Рішення

від 25.12.2023 по справі 336/610/22

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

ЄУН: 336/610/22

Провадження №: 2/336/233/2023

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2023 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого - судді Щасливої О.В.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» імені академіка О.Г. Івченка» про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

25 січня 2022 року позивач звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» імені академіка О.Г. Івченка» про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В позові зазначив, що перебуває в трудових відносинах з відповідачем з 26 березня 1993 року, працюючи на посаді інженера-технолога другої категорії цеху № 01.03.77.01.05. Наказом директора державного підприємства «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» імені академіка О.Г. Івченка» № 1-к/тр від 04.01.2022 року був відсторонений від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку з відсутністю сертифіката на щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої вірусом SARS-Co-2, на строк доки не буде наданий відповідний сертифікат затвердженого зразка в електронній або паперовій формі або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19 затвердженого зразка, виданий закладом охорони здоров`я. Вважає відсторонення незаконним та таким, що порушує його трудові права та вимоги діючого законодавства щодо порядку відсторонення та звільнення робітника, посягає на гарантоване Основним Законом України право особи на працю, оскільки ані в трудовому договорі, ані в посадовій інструкції не передбачено вказаної підстави для відсторонення від роботи. Відсторонення його від роботи не відповідає і вимогам ст. 46 КЗпП України, відповідно до якої відсторонення працівника від роботи можливо у разі появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння (1); відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони (2); в інших випадках, передбачених законодавством (3). Між тим жодного з перелічених у вказаній статті порушень, перелік яких є вичерпним, він не допустив. Окрім того, в силу законодавства України про охорону здоров`я пацієнт має право на збереження таємниці про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, що одержані при його медичному дослідженні, тому вимагати від співробітника відомості про його щеплення з метою поновлення на роботі або вирішення питання про відсторонення від роботи є таким, що не ґрунтується на законі.

У зв`язку з викладеним просить визнати незаконним і скасувати наказ про відсторонення від роботи, поновити його на роботі та стягнути невиплачену заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28.01.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

15 квітня 2022 року до суду надійшов відзив відповідача, з якого слідує, що державне підприємство Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» імені академіка О.Г. Івченка позов не визнає з огляду на такі обставини.

У відповідності до пункту 416 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 року керівникам державних органів, підприємств, установ та організацій приписано забезпечити контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 року, та відсторонювати від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень яких проти COVID-19 визначена вказаним переліком, якщо вони ухиляються проти таких щеплень та не мають абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, підтверджених висновком закладу охорони здоров`я. Відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я № 2393 від 01.11.2021 року, що набрав чинності 9 грудня 2021 року, до переліку організацій, співробітники яких мають обов`язково пройти вакцинацію проти COVID-19, включено підприємства, установи, організації, що є об`єктами зі стратегічним значенням для економіки і безпеки держави і до яких відноситься державне підприємство «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» імені академіка О.Г. Івченка». Актом від 30.11.2021 року № 16 зафіксована відмова позивача надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про абсолютне протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. У відповідності до наказу № 227 від 17.11. 2021 року позивач перебував у щорічній відпустці з 7 грудня 2021 року по 31 грудня 2021 року, після спливу якої на підставі наказу директора державного підприємства № 1-к/тр від 04.01.2022 року позивача з 5 січня 2022 року відсторонено від роботи як співробітника, який відмовляється або ухиляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, без збереження заробітної плати на час відсутності такого щеплення. З урахуванням викладеного позивача було заздалегідь повідомлено про обов`язок здійснення вакцинації із зазначенням правового обґрунтуванням та наданням достатнього часу для проведення вакцинації або надання інформації про наявність протипоказань проти щеплення. Що стосується порушення вимог ст. 46 КЗпП України, вона містить підстави для відсторонення від роботи, передбачені законодавством, поняттям якого в розумінні рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 року № 12-рп/98 охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та у відповідності до Конституції України, а стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» прямо встановлює відсторонення від виконання робіт осіб, що ухилилися від обов`язкового щеплення, тому є хибними твердження позивача про порушення відповідачем вказаної норми трудового законодавства. Невиконання ж власником або уповноваженим ним органом вимог пункту 416 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 року тягне за собою накладення стягнень у вигляді штрафу на посадових осіб суб`єктів господарювання, на яких покладено функцію контролю за виконанням працівниками вимог вказаної постанови. Твердження позову про посягання на охоронювану законом таємницю примушуванням до щеплення також є голослівними, оскільки отриманий внаслідок щеплення сертифікат не містить жодної інформації про його власника, тобто не є джерелом інформації про хвороби особи.

Так як рішення про відсторонення від роботи ґрунтується на законі, просить про відмову у задоволенні позову.

Окрім наведених тверджень, відзив містить інформацію про те, що на підставі наказу керівника підприємства № 54-к від 01.03.2022 року дію оспорюваного наказу зупинено на час воєнного стану, у зв`язку з чим ОСОБА_1 з 1 березня 2022 року допущено до роботи, тобто на час вирішення цього спору відсутній його предмет.

В судовому засіданні 27 червня 2023 року позивач підтримав вимоги позову, поряд з вимогою про скасування оспорюваного наказу просить про стягнення заробітної плати за час фактичного відсторонення від роботи, а саме: з 5 січня 2022 року по 1 березня 2022 року, коли його було поновлено на роботі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечує з посиланням на викладені у відзиві доводи і твердження.

В судове засідання 25 грудня 2023 року учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, не з`явилися.

При цьому від позивача надійшло письмове звернення, яке містить прохання про розв`язання позову у його відсутність та про задоволення позову.

Аналогічну за змістом в частині прохання про проведення судового розгляду у її відсутність заяву, яка містить прохання про відмову в задоволенні позову, надала представник відповідача.

Вказані обставини у відповідності до ст. ст. 211, 223 ЦПК України зумовили проведення судового розгляду у відсутність учасників справи.

Вислухавши учасників справи, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд знаходить позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступних міркувань.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 прийнятий на роботу до Запорізького машинобудівного конструкторського бюро «Прогрес», правонаступником якого є відповідач, 26 березня 1993 року на підставі наказу № 93 від 22.03.1993 року (а. с. 19) на посаду інженера. Наказом директора № 1-к/тр від 04.01.2022 року на підставі ст. 46 КЗпП України відсторонений від робити у зв`язку із непроходженням вакцинації проти COVID-19 (а. с. 17).

Підстави для відсторонення працівника від роботи передбачені статтею 46 КЗпП України, відповідно до якої відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

За змістом ст. 43 Основного Закону України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу Законів про працю та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За загальними правилами, встановленими статтею 4 Конвенції Міжнародної Організації Праці № 158, 04 лютого 1994 року ратифікованої Верховною Радою України, яка набула чинності 16 травня 1995 року і відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного зі здібностями або поведінкою працівника, або викликаного виробничою необхідністю підприємства, установи або служби.

Як вже зазначено, підстави для відсторонення працівника від роботи, тобто тимчасового припинення трудових відносин, внормовані статтею 46 КЗпП України, і до них відносяться, зокрема, випадки, встановлені законодавством.

В рішенні Конституційного Суду України від 09.07.1998 року № 12-рп/98 зазначено, що терміном законодавство охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та у відповідності до Конституції України.

Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлено наслідки відмови або ухилення працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, від проходження таких щеплень у порядку, встановленому законом, які полягають у відстороненні цих працівників від виконання зазначених видів робіт (статті 12 Закону).

Таким чином, наведеним положенням закону прямо встановлено право власника або уповноваженого ним органу на відсторонення працівників від роботи, тобто за формальним критерієм відсторонення позивача від роботи є таким, що ґрунтується на правилах законодавства про працю, зокрема, відповідає наведеним в статті 46 КЗпП України підставам.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями, як випливає зі змісту частини 12 Закону, а це означає наявність підстав для впровадження обов`язкового профілактичного щеплення.

Вказані положення Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» кореспондуються з нормами Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», у відповідності до статті 27 якого обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва сабо виконуваної ними роботи

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, зазначено в статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я № 2153 від 04.10.2021 року із змінами та доповненнями, внесеними Наказом Міністерства охорони здоров`я № 2393 від 01.11.2021 року, яким затверджений Перелік організацій, співробітники яких мають обов`язково пройти вакцинацію проти COVID-19, до вказаного «Переліку…» включено підприємства, установи, організації, що є об`єктами державної власності зі стратегічним значенням для економіки і безпеки держави, до яких відноситься державне підприємство «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» імені академіка О.Г. Івченка».

У відповідності до вимог законодавства про працю у наказі про звільнення, накладення дисциплінарного стягнення, відсторонення від роботи обов`язково має бути зазначено, в чому полягає порушення закону, трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення. Наказ, розпорядження про відсторонення від роботи, звільнення з роботи повинен обов`язково містити нормативне посилання, тобто відповідач повинен зазначити назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акту чи акту локального нормотворення, на підставі якого позивач звільняється чи притягується до дисциплінарної відповідальності.

Оспорюваний наказ відповідає наведеним вимогам законодавства.

Таким чином, наказ, що оспорює позивач, за змістом та формою ґрунтується на нормативних положеннях, тобто є законним, що не дає підстав для задоволення вимог позову в частині скасування наказу.

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим.

У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 вказано, що через відмову матері від профілактичного щеплення дитини у зв`язку з недовірою до вакцини, відповідач правомірно відмовив у прийнятті дитини до дитячого навчального закладу без висновку лікарсько-консультативної комісії (за відсутності у дитини щеплень) про можливість відвідування дитячого навчального закладу. Оскільки будь-яке право об`єктивно кореспондується з обов`язками, право на дошкільну освіту закон пов`язує з обов`язком проведення профілактичних щеплень, які гарантують безпеку як власне окремій дитині, так і особам, які навколо неї, висновки судів нижчих рівнів про протиправність та неправомірність дій завідувачки дитячого навчального закладу є необґрунтованими і такими, що суперечать закону. Дитина позивача не позбавлена права на освіту і може отримати її в інших формах.

Означені висновки Верховного Суду вважає за необхідне використати суд при розв`язанні цього позову у відповідності до ст. 263 ЦПК України.

Вирішуючи вимогу позову про стягнення заробітної плати за час відсторонення позивача від роботи, суд враховує, що припинення виконання ним своїх трудових обов`язків тривало з 5 січня 2022 року по 28 лютого 2022 року, оскільки у відповідності до наказу № 54-к від 01.03.2022 року дію оспорюваного наказу зупинено на час воєнного стану, у зв`язку з чим ОСОБА_1 з 1 березня 2022 року допущено до роботи, і виходить з такого.

Згідно із ст. 235 КЗпП України У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У листі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надали від 24.12.2021 року № 3223/0/208-21 щодо правового регулювання на національному рівні питання відсторонення працівників у зв`язку з відсутністю у них щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 зазначено таке.

До передбачених законодавством випадків відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець повинен діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому в наказі про відсторонення зазначаються підстави та строки такого відсторонений. Керівник зобов`язаний ознайомити працівника з наказом про відстороненню від роботи. У разі коли працівник відмовляється ознайомитися зі змістом наказу або проставити свій підпис на наказі, керівник має скласти акт про відмову та працівника ознайомитися з документом. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

У зв`язку з наведеними положеннями закону лише незаконне припинення трудових відносин, що пов`язане з припиненням отримання заробітної плати, може стати підставою для стягнення з власника або уповноваженого ним органу заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Між тим суд дійшов висновку про законність відсторонення позивача від роботи на підставі оспорюваного ним наказу, що не дає підстав вирішення на користь позову і вимоги про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Керуючись ст. ст. 2, 46, 235 КЗпП України, ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 77-81, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1 , зреєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , до державного підприємства Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» імені академіка О.Г. Івченка (ЄДРПОУ 14312921) про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складене 24 січня 2024 року.

Суддя О.В. Щаслива