податків надати посадовим (службовим) особам контролюючого органу у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки, виникає після початку перевірки. При цьому платник податків має бути ознайомлений з переліком документів, які необхідно надати для проведення перевірки.

Отже, податковим органом не надано доказів вчинення всіх передбачених законодавством дій щодо завчасного повідомлення боржника про проведення документальної позапланової перевірки контролюючим органом та проведення такої перевірки, що підтверджується матеріалами справи.

Також, слід враховувати, що на час прийняття податковим органом наказу № 831-п від 22.05.2023р. тривала судова процедура розпорядження майном, що була введена на підставі ухвали суду від 25.04.2023р., арбітражний керуючий Клименко О.Ю. виконував повноваження розпорядника майна, а відповідно до положень п. 10 ст. 44 КУзПБ розпорядник майна не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Наказ про призначення податкової перевірки боржника арбітражному керуючому Клименку О.Ю., як ліквідатору, не було направлено та вручено, як того вимагає п. 78.4. ст.78 ПК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ГПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Отже суд може зобов`язати надати саме докази вчинення певних дій, чи витребувати докази за обгрунтованим клопотанням іншої сторони, а не зобов`язувати учасників справи вчиняти певні дії.

Тобто, до компетенції суду не входить спонукання розпорядника майна чи ліквідатора надавати податковим органам, документи щодо діяльності підприємства-боржника, у тому числі його ліквідаційний баланс та докази закриття розрахункових рахунків. Набувши статус учасника провадження у справі про банкрутство податковий орган отримує можливість знайомитися з матеріалами справи, у тому числі документами щодо фінансово-господарської діяльності боржника та звітом арбітражного керуючого.

Також, норми ПК України не наділяють контролюючий орган повноваженнями щодо звернення до суду із клопотанням чи позовом про зобов`язання платника податків надати необхідні для проведення перевірки документи чи забезпечити доступ до територій, приміщень (крім житла громадян) та іншого майна, що використовуються для провадження господарської діяльності.

Таким чином, дослідивши докази, надані податковим органом на підтвердження обставин, викладених у клопотанні, в контексті ст. 74 ГПК України, колегія суддів встановила, що приписи законодавства не передбачають можливості зобов`язання судом розпорядника майна, посадових осіб боржника чи ліквідатора надавати податковим органам документи щодо діяльності підприємства боржника.

Стосовно вимоги податкового органу про зобов`язання ліквідатора надати ліквідаційний баланс, слід зазначити, що ліквідаційний баланс як складова частина звіту ліквідатора по справі, подається на затвердження суду після завершення ліквідаційної процедури боржника. При цьому, КУзПБ не передбачено ані складання ліквідаційного балансу на вимогу податкового органу, ані надання ліквідаційного балансу на вимогу податкового органу до завершення ліквідаційної процедури.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення клопотання податкового органу.

Також, колегія суддів звертає увагу, що законодавством України не визначається стадія процедури банкрутства, на якій виникає необхідність проведення перевірки, а тому податковий орган не позбавлений права на будь-якій стадії провести позапланову перевірку, вчинивши всі необхідні дії визначені податковим кодексом для реалізації свого права на проведення такої перевірки.

При цьому, у разі ухилення боржника від проведення позапланової перевірки, законодавством передбачені заходи впливу, зокрема адміністративна відповідальність.

Слід також зазначити, що проведення процедури банкрутства суб`єкта підприємницької діяльності згідно з приписами законодавства про банкрутство не залежить від факту можливості або неможливості провести перевірку банкрута податковим органом. Взаємовідносини між податковим органом як органом державного контролю та платником податків урегульовані спеціальними нормами Податкового кодексу України, а процедура банкрутства врегульована Кодексом України з процедур банкрутства, норми якого, як і норми Податкового кодексу України не містять положень про те, що підприємство банкрут не може бути ліквідоване за рішенням суду чи ліквідаційна процедура має бути продовжена у зв`язку з неможливістю проведення перевірки банкрута податковим органом.

Тобто, обставини, пов`язані з виконанням податковим органом своїх повноважень, не можуть бути підставами для зупинення процесу ліквідації господарюючого суб`єкта, а також бути перешкодою для завершення провадження у справі про банкрутство за наявності передбачених законодавством про банкрутство підстав.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів апеляційного суду вважає апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Згідно з ст. 129 ГПК України, судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги Головним управлінням ДПС у Львівській області слід покласти на банкрута, а за подання апеляційної скарги Головним управлінням ДПС у Запорізькій області слід покласти на останнє.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 236, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 05.09.2023р. у справі № 908/868/23 задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 05.09.2023р. у справі № 908/868/23 скасувати.

Справу № 908/868/23 передати для продовження розгляду у ліквідаційній процедурі до Господарського суду Запорізької області.

Судовий збір, сплачений Головним управлінням ДПС у Львівській області за подання апеляційної скарги у сумі 2684,00грн. покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю Табакко Райсінг.

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 05.09.2023р. у справі № 908/868/23 залишити без задоволення.

Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена та підписана 24.01.2024 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя Л.А. Коваль

Суддя В.Ф. Мороз