Рішення

від 22.01.2024 по справі 495/94/24

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

рішення

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

Справа № 495/94/24

Номер провадження 2/495/171/2024

22 січня 2024 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Боярського О.О.,

при секретарі - Червинській І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Білгород-Дністровський в порядку загального позовного провадження в підготовчому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про розірвання шлюбу, позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому просить суд:

- розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , який 13.02.2010 року зареєстровано у Жовтневому відділу реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, про що вказаним відділом реєстрації актів цивільного стану зроблено відповідний актовий запис за № 62 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 від 13.02.2010 року.

- позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

- призначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , у зв`язку з фактом самостійного виховання дитини батьком ОСОБА_1 без участі матері.

- стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щомісячно у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи від дня пред`явлення даної заяви і до досягнення дитини повноліття.

Свою заяву позивач обґрунтовує тим, що він 13.02.2010 року зареєстровав шлюб з ОСОБА_2 , у Жовтневому відділу реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, про що вказаним відділом реєстрації актів цивільного стану зроблено відповідний актовий запис за № 62 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 від 13.02.2010 року.

Позивач та Відповідач мають спільну дитину, а саме: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 , актовий запис за № 985).

Позивач вказує, що після припинення спільного проживання Відповідачка взагалі перестала проявляти до дитини увагу, цікавиться її здоров`ям та розвитком, бути присутнім у її житті.

На даний час спільний син ОСОБА_4 проживає із Позивачем та перебуває на утриманні Позивача, а також перебуває на самостійному вихованні Позивача.

При цьому, відповідачка ОСОБА_2 не проявляє до дитини уваги, не цікавиться життям дитини, її розвитком та вихованням. Зі сторони відповідачки відсутня повага до дитини та інтерес до її виховання.

Позивач зазначає, що тривалий час ОСОБА_2 не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, що негативно впливає на фізичний розвиток як складову виховання дитини, не спілкуються із сином в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, також не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню сином загальновизнаних норм моралі, а своєю негативною й протиправною поведінкою, показує поганий приклад і створює небезпеку для його життя і здоров`я, не проявляє інтересу до внутрішнього світу дитини.

Також вказує, що відповідачка по відношенню до сина ставиться погано, при зустрічі кричить на дитину, відсутня повага до дитини з боку матері.

Позивач неодноразово проводив з Відповідачем бесіду стосовно прояву зацікавленості до дитини просив не кричати на сина, а також цікавиться його здоров`ям, розвитком, моральним та фізичним вихованням, водночас всі прохання Позивача Відповідач ігнорує, та продовжує ігнорувати існування дитини.

Відповідачка не надає жодних грошових коштів на утримання дитини.

Таким чином відповідачка ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання сина ОСОБА_4 .

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що проживає разом з сином у власному житлі.

В квартирі наявні усі зручні умови для проживання дитини разом за батьком, дитина має власну кімнату.

Також, Позивачу видано акт обстеження умов проживання дитини, згідно якого умови проживання дитини разом з батьком оцінені як задовільні.

За місцем проживання Позивач характеризується як ввічливий, доброзичливий сусід.

Позивач має постійне місце роботи, що підтверджується відповідною довідкою та свідчать про можливість утримувати дитину.

Водночас, Відповідачка ОСОБА_2 на протязі останнього року ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, не бере участі у вихованні дитини, не піклується про неї, тому є доцільним позбавленням батьківських прав Відповідачки.

Таким чином, такі обставини дають обґрунтовані підстави вважати, що Відповідач повинна бути позбавлена батьківських прав.

На підставі наведеного просить задовольнити позов.

Процесуальні дії.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 січня 2024 року провадження по справі було відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, просить справу розглядати у його відсутність та задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася. 08.01.2024 року до суду надійшла заява ОСОБА_2 відповідно до якої вказує, що вона повністю визнає позовну заяву та обставини, на які посилається позивач, не заперечує проти задоволення вимог в повному обсязі, в саме, взнає вимоги щодо розірвання шлюбу із відповідачем, визначення місця проживання дитини із батьком, позбавлення її батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та стягнення з відповідачки аліментів на користь позивача на утримання дитини. Справу просить розглядати без її участі за наявними у справі доказами. Вказує, що наслідки визнання позову їй відомі та зрозумілі. Також просить розглядати справу без висновку органу опіки та піклування мотивуючи це тим, що вона визнала позов та немає необхідності у його отриманні.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, у зв`язку із чим суд вважає необхідним ухвалити рішення без наявності висновку органу опіки та піклування, оскільки під час розгляду справи сторони дійшли згоди з приводу предмету спорту та відповідачка ОСОБА_2 позов визнала у повному обсязі, у зв`язку із чим надання висновку органу опіки та піклування не є доцільним та може сприяти затягуванню розгляду справи, що у совою чергу може негативно вплинути на інтереси неповнолітньої дитини.

У відповідності з ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до ч.ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч.3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Фактичні обставини справи.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що заявлені вимоги підлягають задоволенню із наступних підстав.

Судом було встановлено, що ОСОБА_1 13.02.2010 року зареєстровав шлюб з ОСОБА_2 , у Жовтневому відділу реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, про що вказаним відділом реєстрації актів цивільного стану зроблено відповідний актовий запис за № 62 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 від 13.02.2010 року.

Позивач та Відповідач мають спільну дитину, а саме: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 , актовий запис за № 985).

Позивач вказує, що після припинення спільного проживання Відповідачка взагалі перестала проявляти до дитини увагу, цікавиться її здоров`ям та розвитком, бути присутнім у її житті.

На даний час спільний син ОСОБА_4 проживає із Позивачем та перебуває на утриманні Позивача, а також перебуває на самостійному вихованні Позивача.

При цьому, відповідачка ОСОБА_2 не проявляє до дитини уваги, не цікавиться життям дитини, її розвитком та вихованням. Зі сторони відповідачки відсутня повага до дитини та інтерес до її виховання.

Позивач зазначає, що тривалий час ОСОБА_2 не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, що негативно впливає на фізичний розвиток як складову виховання дитини, не спілкуються із сином в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, також не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню сином загальновизнаних норм моралі, а своєю негативною й протиправною поведінкою, показує поганий приклад і створює небезпеку для його життя і здоров`я, не проявляє інтересу до внутрішнього світу дитини.

Також вказує, що відповідачка по відношенню до сина ставиться погано, при зустрічі кричить на дитину, відсутня повага до дитини з боку матері.

Позивач неодноразово проводив з Відповідачем бесіду стосовно прояву зацікавленості до дитини просив не кричати на сина, а також цікавиться його здоров`ям, розвитком, моральним та фізичним вихованням, водночас всі прохання Позивача Відповідач ігнорує, та продовжує ігнорувати існування дитини.

Відповідачка не надає жодних грошових коштів на утримання дитини.

Таким чином відповідачка ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання сина ОСОБА_4 .

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що проживає разом з сином у власному житлі.

В квартирі наявні усі зручні умови для проживання дитини разом за батьком, дитина має власну кімнату.

Також, Позивачу видано акт обстеження умов проживання дитини, згідно якого умови проживання дитини разом з батьком оцінені як задовільні.

За місцем проживання Позивач характеризується як ввічливий, доброзичливий сусід.

Позивач має постійне місце роботи, що підтверджується відповідною довідкою та свідчать про можливість утримувати дитину.

Водночас, Відповідачка ОСОБА_2 на протязі останнього року ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, не бере участі у вихованні дитини, не піклується про неї, тому є доцільним позбавленням батьківських прав Відповідачки.

Таким чином, такі обставини дають обґрунтовані підстави вважати, що Відповідач повинна бути позбавлена батьківських прав.

Під час розгляду справи відповідачка ОСОБА_2 позов ОСОБА_1 та обставини, на які позивач посилається, обґрунтовуючи вимоги, визнала у повному обсязі.

Позиція суду та оцінка аргументів сторін.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Відповідно до статей 21, 24 Сімейного кодексу України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Такі положення національного законодавства України відповідають статті 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Частинами 3, 4 статті 56 Сімейного кодексу України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно ст.105 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Відповідно до ч.3 ст.109 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Згідно ч.1 ст.110 Сімейного кодексу України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до ч.2 ст.112 Сімейного кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше сумісне проживання подружжя та збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їх дітей, які мають істотне значення.

Згідно із частиною 2 статті 115 Сімейного кодексу України, документом який засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно із ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч.1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Статтею 161 СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини насамперед необхідно виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан, тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 61-327цс18 відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Згідно з ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно з абз. 2 п. 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Ухилення від виконання юридичного обов`язку - завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій. Так, батько чи мати вважатимуться такими, що ухиляються від обов`язку по вихованню дитини, коли вони не проявляють до неї щонайменшої батьківської турботи, хоча мають таку можливість.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пунктом 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 р. "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" зазначеної постанови роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Оскільки сторони однією сім`єю не проживають, поновити шлюбно-сімейні стосунки наміру не мають, подальше сумісне проживання сторін і збереження шлюбу є неможливим та суперечить їх інтересам, суд приходить до висновку про необхідність розірвати шлюб між сторонами.

Окрім того, судом встановлено, що відповідачці ОСОБА_2 як матері неповнолітньої дитини, в провину ставиться ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню сина ОСОБА_3 та протиправної поведінки по відношенню до дитини, що є правовою підставою для позбавлення батьківських прав (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), що зазначив і позивач у позовній заяві.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що при розгляді справи знайшли підтвердження обставини, що відповідачка за власною ініціативою самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без поважних причин залишивши його без материнської уваги та турботи, при цьому має місце відсутність перешкод у спілкуванні з дитиною та позивачем доведено, що поведінка відповідачки відносно її дитини є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, що свідчить про наявність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Виходячи із оцінки доказів у справі таке ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, суд вважає свідомим та умисним, що дає підстави для обрання крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав.

Разом з тим, суд вважає за необхідне роз`яснити відповідачу, що позбавлення батьківських прав не позбавляє відповідачку права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав в разі зміни свого ставлення до дітей, своєї поведінки та усунення обставин, що були підставою позбавлення батьківських прав.

Стосовно позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини разом з батьком та позбавлення відповідачки батьківських прав відносно неповнолітньої дитини суд зазначає, що позивач просить визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 разом із ним за адресою його проживання та позбавити відповідачку батьківських прав відносно сина, а відповідачка надає згоду на це, яка зазначена в заяві про визнання позову. У зв`язку із чим суд приходить до висновку, що якщо під час розгляду справи батьки дитини дійшли згоди з приводу вказаного питання, звертатися до органу опіки та піклування щодо отримання висновку не є потрібним, оскільки на це потрібен значний час, що може призвести до затягування розгляду справи.

Суд бере до уваги те, що висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору є дорадчим документом та не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків для суб`єктів відповідних правовідносин і не має обов`язкового характеру. Він не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов`язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер. Цьому документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений.

Подібні правові висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року справа № 742/710/19; Постанові від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15-ц; Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ч. 1 ст. 180 СК України).

Згідно із ч. 3 ст. 181 СК України - за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 Сімейного Кодексу України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. (ч. 1 ст. 183 СК України).

Згідно ч. 1 ст. 191 СК України - аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

На підставі вищенаведеного суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щомісячно у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи від дня пред`явлення даної заяви і до досягнення дитини повноліття.

Висновки за результатами розгляду справи

Дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до переконання про те, що у ході розгляду справи встановлено беззаперечні докази повного відсторонення відповідачки ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню та утриманню дитини, тому враховуючи спірні цивільно-правові відносини між учасниками справи, які вирішуються тільки в судовому порядку, оцінивши достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, вимоги норм матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визначення місця проживання дитини із батьком, стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами, а тому підлягають задоволенню, у зв`язку із чим слід позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та стягнути з відповідачки аліменти на утримання дитини.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 90, 258, 259, 263, 265, 268, 293 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про розірвання шлюбу, позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів - задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , який 13.02.2010 року зареєстровано у Жовтневому відділу реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, про що вказаним відділом реєстрації актів цивільного стану зроблено відповідний актовий запис за № 62 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 від 13.02.2010 року.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , у зв`язку з фактом самостійного виховання дитини батьком ОСОБА_1 без участі матері.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щомісячно у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи від дня пред`явлення даної заяви і до досягнення дитини повноліття.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя О.О. Боярський