Ухвала

від 24.01.2024 по справі 755/1466/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/1466/24

Провадження №: 2/755/1969/24

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження

"24" січня 2024 р. Суддя Дніпровського районного суду міста Києва Хромова О.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІФ Україна» про визнання припиненими трудових відносин,

В С Т А Н О В И В:

До Дніпровського районного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 до ТОВ «БІФ Україна» про визнання припиненими трудових відносин.

В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями заяву передано на розгляд судді Хромовій О.О.

Вивчивши зміст поданої заяви з доданими до неї документами, суд приходить до таких висновків.

Пунктом першим статті 6, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, статей 2, 4, 5, 12, 13, 19 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis п. 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», п. 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).

Пред`явлення позову (заяви) це процесуальна дія, яка має здійснюватися у порядку, передбаченому ЦПК України.

Після одержання позовної заяви суддя з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 175, 176, 177 ЦПК України; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами цивільного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в цивільній справі, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 19 ЦПК України критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних індивідуальних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, та, по-друге, те, що суб`єктний склад такого спору включає, як правило, фізичну особу, яка є стороною цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин.

Разом з тим, відповідно до положень пунктів 3, 6 та 13 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

Відтак серед ознак, визначених у частині першій статті 20 ГПК України для відмежування господарської юрисдикції від інших, є, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних правовідносин (пункт 3); справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно, реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункт 6); щодо визнання недійними актів, що порушують право на майно, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна (пункт 13) тощо.

Аналіз зазначених норм процесуального права дає підстави для висновку, що критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22 (провадження № 14-113цс22) сформувала правову позицію щодо підстав для відступу від висновку про розгляд за правилами цивільного судочинства вимог, які стосуються припинення повноважень директора товариства з обмеженою відповідальність за власним бажанням.

(п.58) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав про необхідність відступу від висновку щодо юрисдикції господарського суду для розгляду подібного спору у справі № 911/719/21, яку Верховний Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув 19 січня 2022 року.

(п.59) За обставинами справи № 911/719/21 директор звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю, учасником якого він був. Просив визнати трудові відносин припиненими згідно зі статтею 38 КЗпП України. Обґрунтував вимогу тим, що відповідач порушив його трудові права, зокрема право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням та право на вільне обрання місця праці. Верховний Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду виснував про можливість розгляду справи за правилами господарського судочинства. Вказав, що для належної реалізації права на розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, директор товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, подати/надіслати її всім учасникам товариства, але й за власною ініціативою як виконавчий орган товариства скликати загальні збори учасників останнього, на вирішення яких поставити питання щодо свого звільнення. У матеріалах справи були відсутні докази направлення, отримання або вручення як товариству, так іншому його учаснику заяви директора про намір звільнитися із займаної посади та повідомлення про скликання загальних зборів.

(п.60) З огляду на висновки, які Велика Палата Верховного Суду сформулювала у цій постанові та у її попередній судовій практиці щодо розгляду за правилами господарського судочинства спорів, які стосуються припинення повноважень одноосібного виконавчого органу товариства, відсутні підстави для відступу від такого ж висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 911/719/21.

(4) Висновок щодо застосування норм процесуального права

(п.72) Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України).

(п.73) За змістом цього припису перелік спорів, що виникають із корпоративних відносин і належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним, і охоплює зокрема спори, пов`язані з управлінням юридичною особою. Спір щодо припинення трудового договору одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки стосується реалізації загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір пов`язаний із управлінням юридичною особою та належить до юрисдикції господарського суду.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За наведених обставин, виходячи із суб`єктного складу сторін спору, обраного позивачем способу захисту, суддя приходить до висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки спір пов`язаний із управлінням юридичною особою та належить до юрисдикції господарського суду, що зумовлює застосування наслідків передбачених пунктом першим частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України.

З дотриманням вимог частини п`ятої статті 186 ЦПК України, слід роз`яснити позивачу його право звернутись з цим позовом до господарського суду.

Враховуючи викладене та керуючись статями 2-5, 12-13, 19, 186, 260, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІФ Україна» про визнання припиненими трудових відносин.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя О.О. Хромова