Постанова

від 17.01.2024 по справі 308/9995/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 року

м. Київ

справа № 308/9995/17

провадження № 61-12св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ІНВЕСТ-КРЕДО», Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,

третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малаховська Ірина Валентинівна, ОСОБА_4

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Кондора Р. Ю., Готри Т. Ю., та касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на додаткову постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року у тому самому складі суду,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ІНВЕСТ-КРЕДО» (далі - ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО»), Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малаховська І. В., ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору факторингу, договору цесії, договору відступлення права вимоги за іпотечними договорами.

Позовна заява мотивована тим, що вона є поручителем за: генеральним договором на здійснення кредитних операцій від 10 серпня 2006 року № 65 та договором невідновлювальної кредитної лінії від 15 травня 2007 року № 26, укладеними між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку (далі - АКБСР) «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_4

05 жовтня 2017 року на її адресу надійшла вимога від ОСОБА_2 про усунення порушення зобов`язання, до якої були долучені копії договорів про перехід до нього права вимоги за кредитним зобов`язанням перед банком. За цією вимогою просив погасити прострочену заборгованість за договорами кредиту у сумі 440 064,4 доларів США, а в інакшому випадку буде змушений задовольнити свої вимоги за договорами кредиту, шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно у спосіб, передбачений укладеними договорами іпотеки згідно із Законом України «Про іпотеку».

Позивач посилалася на інформаційний лист Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 29 січня 2016 року № 3/28/1172 з питань посвідчення договорів відступлення прав вимоги за іпотечними договорами, за яким було звернуто увагу завідувачів Київських державних нотаріальних контор та приватних нотаріусів Київського нотаріального округу, що при відступленні прав вимоги зобов`язання не припиняється, не змінюється - залишається одним і тим самим, а відбувається тільки заміна особи на стороні кредитодавця. Відповідна заміна відбувається і в іпотечному договорі - новий кредитодавець стає іпотекодержателем.

При передачі банком права вимоги за кредитним зобов`язанням іншій фінансовій установі нотаріус посвідчує договір відступлення права вимоги за іпотечним договором. Але, нотаріус не має правових підстав для посвідчення договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором на користь фізичної особи, оскільки стаття 1054 ЦК України не передбачає фізичну особу на стороні кредитодавця у кредитних відносинах. Отже, ні фізична особа, ні юридична особа, якщо вона не є банком або іншою фінансовою установою, не можуть бути іпотекодержателями за договором іпотеки, який забезпечує виконання зобов`язання за кредитним договором. Дані договори є удаваними та фіктивними.

Також посилалася на фальсифікацію та підробку її підписів на договорі поруки від 04 лютого 2009 року № 65/2, який не є предметом розгляду у цій справі, та нікчемність цього договору, внаслідок чого вважала, що вона не відповідає солідарно за невиконання позичальником ОСОБА_4 зобов`язань за генеральним договором від 10 серпня 2006 року № 65.

Вказувала на невідповідність кредитних договорів, договорів іпотеки та договорів поруки Закону України «Про захист прав споживачів» в частині: письмового повідомлення та погодження всіх дій, відсутність графіку погашення платежів.

Зазначала про припинення договорів іпотеки та поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України.

Вказувала на змову, рейдерство та шахрайство ПАТ «Укрсоцбанк», ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО», ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , що, на її думку, має наслідком недійсність правочинів, внаслідок недотримання відповідачами вимог частин першої-третьої, п`ятої, шостої статті 210 ЦК України.

Крім того, посилалася на відсутність у ОСОБА_2 статусу фінансової установи та ліцензії на здійснення факторингових операцій та неможливість укладення ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО» з ним договору відступлення права грошової вимоги.

Ураховуючи наведене, з урахуванням уточнень, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним:

- договір факторингу від 29 вересня 2017 року про відступлення права вимоги за генеральним договором на здійснення кредитних операцій від 10 серпня 2006 року № 65 та договором невідновлювальної кредитної лінії від 25 травня 2007 року № 26, додатковою угодою від 13 лютого 2007 року № 2 до генерального договору на здійснення кредитних операцій від 10 серпня 2006 року № 65, укладений між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО»;

- договір про відступлення права вимоги за іпотечними договорами від 15 травня 2007 року № 26 за реєстровим номером 992, іпотечним договором від 10 серпня 2006 року за реєстровим номером 3764, укладений між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО», та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховською І. В. 29 вересня 2017 року, зареєстрований у реєстрі за № 1450;

- договір від 29 вересня 2017 року про відступлення права вимоги за генеральним договором на здійснення кредитних операцій від 10 серпня 2006 року № 65 та договором невідновлювальної кредитної лінії від 25 травня 2007 року № 26, додатковою угодою від 13 лютого 2007 року № 2 до генерального договору на здійснення кредитних операцій від 10 серпня 2006 року № 65, укладений між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО» і ОСОБА_2 ;

- договір про відступлення права вимоги за іпотечними договорами від 15 травня 2007 року № 26 за реєстровим номером 992, іпотечним договором від 10 серпня 2006 року за реєстровим номером 3764, укладений між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО» і ОСОБА_2 , та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховською І. В. 29 вересня 2017 року, зареєстрований у реєстрі за № 1451.

У жовтні 2018 року ОСОБА_3 , як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, звернувся до суду з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк», ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО», ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малаховська І. В., про визнання недійсним та скасування договору факторингу, договору цесії, договору відступлення права вимоги за іпотечними договорами.

Позовна заява мотивована тим, що за наведеним вище договором факторингу від 29 вересня 2017 року сторонами не здійснено оплати, а договір цесії від 29 вересня 2017 року за своєю правовою природою є договором факторингу, тому не міг бути укладений із фізичною особою - ОСОБА_2 .

Ураховуючи наведене, з урахуванням уточнень, ОСОБА_3 просив суд:

- визнати недійсним та скасувати договір факторингу від 29 вересня 2017 року про відступлення права вимоги за генеральним договором на здійснення кредитних операцій від 10 серпня 2006 року № 65 та договором невідновлювальної кредитної лінії від 25 травня 2007 року № 26, додатковою угодою від 13 лютого 2007 року № 2 до генерального договору на здійснення кредитних операцій від 10 серпня 2006 року № 65;

- визнати недійсним та скасувати договір цесії від 29 вересня 2017 року про відступлення права вимоги за генеральним договором на здійснення кредитних операцій від 10 серпня 2006 року № 65 та договором невідновлювальної кредитної лінії від 25 травня 2007 року № 26, додатковою угодою від 13 лютого 2007 року № 2 до генерального договору на здійснення кредитних операцій від 10 серпня 2006 року № 65.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 вересня 2019 року прийнято до розгляду позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_3 , та об`єднано її в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 .

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 вересня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_3 , як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, до ПАТ «Укрсоцбанк», ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО», ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малаховська І. В., у частині визнання недійсним та скасування договору про відступлення права вимоги за іпотечними договорами від 15 травня 2007 року № 26, реєстровий № 992 та від 10 серпня 2006 року № 65/1, реєстровий № 3764 залишено без розгляду.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 лютого 2020 року замінено відповідача ПАТ «Укрсоцбанк» на його правонаступника - Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»).

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 вересня 2020 року провадження у справі щодо третьої особи - ОСОБА_6 закрито на підставі пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2020 року у складі судді Дергачової Н. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_3 , задоволено частково.

Визнано недійсним договір від 29 вересня 2017 року про відступлення прав вимоги за договором невідновлювальної кредитної лінії від 15 травня 2007 року № 26, генеральним договором від 10 серпня 2006 року № 65, додатковою угодою від 10 серпня 2006 року № 1 до генерального договору від 10 серпня 2006 року № 65 та додатковою угодою від 13 лютого 2007 року № 2 до генерального договору від 10 серпня 2006 року № 65, укладений між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО» та ОСОБА_2 .

Визнано недійсним договір передачі прав за іпотечним договором від 15 травня 2007 року № 26, реєстровий № 992, іпотечним договором від 15 травня 2007 року № 26/1, реєстровий № 995, іпотечним договором від 10 серпня 2006 року № 65, реєстровий № 3751 та іпотечним договором від 10 серпня 2006 року № 65/1, реєстровий № 3764, укладений між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО» та ОСОБА_2 , посвідчений 29 вересня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховською І. В. за реєстровим № 1451.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний договір від 29 вересня 2017 року про відступлення прав вимоги за договором невідновлювальної кредитної лінії від 15 травня 2007 року № 26, генеральним договором від 10 серпня 2006 року № 65, додатковою угодою від 10 серпня 2006 року № 1 до генерального договору від 10 серпня 2006 року № 65 та додатковою угодою від 13 лютого 2007 року № 2 до генерального договору від 10 серпня 2006 року № 65, укладений між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО» та ОСОБА_2 за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу. Цесія (уступка права вимоги) є одним з обов`язкових елементів відносин факторингу. Проте сама по собі назва оспорюваного у даній справі договору не змінює його правової природи. Тому, він не міг бути укладений з фізичною особою, що відповідає практиці Верховного Суду.

Оскільки вказаний договір від 29 вересня 2017 року про відступлення прав вимоги суперечить приписам цивільного законодавства України щодо суб`єктного складу договору факторингу, що є підставою для визнання його недійсним, а за договором від 29 вересня 2017 року передачі прав за іпотечним договором від 15 травня 2007 року № 26, реєстровий № 992, іпотечним договором від 15 травня 2007 року № 26/1, реєстровий № 995, іпотечним договором від 10 серпня 2006 року № 65, реєстровий № 3751 та іпотечним договором від 10 серпня 2006 року № 65/1, реєстровий № 3764, укладений між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО» та ОСОБА_2 , посвідчений 29 вересня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховською І. В. за реєстровим № 1451, укладеним між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО» та ОСОБА_2 , були передані майнові права за іпотечними договорами, укладеними в забезпечення виконання зобов`язань за основними договорами, право вимоги за якими було передано за договором, який визнається судом недійсним, тому, цей договір також є недійсним в силу вимог Закону України «Про іпотеку», які не допускають такої конструкції, коли суб`єктом права вимоги за основним договором буде один суб`єкт, який набув право вимоги внаслідок відступлення - ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО», а іпотекодержателем інший суб`єкт - ОСОБА_2 , адже призначенням іпотеки є забезпечення основного зобов`язання.

Решта оспорюваних договорів відповідають вимогам закону щодо форми, суб`єктного складу, тощо, тому немає підстав для визнання їх недійними.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 20 жовтня 2020 року в частині визнання недійсними договорів від 29 вересня 2017 року про відступлення прав вимоги за договором невідновлювальної кредитної лінії від 15 травня 2007 року № 26, генеральним договором від 10 серпня 2006 року № 65, додатковою угодою від 10 серпня 2006 року № 1 до генерального договору від 10 серпня 2006 року № 65 та додатковою угодою від 13 лютого 2007 року № 2 до генерального договору від 10 серпня 2006 року № 65, укладений між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО» та ОСОБА_2 ; в частині визнання недійсним договору передачі прав за іпотечним договором від 15 травня 2007 року № 26, реєстровий № 992, іпотечним договором від 15 травня 2007 року № 26/1, реєстровий № 995, іпотечним договором від 10 серпня 2006 року № 65, реєстровий № 3751 та іпотечним договором від 10 серпня 2006 року № 65/1, реєстровий № 3764, укладений між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО» та ОСОБА_2 , посвідчений 29 вересня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховською І. В. за реєстровим № 1451 та в частині стягнення судових із ОСОБА_2 судового збору та витрат на правову допомогу у розмірі 35 000 грн скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 та позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_3 , відмовлено.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за первісним договором факторингу сторонами були ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО», яка має ліцензію фінансової установи з правом проведення факторингових операцій і остання 29 вересня 2017 року сплатила на рахунок ПАТ «Укрсоцбанк» 2 652 109,4 грн, як оплату за відступлення права вимоги згідно з договором факторингу від 29 вересня 2017 року. Висновок суду першої інстанції, що внаслідок фінансування ОСОБА_2 отримав майнову вигоду на суму 11 670 994,62 грн є помилковим і укладений договір про відступлення права вимоги не відноситься за своєю природою до договору факторингу.

При задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за договором від 29 вересня 2017 року про відступлення прав вимоги за договором невідновлювальної кредитної лінії від 15 травня 2007 року № 26, генеральним договором від 10 серпня 2006 року № 65, додатковою угодою від 10 серпня 2006 року № 1 до генерального договору від 10 серпня 2006 року № 65 та додатковою угодою від 13 лютого 2007 року № 2 до генерального договору від 10 серпня 2006 року № 65, укладеними між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 , останній дані правочини не оскаржував, так як внаслідок заміни кредитора відбувається лише заміна особи, а суть зобов`язань визначених кредитними та іпотечними договорами і судовими рішеннями при цьому не змінюється.

Щодо визнання недійсним договору передачі прав за іпотечним договором від 15 травня 2007 року № 26, реєстровий № 992, іпотечним договором від 15 травня 2007 року № 26/1, реєстровий № 995, іпотечним договором від 10 серпня 2006 року № 65, реєстровий № 3751 та іпотечним договором від 10 серпня 2006 року № 65/1, реєстровий № 3764, укладеного між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО» та ОСОБА_2 , посвідченого 29 вересня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Малаховською І. В. за реєстровим № 1451, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не є належними позивачами за цими вимогами, оскільки не є сторонами вказаних іпотечних договорів.

Посилання ОСОБА_1 на фіктивність спірних договорів апеляційний суд вважав недоведеним, оскільки при укладенні правочину між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО» волевиявлення сторін було вільне, проведена оплата, яка спрямована на настання певних юридичних доказів, з якими закон пов`язує правові наслідки, а саме укладення наступних договорів.

Додатковою постановою Закарпатського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року заяву ОСОБА_7 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 по 10 000 грн з кожного за надання правничої допомоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 та її адвокат Биркович О. І., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просять додаткову постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року скасувати.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 та її адвоката Бирковича О. І. мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, не звернувши уваги, що вони стосуються господарського судочинства та мають інший суб`єктний склад правочинів.

Суд апеляційної інстанції помилково не врахував, що спірний договір факторингу було укладено з фізичною особою, що заборонено законом, адже такий тип договору може укладатися тільки з фінансовою установою, а передача права вимоги за кредитним договором до фізичної особи є порушенням статей 512 та 1054 ЦК України.

Вказують на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, втручання в автоматичний розподіл справи в апеляційному суді й незаконну, на їх думку, заміну судді Мацунича М. В. на Кондора Р. Ю., порушення порядку розгляду і вирішення поданих заяв про відвід колегії суддів.

Зазначають, що жодних даних про те, що ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО» станом на 29 вересня 2017 року було включене до державного реєстру фінансових установ не надано.

Суди не надали належної оцінки доказам у справі, зокрема доказам оплати за договором факторингу, якої, на думку заявників, здійснено не було. А також доводам щодо фіктивності оспорюваних договорів, які були вчинені виключно з метою позбавлення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 нерухомого майна.

Також судами не було враховано, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 стали потерпілими від кримінальних дій відповідачів, про що було зареєстровано відповідне кримінальне провадження.

Касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мотивована тим, що ОСОБА_2 не надав суду належних та допустимих доказів понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, а колегія суддів, яка ухвалила оскаржуване судове рішення, була упередженою.

Крім того, наводить доводи щодо суті спору та кримінального провадження щодо ОСОБА_2 .

Доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги

У травні та липні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Шпуганич В. П., подав до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги, в яких вказує, що їх доводи є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому просить залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

У січні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Шпуганич В. П. також подав додаткові пояснення у справі.

Ураховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 41-43 постанови від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), у пунктах 20-22 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22), колегія суддів залишає без розгляду подані заявником додаткові пояснення у справі, оскільки такі подані до Верховного Суду з порушенням норм ЦПК України.

Крім того, у січні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Шпуганич В. П., подав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та її представника - адвоката Бирковича О. І., на постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на додаткову постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року.

12 жовтня 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2022 року справу призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2022 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 206/4841/20 за позовом ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестстандарт», приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Рички Юлії Олександрівни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Немм Олени Володимирівни, ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Гугель Світлана Юріївна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання недійсним та скасування договору відступлення прав вимоги за іпотечним договором, визнання недійсним та скасування договору відступлення прав вимоги за кредитним договором, визнання незаконним та скасування рішення нотаріуса щодо реєстрації права власності за договором іпотеки, визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна із чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , подану представником ОСОБА_13 , на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року (провадження № № 14-55цс22).

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2024 року касаційне провадження у справі поновлено на підставі частини першої статті 254 ЦПК України

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 вересня 2017 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО» були укладені договори, за якими було відступлено право вимоги за договором невідновлювальної кредитної лінії від 15 травня 2007 року № 26, генеральним договором від 10 серпня 2006 року № 65, додатковою угодою від 13 лютого 2007 року № 2 до генерального договору та за іпотечними договорами від 15 травня 2007 року № 26 за реєстровим номером 992, іпотечним договором від 10 серпня 2006 року за реєстровим номером 3764, що укладені між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого в подальшому стало ПАТ «Укрсоцбанк») та ОСОБА_4

29 вересня 2017 року між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО» та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення прав вимоги за договором невідновлювальної кредитної лінії від 15 травня 2007 року № 26, генеральним договором від 10 серпня 2006 року № 65, додатковою угодою від 13 лютого 2007 року № 2 до генерального договору.

За умовами вказаного правочину до ОСОБА_2 перейшло право вимоги за кредитними договорами, виконання яких забезпечує іпотека нерухомого майна у АДРЕСА_1 , а саме будівлю, станцію технічного обслуговування, авто мийку, магазин, загальною площею 905,8 кв. м та земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:17:003:0071.

29 вересня 2017 в м. Києві між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО» та ОСОБА_2 укладено договір передачу прав за іпотечним договором, за умовами якого до нового кредитора перейшло право вимоги за іпотечними договорами від 15 травня 2007 року № 26 та додатковими угодами до нього.

Договір відступлення прав за іпотечними договорами посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховською І. В. за № 1451.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 06 квітня 2016 року у справі № 308/2284/13-ц стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за генеральним договором від 10 серпня 2006 року № 65 у розмірі 139 180,12 доларів США, з яких: 134 822,81 долари США - прострочена заборгованість по кредиту; 3 981, 28 долар США - прострочена заборгованість по відсотках; 376,03 доларів США - нараховані відсотки.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 10 листопада 2016 року у справі № 308/3035/13-ц стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Укрсоцбанк», заборгованість по кредитному договору від 15 травня 2007 року № 26 станом на 11 лютого 2013 року, у сумі 139 533,18 доларів США, з яких: прострочена заборгованість по відсотках в розмірі 2 926,96 доларів США, прострочена заборгованість по кредиту в розмірі 13 598,97 доларів США, нараховані відсотки в розмірі 615,95 доларів США, строкова заборгованість по кредиту у розмірі 122 391,30 доларів США та витрати зі сплати судового збору в сумі 3 441 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження постанови Закарпатського апеляційного суду від 22 листопада 2021 рокуОСОБА_1 та її представник - адвокат Биркович О. І., вказують неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 серпня 2018 року у справі № 909/968/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, від 07 листопада 2018 року у справі № 809/595/18, від 30 січня 2020 року у справі № 695/743/17 (провадження № 14-593цс19), від 22 квітня 2021 року у справі № 908/974/19 та постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 522/24450/14 (провадження № 61-38762св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 761/20611/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також підставою касаційного оскарження судового рішення заявник вказує неправильне застосування апеляційним судом норм права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, ОСОБА_1 та її представник - адвокат Биркович О. І., вказують на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження додаткової постанови Закарпатського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вказують неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 922/3812/19, від 31 березня 2021 року у справі № 916/2087/18, від 08 квітня 2021 року у справі № 905/716/20 та від 14 грудня 2021 року у справі № 922/676/21, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявники вказують на порушення апеляційним судом норм процесуального права, саме, судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 411 ЦПК України, оскільки в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_14 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на додаткову постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення суду апеляційної інстанції не відповідають.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом частини першої статті 4 Закону України 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою.

У пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III.

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону № 2664-III.

Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Як вже зазначалося, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).

При цьому така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Виходячи з цього, правочин, який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106).

При цьому, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.

Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22), до розгляду якої зупинялося касаційне провадження у справі, яка переглядається, вкотре наголосила на сформульованій правовій позиції, що фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 Цивільного кодексу України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа.

Це ж саме стосується переуступки права іпотеки, у тому випадку, коли вона забезпечує виконання кредитних зобов`язань.

У постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду також висловилась, щодо можливості відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами не тільки на користь фінансових установ, але й фізичних осіб лише за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебуває у процедурі ліквідації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Задовольняючи частково позови ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та визнаючи недійсними договори про відступлення права вимоги за кредитними договорами і забезпечувальними договорами іпотеки, укладені з ОСОБА_2 , суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що законодавством заборонено укладення таких правочинів з фізичною особою, що відповідає наведеним вище правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду.

При цьому помилкове зазначення судом про те, що оспорюваний договір, укладений між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО» та ОСОБА_2 , за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи, не вплинуло на правильність вирішення спору у цій частині. А згідно із частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Під час розгляду справи не було встановлено, що ПАТ «Укрсоцбанк» чи ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО» були позбавлені ліцензій та перебували у процедурі ліквідації.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, правильно вказав, що договір відступлення права вимоги від 29 вересня 2017 року за договором невідновлювальної кредитної лінії від 15 травня 2007 року № 26, генеральним договором від 10 серпня 2006 року № 65, додатковою угодою від 10 серпня 2006 року № 1 до генерального договору від 10 серпня 2006 року № 65 та додатковою угодою від 13 лютого 2007 року № 2 до генерального договору від 10 серпня 2006 року № 65, укладений між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО» та ОСОБА_2 , не є договором факторингу, проте не врахував, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. Тому, його судове рішення у цій частині не можна вважати законним.

Суд першої інстанції також правильно вказав про відсутність правових підстав для визнання недійсними аналогічних правочинів, раніше укладених між юридичними особами: ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО», які є фінансовими установами, оскільки такі договори відповідають вимогам закону щодо форми та суб`єктного складу.

Доводи касаційної скарги про те, що ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО» на час укладення оспорюваних договорів не було включено до реєстру фінансових установ, є безпідставними та спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами.

Так, місцевий суд встановив, що у копії свідоцтва Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 07 липня 2015 року, виданого ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО», ідентифікаційний код 39761587, з додатком від 07 липня 2015 року, про реєстрацію як фінансової установи, зазначено види фінансових послуг, які має право здійснювати фінансова компанія без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства:

-факторинг;

-надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів;

-залучення фінансових активів юридичних осіб із зобов`язанням щодо наступного їх повернення.

Суду також була надана копія розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 18 травня 2017 року № 1840 «Про видачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест - Кредо» ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів) за яким було видано ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО» (код ЄДРПОУ 39761587) ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме на: надання послуг з факторингу.

Суд першої інстанції правильно вказав, що у суду відсутні підстави ставити під сумнів зазначені докази, тому їх було обґрунтовано взято до уваги як належні та допустимі, оскільки зазначена інформація є загальновідомою, оприлюднена Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на своєму офіційному сайті, тому судом правильно не прийняті до уваги посилання представника позивача на той факт, що ці докази є неналежними.

Також судом було вірно зазначено, що з огляду на копію платіжного доручення від 29 липня 2017 року № 744, ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО» було перераховано ПАТ «Укрсоцбанк» за відступлення права вимоги згідно договору факторингу від 29 вересня 2017 року 2 652 109,40 грн (том 4, а. с. 23 на звороті), що спростовує доводи касаційної скарги про недослідження судом обставин такої оплати.

Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про порушення порядку розгляду і вирішення поданих заяв про відвід колегії суддів апеляційного суду, оскільки Верховний Суд таких порушень не встановив, дії суду повністю відповідають вимогам ЦПК України.

Безпідставними є й посилання заявника на втручання в автоматичний розподіл справи й незаконну, на її думку, заміну судді Мацунича М. В. на Кондора Р. Ю., оскільки така заміна відбулася через перебування судді у відпустці на підставі розпорядження від 13 вересня 2021 року № 1183, що зазначено в протоколі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 вересня 2021 року (том 4, а. с. 228).

Інших доводів, які б вказували на незаконність та необґрунтованість рішення місцевого суду касаційна скарга не містить.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , у частині позовних вимог про визнання недійсними правочинів, укладених з фізичною особою - ОСОБА_2 , а суд апеляційної інстанції помилково скасував його законне та обґрунтоване рішення суду.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо касаційної скарги на додаткову постанову апеляційного суду слід зазначити наступне.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

У пункті 20 постанови Пленум Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 4 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Тобто, додаткове рішення суду, ухвалене у порядку статті 270 ЦПК України є невід`ємною частиною основного рішення у справі по суті спору, та не може існувати окремо від нього.

Оскільки Верховний Суд скасовує постанову апеляційного суду по суті спору у частині задоволених позовних вимог, то скасуванню, без надання детальної оцінки доводам касаційної скарги, підлягає й додаткова постанова, яка не може існувати окремо від основної.

При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як просить представник ОСОБА_2 - адвокат Шпуганич В. П., оскільки вважає, що Великою Палатю Верховного Суду наведені правові позиції щодо правильного вирішення подібних спорів у раніше прийнятих постановах, зокрема, й постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22), до розгляду якої зупинялося касаційне провадження у цій справі

Також не беруться до уваги заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про приєднання до матеріалів справи та врахування нових доказів у справі, оскільки Верховний Суд на стадії касаційного перегляду справи позбавлений повноважень встановлювати нові обставини у справі та надавати оцінку доказам, які не були предметом розгляду судами попередніх інстанцій (стаття 400 ЦПК України).

Щодо судових витрат

Згідно із частинами першою, сьомою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до положення підпункту в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема, із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

При поданні касаційної скарги ОСОБА_1 сплатила 2 560 грн судового збору, що підтверджується відповідною квитанцією, тому ця сума коштів у рівних частинах підлягає стягнення з ОСОБА_2 та ТОВ «ФК «ІНВЕСТ-КРЕДО», а саме по 1 280 грн з кожного.

При цьому, заявник не надала доказів понесення нею витрат на професійну правничу допомогу, тому Верховний Суд не вбачає підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 відповідних коштів.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Шпуганича Василя Петровича про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на додаткову постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року задовольнити.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року так додаткову постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 лютого 2022 рокускасувати.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2020 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судові витрати за сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 280 (одна тисяча двісті вісімдесят) гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ІНВЕСТ-КРЕДО» (код ЄДРПОУ 39761578) на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 280 (одна тисяча двісті вісімдесят) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець