Ухвала

від 22.01.2024 по справі 5002-3/4277-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"22" січня 2024 р.м. Одеса Справа № 5002-3/4277-2011

Господарський суд Одеської області у складі:

судді С.В. Літвінова

при секретарі Т.О. Липі

розглядаючи скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» (вх. №2-1534/23 від 10.10.2023) на дії державного виконавця Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального МРУ Міністерства юстиції (м. Київ) щодо примусового виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.12.2011 року по справі №5002-3/4277-2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» (03187, м. Київ, пр-т Академіка Глушкова, буд. 40, оф. 315, код ЄДРПОУ 38039872, адреса для листування: 03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, буд. 38, оф. 23) до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ДОНСЬКЕ» (03110, м. Київ, вул. Солом`янська, буд. 3, код ЄДРПОУ 34398353) про стягнення 2 463,49 грн.

за участю представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

від суб`єкта оскарження: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.12.2011 позов задоволено повністю та присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донське" на користь Фізичної особи-підприємця Грищенка О.М. 1922,77 грн. пені, 177,92 грн. інфляційних втрат, 115,71 грн. 3% річних, 1247,09 грн. за користування товарним кредитом, 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На виконання рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 07.12.2011 видано накази від 21.12.2011.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.07.2013 у справі №5002-3/4277-2011 замінено сторону стягувача у виконавчих провадженнях №34382806 та №34382703 згідно з наказами Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.12.2011 у справі №5002-3/4277-2011, а саме: Фізичну особу-підприємця Грищенка О.М. замінено правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС».

Відповідно до ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

10.10.2023 року на адресу Господарського суду Одеської області надійшла скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» (вх. № 2-1534/23) на дії державного виконавця Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального МРУ Міністерства юстиції (м. Київ) щодо примусового виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.12.2011 р. по справі №5002-3/4277-2011.

Згідно із частиною 7 статті 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII у разі неможливості здійснення правосуддя судом з об`єктивних причин під час воєнного або надзвичайного стану, у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами може бути змінено територіальну підсудність судових справ, що розглядаються в такому суді, за рішенням Вищої ради правосуддя, що ухвалюється за поданням Голови Верховного Суду, шляхом її передачі до суду, який найбільш територіальне наближений до суду, який не може здійснювати правосуддя, або іншого визначеного суду. У разі неможливості здійснення Вищою радою правосуддя такого повноваження воно здійснюється за розпорядженням Голови Верховного Суду. Відповідне рішення є також підставою для передачі усіх справ, які перебували на розгляді суду, територіальна підсудність якого змінюється.

Верховний Суд розпорядженням від 05.07.2022 р. №36/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ Господарського суду Автономної Республіки Крим на Господарський суд Одеської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 10.10.2023 скаргу передано на розгляд судді Літвінову С.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області вищезазначену скаргу прийнято до розгляду та призначено до розгляду та запропоновано суб`єкту оскарження надати до суду свої міркування щодо скарги;

08.12.2023 на електрону пошту Господарського суду Одеської області від Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального МРУ Міністерства юстиції (м. Київ) надійшли додаткові пояснення до заперечень.

сторони у судове засідання не з`явились.

У зв`язку із тим, що сторони у справі до суду для участі у судовому засіданні 08.01.2024 не з`явились, розгляд скарги було відкладено на 22 січня 2024 року о 14:30 год. згідно Ухвали суду від 08.01.2024 року.

22.01.2024 в судове засідання представник скаржника, боржника та Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального МРУ Міністерства юстиції (м. Київ) в судове засідання не з`явились.

Відповідно до ч. 2 ст. 342 ГПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Розглянувши скаргу ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» на дії державного виконавця Солом`янського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні №69337154 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2011 року по справі №5002-3/4277-2011, господарський суд зазначає таке.

Згідно ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.12.2011 позов задоволено повністю та присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донське" на користь Фізичної особи-підприємця Грищенка О.М. 1922,77 грн. пені, 177,92 грн. інфляційних втрат, 115,71 грн. 3% річних, 1247,09 грн. за користування товарним кредитом, 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На виконання рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 07.12.2011 видано накази від 21.12.2011.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.07.2013 у справі №5002-3/4277-2011 замінено сторону стягувача у виконавчих провадженнях №34382806 та №34382703 згідно з наказами Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.12.2011 у справі №5002-3/4277-2011, а саме: Фізичну особу-підприємця Грищенка О.М. замінено правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС».

Судом встановлено, що відповідно до Постанови Солом`янського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) від 07 липня 2022 року відкрито виконавче провадження №69337154 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2011 року по справі №5002-3/4277-2011 про стягнення із Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ДОНСЬКЕ» (97523, АР Крим, Сімферопольський район, село Донське, вул. Фонтанна, 118; код ЄДРПОУ 34398353) на користь Фізичної особи-підприємця Грищенко Олександр Миколайович ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) 922,77 грн. пені, 115,71 грн. 3%-річних, 177,92 грн. інфляційних витрат, плату за користування товарним кредитом у сумі 1 247,09 грн.

Відповідно до Постанови Солом`янського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) від 05 вересня 2022 року, на підставі Ухвали Господарського суду Автономної Республіки Крим від 09 липня 2013 року по справі №5002-3/4277-2011, замінено сторону виконавчого провадження №69337154 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2011 року по справі №5002-3/4277-2011: з Фізичної особи-підприємця Грищенко Олександр Миколайович (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на її правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС»» (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38 офіс 23; код ЄДРПОУ 38039872).

Судом враховано, що відповідно до Постанови Солом`янського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) від 27 вересня 2023 року наказ Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2011 року по справі №5002-3/4277-2011 повернутий Стягувачеві без виконання на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України Про виконавче провадження.

Як стверджує Скаржник, відповідно до офіційних та достовірних відомостей, котрі містяться на офіційному веб-сайті Автоматизованої системи виконавчих проваджень, в силу дії обов`язкових норм Закону України Про виконавче провадження, за період із 07 липня 2022 року по 27 вересня 2023 року всіх можливих та необхідних своєчасних, належних, допустимих та об`єктивних, виконавчих дій, Солом`янським ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) не вчинялось.

Щодо вимоги про доводів Скаржника на предмет недотримання Солом`янським ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) вчинення заходів примусового виконання в межах виконавчого провадження №69337154 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2011 року по справі №5002-3/4277-2011 із врахуванням Закону України Про виконавче провадження, Інструкції з організації примусового виконання рішення, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року №2832/5, Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, котре затверджено Наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 року за №2432/5, суд зазначає таке.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено, зокрема та не обмежуючись, Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII та Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до аналізу положень Інструкції з організації примусового виконання рішення, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року №2832/5, норми даної Інструкції доповнюють та/або розширюють умови та порядок здійснення заходів примусового виконання.

Відповідно до статті 1 Закону України Про виконавче провадження, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону

Завданням органів та осіб, котрі здійснюють примусове виконання є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (статті 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).

Виконавчі дії це заходи примусового виконання, перелік яких міститься в ст.. 10 названого Закону, а саме: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно чинної редакції статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» перелічені основоположні зобов`язання, котрі мають бути дотримані та застосовані державним виконавцем під час примусового виконання судових рішень, дія котрих також поширюється й на державного виконавця Солом`янського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) під час здійснення заходів примусового виконання в межах виконавчого провадження №69337154 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2011 року по справі №5002-3/4277-2011.

Відповідно до частин 4 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення (частина 5 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно частиною 2 статті 36 Закону України «Про виконавче провадження», розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням. У разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов`язковою для виконання поліцією.

Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника (частина 8 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

Тобто, згідно вимог Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець повинен періодично, неодноразово та/або систематично проводити перевірки майнового стану Боржника із метою належного виконання рішення суду із врахуванням всього періоду перебування виконавчого документу на примусовому виконанні в органі примусового виконання.

Суд зазначає, що вказана правова позиція відповідає позиції Верховного Суду із даного питання, котрі викладена, зокрема, у Постанові від 23 серпня 2018 року у справі №911/167/17.

Пунктом 1,4 статі 8 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України.

Відповідно до пунктів 2-4 Розділу ІV Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, котре затверджено Наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 року за №2432/5, виконавцем до Системи обов`язково вносяться відомості про проведення всіх виконавчих дій та прийняття процесуальних рішень.

Обов`язковість внесення державним виконавцем відомостей про вчинення всіх виконавчих дій у виконавчому провадженні до Автоматизованої системи виконавчого провадження передбачена Законом України Про виконавче провадження, Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Інструкції з організації примусового виконання рішення, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року №2832/5, Положенням про автоматизовану систему виконавчого провадження, котре затверджено Наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 року за №2432/5.

Суд зазначає, що вказана правова позиція законодавця повністю узгоджена із позицією Верховного Суду із даного питання, котрі викладена, зокрема, у Постанові від 30 жовтня 2018 року у справі №903/1297/14.

Суд, ознайомившись із матеріалами виконавчого провадження №69337154 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2011 року по справі №5002-3/4277-2011 в Автоматизованій системі виконавчих проваджень та тими даними/відомостями про вжиті заходи та застосовані виконавчі дії Солом`янським ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ), котрі останнім розміщенні в даній системі на підтвердження їх вжиття зазначає про порушення та недотримання Солом`янським ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) як статей 10, 18, 36 Закону України «Про виконавче провадження» в цілому, так і положення частини 8 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» зокрема.

Відтак, згідно із правовою позицією, котра викладена зокрема в пункті 15 Постанови Верховного суду від 13 лютого 2018 року у справі №923/182/13-г, судом зазначено про те, що відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» на державного виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.

Судом враховано те, що в межах виконавчого провадження №69337154 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2011 року по справі №5002-3/4277-2011 Солом`янським ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) не було виявлено наявність каси підприємства Боржника (шляхом звернення до податкових органів) та не накладено арешт на кошти, котрі знаходяться в ній та надходять до неї.

Як підтверджують матеріали виконавчого провадження №69337154 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2011 року по справі №5002-3/4277-2011 було порушено не лише вказані вище норми виконавчого процесуального законодавства України, а й також положення статей 53, 54, 56, 75, 76 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки відсутні докази протилежному та їх не було надано Солом`янським ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ).

За результатами аналізу норм та положень Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішення, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року №2832/5, Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, котре затверджено Наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 року за №2432/5, суд зазначає, що Солом`янським ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) не був позбавлений можливості та зобовязаний був здійснити всі відповідні виконавчі заходи в рамках виконавчого провадження №69337154 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2011 року по справі №5002-3/4277-2011 на предмет перевірки та встановлення джерел доходів, та іншого майна/активів Боржника, із врахуванням положення стеттей 10, 18, 36, 48 Закону України «Про виконавче провадження».

Стаття 75 Закону України Про виконавче провадження передбачає, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Положення статті 76 Закону України Про виконавче провадження обумовлюють за невиконання законних вимог виконавця, порушення вимог цього Закону, у тому числі за несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, ненадання боржником на вимогу виконавця декларації чи зазначення у декларації неправдивих відомостей або неповідомлення про зміну таких відомостей, неповідомлення боржником про зміну місця проживання (перебування) чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом виконавця, винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Приписами статті 337 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Так, за приписами п. 19 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець під час здійснення виконавчого провадження поміж іншого має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів;

Нормами п. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що боржник зобов`язаний: утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; своєчасно з`являтися на вимогу виконавця; надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Матеріалами справи на сьогодні підтверджено, що керівник Боржника як його посадова, уповноважена та компетентна особа вживає всіх можливих заходів у невиконанні рішення суду, котрі виразились та виражаються як в ухилення /невиконання рішення суду, так і приховування майна за рахунок котрого була б можливість здійснити виконання рішення суду у даній справі.

Законом України «Про виконавче провадження» закріплено право державного виконавця, у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України.

Такий захід забезпечення виконання судового рішення є виключним.

Статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзд в Україну громадян України» передбачено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у випадках, якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов`язання до виконання зобов`язань або розв`язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках.

Таким чином, наявність в особи невиконаних зобов`язань, покладених на неї, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку про те, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин заявник повинен надати достатньо підтверджені відомості про те, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника судовим рішенням, може полягати як в активних діях (нез`явлення на виклики державного виконавця, приховування майна, доходів тощо), так і в пасивних діях (невжиття будь-яких заходів для виконання обов`язку сплатити кошти).

При цьому, суд зазначає те, що Закон України «Про виконавче провадження» є спеціальною нормою права, якою врегульовано умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню. Тобто вказаним Законом врегульовано права та обов`язки осіб, на правовідносини яких розповсюджується дія такої норми права.

Відтак, якщо спеціальною нормою права (пунктом 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження») передбачено, що у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів, то обмеження виконавця у такому праві означатиме порушення прав виконавця, які визначені спеціальною нормою права, а саме Законом України «Про виконавче провадження».

Аналогічна позиція наведена у правовому висновку Верховного Суду, викладеного у Постанові від 19 серпня 2020 року по справі №910/8130/17.

Доказами, які свідчать про ухилення Боржника від виконання рішення суду, що полягають: - в активних діях, а саме: в приховуванні майна - відсутності Боржника за адресою; неподанні декларації про майно та доходи; нез`явленні Боржника на виклики державного виконавця й ненаданні пояснень виконавцю щодо невиконання рішення суду; - в пасивних діях, а саме: у невжитті будь-яких заходів щодо сплати заборгованості.

Проте, відповідно до відомостей щодо виконавчого провадження №69337154 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2011 року по справі №5002-3/4277-2011, котрі розміщені в Автоматизованій системі виконавчих проваджень, керівник Боржника Солом`янським ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) відповідно до положень чинного законодавства України за невиконання рішення суду, ухилення від його виконання, перешкоджання у його виконання, а також невиконання законних вимог державного виконавця, до адміністративної та\або кримінальної відповідальності не притягався.

Як було вже зазначено судом, відповідно до Постанови Солом`янського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) від 27 вересня 2023 року наказ Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2011 року по справі №5002-3/4277-2011 повернутий Стягувачеві без виконання на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України Про виконавче провадження - у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними

Відповідно до п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу у разі, якщо, у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Частиною першою статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", зокрема, передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо:

- у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (пункт 2);

- у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника; пункт 5).

При цьому висновок щодо «безрезультатності» та/або «неможливості» розшуку майна чи встановлення/з`ясування певних обставин буде обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець, повністю реалізувавши надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату

Натомість, зазначено «сухе» посилання «іншого майна не виявлено». Проте, існує пряма різниця між «майна немає», при цьому коли виконавцем вжито всі необхідні та обов`язкові дії під час такого розшуку та встановлення, та «майна не виявлено», коли виконавцем не вжито всі необхідні та обов`язкові дії під час такого розшуку та встановлення майна Боржника, що надавало б можливість стверджувати про повну відсутність майна у Боржника.

Отже, державний виконавець має право повернути виконавчий документ стягувачи лише у разі, якщо ним у встановленому порядку вжито всіх передбачених законом заходів щодо з`ясування майнового стану боржника та розшуку майна боржника, проте як було встановлено вище, державним виконавцем Солом`янського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) не було вжито всіх передбачених законом заходів.

Судом враховано те, що зазначене повністю узгоджене та відповідає позиції Верховного Суду, котра викладена, зокрема, у Постанові від 07 серпня 2018 року у справі №910/25970/14.

Судом здійснено оцінку доказів у даній справі на предмет відсутності належних, своєчасних та об`єктивних виконавчих дій у виконавчому провадженні №69337154 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2011 року по справі №5002-3/4277-2011.

Слід наголошує на тому, що відповідно до пункту 10-2 Розділу XIII Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» №2129-ІХ від 15.03.2022, який набрав чинності 26.03.2022 року), Солом`янський ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) в межах виконавчого провадження №69337154 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2011 року по справі №5002-3/4277-2011 не був обмежений жодними процесуальними строками на вжиття тих чи інших виконавчих дій.

З огляду на вказане вище, суд зазначає, що дії державного виконавця Солом`янського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні №69337154 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2011 року по справі №5002-3/4277-2011, котрі виразились у винесені Постанови від 27 вересня 2023 року про повернення наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2011 року по справі №5002-3/4277-2011 без виконання на підставі п.2 ч.1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження, є протиправними та незаконними.

А тому, винесення Постанови Солом`янського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) від 27 вересня 2023 року про повернення наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2011 року по справі №5002-3/4277-2011 без виконання на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України Про виконавче провадження, судом визначається передчасним.

Судом надано оцінку вимогам прохальної частини скарги ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» на дії державного виконавця Солом`янського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні №69337154 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2011 року по справі №5002-3/4277-2011, та суд прийшов до висновку про їх відповідність правовій позиції Великої Палати Верховного Суду відповідно до Постанови від 16 листопада 2022 року по справі №910/7310/20.

Суд зазначає, що доступ до правосуддя в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.

За позицією наведеною у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», суд при оцінці доказів керується критерієм доведення вини «поза розумним сумнівом».

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.

У Постановах Касаційного господарського суду Верховного Суду також неодноразово визначено критерії категорії стандарту доказування та відзначено, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Суд наголошував, що стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність (Постанова Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №922/1163/18; від 29.08.2018 у справі №909/105/15; від 29.08.2018 у справі №910/23428/17; від 31.01.2018 у справі №910/8763/17).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

17.10.2019 року набув чинності Закон України №132-ІХ від 20.09.2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи на підставі доказів у порядку статті 86 ГПК України.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає Позивач та Відповідач, а також інші учасники спору. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (Постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі №902/761/18, від 04.12.2019 року у справі №917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 18 березня 2020 року по справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ССПЛ, в якій суд посилається на balance of probabilities (баланс ймовірностей) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 р. суд застосовує баланс ймовірностей. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 p. суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 року по справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після

Подібний за змістом висновок міститься у Постанові Верховного Суду від 20 квітня 2021 року по справі №873/131/20, викладений з урахуванням правових позицій Верховного Суду у Постановах від 17 липня 2018 року по справі №915/1145/17, від 18 червня 2019 року по справі №920/330/18, від 07 серпня 2019 року по справі №925/2124/14.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, котра викладена у Постанові від 03 червня 2020 року у справі №464/5990/16-а, основною функцією державної виконавчої служби є задоволення вимог виконавчого документа, забезпечення дотримання при цьому прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб, сприяння їм у реалізації своїх процесуальних прав. Як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює чітку послідовність дій із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності

Згідно із правовою позицією, котра викладена зокрема в пункті 15 Постанови Верховного суду від 13 лютого 2018 року у справі №923/182/13-г, судом зазначено про те, що відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» на державного виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.

Доцільно наголосити на існуючій правовій позиції Верховного Суду, котра викладена, зокрема у Постанові від 19 серпня 2019 року у справі №913/438/16, котра визначальним фактором та обставиною належності вжитої/застосованої виконавчої дії визначає не лише її винесення та існування серед матеріалів виконавчого провадження, а й встановлює необхідність її оцінки щодо реальності здійснення докази скерування запитів до відповідних установ, організацій, співвідношення запитам направлених на адреси відповідних установ/організацій із наявністю відповідей на них, доказів прийняття постанов органу ДВС до виконання банківськими установами, сервісними центрами МВС України, державними реєстраторами речових прав, тощо.

Верховний Суд у Постанові від 16 квітня 2018 року у справі №12/57, зокрема зазначив, що відповідно до Рішення Європейського суду з прав людини від 05.07.2012 у справі «Глоба проти України», Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява N 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява N 41510/98, п. 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява N 71186/01, п. 84). Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином, помилковим є твердження, що особи примусового виконання мають право щодо вжиття або не вжиття заходів примусового виконання. Виконавці мають виключно обов`язок на здійснення та вжиття заходів примусового виконання наказу суду, котрий кореспондується із правом вибору здійснення необхідного заходу такого примусового виконання. Адже, в противному випадку, вибір одного заходу примусового виконання і повна відмові від іншого примусового виконання, не відповідала б та порушувала вказані вище як рішення Європейського Суду, так і рішень Конституційного та Верховного судів.

Згідно із правовою позицією, котра викладена зокрема в Постанові Верховного суду від 20 січня 2021 року у справі №619/562/18, судом зазначено про те, що належним доказом вжиття усіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дії, що є недопустимим з огляду на статтю 129-1 Конституції України.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.

Отже, саме на виконавця покладаються функції держави щодо виконання судового рішення, а вчинення повних та достатніх виконавчих дій у порядку, встановленому законом, є обов`язком, а не правом державного виконавця.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що скарга ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС»» на дії державного виконавця Солом`янського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні №69337154 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2011 року по справі №5002-3/4277-2011 є обґрунтована та підлягає задоволенню повністю.

Керуючись статтями 234, 339, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України

УХВАЛИВ

1. Скаргу ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС»» на дії державного виконавця Солом`янського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні №69337154 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2011 року по справі №5002-3/4277 задовольнити повністю.

2. Визнати незаконними дії державного виконавця Солом`янського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні №69337154 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2011 року по справі №5002-3/4277-2011, котрі виразились у винесені Постанови Солом`янського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) від 27 вересня 2023 року про повернення наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2011 року по справі №5002-3/4277-2011 стягувачеві на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України Про виконавче провадження.

3. Скасувати Постанову Солом`янського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) від 27 вересня 2023 року про повернення наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2011 року по справі №5002-3/4277-2011 стягувачеві на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України Про виконавче провадження.

Повний текст ухвали складено та підписано 24.01.2024р.

Ухвала набирає законної сили в порядку частини 2 ст. 235 ГПК України з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до пункту 25 частини першої ст. 255 ГПК України протягом строків, встановлених статтею 256 ГПК України.

Суддя С.В. Літвінов