Рішення

від 24.01.2024 по справі 400/14349/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2024 р. № 400/14349/23 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідача:військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, АДРЕСА_2 ,

про:визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

24 листопада 2023 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач) про:

визнання протиправною відмову командира відповідача у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби на підставі пункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ) у зв`язку з утриманням позивачем трьох неповнолітніх дітей;

зобов`язання командування відповідача звільнити позивача на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ у зв`язку з утриманням ним трьох неповнолітніх дітей.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 03.11.2023 він подав командиру відповідача рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами (наявність на утриманні трьох дітей віком до 18 років), до якого додав копії свідоцтва про шлюб, свідоцтв про народження дитини, довідку про склад сім`ї тощо. Однак, відповідач відмовив позивачу у задоволенні його рапорта у зв`язку з тим, що ним не подано підтверджуючих документів про наявність на його утриманні трьох і більше дітей до 18 років (усиновлення, опікунство). На переконання позивача, така відмова відповідача є протиправною, оскільки на його утриманні перебуває двоє рідних дітей і пасинок, біологічний батько якого зник безвісти і має велику заборгованість зі сплати аліментів.

04.12.2023 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву (а.с. 73-78), в якому заперечив проти позовних вимог у повному обсязі, умотивувавши його тим, що позивач має обов`язок утримувати двох свої рідних дітей, а обов`язок щодо утримання пасинка покладається на його рідних батька і матір, а не на позивача. Крім цього, позивач не надав суду жодних документів, що підтверджують відсутність діда та баби, як з боку дружини, так і з боку колишнього чоловіка дружини (батька пасинка), належних документів про відсутність колишнього чоловіка дружини або документів, що підтверджуються поважні причини останніх щодо неможливості надавати онуку належного утримання. Також в матеріалах справи відсутні докази щодо встановлення опіки, піклування позивача над пасинком або усиновлення, що підтверджує відсутність у нього обов`язку утримувати пасинка. Наявність посвідчення багатодітної сім`ї підтверджує, що позивачем як чоловіком з подружжя здійснюється виховання, але не утримання трьох і більше дітей.

У відповіді на відзив від 05.12.2023 (а.с. 81-85) представник позивача заперечив проти доводів представника відповідача, наведених у відзиві, закцентувавши увагу на тому, що проживаючи однією сім`єю зі своєю дружиною та трьома неповнолітніми дітьми, неможливо «поділити» останніх на таких перед якими ти маєш обов`язок, яких виховуєш й утримуєш, та таких, перед якими відповідних зобов`язань не маєш, навіть за умови того, що ти не є для них біологічним батьком. Сім`я позивача знаходиться на повному і виключному його утриманні, тому матеріальне забезпечення, що надає позивач, є для неї основним джерелом засобів до існування.

22.12.2023 до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшло від представника відповідача заперечення на відповідь (а.с. 88-91), в якому він звернув увагу на те, що позивач у відповіді на відзив погоджується із твердженням відповідача про відсутність у позивача обов`язку утримувати пасинка. Заяви від представника позивача про право позивача здійснювати таке утримання добровільно є безглуздим, оскільки право на утримання у своїй правовій природі має дитина, а батьки мають обов`язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Перебування дитини на утриманні повинно бути підтверджене шляхом виконання відповідними особами обов`язку, який покладений на них законом, або до місцевого загального суду шляхом встановлення такого факту відповідно до статті 315 Цивільного процесуального кодексу України. Позовні вимоги в частині зобов`язання вчинити дії по задоволенню рапорту на звільнення задоволенню не підлягають, оскільки факт, що має юридичне значення, а саме перебування фізичної особи на утриманні позивача у визначеному законом порядку судом не встановлено, а виконання таких обов`язків законом на позивача не покладено. Крім того, представник позивача у відповіді на відзив залишив поза увагою твердження відповідача про те, що на вітчима може бути покладено обов`язок утримувати пасинка, який з ним проживає, якщо у пасинка немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер, або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

02.11.2023 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про відкриття провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с. 66-68).

Розглянувши повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

Згідно зі свідоцтвом про народження від 05.12.1990 серія НОМЕР_2 (а.с. 17) батьками ОСОБА_2 є ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

Матір ОСОБА_2 проживає у селищі Троїцьке Луганської області, що підтверджується її паспортом громадянина України серія НОМЕР_3 (а.с. 43-45) і є особою з інвалідністю (посвідчення серія НОМЕР_4 (а.с. 46).

Відповідно до свідоцтва про шлюб від 26.09.2009 серія НОМЕР_5 (а.с. 20) ОСОБА_2 одружилася з ОСОБА_5 і після державної реєстрації шлюбу мали спільне прізвище ОСОБА_6 .

Згідно зі свідоцтвом про народження від 09.08.2011 серія НОМЕР_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 23) народився ОСОБА_7 , батьком якого є ОСОБА_5 , а матір`ю - ОСОБА_8 .

Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 02.03.2016 у справі № 431/778/16-ц (а.с. 28) шлюб між ОСОБА_8 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_9 ) та ОСОБА_5 , зареєстрований 26.09.2009, розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_8 залишено прізвище ОСОБА_6 .

09.04.2019 Миколаївський районний суд Миколаївської області ухвалив рішення у справі № 480/2/19 (а.с. 29-31) про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 аліментів на утримання сина ОСОБА_7 .

Відповідно до довідки про наявність заборгованості зі сплати аліментів, виданої 13.10.2023 Рубіжанським відділом державної виконавчої служби у Сєвєродонецькому районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с. 36), станом на 13.10.2023 у ОСОБА_5 наявна заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 165520,54 гривні.

Згідно з Довідки виконавчого комітету Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області від 25.01.2023 № 32 про реєстрацію місця проживання особи за період з 26.09.2016 по 25.01.2023 (а.с. 18) ОСОБА_10 проживає з 26.09.2016 у с. Петрівка Миколаївського району Миколаївської області, тобто в тому ж населеному пункті, що й позивач.

Відповідно до свідоцтва про народження від 30.03.2017 серія НОМЕР_7 (а.с. 21) в позивача і ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_11 .

02.08.2022 позивач одружився з ОСОБА_8 , і після державної реєстрації шлюбу вони мають спільне прізвище ОСОБА_12 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 02.08.2022 серія НОМЕР_8 (а.с. 19).

Відповідно до свідоцтва про народження від 17.10.2023 серія НОМЕР_9 (а.с. 22) в позивача і ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_13 .

Згідно з Довідки виконавчого комітету Веснянської сільської ради від 15.11.2023 № 254 (а.с. 24) сім`я позивача має такий склад:

дружина - ОСОБА_10 ;

син - ОСОБА_7 ;

дочка - ОСОБА_11 ;

син - ОСОБА_13 .

Сім`я позивача є багатодітною, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_10 , виданим 20.10.2023 управлінням соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації (а.с. 41).

З 10.05.2022 позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтверджується довідкою відповідача від 12.06.2023 № 24 (а.с. 14).

03.11.2023 позивач подав на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України рапорт про звільнення з військової служби у Національній гвардії України за сімейними обставинами (а.с. 47-51).

У листі від 14.11.2023 № 3/39/9/1-1557 (а.с. 52) відповідач повідомив позивача, що на даний час в його рапорті немає підтверджуючих документів, що у нього на утриманні перебуває троє або більше дітей віком до 18 років (усиновлення, опікунство), а тому відсутні законні підстави для його звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

Вважаючи таке рішення відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов`язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.

Частиною першою статті 2 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом (частина перша статті 4 Закону № 2232-ХІІ).

Частиною першою статті 1 Закону України «Про Національну гвардію України» встановлено, що Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

Комплектування Національної гвардії України військовослужбовцями та проходження ними військової служби здійснюються відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положення про проходження військової служби громадянами України в Національній гвардії України, що затверджується Президентом України (частина третя статті 9 Закону України «Про Національну гвардію України»).

Відповідно до абзацу третього частини шостої статті 2 Закону № 2232-ХІІ до видів військової служби належить військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Основного Закону України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, (у первинній редакції) з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан, строк дії якого Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023 і від 06.11.2023 № 734/2023 продовжено з 05 години 30 хвилин відповідно 26.03.2022 строком на 30 діб, з 25.04.2022 строком на 30 діб, з 25.05.2022 строком на 90 діб, з 23.08.2022 строком на 90 діб, з 21.11.2022 строком на 90 діб, з 19.02.2023 строком на 90 діб, з 20.05.2023 строком на 90 діб, з 18.08.2023 строком на 90 діб та з 16.11.2023 строком на 90 діб.

Згідно зі статтею 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03.03.2022 № 2105-ІХ (далі - Указ № 65/2022, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Статтею 3 Указу № 65/2022 встановлено, що мобілізація проводиться протягом 90 днів із дня набрання чинності цим Указом. Строк проведення загальної мобілізації продовжено згідно з Указом Президента України від 17.05.2022 № 342/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 № 2264-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 № 574/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 № 2501-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 № 758/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 № 2739-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 № 59/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 № 2916-ІХ, Указом Президента України від 01.05.2023 № 255/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 № 3058-ІХ, Указом Президента України від 26.07.2023 № 452/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 № 3276-ІХ, та Указом Президента України від 06.11.2023 № 735/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 № 3430-ІХ, відповідно з 25.05.2022 на 90 діб, з 23.08.2022 на діб, з 21.11.2022 на 90 діб, з 19.02.2023 на 90 діб, з 20.05.2023 на 90 діб, з 18.08.2023 на 90 діб і з 16.11.2023 на 90 діб.

Отже, воєнний стан в Україні діє, а загальна мобілізація проводиться з 24.02.2022 до 14.02.2024.

Відповідно до частини п`ятої статті 1 Закону № 2232-ХІІ від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Абзацом тринадцятим підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Таким чином, у випадку перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років військовослужбовець за його бажанням може бути звільнений з військової служби під час дії воєнного стану.

Відповідно до частини першої статті 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (частина перша статті 6 СК України).

Згідно зі статтею 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відтак діти вважаються такими, які перебувають на утриманні кожного з батьків.

Тому в разі наявності трьох дітей віком до 18 років військовослужбовець має право на звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

Суд встановив, що позивач має двох рідних малолітніх дітей, а саме: ОСОБА_11 і ОСОБА_13 , що підтверджується свідоцтвами про народження від 30.03.2017 серія НОМЕР_7 (а.с. 21) і від 17.10.2023 серія НОМЕР_9 (а.с. 22).

Водночас згідно з Довідки виконавчого комітету Веснянської сільської ради від 15.11.2023 № 254 (а.с. 24) і посвідченням серія НОМЕР_10 , виданим 20.10.2023 управлінням соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації (а.с. 41), сім`я позивача має такий склад:

дружина - ОСОБА_10 ;

син - ОСОБА_7 ;

дочка - ОСОБА_11 ;

син - ОСОБА_13 .

Тобто у складі сім`ї позивача є троє малолітніх дітей, двоє з яких є його рідними.

ОСОБА_7 є малолітнім пасинком позивача, а саме: сином його дружини від першого її шлюбу, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 26.09.2009 серія НОМЕР_5 (а.с. 20), свідоцтвом про народження від 09.08.2011 серія НОМЕР_6 22.07.2011 (а.с. 23) і рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 02.03.2016 у справі № 431/778/16-ц (а.с. 28).

Таким чином, позивач може мати право на звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ лише у тому разі, якщо малолітній пасинок перебуває на його утриманні.

Згідно з частиною першою статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина перша статті 268 СК України).

Отже, позивач перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_10 , має право на участь у вихованні її сина ОСОБА_7 (за умови проживання однією сім`єю). Водночас обов`язок щодо його утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо у пасинка немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 14.12.2023 у справі № 160/11228/23.

У позовній заяві позивач зазначає, що у пасинка є рідний батько ОСОБА_5 , дід ОСОБА_14 , баби ОСОБА_15 і ОСОБА_16 . Повнолітніх братів і сестер ОСОБА_7 не має.

Суд встановив, що з 01.11.2023 по 31.10.2026 дружині позивача ОСОБА_10 призначено допомогу при народженні дитини в розмірі 860,00 грн, і вона займається вихованням трьох малолітніх дітей, найменшому з яких лише 3 місяці, що підтверджується повідомленням про надання державної допомоги сім`ям з дітьми (а.с. 42) і свідоцтвом про народження від 17.10.2023 серія НОМЕР_9 (а.с. 22).

Отже, дружина позивача не може забезпечити з поважних причин належне утримання дітей.

Поряд з цим, батько пасинка позивача, ОСОБА_5 , не здійснює утримання свого сина, добровільно не сплачує на виконання рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 09.04.2019 у справі № 480/2/19 (а.с. 29-31) аліменти, а також має заборгованість з їх сплати відповідно до довідки про наявність заборгованості зі сплати аліментів, виданої 13.10.2023 Рубіжанським відділом державної виконавчої служби у Сєвєродонецькому районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с. 36), станом на 13.10.2023 у розмірі 165520,54 гривні.

Вказане свідчить, що рідний батько пасинка позивача не виконує свій обов`язок щодо утримання свого сина.

Що стосується дідів і баб ОСОБА_7 , то батьки ОСОБА_5 ОСОБА_14 і ОСОБА_15 за твердженням позивача проживають у с. Курячівка Старобільського району Луганської області. Зазначений факт опосоредковано підтверджується тим, що згідно з рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 09.04.2019 у справі № 480/2/19 (а.с. 29-31) їх син народився і проживав також у Старобільському районі і шлюб між дружиною позивача і ОСОБА_5 був зареєстрований відповідно до свідоцтва про шлюб від 26.09.2009 серія НОМЕР_5 (а.с. 20) у Підгорівській сільській раді Старобільського району Луганської області (а.с. 20).

Водночас матір дружини позивача проживає у селищі Троїцьке Луганської області, що підтверджується її паспортом громадянина України серія НОМЕР_3 (а.с. 43-45) і є особою з інвалідністю (посвідчення серія НОМЕР_4 (а.с. 46). Батько дружини помер у 2008 році.

Позивач стверджує, що у зв`язку з проживанням вищенаведених родичів пасинка на тимчасово окупованій території Луганської області, вони не мають можливості утримувати внука, а позивач не може документально довести факти їх проживання там.

Згідно з пункту 6 розділу ІІ Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, територіальні громади Старобільського району Луганської області з лютого-березня 2022 року є тимчасово окупованими територіями.

З огляду на вищевикладене та принцип належного урядування, суд прийшов до висновку, що діди і баби пасинка позивача позбавлені можливості утримувати свого внука, а позивач з об`єктивних причин не може документально довести цей факт.

З цього слідує, що на утриманні в позивача перебуває пасинок, оскільки інші його родичі, які визначені частиною першою статтею 268 СК України, не можуть надавати йому належного утримання.

Відтак позивач має право на звільнення з військової служби підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ через сімейні обставини або інші поважні причини, а саме: у зв`язку перебуванням на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років.

Всі вищезазначені факти щодо неможливості утримання пасинка особами, які визначені в частині першій статті 268 СК України, позивач навів у своєму рапорті про звільнення від 03.11.2023 (а.с. 47-51). Однак, до нього він додав не всі докази щодо підтвердження цих фактів, які були подані ним до позовної заяви.

У зв`язку з цим у відповідача не було в наявності достатніх документів для прийняття рішення про задоволення такого рапорту позивача, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, а саме: в частині зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ через сімейні обставини або інші поважні причини, а саме: у зв`язку перебуванням на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років.

Поряд з цим, суд відхилив твердження відповідача про те, що перебування дитини на утриманні повинно бути підтверджене шляхом виконання відповідними особами обов`язку, який покладений на них законом, або до місцевого загального суду шляхом встановлення такого факту відповідно до статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки:

по-перше, законодавство, яким врегульовано порядок проходження військової служби, не передбачає того, що такий факт може бути підтверджений виключно судовим рішенням;

по-друге, такий факт може бути встановлений не лише наданням військовослужбовцем окремого судового рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, а й встановленням такого факту судом, який безпосередньо розглядає справу про звільнення особи з публічної служби, оскільки встановлення такого факту, як перебування на утримання дітей, є визначальним для встановлення наявності підстав звільнення військовослужбовця з військової служби.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і не поніс документально підтверджених судових витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи в суді. Тому розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України суд не здійснював.

Керуючись статтями 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_11 ) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_12 ) задовольнити частково.

2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_12 ) звільнити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_11 ) з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини або інші поважні причини, а саме: у зв`язку перебуванням на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

5. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.Г.Ярощук

Рішення складено в повному обсязі 24 січня 2024 року