Рішення

від 25.01.2024 по справі 916/5159/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5159/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., розглянувши матеріали заяви

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до відповідача: Громадської організації Національно-культурне об`єднання Афганська община

про виселення та стягнення 153064,48 грн

До суду надійшла позовна заява Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Громадської організації Національно-культурне об`єднання "Афганська община" про:

- стягнення 153064,48 грн неустойки,

- виселення відповідача з нежитлового приміщення першого поверху Одеського навчально-виховного комплексу № 84, загальною площею 305 кв. м, що розташоване за адресою: м. Одеса вул. Академіка Глушка 1/6 на користь позивача.

Ухвалою від 28.11.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без призначення засідання. Встановлено Відповідачу строк протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, для подання суду (з доказами надіслання іншим учасникам справи): відзив на позов з документальним обґрунтуванням викладених обставин, заяви з процесуальних питань (за наявності), належним чином засвідчені копій статутних та реєстраційних документів.

Згідно з п. 83 Правил надання послуг поштового зв`язку, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. № 270 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2023 р. № 1071) рекомендовані поштові відправлення з позначкою Судова повістка, адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання поштових відправлень, під розпис. У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку адресат відсутній за зазначеною адресою, яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.

Однак, станом на 19.01.2024 Укрпошта так і не надала суду відомостей про вручення або невручення відповідачу ухвали.

З огляду на викладене, суд направив Укрпошті окрему ухвалу з вимогою надати суду докази вручення або невручення відповідачу ухвали.

25.01.2024 до суду повернулась без вручення ухвала, надіслана відповідачу за адресою, зазначеною в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань м. Одеса вул. Льва Толстого 12.

Відповідно до ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З огляду на викладене, відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд даної справи. Відзиву на позов він не надав. Таким чином, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 178 ГПК України.

Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, суд

встановив:

01.11.2014 між Відділом освіти Київської районної адміністрації Одеської міської ради (орендодавець) та Громадською організацією Національно-культурне об`єднання Афганська община (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №22-к/14, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне погодинне користування приміщення в Одеському НВК № 84 площею 274,3 кв. м - 29 годин на місяць, розташоване за адресою: м. Одеса пр. Академіка Глушка 1/6.

Згідно з п. 1.2 договору термін дії договору оренди з 01.11.2014 до 19.10.2015.

Відповідно до п. 2.2, 2.3 договору, орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, наведеному в додатку № 1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди 826,37 грн (без урахування ПДВ та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства. Орендна плата вноситься щомісячно до 15 числа поточного місяця незалежно від результатів господарської діяльності орендаря.

01.11.2014 сторонами підписано акт приймання-передачі орендованого приміщення.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 29.11.2016 зареєстровано право комунальної власності на нежитлові будівлі навчально-виховного комплексу №84 загальною площею 11496,9 кв. м за адресою м. Одеса пр. Академіка Глушка 1/6.

Додатковим договором № 1 від 16.12.2016 внесено зміни до договору оренди від 01.11.2014 № 22-к/14, а саме: змінено назву орендодавця на Комунальну установу Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району м. Одеси; збільшено площу орендованого приміщення до 283,1 кв м; строк оренди встановлено до 19.10.2017; орендну плату встановлено відповідно до розрахунку, наведеному в додатку № 1, в розмірі 1486,29 грн, в т.ч. 216,49 грн плата за використання земельної ділянки (без урахування ПДВ та індексу інфляції) .

Додатковим договором № 2 від 14.11.2017 внесено зміни до договору оренди від 01.11.2014 № 22-к/14, а саме: збільшено площу орендованого приміщення до 305 кв м; строк оренди встановлено до 19.10.2018; орендну плату встановлено відповідно до розрахунку, наведеному в додатку № 2, в розмірі 1567,44 грн, в т.ч. 156,83 грн плата за використання земельної ділянки (без урахування ПДВ та індексу інфляції) .

Додатковим договором № 3 від 26.02.2018 внесено зміни до договору оренди від 01.11.2014 № 22-к/14, а саме: змінено назву орендодавця на Одеський навчально-виховний комплекс № 84 Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням іноземних мов- загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області.

Додатковим договором № 4 від 23.03.2018 внесено зміни до договору оренди від 01.11.2014 № 22-к/14, а саме: змінено назву орендодавця на Департамент комунальної власності Одеської міської ради; узгоджено, що з 01.01.2018 орендар сплачує орендну плату на поточний рахунок департаменту до 15 числа поточного місяця незалежно від результатів господарської діяльності.

Додатковим договором № 5 від 29.06.2018 внесено зміни до договору оренди від 01.11.2014 № 22-к/14, а саме: орендна плата встановлена з 01.06.2018 по 31.08.2018 в розмірі 46,85 грн (без урахування ПДВ та індексу інфляції) та є базовою ставкою за місяць. З 01.09.2018 в розмірі 1358,62 грн, що розрахована станом на 01.06.2018 та є базовою ставкою орендної плати.

Додатковим договором № 6 від 19.02.2019 внесено зміни до договору оренди від 01.11.2014 № 22-к/14, а саме: орендна плата встановлена з 01.01.2019 по 31.12.2019 в розмірі 1грн на рік за все приміщення (без урахування ПДВ та індексу інфляції), з 01.01.2020 в розмірі 1444,48 грн, що розрахована станом на 01.02.2019 та є базовою ставкою орендної плати. Строк оренди продовжено до 31.12.2019.

Додатковим договором № 7 від 23.12.2019 внесено зміни до договору оренди від 01.11.2014 № 22-к/14, а саме: орендна плата встановлена з 01.01.2020 по 31.12.2020 в розмірі 1 грн на рік (без урахування ПДВ та індексу інфляції). З 01.01.2021 в розмірі 1491,20 грн, що розрахована станом на 01.12.2019 (без урахування ПДВ та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць, строк оренди продовжено до 31.12.2020.

За умовами частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу статті 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з частиною другою статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною четвертою статті 284 Господарського кодексу України унормовано, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 Цивільного кодексу України).

У частині другій статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992, який був чинним станом на момент укладення між сторонами договору оренди, визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Системний аналіз вищевикладених приписів законодавства дозволяє зробити висновок, що для продовження дії договору оренди необхідна наявність таких юридичних фактів: продовження користування орендарем орендованим майном та відсутність своєчасного письмового повідомлення однієї зі сторін договору про припинення або зміну умов договору.

Правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

03.10.2019 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ, у пункті 1 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого було передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за виключенням окремих зазначених норм).

Водночас згідно з пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 з дня введення в дію цього Закону було визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992.

Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 опублікований в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019, набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, а відтак саме з цієї дати підлягають застосуванню його приписи (за винятком окремих норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення").

За загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (частина перша статті 5 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини другої статті 18 цього Закону, або 01.07.2020. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Отже, порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992 (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) в силу вимог абзацу 3 пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 має застосовуватися порядок продовження, визначений цим Законом.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 19.07.2022 у справі №924/852/21 та від 09.11.2021 у справі №908/2637/20.

Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що, як зазначалося вище, строк дії укладеного між сторонами договору № 22-к/14 від 01.11.2014 було продовжено до 31.12.2020, тобто останній не закінчився 01.07.2020, правовідносини щодо його подальшої пролонгації регламентовані Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством (частина друга статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019).

В силу частини третьої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

За умовами абзацу 2 частини четвертої, частини п`ятої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною другою цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття орендодавцем, становить 30 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття або погодження представницьким органом самоврядування чи визначеними ним органами, становить 60 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря.

Частиною сьомою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 передбачено, що договори, що продовжуються відповідно до частини другої цієї статті, продовжуються на тих самих умовах, на яких були укладені договори оренди, що продовжуються, з урахуванням вимог цього Закону та Порядку передачі майна в оренду. Орендна плата за договором, який може бути продовжений відповідно до частини другої цієї статті, встановлюється одним із таких способів: на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується, якщо такий договір було укладено на аукціоні або конкурсі; на підставі застосування чинної на момент продовження договору орендної ставки до ринкової вартості об`єкта оренди, оцінка якого має бути здійснена на замовлення орендаря в порядку, визначеному цим Законом та Методикою розрахунку орендної плати, крім випадків, коли розмір такої орендної плати є нижчим за розмір орендної плати договору, що продовжується. У такому разі орендна плата встановлюється на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується.

У частині восьмій статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 визначено, що орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої цієї статті, зобов`язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт. Порядком передачі майна в оренду (для державного майна) або рішенням представницького органу місцевого самоврядування (для комунального майна) на орендаря може бути покладений обов`язок подачі додаткових документів разом із заявою про продовження договору оренди, що продовжується відповідно до частини другої цієї статті.

Докази своєчасного звернення відповідача до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з відповідною заявою щодо продовження договору №22-к/14 від 01.11.2014 у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, договір №22-к/14 від 01.11.2014 припинився 31.12.2020 у зв`язку зі спливом строку, на який він був укладений (з урахуванням минулих пролонгацій).

Дія договору припиняється, зокрема, через закінчення його строку (п. 7.11).

Згідно з п. 4.7 договору, після закінчення строку договору відповідач має повернути приміщення за актом у належному стані.

Відповідно до акту обстеження позивача від 13.10.2023 встановлено, що орендоване нежитлове приміщення площею 305 кв м за договором № 22-к/14 від 01.11.2014 з профілем використання: проведення занять з вивчення культури та традицій афганського народу, за адресою: м. Одеса просп. Академіка Глушка 1/6, ліцей № 84, не використовується відповідачем.

Позивач зазначає, що строк договору оренди закінчився 31.12.2020, але відповідач не повернув орендоване приміщення за актом приймання-передачі, тому він просить виселити його і стягнути неустойку на підставі ст. 785 ЦК України в сумі 153064,48 грн за період з 01.01.2021 по 30.11.2023.

Відповідно до ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України Про оренду державного та комунального майна у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Пунктом 4.7 договору передбачено, що після закінчення строку дії договору орендар зобов`язаний передати орендодавцеві приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Суд враховує правові позиції Верховного Суду, викладені в постанові від 06.02.2020 у справі № 915/1429/19, зокрема:

10.9. Зі змісту частини четвертої статті 291 ГК України вбачається, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

10.11. Аналіз частини першої статті 759 та частини першої статті 785 ЦК України дозволяє дійти висновку, що договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном впродовж строку дії договору із сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов`язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

10.12. Невиконання наймачем обов`язку щодо поверненні речі є підставою для виникнення права наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов`язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до частини другої статті 785 ЦК України.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном. При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди, та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.

10.13. Зі змісту статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України. Законодавцем у частині першій статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові 02.09.2014 у справі №3-85гс14, а також Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові 11.04.2018 у справі №914/4238/15, постанові 24.04.2018 у справі №910/14032/17 та у постанові 09.09.2019 у справі №910/16362/18.

До предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди входять обставини, пов`язані невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі №910/1806/17, Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі №910/20370/17 .

Судом встановлено, що відповідач не виконав свій обов`язок щодо повернення орендованого майна та оформлення повернення наймачем орендованого майна шляхом підписання акта приймання-передачі нерухомого майна після закінчення строку договору.

Доказів виконання вказаного обов`язку відповідач суду не надав, доказів вчинення орендодавцем (Департаментом комунальної власності Одеської міської ради) дій, спрямованих на ухилення від прийняття об`єкта оренди від орендаря (Громадської організації Національно-культурне об`єднання Афганська община) після закінчення строку договору, або ухилення орендодавця від підписання акта приймання-передачі майна матеріали справи також не містять, і відповідачем такі докази не подавалися.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна.

Однак, перевіривши розрахунок неустойки, здійснений позивачем, суд встановив, що він має недоліки.

Так, позивач не врахував, що пунктом 185.1. статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до п.188.1. ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Вирішуючи питання щодо правильності та правомірності розрахунку позивача, який при його здійсненні до складу неустойки включив податок на додану вартість, суд виходить з такого.

В силу статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, при розгляді у подібних правовідносинах справи №916/1319/19 Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 було викладені висновки про таке.

Податковим Кодексом України, як спеціальним нормативним актом, що визначає будь-які питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не передбачено включення до бази оподаткування податком на додану вартість будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому, для цілей оподаткування законодавцем не передбачено виключень щодо спеціальної неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 ЦК України.

Виходячи з аналізу частини другої статті 785 ЦК України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг.

Неустойка, нарахована на підставі частини другої статті 785 ЦК України є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

З огляду на таке, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача неустойки встановив, що його здійснено з безпідставним врахуванням сум ПДВ.

Згідно з умовами додаткового договору № 7 від 23.12.2019 до договору оренди від 01.11.2014 № 22-к/14, сторони узгодили, що з 01.01.2021 орендар має сплачувати орендну плату в розмірі 1491,20 грн, що розрахована станом на 01.12.2019 (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць.

Однак, позивач розраховує неустойку за січень 2021 року, виходячи із орендної плати в сумі 1858,30грн (а не 1491,20грн), тобто вже з урахуванням 20% ПДВ, і вже потім множить на індекс інфляції 1,009 та таким чином отримує оренду плату на місяць 1875,02грн, а неустойка дорівнює відповідно подвійній орендній платі 3750,04грн.

З огляду на викладене, суд здійснює власний розрахунок неустойки, виходячи з орендної плати без урахування 20% ПДВ.

Це можна вирахувати шляхом ділення неустойки, нарахованої позивачем за період з 01.01.2021 по 30.11.2023 в сумі 153064,48 грн, на 1,2 .

Таким чином, загальний розмір неустойки становить 153064,48 грн : 1,2 = 127553,73грн.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення неустойки підлягають частковому задоволенню в сумі 127553,73 грн.

Крім того, позивач просить виселити відповідача, посилаючись на ст. 66 Закону України Про виконавче провадження, оскільки строк договору оренди закінчився, а відповідач не повернув орендоване приміщення.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 916/2467/21, про те, що Спрямованість вимог позивача домогтися судовим рішенням припинення безпідставного використання та повернення майна є зрозумілою та відповідає способу захисту прав у спірних правовідносинах. Спосіб, у який позивач виклав ці вимоги в позові, не означає обрання неправильного способу захисту порушеного права на майно, яке було передано в оренду. Отже, вимога про виселення відповідачки є обґрунтованою та такою, що забезпечує поновлення порушеного права позивача як орендодавця, у зв`язку з чим підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання боржником рішення про його виселення. У разі невиконання боржником рішення про його виселення самостійно, державний виконавець виконує його примусово.

Згідно з ч. 3 ст. 66 вищевказаного Закону, примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі.

Виселення є ефективним способом захисту, так як забезпечує поновлення порушеного права Позивача як особи, яка має речове право на майно - право господарського відання, та відповідно право орендодавця на вільне розпорядження об`єктом оренди. Так, з огляду на закінчення строку дії договору оренди та обов`язок Орендаря повернути майно Орендодавцю після закінчення дії договору, у випадку невиконання відповідного обов`язку, ефективним способом захисту прав є саме вимога про виселення, яка передбачає реальне відновлення порушеного права.

Приписами ч.ч. 1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 вказаного Кодексу.

Станом на день розгляду справи Відповідач не надав суду доказів повернення позивачу нежитлових приміщень загальною площею 305 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, просп. Академіка Глушка 1/6.

Отже, вимога позивача про виселення відповідача підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, заявлений позивачем позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги частково.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати в розмірі сплаченого судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог 2684+(2684/153064,48* 127553,73)=4920,67грн.

На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Виселити Громадську організацію Національно-культурне об`єднання Афганська община (код 26110039, м. Одеса вул. Льва Толстого 12) з нежитлового приміщення першого поверху Одеського навчально-виховного комплексу № 84, загальною площею 305 кв. м, що розташоване за адресою: м. Одеса вул. Академіка Глушка 1/6, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, р/р UА 398201720355239012083034299 в ДКСУ м. Києва, код ЄДРПОУ 26302595).

3. Стягнути з Громадської організації Національно-культурне об`єднання Афганська община (код 26110039, м. Одеса вул. Льва Толстого 12) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, р/р UА 398201720355239012083034299 в ДКСУ м. Києва, код ЄДРПОУ 26302595) неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 127553,73грн та 4920,67 грн витрат зі сплати судового збору.

4. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 25 січня 2024 р.

Суддя В.В. Литвинова