Рішення

від 15.01.2024 по справі 752/14929/23

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cправа № 752/14929/23

провадження №: 2/752/1508/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.2024 року суддя Голосіївського районного суду міста Києва Мазур Ю.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування (розписки) та стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2023 року, позивач ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування (розписки) та стягнення грошових коштів.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 03.02.1994 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб. ОСОБА_2 є сином ОСОБА_3 від першого шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після смерті соловіка позивачем перебиралися старі речі, серед яких було знайдено розписку від 27.04.2010. За змістом вказаного документа ОСОБА_2 отримав від свого батька - ОСОБА_3 суму 60000,00 грн. готівкою для покупки земельної ділянки у АДРЕСА_1 , площею 0,1527 га, кадастровий номер3222488202:02:001:0024, без зобов`язання повернення. Також на одному аркуші з вказаною розпискою ОСОБА_2 міститься розписка ОСОБА_3 від 27.04.2010, зворотного змісту, якою підтверджується передача ОСОБА_3 своєму сину - ОСОБА_2 коштів в сумі 60000,00 грн. без зобов`язання повернення на придбання зазначеної земельної ділянки в с. Горобовичі. Відповідно до Інформаційної довідки з ДРРП земельна ділянка кадастровий номер3222488202:02:001:0024 зареєстрована за відповідачем. З Єдиного державного реєстру судових рішень позивачем встановлено, що на розгляді Касаційного цивільного суду перебувала касаційна скарга ОСОБА_2 , на заочне рішення Голосіївського районного суду від 15.01.2013 та постанову Київського апеляційного суду від 17.02.2021 по справі № 2601/19041/12, якими здійснювався поділ майна ОСОБА_2 та його колишньої дружини - ОСОБА_4 .

Враховуючи викладене, позивач просить визнати недійсним договір дарування грошових коштів у формі розписки від 27.04.2010, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на суму 60000,00 грн.; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в сумі 60000,00 грн.; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 01.08.2023 було відкрито провадження по справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Згідно з ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до ч.8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У відповідності до ст.ст. 174, 178 ЦПК України відповідач скористався своїм правом та направив суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти неї.

За даних обставин, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч.8 ст. 178 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 03.02.1994 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Відділом запису актів громадянського стану Дніпровської районної адміністрації, м. Київ, Україна, було зареєстровано шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис № 148, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 06.02.2023.

Відповідач - ОСОБА_2 , є сином ОСОБА_3 від першого шлюбу, що не заперечується сторонами по справі.

Також сторонами не заперечується, що 27.04.2010 ОСОБА_2 написав розписку, в якій підтвердив, що отримав від свого батька ОСОБА_3 суму 60000,00 грн., готівкою для покупки земельної ділянки у АДРЕСА_1 , площею 0,1527 га, кадастровий номер 3222488202:02:001:0024 без зобов`язання на повернення.

Між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 06.05.2010 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченої нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. та зареєстровано в реєстрі за № 854.

Відповідно до п. 1 вказаного договору ОСОБА_5 передає. Належну йому на праві власності, земельну ділянку, площею 0,1527 га, у власність ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 набуває у власність земельну ділянку, площею 0,1527 га, кадастровий номер 3222488202:02:001:0024 і сплачує за неї обговорену грошову суму.

Пунктом 2 зазначеного договору визначено, що земельна ділянка, площею 0,1527 га, кадастровий номер 3222488202:02:001:0024, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Пунктом 6 договору купівлі-продажу земельної ділянки, цей продаж здійснено за суму 58160,00 грн.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України щодо повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналіз статті 1212 ЦК України вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Одночасно, стаття 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.

Таким чином, застосування у кожному конкретному випадку положень статей 1212 або 216 ЦК України залежить від обставин, за яких грошові кошти передавалися відповідачу.

Наявність між сторонами договору, який є нікчемним або який визнано недійсним, виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі статті 1212 ЦК України. У тому разі, якщо договір між сторонами не був укладений, тобто правова підстава передачі коштів у момент їх передачі відсутня, до правовідносин застосовується стаття 1212 ЦК України.

У письмовому відзиві відповідач зазначив, що просить застосувати наслідки спливу строків позовної давності, посилаючись на те, що позов пред`явлений у строк понад три роки з моменту укладення оспорюваного правочину.

Згідно зі ст. 257 ЦК загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За змістом статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила.

Разом з цим, суд зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що вона змогла дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ЦПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оскільки дарування коштів відповідачу відбулось ще в квітні 2010, станом на липень 2023, коли позивач звернулась до суду з позовом сплив строк позовної давності для пред`явлення вимог про визнання недійсним цього правочину.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що строк позовної давності на пред`явлення даного позову до суду позивачем пропущений.

На підставі викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування (розписки) та стягнення грошових коштів, не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування (розписки) та стягнення грошових коштів - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Ю.Ю. Мазур